— А чому, власне, це я маю зараз дочку вчити? – обурена Галина Леонідівна. – Та гаразд би ще, якби просто допомоги у нас із чоловіком попросили, але прозвучало це все як вимога!
— Якщо чесно, я в шоці, – хитає головою подруга жінки. – Оля – заміжня пані, а вчити її батьки мають? І хто винен, що вона замість того, щоб продовжити освіту, вирушила під вінець, а потім у декретну відпустку? Чи ви з чоловіком?
— Ну, так я сказала, в принципі. На що мені відповіли, що я як мати мала наполягати на тому, щоб дочка замість коледжу пішла до інституту, «як усі нормальні люди». А вона й планувала, потім – до інституту, а натомість приголомшили нас тим, що в них дитина буде.
Ользі, дочці Галини Леонідівни зараз 23 роки, молода жінка вже досягає останнього року відпустки для догляду за дитиною, онуці 2 роки.
І нещодавно постало питання про те, що молодим треба якось далі в житті влаштовуватися, просуватися, розширюватися, а Олі не завадило б здобути освіту. Вищу.
Тому що зі своїм середнім-спеціальним заробляти на одному рівні з чоловіком вона не зможе, та й взагалі соромно, коли дружина «без вишу».
Ці слова пролунали з різними інтонаціями і від самої Ольги, і від її чоловіка, і від свекрухи, свахи Галини Леонідівни.
Спочатку, як міркування, потім – як натяк, а тепер, виявляється, всі родичі дочки чекають, що батьки виконають свій обов’язок перед донькою і дадуть можливість отримати повноцінну освіту.
— Ну що таке коледж, – хмикає сваха. – Хто у наш час всерйоз сподівається збудувати кар’єру без диплома про вищу освіту. Диплом потрібно. Хоч на заочному, хоч на платному, але одержати цей диплом треба.
«На платному» – це і є натяк на те, що розщедритися має Галина Леонідівна та її чоловік.
— А я не згодна. У нас школу закінчує друга дочка, – каже жінка. – Ми її вчити мусимо. І вона має намір вступати до інституту. Аж раптом не зможе пройти на бюджет? Гроші на це відкладено, але вони і на Олю відкладені були, щоправда, пішли на інші цілі. Та й взагалі, про яку оплату освіти доньки можна говорити, якщо донька – вже сама мати, і заміжня.
Старша дочка Галини Леонідівни школу закінчила середньо. Трішки не вистачало їй терпіння до навчання, йшла в середняках, але без поганих оцінок.
Після школи, здавши теж дуже середньо НМТ, дівчина заявила батькам, що в інститут вона піде не відразу, а після того, як закінчить профільний коледж.
— Так простіше вчинити, так легше вчитися, можна спробувати навіть заощадити рік, – наполягала Ольга, хоча батьки були проти, готові навіть платити за навчання.
Наполягла, все ж таки 18 років, повнолітня. Вступила, відучилася, складнощі з роботою виникли, звісно ж. У добрі місця її не брали, була потрібна вища освіта, вже на стадії резюме її не розглядали, бо немає диплому вишу. Довелося знизити планку та піти працювати туди, куди брали без стажу, диплома та досвіду.
І роботу Ольга свою люто ненавиділа, і зарплатою була незадоволена: мізер, смішно, за такі гроші навіть соромно на роботу ходити. Але робити не було чого: відразу після закінчення коледжу з’ясувалося, що Оля в положенні.
Молодий чоловік у неї був уже давно, стосунки близькі, ось і підсумок.
Хлопець старший за Олю на 4 роки, він уже мав диплом, працював, одружуватися не відмовлявся, дитину дуже хотів. І в принципі, між собою дочка і зять ладнають, донька зʼявилася на світ славна, росте, радує всіх.
— Ми, звісно, від радості не танцювали, – зізнається Галина Леонідівна. – У 20 із копійками років рано заміж бігти в наш час, але й сумувати не стали. Молодим справили скромне весілля, допомогли купити для малюка меблі та посаг доньці. Та що там допомогли, вважай, ми все купували. І не лише для внучки. Сваха квартиру тимчасово віддала їм, щоб на своє назбирали, а у квартирі – лише стіни. Щось віддали, а щось і нове довелося купити: техніку, диван, шафу, комод…
Так і було витрачено гроші, які батьки берегли на освіту Ольги. А подружжю треба було думати і про молодшу дочку, збирати, відкладати. Люди вони прості, мільйонних прибутків не мають.
Ольга з чоловіком поки що живуть у квартирі свахи, що (розповідь спеціально для сайту Цей День) залишилася від її матері. Житло однокімнатне, для сім’ї із трьох осіб – не варіант.
Потихеньку намагаються збирати, але працює поки що тільки зять. А Ольга на своє колишнє місце не хоче виходити по певним причинам. Та й зять особливого сенсу не бачить у її роботі: платять мало, робота нудна, дружина заздалегідь нервується та злиться, а що буде потім?
— От якби ти хоча б вже навчалася у виші, – якось сказала свекруха Ользі. – Хай поки що без диплома, але все ж таки вчилася б, я б змогла поговорити зі своїми знайомими, щоб тебе працевлаштувати. Зачепилася б помічником поки що, а потім і фахівцем стала. І зарплата була б вищою, і справа за спеціальністю та до душі. Як ви плануєте іпотеку платити, якщо ти гроші отримуєш?
Свекруха Ольги вважає, що на платному відділенні, та ще й на заочці, особливих вимог до Ольги ніхто не пред’являтиме: прийшла, якось відповіла, в інтернеті скачала реферат, та й добре. Решті навчилася б на практиці під час роботи.
Ось тільки платити за освіту Ольги ніхто не виявив бажання, а бюджет далеко від неї: що й пам’ятала, то забулося за час декрету.
— У нас гроші відкладено, але це на іпотеку, – заявив Ользі чоловік. – Якщо вкласти їх у твою освіту, на що житло купувати? І так я один гарував, щоб ці накопичення зробити.
— Ну так, – підтримала сина його мати. – Чому тебе (розповідь спеціально для сайту Цей День) вчити маємо ми? Я і так вам допомагаю, квартиру віддала, а могла б вигоду з неї мати. Ось зі своїх батьків і питай. Зрештою, це вони мали тобі дати повноцінну вищу освіту. Так не дали. Нехай виправляють.
І Ольга зважилася на розмову з мамою та татом, мовляв, де вона, моя вища освіта? Я дозріла, дайте. І з обуренням вислухала відповідь, що вчитися треба було вчасно, а вона спочатку до коледжу пішла, а потім заміж і за дитиноїю відразу.
Тепер ресурси лежать для її молодшої сестри. А її «освіта» була витрачена на обстановку квартири та на речі для онуки.
— Незадоволена така від нас пішла, мовляв, сестра нам дорожча. І сваха козячу морду тепер показує щоразу, і зять через губу розмовляє. А хіба ми не праві? – запитує Галина Леонідівна.
