— Нехай вона тільки наважиться сюди зазирнути, Сашо! Я її або зі сходів зіштовхну, або з балкона викину! — заявила Настя чоловікові, коли він сказав, що до них знову збирається приїхати його мати…
… Пів року тому свекруха вже приїжджала до них, і її спочатку забрала поліція за напад на Настю, а потім їй було призначено пройти курс лікування в психіатричній клініці.
І ось вона вийшла, і Саші здалося, що його матір має приїхати до них погостювати після такого життєвого «випробування».
Тільки от він працював цілими днями, а Настя працювала вдома, віддалено, і зі свекрухою доведеться знову їй сидіти вдома.
— Та вона більше не буде нічим таким займатися! Вона більше не буде на тебе кидатися і щось псувати, Настя! — намагався він переконати дружину. — А якщо ти…
— Що, якщо я?! Знову вважаєш, що я її якось провокувала на таку поведінку?
— Н-ні… Але…
— Так, Сашо, ти все бачив і чув, я спеціально записувала тобі ті відео, які потім і в суді знадобилися.
А ти мені не вірив, що в неї з головою проблеми! Тож навіть не думай знову на мене цю провину звалювати! Зрозумів?
— А ти перестань так говорити про мою матір!!! Вже набридла!!! Скільки можна?! — закричав він у відповідь на дружину.
— Тоді нехай вона просто сидить вдома і не приїжджає до нас! Мені й за гроші не треба, щоб вона приїжджала, а тут ще й просто так доведеться з нею вдома сидіти!
Візьми відпустку, зміни графік відпусток і візьми її зараз! Сам до неї поїдь на півтора-два тижні, і все!
Але не треба її тягнути сюди! Будь ласка! — вже втомившись сперечатися з чоловіком, попросила його Настя. — Просто…
— Та ти просто із самого спочатку вороже налаштована до моєї мами! Я пам’ятаю, як ти ніколи не хотіла їхати зі мною до неї в гості ще до весілля! Та й після теж!
— Тому що мені не потрібне це спілкування! Я тобі тоді це нормально й пояснювала, що мені нема про що з нею розмовляти! Городи, рослини ці всі, плітки якісь…
Мені це не треба! А вона більше ні про що не хотіла говорити! То навіщо мені було витрачати свій час на непотрібне й нецікаве спілкування?
— Ти просто могла б хоч якось показати їй свою зацікавленість, хай навіть удавану, але все ж!
— І бути лицеміркою? — здивувалася Анастасія. — Дякую, звичайно, але ні! Це не для мене!
— Ну, а чому ти тоді дивуєшся, що мама тебе зненавиділа? Ти сама в цьому винна! А тепер через тебе вона ще й у лікарні майже чотири місяці пробула після суду! Це все через тебе ж, Настя!
— О, спасибі! — образилася дружина на таку заяву.
До цієї розмови, просто Саша так про це не говорив. Може, звичайно, він про це думав, але вголос не говорив.
Він тоді був просто розчавлений усіма подіями, що сталися у них вдома, потім судом і далі психіатрією.
А зараз, мабуть, шок минув, і він почав висловлювати дружині все, що у нього накопичилося за цей час…
— Та будь ласка! — відповів він з якоюсь дивною усмішкою дружині. — Ще й ображається на мене! Скажи, що я неправий! Так?
— Просто, знаєш, коханий, я виходила заміж за тебе, а не за твою ненормальну матір, яка застрягла в якихось «кудлатих» роках! Або століттях! Я навіть не знаю, де саме!
І зараз, щоб створити свою окрему сім’ю, не треба домагатися прихильності батьків свого обранця!
Мої батьки теж не були задоволені тобою, і ти ніколи зі мною до них не їздиш, але я на тебе через це не кричу, не ображаюся! І їх сюди теж не тягну!
— Молодець яка! — Посміхнувся Саша, почувши таку заяву. — Але ти забуваєш, що твої батьки досі разом і в них ще є твоя сестра, яка вчиться в школі!
А в моєї мами, після того, як батько знайшов собі нову сім’ю, залишився тільки я! І все! Ти хоч розумієш, як їй жити самій, ще й так далеко?
— А хто їй заважає завести друзів? Знайти якесь хобі? Зараз це все в достатку навіть у її маленькому містечку!
У мене ж там тітка живе, і я все це прекрасно знаю! Вона віку твоєї мами і вдома майже не сидить!
Ходить у якийсь хор, виступає постійно! На танці для літніх людей пішла навіть, а з її здоров’ям…
— Не порівнюй мою маму зі своєю родиною, Настя! Скільки це ще триватиме? Вона не така і ніколи не буде!
— Тоді нехай сидить у своєму домі й не лізе до нас! Мені теж не потрібно, щоб вона знову приїжджала до нас додому й…
— Вона нічого такого більше не робитиме! Вона ж визнала свої помилки! Все! Заспокойся! — не дав Саша дружині договорити. — Якщо, звичайно…
— Що?!
— Якщо ти сама її не будеш провокувати! — нарешті договорив він.
— Ой, та пішов ти, Саша! І твоя матуся теж!
Настя роздратовано розвернулася і пішла назад у спальню, де на неї чекали комп’ютер, графічний планшет і багато різної, цікавої роботи.
А Саша залишився на кухні злитися на дружину і думати про свою матір, яка вона бідна й нещасна, ніким не зрозуміла жінка…
Коли ж Саша через кілька днів, всупереч волі дружини, знову з’їздив до своєї матері й привіз її на тиждень погостювати до них додому, Настя взагалі намагалася ніяк не звертати уваги на свекруху.
Відповідала на всі питання однозначно, щоб Валентина Петрівна до неї не чіплялася, щоб не було нових питань, щоб взагалі зайвий раз ніяк не контактувати з цією жінкою.
І вже тим більше ніяк її не спровокувати на новий приступ сказу.
Сама ж свекруха, оскільки Саша цілими днями був на роботі, або дивилася телевізор, або крутилася навколо Насті.
Постійно ходила в спальню до невістки, щоб дізнатися, чи не потрібно їй чогось.
Хоч це сильно й дратувало дівчину, але вона стримано відповідала Валентині Петрівні:
— Ні, нічого не потрібно. Дякую.
Або ж:
— Якщо мені щось знадобиться, я сама зроблю або скажу вам.
Хоч напругу між жінками можна було відчути, просто увійшовши до квартири, але вони були одна з одною максимально ввічливі.
Навіть занадто ввічливі, з огляду на їхнє минуле спілкування, коли Настя спочатку ввалила по самому «не балуй» своїй свекрусі, а потім викликала ще й поліцію, щоб її забрали й ізолювали від нормальних людей кудись далеко.
Але коли Валентина Петрівна вже мала через два дні їхати додому, Саша почав замовляти матері зворотний квиток, бо він не міг відвезти її так само, як привіз.
Його цього дня відправляли на дві доби в інше місто, щоб він проконтролював відкриття нового магазину.
Його мати одразу почала говорити йому:
— А може, я поїду додому, коли ти приїдеш? Так само мене відвезеш, а то їхати поїздом… Не хочу… Та й не люблю я їх… Сам же знаєш…
— Мамо, ми ж з тобою це обговорювали! — заперечив Саша. — Я ж тобі казав, що якщо не зможу тебе відвезти, то на поїзді додому поїдеш, і ти погодилася!
— Тоді так! Це так і було, але зараз…
— А що зараз змінилося, що ти раптом стала «проти»?
— Просто я хотіла ще у вас побути… Вдома я ж одна, і мені складно звикнути зараз до цієї самотності… Тим більше після лікарні ще…
— Ось як? — розгубився Саша.
— Так, любий, а ми тут з Настею, удвох сходимо кудись, поки ти будеш у від’їзді! Як тобі таке?
— Навіть не знаю, мамо… Настя ж працюватиме, їй не до якихось походів! Та й ти одна тут швидко заблукаєш, а вона тебе шукатиме, чи що потім?
— Невже ти й справді такої думки про мене? — удавано образилася на сина Валентина Петрівна.
— Так, мамо, ти ж у магазин тут виходила, який у сусідньому будинку знаходиться, і заблукала! Потім мені дзвонила, щоб я тебе знайшов і додому відвів!
А я Настю попросив, і вона тебе майже дві години ходила шукала, бо ти зайшла в якийсь закуток між будинками і не могла знайти дорогу додому!
Хоча тобі метрів п’ятдесят треба було пройти до нашого під’їзду!
— Не треба це постійно згадувати, Сашо! Я вже не така розсіяна!
— Добре б, мамо! Але давай ми з тобою це перевіримо, коли ти наступного разу приїдеш, а зараз я візьму тобі квиток і потім сам відвезу на вокзал!
— Ні! Я нікуди не поїду! І якщо твоя дружина не може трохи часу приділити жінці, яка народила для неї чоловіка, то що це за дружина взагалі?!
Вижени її тоді з дому, щоб не було цієї дряні тут, і щоб у тебе завжди був час для мене!!! — істерично закричала йому мати.
— Мамо… Ти знову починаєш? — тихо запитав він. — Ти ж казала, що цих нападів у тебе більше немає…
— Не було!!! Поки я сюди не приїхала і поки не зрозуміла, що мало того, що вдома я нікому не потрібна, так ще й рідний син намагається всіляко від мене позбутися!
А все це чому?! – вона зробила драматичну паузу і, як тільки Саша хотів їй щось відповісти, перебила сина. – А тому що одружився з невідомою!
Поїхав з рідного дому! З рідного міста! А як же я?! Все? Вийшла з обігу? Більше не потрібна тобі? Так?!
— Мамо, все добре! Заспокойся! Не треба кричати і не треба нікого ні в чому звинувачувати! Тим більше Настю, вона ж…
— Та ця дівка на мене нацькувала поліцію, і через неї мене закрили в цій психушці!!! Я її взагалі знищу!
Зроблю так, щоб від неї мокрого місця не залишилося!!! — верещала Валентина Петрівна.
— Мамо…
— Не «мамкай» тут мені!!! Я завжди права! І ти повинен бути тільки на моєму боці!!! Але ти навіть не додумався розлучитися з нею, поки я була зачинена! Що ти за син такий, взагалі?!
Саша розумів, що зараз він ніяк не зможе заспокоїти матір, тому вирішив просто залишити її саму в кімнаті, а сам пішов поки що налити їй чаю, який вона сама й привезла.
Цей чай, як сказала його мати, мав якийсь заспокійливий ефект, а саме це й було зараз потрібно.
На кухні Саша побачив дружину. Вона варила собі каву і, звісно, все чула.
А в тимчасовій кімнаті свекрухи зараз чувся якийсь шум, крім її криків, лайок на сина та невістку. Судячи з усього, вона почала трощити кімнату…
— Настя… Може, мама залишиться у нас до мого приїзду… А то…
— Що?! — не зрозуміла цього прохання зараз дружина. — Де вона залишиться? Тут зі мною? Ти взагалі розумієш, що говориш?
— А що мені ще з нею робити? Ти ж сама чуєш, що її знову переклинило!
— Я тут в чому винна?
— Але ти ж моя дружина! Ти повинна…
— Своє це «повинна» можеш собі або їй засунути кудись поглибше, Сашо! Мені цього не треба! І з нею наодинці я більше не залишуся!
Як тільки вона закінчила, об двері кімнати, де зараз була закрита Валентина Петрівна, щось вдарилося і розбилося.
— Якщо твоя матуся прямо зараз не звалить звідси, я знову викличу санітарів і цього разу її вже звідти не випустять, це я тобі обіцяю!
— Вона залишиться тут, і ти будеш з нею лагіднішою! Підеш погуляти! Будете робити все, що вона захоче! Зрозуміла мене?! — розлютився Саша.
— Ні!
— Слухай, ти що, знову хочеш посваритися?! Мені що, матері зараз мало? Ще й ти хочеш…
— Я сказала, нехай валить звідси! Я з самого початку була проти її приїзду, бо знала, чим це обернеться! Тож це твоя ноша, а не моя! Більше я терпіти її не збираюся!
— І що ж ти зробиш?
Настя демонстративно взяла в руки телефон, який лежав поруч із кавоваркою, і набрала номер поліції, бо номер телефону психіатричної лікарні вона не знала.
— Зараз дізнаєшся! — відповіла вона чоловікові, перш ніж натиснути кнопку «виклик».
— Не смій!!! — закричав він на дружину.
— Тоді прямо зараз забирай її звідси! Мені ці концерти тут не потрібні! Нехай вдома у себе обвішується матрацами і ходить, б’ється об них головою! А тут…
У цей момент Валентина Петрівна вибігла з диким криком із кімнати і відразу ж побачила сина з невісткою на кухні.
Побачивши Настю, вона з незв’язними словами кинулася на неї, але Саша встиг перехопити матір, поки вона не зробила нічого його дружині.
А Настя тут же натиснула на кнопку «виклику», бо більше вона всього цього терпіти не збиралася.
Саша відтягнув свою матір назад у кімнату, що було нелегко зробити, бо вона, наче бик на кориді, намагалася накинутися на Настю.
Весь час, усі три години, доки не приїхала поліція, Саша просидів у кімнаті з матір’ю.
Він намагався її заспокоїти, але жінка то затихала, то знову починала битися в істериці.
Таблетки, які вона мала приймати після виписки, вона відмовлялася приймати, тож тільки сидіти з матір’ю і намагатися її вмовити хоч на щось — було єдиним рішенням Саші.
Коли приїхали поліцейські, якраз розпочався новий «театральний номер» свекрухи. Вона кричала ще голосніше, ніж раніше.
Саша почав заступатися за матір, щоб її ніхто не чіпав і ніхто нікуди не відвозив, але його ніхто не сприймав серйозно.
А коли Валентину Петрівну все ж відвезли, Настя сказала засмученому чоловікові:
— Мені все це вже набридло, тож завтра ж я поїду подавати на розлучення, Сашо!
— У якому сенсі?! Ти щойно знову відправила мою матір невідомо куди, а тепер ще й мене кидаєш?!
— Так, саме так! — відповіла вона і вийшла з кухні, де Саша так і продовжував сидіти за столом, крутячи в руках склянку з водою, яку він пропонував випити матері.
Він не кинувся за Настею, не став нічого з’ясовувати далі, а просто, зрештою, жбурнув цю склянку в стіну і пішов кудись збиратися.
На ніч додому він не прийшов, на радість Насті. А то, хто знає, яким би прийшов додому її коханий чоловік.
Але вона, як і сказала чоловікові, наступного дня з’їздила і подала на розлучення разом із поділом майна.
Того ж дня вона зняла невеличку квартирку і перевезла туди свій комп’ютер, усі робочі гаджети та дещо з речей.
Перебувати до закінчення шлюборозлучного процесу в одній квартирі з чоловіком вона побоялася.
І це виявилося потім правильним рішенням, тому що він почав витворяти те ж саме, що й його мати…
Він розбив половину посуду та техніки, за що потім виплачував Насті компенсацію, яку присудили йому при розлученні.
А Настя вийшла з цієї сімейки цілою й неушкодженою на щастя, але витрачені нерви та здорову психіку їй, навіть через суд, вже ніхто й ніяк не повернув. Тож відбулася, як то кажуть, легким переляком…
