— Ой, у мого синочка, звичайно ж, купа дівчат. Тільки ця дурненька вірить, що вона у нього єдина, — зі смішком сказала комусь свекруха по телефону.
Олена завмерла біля зачинених дверей у кімнату, передумавши туди заходити.
І почула ще багато цікавого…
… У свої 25 років Олена дуже мріяла про заміжжя.
Всі її подруги вже давно обзавелися родинами, а одна з них навіть встигла розлучитися, і тільки у Олени стосунки до весілля все ніяк не доходили.
Правда, за все доросле життя у неї було всього два залицяльники, але жоден з них не захотів стати її чоловіком.
Дівчина дуже здивувалася, коли на новій роботі на неї звернув увагу справжній красень — мрія всіх жінок офісу.
— Це дуже дивно, — підлила масла у вогонь колега. — Іллю у нас хлопець розбірливий. Йому не всі й красуні подобаються.
Чим ти його привабила, просто не можу уявити, — скептично оглядала колега Олену.
— Тебе він, схоже, прокатив зі стосунками, якщо ти так злишся, — спалахнула Олена.
Вона розуміла, що зовнішність у неї найзвичайнісінька, та ще й зайві кілограми є.
При цьому ні гарною кар’єрою, ні наявністю квартири дівчина похвалитися не могла.
На довершення всього, Олена була провінційкою, яка приїхала до обласного центру кілька років тому.
«Ну і що? Може, Іллю привабила моя доброта», — думала вона про себе.
28-річний Ілля говорив дівчині багато приємних слів про її зовнішність і характер.
Обов’язково підвозив після роботи додому, запрошував у кафе і на виставки, дарував квіти.
Олена дуже швидко в нього закохалася і страшенно ревнувала.
— Олено, ти куди? — дивувався Ілля, коли ввечері дівчина намагалася пройти повз його машину.
— Сама доберуся! Ти можеш спокійно везти Катю-бухгалтерку (Ольгу-оператора, Ніну-логіста і т.д.).
Чоловік, як здавалося Олені, фліртував з кожною особою жіночої статі в офісі.
— Та перестань! Я ж тебе люблю. А спілкуюся з ними тільки по роботі, — широко посміхався Ілля, обіймав Олену, і вона відразу ж його вибачала.
Вони зустрічалися пів року, коли після чергової такої сварки чоловік заявив, що вже час з цим зав’язувати.
— Що ти маєш на увазі? — злякалася Олена.
— Я маю на увазі, що пора нам з’їжджатися, — посміхнувся Ілля. — Ти згодна?
— А де ми будемо жити?
— Як де? У мене. Моя мама — просто приголомшлива жінка. Я впевнений, ви з нею порозумієтеся.
Наступного дня вони перевезли речі Олени до Іллі. Його мама дійсно зустріла наречену сина дуже привітно.
— Ой, я така рада, що Ілюша нарешті привів додому чудову дівчину, — посміхаючись, щебетала Вероніка Григорівна. — Я тут порядок у його кімнаті навела, а то прямо соромно перед було перед вами.
— Ма–а–ам…
— Все-все, йду. Більше у вашу кімнату без дозволу ні ногою.
— Твоя мама дійсно прекрасна жінка, — з посмішкою сказала дівчина.
Олена намагалася всіляко догодити майбутній свекрусі.
Так, Ілля поки що не кликав її заміж, але ж усім зрозуміло, що весілля не за горами.
Олена взяла на себе практично всю домашню роботу, готувала тільки те, що любили мати з сином, прала і прасувала не тільки свій одяг, а й одяг Іллі.
Вероніка Григорівна завжди її хвалила, і дівчина думала, що заслужила любов матері коханого чоловіка.
Тому вона вирішила, що всі зрадіють її делікатному стану – вона дізналась, що при надії.
Того дня Олена хотіла повідомити про неї родичам, прийшла з тортиком додому раніше і почула, як Вероніка Григорівна комусь каже по телефону, що в Іллі багато дівчат.
А Олена — просто дурненька, яка вірить казкам сина.
— Та нормальні у нас стосунки. Ця намагається мені в усьому догодити. Я взагалі нічого по дому не роблю, а де продуктові магазини знаходяться давно вже забула.
І як сковорідки виглядають теж, — як і при першій зустрічі з дівчиною щебетала господиня квартири.
Мабуть, послухавши коментар невидимого співрозмовника, Вероніка Григорівна продовжила:
— Та яке весілля! Ілюша на ній не одружиться. Я не допущу. А якщо піде — скатертиною дорога.
Іншу знайдемо. Ти ж знаєш, що син у мене справжній красень і чарівник.
Олена дуже хотіла увійти в кімнату і висловити матері Іллі все, що вона тепер про неї думає, але розсудливо не стала цього робити.
Адже це тільки слова, а вона тепер при надії і зовсім не збирається повертатися в село до матері з дитиною на руках.
Увечері Олена наодинці повідомила коханому про дитинку, яку вже носить під серцем.
— Може, почекаємо? — змінився той в обличчі.
— Що ти маєш на увазі? На переривання я не піду, — твердо сказала Олена. — І у дитини повинен бути батько. Ти ж казав, що кохаєш мене…
— Кохаю, але тепер нам потрібно буде розписатися, а зараз грошей немає, — заюлив чоловік.
— Так і скажи, що не хочеш одружуватися. Матусю свою боїшся?
— Ну що ти?! Я і так збирався зробити тобі пропозицію! Тільки давай мамі поки не будемо говорити? Розпишемося по-тихому, а потім повідомимо…
Олені, звичайно, хотілося справжнє весілля, але сперечатися з Іллею вона не наважилася.
Залишиться потім ще й матір’ю-одиначкою. Нехай хоч так зареєструють шлюб, та й свекрусі носа хочеться втерти.
У Вероніки Григорівни виявилися справді залізні нерви.
— Ну що ж. Вітаю вас. Звичайно, хотілося б більш урочисто все це відзначити, але якщо ви так вирішили…, — сказала вона, коли молодята повідомили їй новину.
На обличчі жінки не здригнувся жоден м’яз.
— Мамо, ми запрошуємо тебе в ресторан. Відзначимо по-сімейному, — поспішив згладити ситуацію Ілля…
… Наступні три роки пройшли у Олени в постійних клопотах і турботах про малюка.
Платон ріс надзвичайно рухливою дитиною — за ним потрібно було безперервно і пильно стежити. Але батько його мало бачив.
За словами Іллі, тепер йому потрібно було заробляти більше, тому після основної роботи він працював водієм таксі.
Свекруха відразу заявила, що у неї купа своїх справ, і з онуком їй сидіти ніколи.
При цьому практично всі домашні справи залишилися на Олені — добре, хоч продукти чоловік привозив.
Тепер Олена спілкувалася в основному з такими ж матусями, як і вона, але подруг у жінки не з’явилося, лише приятельки.
Одного разу вона вирішила піти з Платоном на новий дитячий майданчик в двох кварталах від їхнього будинку, і там познайомилася з Василиною.
Вона була молодша за Олену на два роки, але мала дочку Аліну такого ж віку, як і Платон.
— Добре тобі, — сказала нова знайома Олені. — У тебе є чоловік, а мій коханець втік, коли дізнався про Алінку.
— Та я чоловіка й не бачу, — зітхнула Олена. — А так, звичайно, добре, що є. Твій так і не з’являвся більше?
— Ну, кілька раз ми зустрічалися. Він хотів, щоб я позбулася дитини, а я ні в яку. Ще чого! Від власної дитини позбутися! Заради цього клоуна чи що?
— Мій теж просив почекати… Добре, що я його не послухала. Не було б у мене зараз коханого Платоші. Ти б хоч з нього аліменти вибила. Важко, мабуть, одній?
— Та пішов він! Там у нього ще матуся така — відразу видно, що нікому не зрадіє. Я, правда, з нею особисто не знайома, але одного разу бачила, як вона з синочком спілкується.
Та й взагалі, він одружився, наче. Комусь не пощастило, — посміхнулася Василина.
Жінки спілкувалися вже три місяці. Діти, які теж подружилися, бігали в легкому одязі по майданчику.
— Слухай, так дивно…, — задумливо промовила Василина. — Але мені здається, що Платон і Аліна дуже схожі… Придивися, Олено! Не знаходиш?
— А ти права…, — Олена почала пильно розглядати малюків. — Раніше вони були тепло вдягнені — там не розгледиш. А зараз…
Дивись, вони навіть трохи кульгають однаково… і сміються…
Олена і Василина переглянулися. Почали одна в одної з’ясовувати подробиці про своїх чоловіків.
Виявилося, що мова йшла про одного чоловіка на ім’я Ілля.
— Виходить, що він одночасно зустрічався з нами обома? — здивовано сказала Олена. — І діти у нас з’явилися практично в один і той же час?
— Виходить, що так, — відповіла Василина. — Вибач, подруго, я не знала, що він одружений. Думала, що він щоразу біжить до своєї матусі, незважаючи ні на що.
— Та що вже тепер, — зітхнула Олена. — Я ж тоді чула, як свекруха комусь казала, що він мені зраджує, але не повірила.
— Ото він козел! — висловилася Василина. — Ти ж ні в чому не винна.
Обидві замовкли.
— Я давно вже позбулася кохання до нього. А ти що будеш робити тепер, Олено?
— Те, що давно повинна була зробити — розлучуся. Тільки спочатку виведу його на чисту воду — подивлюся в очі його безсоромні.
Того ж вечора, поклавши Платона спати, Олена пішла на кухню, де мило розмовляли чоловік і свекруха.
— Чому ти мовчав, коханий, що у Платоші є сестричка? — Олена кинула на стіл фотографію з Василиною та Аліною.
— Та я… Та це не те, що ти думаєш. Ти їй повірила, чи що? — знову заюлив чоловік.
— Ой, та годі вже! — втрутилася в розмову свекруха.
— Мамо!
— Ну вже ні! Хоче знати правду — нехай знає, — не послухала сина Вероніка Григорівна. — Так, я дозволила Ілюші привести тебе в дім, щоб мені було легше.
Я спостерігала за вами кілька разів на побаченнях. Відразу зрозуміла, що ти дуже хочеш вийти заміж і зробиш для цього все.
Не помилилася — ти позбавила мене всіх домашніх турбот. Дякую.
Вашого весілля я, звичайно, не хотіла, але тут вже довелося вибирати.
— У якому сенсі?
— Без сенсу. Про Василису я теж знала — вона мені не сподобалася. І ім’я якесь дивне, і слухняною невісткою вона б не стала.
«Оце точно. Васі палець в рот не клади», — подумала Олена.
— Як виявилося, правильно зробила, зупинивши свій вибір на тобі. Невістка ти чудова, та й сина Іллі подарувала, на відміну від цієї…
— Мамо! — знову вигукнув Ілля.
— Що, мамо?! Розвів гарем — так захищайся! Сто разів тобі казала! Тепер ось розбирайся…
— Вважайте, що розібрались, — Олена вийшла з кімнати, прикривши за собою двері.
Наступного ранку, коли чоловік і свекруха в повній тиші пішли на роботу, Олена зібрала речі, взяла Платона і переїхала в район до Василини. Зняла однокімнатну квартиру.
Вони напередодні домовилися, що будуть допомагати один одному, поки діти не підростуть.
Олена розлучилася з Іллею, і обидві жінки подали на аліменти. Батьківство колишнього коханця щодо Аліни Василина легко довела в суді.
Як тепер живе Ілля, матері його дітей не цікавляться.
