Роман був людиною, у якої практично все було. Окрема квартира, чудова робота, шикарна машина. Вечеря в ресторані, модні речі.
Тобто повністю забезпечений. Ось тільки не було кохання.
Більше року тому він розлучився з дружиною, з якою прожив 7 років. В один прекрасний момент вона йому сказала, що хоче жити тільки для себе, ніяких дітей і сімейної метушні.
Вона занадто хороша для звичайного сімейного життя, а він для неї занадто простий і примітивний.
Так, Роман завжди був правильним. Любив чесність і порядність. Батьки завжди пишалися своїм сином.
Ось тільки так вийшло, що жили вони далеко, в іншому місті. І бачилися нечасто.
Пішовши з роботи трохи раніше, він їхав додому, щоб прийняти душ, а потім поїхати повечеряти в ресторан. Готувати не було ніякого бажання.
Раптом в голову прийшла думка, а що якщо порушити свої принципи, заїхати купити якусь шаурму, кока-колу і провести неправильний вечір.
Під’їхавши до павільйону, ще здалеку Роман побачив маленького хлопчика, років п’яти-шести.
Він сидів на фундаменті і розмазував сльози по щоках. У чоловіка боляче стиснулося серце.
Вийшовши з машини, він підійшов до хлопчика. Присів перед ним навпочіпки.
– Привіт! Що ти тут робиш? Де твої батьки?
– Я Єгорка. Я дуже хочу їсти, але у мене немає грошей. А маму забрали в лікарню і я залишився один. Мені страшно.
– А де твій батько Єгорка?
– Не знаю, мама казала, що він пішов від нас, коли я тільки з’явився.
– І скільки днів ти блукаєш на вулиці?
– Два дні. Дядечку, у мене є ключі, але я не можу увійти в будинок. Не можу відкрити. Спати доводиться в під’їзді. Дуже холодно і їсти хочеться.
– Гаразд, зараз купимо чого-небудь і підемо до тебе додому. Ти зможеш показати, де ти живеш.
– Так, я все знаю, мене мама навчила.
Роман набрав різної їжі, взяв хлопчика за руку і пішов до нього додому. Замок у дверях був досить високо для хлопчика, тому він не зміг його відкрити.
Увійшовши в квартиру, Єгорка відразу побіг на кухню, схопив хліб і почав жувати. Роман поставив пакети з їжею на стіл і сказав.
– Давай так, ти зараз добре вмиєшся і переодягнешся в чисті речі. А я поки приготую нам поїсти.
Єгор кивнув і побіг у кімнату, потім з речами пішов у ванну.
Роман заглянув до нього, запитав, чи не потрібна його допомога, але хлопчик відповів по-дорослому, що він чоловік і повинен справлятися сам.
Потім вони сиділи на кухні і вечеряли. Роман переживав, що Єгор хапає їжу і практично не пережовуючи, ковтає її.
Потихеньку хлопчик наївся і почав засинати прямо за столом. Роман взяв його на руки і відніс у кімнату. Поклав на ліжко і вкрив ковдрою.
Сам пройшовся по квартирі. Це була маленька однокімнатна квартира, але незважаючи на свій розмір, вона була дуже затишна, домашня.
На комоді стояли фотографії. На них молода жінка з Єгоркою. Вона була дуже симпатична з красивими правильними рисами обличчя.
Трохи походивши по квартирі, Рома задав собі питання: що я тут роблю? Навіщо мені все це?
Потім подивився на сплячого малюка і зрозумів, що він просто вже не зможе безслідно піти. Погладивши малюка по голові, взяв ключі і тихо вийшов з квартири.
Швидким кроком дійшов до своєї машини. І перегнав її на вільне місце біля під’їзду. Піднявся по сходах і увійшов у квартиру.
Єгор міцно спав. Рома повернувся на кухню. Прибрав все зі столу. Розклав продукти в холодильнику.
У коридорі звернув увагу на записник біля дзеркала. Знайшов і заварив собі каву, взяв книжку і почав гортати.
Там були дані мами Єгора, немов написані спеціально для нього.
Ім’я, прізвище, по батькові, дата народження, номер мобільного телефону. Роман набрав номер, але абонент був недоступний.
І тоді він почав обдзвонювати лікарні та довідкові служби, щоб дізнатися, в яку лікарню відвезли Лебедєву Ірину. І знайшов.
Це була онкологічна клініка. Якось на душі стало зовсім недобре. Рома зайшов у кімнату, поправив ковдру у Єгорки, сам ліг на диван і відразу заснув.
Коли відкрив очі, сонце вже заглядало у вікна. Єгора в ліжку не було.
У кімнату заглянула світла голова.
– Дядьку, ти вже прокинувся? А я приготував нам сніданок і чай нагрів.
Рома вмився і пішов на кухню. Там на тарілці лежали криво нарізані бутерброди. У той момент чоловікові здалося, що це найсмачніші бутерброди.
– Знаєш, Єгорка, я вчора дізнався, куди відвезли твою маму. Я думаю, ми повинні до неї поїхати, щоб вона не переживала, і провідати її. А мене називай просто Романом. Домовилися?
Єгорка кивнув. Прибравши зі столу, вони почали збиратися.
У лікарні чоловіки з’ясували, в якій палаті лежить Ірина, натягнувши бахіли, і пішли до неї.
Відкривши двері, Роман побачив виснажене обличчя жінки з синцями під очима. Побачивши сина, її очі стали великими і з них покотилися градом сльози.
– Синку, рідненький мій, я так за тебе переживала, ти зовсім один, залишився. І як ти сюди потрапив, хто цей дядько?
– Мамочко, це Рома. Він мій друг, він дуже хороший. Він вчора стільки смачного купив, я так наївся і заснув. А він залишився зі мною.
Ірина підняла очі на Романа.
– Хто ви? Дякую вам за турботи. Мені нікого попросити про допомогу. Я не знала, де мені його шукати.
– Іра, не треба нервувати, будь ласка. Заспокойтеся. Ми з Єгором зустрілися випадково і відразу подружилися.
Ви не переживайте, я його не кину, він буде жити зі мною. Лікуйтеся. А коли вийдете, він повернеться до вас.
Ірина заплакала і тихо, майже пошепки сказала.
– Я звідси не вийду. Це кінець. Якщо ви друг, я хочу попросити, в записнику є адреса мого дитячого будинку, де я виросла, і дані директора.
Якщо можна, після того як я піду, відвезіть Єгора туди. Я попереджала директора, вона в курсі всього.
Це єдина близька мені людина. Більше у мене нікого немає…
– Іра, я сподіваюся, що все зміниться. Я зараз поговорю з лікарем і ми щось придумаємо.
Ірина спробувала посміхнутися. Рома залишив хлопчика з мамою, а сам пішов шукати лікаря.
– Мені немає чим вас порадувати. Все дуже запущено. Їй залишилося в кращому випадку місяць, а може і менше.
Вона зараз повністю на знеболюючих. На жаль, допомогти ми вже не можемо.
– Лікарю, я можу вас попросити? Я за все заплачу. Але можна перевести її в окрему палату і створити їй всі умови, щоб полегшити її дні.
– Добре, у нас є така палата. Але хто ви їй. Наскільки я знаю, у неї нікого немає.
– Я просто друг її сина.
Дізнавшись, що можна їсти Ірині, вони з Єгором поїхали за покупками. Коли повернулися до лікарні, Ірину вже перевели в окрему палату.
Вона була просторою і світлою. У холодильник, який був у палаті, вони вивантажили соки, фрукти. А потім на столику перед ліжком розгорнули гарячу їжу.
Переборюючи біль, Ірина трохи поїла, щоб порадувати сина і його нового друга. Вона дивилася на Романа з повагою і болем.
І молила Бога, щоб цей чоловік не покинув її сина. Тепер буде кому відвезти його в дитячий будинок.
Кожен день Роман приїжджав до Ірини, привозив красиві букети квітів. Розповідав всякі смішні історії.
Ірина навіть повеселішала. Рома пояснив, що викликав до себе свою маму для допомоги, щоб Єгор не залишався вдома один.
Минуло три тижні. У Ірини з’явився рум’янець на щоках. І у Романа затеплилася надія. Може вона викарабкається.
З надією він відправився до лікаря. Але той навіть не дивився йому в очі. Тільки й зміг сказати.
– Вона йде…
Роман не спав всю ніч, він не знав, що йому робити. Метався по кімнаті, потім сидів на кухні і пив каву.
Мама чула, як мучиться син, а чим допомогти, не знала. Вона сама за ці дні прикипіла до маленького хлопчика.
Вранці вона побачила, як син причепурюється перед дзеркалом. Це її дуже здивувало.
– Синку, ти куди такий ошатний зібрався?
– Мамо, я одружуюся. Я довго думав і вирішив, що для Єгора я ніхто, значить, мені його не віддадуть.
А якщо я стану чоловіком Ірини, це буде інша розмова. Зараз я поїду до друга, ти ж пам’ятаєш, він хороший адвокат.
Все уточню, а потім до Ірини. А ви не сумуйте і приготуйте святкову вечерю.
Іра лежала і дивилася в стелю. В голові була тільки одна думка: “що чекає на її сина?”
Вона розуміла, що часу зовсім не залишилося і нікого близьких немає, крім Романа.
Так, Роман, яке добре у нього серце, яка золота людина і який красивий. Чому один. Ось такого б батька її Єгорці, але так не буває.
Двері відчинилися, і вона побачила сяюче обличчя Романа. У руках у нього був величезний букет троянд.
А ще якась коробочка. Він підійшов до ліжка і став на одне коліно.
– Іра, я стільки всього передумав. Я не хочу відвозити Єгора в дитячий будинок, я хочу, щоб він залишився зі мною.
Якщо ти не проти… Але я для нього ніхто. Вийди за мене заміж.
Я про все домовився, в коридорі чекає представник РАГСу. Це єдиний вихід. Я стану твоїм чоловіком і зможу домогтися усиновлення. Ти згодна?
Жінка дивилася на Романа, як на ангела. Її душу переповнювали емоції. “Господи, звідки беруться такі люди. У нього величезне серце і він буде найкращим батьком для її сина”.
– Так, я згодна.
Вся церемонія зайняла не більше пів години. Роман, як годиться, надів обручку на палець своєї дружини. Потім поцілував її в щоку і пішов до лікаря.
– Лікарю, скажіть, а я можу її забрати додому? Адже крім знеболюючих ви їй більше нічого не робите.
А уколи я вмію робити сам, і моя мама за нею доглядатиме. Нехай хоч пару днів поживе без лікарняних стін.
– Добре, я розпишу вам, як і що їй треба робити. Якщо буде зовсім погано, викликайте швидку.
Роман повернувся в палату і сказав.
– Ну що, дружино, ми їдемо додому. Досить тут стелю розглядати.
Медсестра допомогла одягнутися Ірині, посадила її в крісло на колесах і вони поїхали.
Взявши Ірину на руки, щоб посадити в машину, він відчув, що вона практично нічого не важить. У ній ледь теплилося життя.
Йому хотілося притиснути її до себе і вдихнути хоч трохи життя в її тіло. На жаль, це було неможливо…
Увечері в їхній квартирі була велика святкова вечеря з приводу одруження.
Єгор стрибав по квартирі від щастя. Мама була поруч, а також його найкращий друг і бабуся Олена, яка йому так подобалася.
Вночі Роман майже не спав, сидів поруч з Ірою. Вона то плакала, то стогнала. Він робив їй уколи, і вона засинала.
Вранці мама годувала її сніданком, а потім Єгора і Романа. Так було ще п’ять днів.
А потім серце Ірини не витримало болю. Роману здавалося, що пішла частина його душі. Немов він втратив близьку рідну людину…
…Біля могили стояли двоє. Чоловік і маленький хлопчик. Ззаду стояли батьки Романа і його друзі.
Роман тримав малюка за руку, немов боявся випустити її. Єгор підвів на нього очі.
– Рома, мама сказала, що ти мій тато, що ти знайшовся. Це правда? Ти тепер завжди будеш зі мною і ніколи не підеш, як мама?
Роман присів перед сином навпочіпки і міцно притиснув його до себе.
– Так, синку, я знайшовся і завжди буду з тобою. А мама, вона не пішла, вона завжди буде з тобою.
Дивитиметься на тебе з неба і залишиться в твоєму сердечку. Вона завжди буде з нами.
Єгор міцно обійняв Романа за шию і притиснувся до нього. Потім повернувся і, дивлячись на фотографію мами, сказав.
– Мамочко, ти не переживай, тато знайшовся і ми завжди будемо з ним разом. А я буду дивитися за ним і за бабусею і дідусем.
Ти тільки приходь до мене частіше, а я буду розповідати, як ми живемо. Я тебе дуже-дуже люблю, і тата.
Він погладив своєю дитячою рукою мамине фото і взяв Романа за руку. А по щоках дорослого чоловіка текли сльози.
Так кардинально змінилося життя Романа. Тепер у нього з’явився сенс і людина, заради якої треба жити.
Адже він обіцяв своїй дружині виростити сина, як найріднішого.
