Зовнішність у Свєтки була зовсім нікудишня: невисока, повна, з явними надлишками ваги на боках і нижче спини, завеликий ніс і маленькі оченята, надто випираючий живіт під передчасно обвислими грудьми – до таких зовнішніх даних, як годиться, мав би додаватися тато-олігарх або власний маєток на березі моря, або, в крайньому разі, переваги простіше: неабияке вміння готувати, м’який, поступливий характер.
Жила Свєтка разом із мамою в однокімнатній квартирі, працювала на макаронній фабриці простою робітницею, постійно лаялася з начальством і колегами, тому що не терпіла жодного протиріччя собі, коханій.
З її доходами їй поки що не світила ні іпотека, ні навіть здобуття вищої освіти.
З особистим життям теж ніяк не складалося.
Попри всі її «достоїнства», хлопці та чоловіки старшого віку могли зацікавитися дівчиною тільки для однієї мети, і то, одноразово.
Свєтка особливого задоволення в таких пригодах не знаходила, тим більше, дуже побоювалася зачати малятко – йти на переривання було страшно і соромно, а залишити тим паче – ні грошей, ні умов для цього не було.
Як, утім, і бажання.
Таке уповільнене життя тривало в неї до 25 років, поки не відбулися певні події, які докорінно змінили її існування.
У якихось соцмережах на просторах Інтернету, Свєтчену маму Олю знайшов її колишній співробітник Андрій, з яким у неї був бурхливий роман свого часу.
З’єднатися закоханим завадила наявність у Андрія законної дружини і суворого тестя, який пообіцяв пошкодити руки-ноги і зятю, і його коханці, а маючи буйний і непередбачуваний характер, запросто міг це зробити.
Зрештою, закоханих змусили розлучитися, Андрій із дружиною та її батьками виїхав на постійне місаце проживання до Німеччини, а Оля незабаром вийшла заміж за майбутнього батька Світлани, з яким благополучно через рік розлучилася.
Незважаючи на те, що минуло багато років, почуття Олі та Андрія не охололи; на той час він добре влаштувався на новій батьківщині, поховав дружину, яку підкосила страшнаболячка, наразі був багатим і вільним, і розшукав своє старе кохання.
Почуття колишніх коханців спалахнули з новою силою, і незабаром Андрій запропонував Олі вийти за нього заміж і переїхати до нього жити.
Фінансові питання її не повинні цікавити, квартира нехай залишається доньці, Андрій досить забезпечений і не заражений німецькою меркантильністю та ощадливістю – тільки б бути разом зі своїм коханням!
Таким чином незабаром Світлана виявилася одноосібною власницею їхньої з матір’ю квартири з меблями і речами.
Також новий татко переказав їй трохи (за німецькими мірками) грошей і обіцяв надсилати ще – за умови, що «донька» житиме в рідному місті й не претендуватиме на запрошення до них в Німеччину: матеріальну допомогу їй надаватимуть тільки за місцем постійного проживання.
А Свєтка і не претендувала.
Власна квартира, “стипендія” від вітчима, плюс невеликі накопичення, які вона намагалася збирати на перший внесок за іпотекою, але тепер могла витрачати на себе, кохану – на біса їй та Німеччина?
І Світлана стала вживатися в нову реальність свого існування.
Тут треба зазначити, що її життя в колишній іпостасі «бідна, негарна, самотня» нагородило її певною життєвою мудрістю – вона не пустилася берега, отримавши деякі бонуси від долі, а насамперед сіла й добряче поміркувала, як жити далі, щоб не розвіяти за вітром те щастя, що їй привалило.
Насамперед, Свєтка звільнилася з роботи – не стільки через маленьку зарплату, скільки через набуту там репутацію кислої невдахи, якою, чесно кажучи, вона і була насправді.
Потім закрила квартиру і поїхала на три тижні в гарний гірський санаторій – підлікувати нерви, скинути зайву вагу, відпочити, відновитися і продумати, як саме змінити своє життя.
Завдяки набутому скептицизму, не стала заморочуватися рекламними заманками на кшталт накачування губ і грудей, чудесатими курсами підняття самооцінки й особистісного зростання, стародавніми тибетськими практиками набуття краси, омолодження і, звісно, спустошення гаманця.
Тверезо розуміла, що міс Всесвіт з неї все одно не вийде, фінансів, за нормальної роботи, яку вона без зусиль знайде, вистачатиме на звичайне життя, без крутих завихрень і непомірних витрат.
Тому потрібно виходити з таких простих і зрозумілих цілей, як нормальне заміжжя, діти і спокійне, тихе життя.
Приїхавши із санаторію, Світлана прибрала квартиру, знайшла роботу, аналогічну раніше покинутій, і почала думати про влаштування особистого життя.
У принципі, якщо не розглядати олігархів і красенів-телезірок, її б цілком влаштував звичайний хлопець, її ровесник або старший, з нормальною роботою, який мало п’є, вміє бути господарем у домі, щоб не текли крани, працювали всілякі замки-вимикачі, горіли лампочки тощо.
На ринку наречених вона мала дві переваги – власна квартира і відсутність, як висловилася одна знайома жінка-юрист, обтяжень: дитини від попередніх стосунків і потенційну тещу поруч.
Усе інше в неї було більше схоже на недоліки – зовнішність нижча за середню, доволі важкий характер, уміння готувати на рівні «лінива (розповідь спеціально для сайту – цей день) куховарка», а здатність виконати подружній обов’язок у межах «якщо хочеш, то давай, я не заперечую, тільки я буду знизу».
Настав час рішучих дій: дівчина зареєструвалася на кількох сайтах знайомств, одразу позначивши своєю метою заміжжя і поява в сімʼї дітей, написала, що живе одна, житлом забезпечена, здорова.
Фотку розмістила свою, тільки трохи приховавши надто вже явні недоліки.
Почалися повідомлення в чаті, але хорошого було мало.
Писали стурбовані психи, які відверто пропонували близькість без зобов’язань, неадеквати, які виливали свої потоки свідомості без жодної зв’язкової думки, прискіпливі педанти, які ставили безліч запитань відвертого характеру.
Дехто одразу намагався з’ясувати, що значить «житлом забезпечена» – яка в неї квартира, чи є співвласники; пропонували обміняти її на заміський будинок, продати для розгортання супервигідного бізнесу – ніхто навіть близько не згадував варіанти шлюбу, дітей та іншого.
Дуже скоро Світлана видалила свою анкету з усіх сайтів знайомств, намагалася знайомитися просто в групах спілкування.
Там явних неадекватів траплялося набагато менше, або вони добре маскувалися.
Але з нормальними людьми спілкування теж не задалося. Дівчина мала дуже бідний внутрішній світ, не цікавилася нічим, крім серіалів і ток-шоу.
Виходило якось зовсім нецікаво: потенційних женихів не приваблювала ні її зовнішність, ні внутрішній світ.
Квартира ж цікавила тільки сама по собі, без важкого і нудного додатку у вигляді негарної, дурної Свєтки…
Усе змінилося, коли її запросили на весілля однієї досить далекої приятельки з далекого села, з якою разом працювали.
Танька була безквартирна, зате (розповідь спеціально для сайту – цей день) симпатична, весела і заводна. Знайшла хлопця, батьки якого погодилися пустити молодих жити до себе, сільську невістку прийняли прихильно, вона їх просто, як сама казала, «задавила харизмою».
Ось на цьому самому весіллі Свєтка і познайомилася з Анатолієм, чиїмось родичем з того самого села, який спав і бачив, як переїхати в місто і водночас ні платити за оренду квартири, ні виховувати дитину дружини від попереднього шлюбу, ні вислуховувати нарікання тещі на тему: «моя дівчинка гідна кращого!»
Свєтка підійшла йому за всіма параметрами, а що стосується краси і внутрішнього світу…
Це важливо для подруги або коханки, а дружина і без цих заморочок обійдеться!
Толик і Свєта дуже швидко змовилися, і буквально за два місяці зіграли гучне, велелюдне весілля.
Свекри подарували молодим не новий, але цілком робочий Жигуль-четвірку, на якому Толик їздив містом, а також привозив із села від батьків мішки з сільською провізією.
Хлопець був дуже щасливий, обживаючи міську квартиру молодої дружини і вельми непогано заробляючи на великому міському заводі.
Із задоволенням їв прості котлети і відбивні та всіма улюблений борщ, який Світлана все ж навчилася готувати незрівнянно, адже це візитівка кожної української господині.
А у виконанні подружнього обов’язку цінував тільки його регулярну наявність, якісь вишукування на цю тему його не цікавили.
Свєтка скоро пішла в декрет і подарувала Анатолію сина Миколку.
Вони живуть мирно і щасливо, не забуваючи вітати маму Світлани та її чоловіка з усіма святами, дуже чітко розуміючи, що завдячують своїм простим щастям саме Ользі та її чоловікові…
Вони по-справжньому щасливі.
