Те, що Ліза зовсім не та, за кого вона себе видає, Поліна Василівна зрозуміла відразу.
Ні її мила скромна сукня в квіточку, ні коса нижче пояса, ні окуляри в оправі не змогли її переконати в зворотному.
Було в дівчині щось таке, від чого серце Поліни Василівни стиснулося і защеміло, передчуваючи швидку біду.
Звичайно, жінка нічого такого синові не сказала, а лише мило посміхнулася і запропонувала пройти до вітальні.
Ігор був пізньою і дуже бажаною дитиною. Поліна Василівна в силу обставин довго не могла вийти заміж.
То її батькові, відставному офіцеру, здавалося, що всі наречені не гідні його дочки.
То матері – вчительці алгебри і геометрії, всі здавалися нікчемними простаками, то самій Поліні не подобалися ті, з ким її знайомили батьки.
З майбутнім чоловіком Поліна познайомилася в поїзді, коли їхала провідати бабусю.
Хлопець виявився турботливим і господарським.
Поліна тоді трохи захворіла, а він, побачивши її стан, відразу відкрив баночку малинового варення, яке йому поклала з собою мати.
Приніс кип’ятку з вагону-ресторану і всю дорогу відпаював Поліну чаєм з малиною. Він змушував її їсти, пропонуючи їй то бутерброди, то курку.
Загалом, коли Поліна доїхала до потрібної їй станції, вона зрозуміла, що з таким, як Віталій, вона завжди буде як за кам’яною стіною.
Так, не багатий, так, звичайний тракторист, але зате який турботливий…
Її батько, наприклад, ніколи так за матір’ю не доглядав. Навпаки, пробурмоче щось, типу розляглася ніби королева, вечеря сама себе не приготує, і сорочки самі не виперуться!
І йому було байдуже, що дружина погано почувається. Хвороба хворобою, а вечеря повинна бути за розкладом і неодмінно повинна складатися з першого, другого, салату ну і компоту, зрозуміло.
Точно так само він ставився і до виховання дочки, тому, коли Поліна побачила таку турботу, відразу ж закохалася.
Саме вона попросила чоловіка дати їй номер телефону, і саме вона перша зателефонувала йому, а потім і приїхала в гості.
Попри все, від цього вона не втратила своєї цінності чи гідності. Віталію теж сподобалася ця міська, але водночас така проста і душевна дівчина.
Весілля було скромним, але веселим. Батьки Віталія прийняли невістку добре, а ось її батьки до вибору дочки поставилися скептично.
Не про такого зятя вони мріяли, хоча що тут говорити, якщо Поліні на той момент вже без п’яти хвилин сорок виповнилося, а їм вже не терпілося погратися з онуками.
Спочатку молоді жили в селі разом з батьками Віталія. А коли вирішив одружитися молодший брат Віталія, то молоді вирішили податися до міста.
Батько Поліни знайшов зятю роботу, та й сама Поліна влаштувалася за фахом.
Жили душа в душу, а після народження сина їхні почуття ніби стали ще сильнішими, ніж були раніше.
Віталій і працювати встигав, і з дитиною після роботи возився, міг навіть вечерю приготувати, якщо бачив, що Поліна вибилася з сил.
Батько Поліни, звичайно ж, соромив зятя, мовляв, що ж ти за мужик такий – каблук, а не мужик!
На що той відповідав – зате моя дружина щаслива і не плаче мовчки в подушку.
Ці слова били не в брівку, а в око, тому що теща часто ночами плакала в подушку, після того як тесть поводився неналежним чином.
А потім сталося непоправне. Батьки Поліни купили путівки в санаторій, а звідти назад не повернулися…
Пішли купатися на річку і обоє потонули. Не минуло й року, як слідом за ними пішов з життя і Віталій.
Що довелося пережити Поліні, словами не описати.
Вона так по батьках не сумувала, як по чоловікові, і тільки маленький синочок стримував її від необачного кроку.
І ось уже Ігор виріс, а Поліна Василівна постаріла.
Згадуючи, як батьки забороняли їй влаштовувати особисте життя, жінка прийняла рішення ні за яких обставин не втручатися в особисте життя сина.
Тому коли він привів дівчину, Поліна Василівна не стала виявляти неприязнь.
Навпаки, вона намагалася поводитися якомога люб’язніше, щоб ненароком не образити Ігоря і її обраницю.
Звичайно, після відходу гості, жінка розпитала сина про Лізу.
Він так захоплено відгукувався про неї, що вона навіть не наважилася сказати, що відчула, що Ліза принесе їм чимало горя.
Жінка сподівалася, що їхній роман не призведе ні до чого серйозного, проте всупереч усьому Ігор і Ліза вирішили одружитися.
Нічого не поробиш, весілля так весілля, подумала Поліна Василівна, дістаючи з заповітної скарбнички зелененькі купюри, перев’язані ниткою.
Вона давно збирала ці гроші, збирала і міняла на долари, мабуть тому, що, як і багато хто, вважала, що це найстабільніша валюта.
Відіграли весілля в модному ресторані. Тамада, виїзна реєстрація, лімузин і медовий місяць, нехай не в Парижі, але все ж.
А потім почалися суворі будні. Ліза вже була при надії і просила все більше і більше.
То її дратував запах домашньої їжі і вона хотіла морепродукти, які готували в ресторані, то вона хотіла шашлику, який готував тільки дядько Антон за власним рецептом.
Ігор весь знервувався, потураючи примхам дружини, а вона з кожним разом вимагала все більше і більше.
То хотіла модну шубку, як у відомої актриси, то золоті сережки з діамантами, і їй було байдуже, що на зарплату автомеханіка стільки не заробиш.
Довелося Ігорю влаштуватися вахтовиком в будівельну компанію. Платили добре, от тільки шкода, що місяць доводилося жити в розлуці з коханою.
Але це було ніщо, коли він бачив щасливі очі Лізи, коли повертався з дорогими подарунками і обіцяв, що наступного разу обов’язково купить щось наступне з її довгого списку бажань.
Поліну Василівну Ліза за людину не вважала і з нею майже не розмовляла.
І якщо біля чоловіка Ліза заради пристойності ще спілкувалася зі свекрухою, то після його від’їзду жорстко ігнорувала.
А потім Ліза народила хвору дитину і в усьому звинуватила свекруху, мовляв, це вона прокляла їх з дитиною.
Купа обстежень, лікування і знову обстеження.
Ігор працював без відпочинку, тільки щоб забезпечити дружину і дитину всім необхідним.
А потім Ігор дізнався, що Ліза під час його відсутності зраджує йому, та й дитина зовсім не його.
Зробив ДНК-тест, таємно від усіх, звичайно, а потім подзвонив Лізі і попередив її, щоб вона збирала речі, адже по приїзду він збирається подати на розлучення.
Ліза мовчала, адже в її голові давно визрів зловісний план.
Вона підмовила своїх дружків, і ті підкарауливши Ігоря біля зупинки жорстоко розібралися з ним.
Ігор, на жаль, не зміг дочекатися приїзду швидкої…
А після його похорону Лізу ніби підмінили. Вона почала приводити додому своїх дружків і подруг.
Мало того, що вони випивали, та ще й похабно поводилися і вмикали музику на повну гучність.
На обурення Поліни Василівни ніхто не реагував, а в поліції розводили руками, мовляв, громадянка Рикова Єлизавета тут прописана.
Тому має повне право проживати на цій території і приводити в квартиру своїх друзів і подруг.
Останнім часом Поліна Василівна зовсім здалася. Тиск стрибав, а сердечко пустувало.
Ось і зараз вона сиділа на лавці в сквері, хоча на вулиці була пізня осінь.
Вона думала про загиблого сина, про свою нелегку долю, і про те, що було б, якби вона в перший день знайомства з Лізою виставила її за поріг.
— Що ж ти, матуся, сидиш так пізно одна на вулиці?
Поліна Василівна здригнулася від страху, а потім опустила голову. Краще вже нехай її на той світ відправлять, ніж терпіти таке життя.
Поруч присіли два здорованя, і подивившись на змарнілу літню жінку, запитали:
— Хто тебе ображає?
Тут її прорвало. Спочатку вона схлипувала, а потім почала ридати, розповідаючи про своє нелегке життя.
— Ходімо, матір, зараз вирішимо твою проблему.
У квартирі було шумно, коли вони прийшли. Насамперед вони витягли за комір хмільних чоловіків і спустили їх зі сходів.
Потім підморгнули Лізі, мовляв, тепер їй не доведеться нікого запрошувати.
А вони завжди будуть з Поліною Василівною поруч під її боком, кого з них захоче, того нехай і кличе.
Ліза закрилася у своїй кімнаті і до ранку просиділа там. Але це був тільки початок.
Як виявилося, Степан і Роман були кращими друзями. Разом з дитинства займалися спортом, брали участь у змаганнях з боксу.
Побачивши Поліну Василівну, просто вирішили їй допомогти.
У Степана нещодавно мати пішла у засвіти, а Роман взагалі був вихованцем дитячого будинку.
Домовившись, вони відправили Поліну Василівну відпочивати в санаторій, а самі залишилися жити в її квартирі.
Звичайно, у них був договір про оренду квартири, завірений у нотаріуса, так що ніяк не підкопаєшся.
Загалом, коли Поліна Василівна повернулася, ні Лізи, ні її дитини в квартирі вже не було.
Вона самовільно виписалася з квартири і поїхала в невідомому напрямку. Хоча як тут не з’їдеш, якщо по квартирі цілими днями ходять два здорованя в татуюваннях, ще зі зброєю.
Наївна навіть не подумала, що це всього лише муляжі, так вона була налякана.
Її навіть вмовляти не довелося, Ліза сама вирішила, що так буде краще для неї, адже ніколи не знаєш, чого можна очікувати від тих, хто заради легкої наживи готовий на все. Мабуть, навчилася всіх судити по собі.
А Поліна Василівна нарешті знайшла довгоочікуваний спокій. Роман і Степан і до цього дня час від часу заглядають до неї в гості, привозять продукти, ліки і піклуються, як можуть.
Світ не без добрих людей, ось тільки шкода, що перед тим, як добро переможе зло, людина часом може втратити всяку надію на щасливий результат.
І слава Богу, що Господь завжди допомагає добрим людям, адже інакше просто бути не повинно.
