— Звичайно, Олено Костянтинівно, приїжджайте! — щиро сказала невістка. — Я скажу батькам, щоб за Вами заїхали. І їм веселіше буде!
— Ось і добре! — зраділа свекруха. — А то в місті тепер така задуха.
Мова йшла про те, щоб Нінина свекруха погостювала на їхній дачі. Зовсім недовго — ці вихідні.
Свою дачу батьки чоловіка не нажили: так вийшло – в молодості возитися в землі гарненька Оленка не хотіла.
До того ж, безкоштовні ділянки там, де вони працювали, не роздавали. А потім і дев’яності грянули.
Купити пізніше теж нічого не змогли. Тому що при дилемі – що купити: дачу або квартиру єдиному і улюбленому синові Ігорю – вибрали двокімнатну квартиру.
У ній тепер і жили Ігоряша з Ніною. А на овочі з базару заробляв чоловік-професор.
Нічого страшного в тому, щоб погостювати свасі на дачі, не було. Батьки були знайомі давно – діти дружили ще зі школи.
Пізніше дружба переросла в тісну прихильність і кохання. Коли Ніні та Ігорю виповнилося вісімнадцять, пара вирішила одружитися.
Це викликало багато негативу.
Чому так рано? Хтось залетів? Ні? Ось і почекайте тоді, що за поспіх!
Але обоє несподівано «уперлися рогами»: “Тоді ми без розпису будемо жити разом!”
І тоді батьки погодилися. Нехай вже краще цим займаються законно, раз так не витримують!
Тепер обоє вже закінчували інститути. Після виходу на роботу вирішено було безпосередньо перейти до вирішення питання про дітей — обидві мами і тато Ніни давно про це мріяли.
Тата Ігоря вже шість років, як не було.
Сватьї добре ладнали між собою і вже давно перейшли на «ти».
Обидві були задоволені вибором дітей і синхронно мріяли про онуків, тому їм завжди було про що поговорити. Хоча жінки належали до різних верств населення.
Свекруха Олена Костянтинівна викладала у школі французьку мову і була професорською вдовою.
Покійний чоловік був доктором історичних наук — набагато старший за свою красуню-дружину.
З захоплень у дами були гра на фортепіано, поезія доби Романтизму, миловаріння і вирішення логічних задач: а це вам — не фунт родзинок!
Все симпатично і гідно: і самому із задоволенням зайнятися можна, і людям показати не соромно. Адже сьогодні все викладається в інтернеті.
Мама Ніни, Зінаїда Петрівна, була простішою і «академій не закінчувала». Працювала вона швачкою-надомницею.
І захоплення у жінки були відповідні: квітникарство, вирощування овочів, печворк і кулінарія. А для «голови» — розгадування простих сканвордів.
Так, не Бог, звісно, порівняно з хобі свекрухи. Але в наш непростий час — все дуже потрібно. І це теж можна викласти в інтернеті.
Тому між двома тітками, на тлі хороших відносин, йшла негласна конкуренція: у кого більше підписників і лайків.
Олена вела канал про виготовлення мила і публікувала деякі цінні, на її думку, поради. Які називала роздумами.
А Зіна викладала відео про клаптикову техніку і їжу.
Поки що, незважаючи на примітивність хобі, як казала свекруха, лідирувала мама Зіна.
Виявилося, що рецепти приготування страв і шиття з клаптиків сьогодні дуже популярні – все знімав чоловік Леонід, який був залучений до цього.
А ця світська балаканина ні про що, якою пригощала підписників Олена Костянтинівна, успіху явно не мала.
Ну, мило ще – туди-сюди: митися люди будуть завжди. Балаканина ж нині була не в ціні, бо всі самі розумні…
А ще, як між будь-якими представницями жіночої статі, між обома мамами було суперництво, хто на світі наймиліший, хто рум’яніший і біліший.
І поки теж несподівано попереду йшла мама Ніни. Хоча, на відміну від витонченої та інтелігентної Олени, ніяких салонів краси тут не було. Жінка була гарна від природи.
— Ти у мене, Зінушко, найкраща! — з почуттям говорив чоловік Леонід, наколюючи на виделку маленький гриб: рецепт засолювання був викладений в інтернеті. – А худа корова – ще не газель! До того ж, ти даруєш мені не тільки смачні грибочки, а й радість!
І сам завзято сміявся з жарту, почерпнутого в інтернеті, чоловік був просунутим користувачем.
Цей погано завуальований натяк був спрямований у бік свахи. Зіна була в тілі, а Олена – відносно струнка.
А тіла у Зінаїди Петрівни було рівно стільки, скільки треба. Таких жінок у селі називають справними.
Але конкуренція існувала в межах дозволеного. І такого різкого антагонізму і неприязні, щоб і апетит зовсім зник, між родичками не було.
Тому Зіна Петрівна, не мудруючи лукаво, дала добро на приїзд свекрухи.
І вони, дійсно, непогано провели час.
Тільки раптом виявилося, що не обізнана в городніх справах свекруха сповнена надцінних ідей, що стосуються саме агрономії.
До яких, на її думку, потрібно було не тільки прислухатися, а й втілювати в життя. Причому, кидатися це виконувати негайно.
Адже її роздуми в соціальних мережах набирали обертів: так їй здавалося… Тому, чому б і тут не порадити?
“Тут треба б підв’язати! І хто так поливає? Глибше встромляй, глибше!” – чулося з усіх боків.
Небагатослівну Зіну це все почало напружувати. І їй стало хотітися встромити кілочок глибше. Але не туди, куди потрібно, а зрозуміло, куди: і нічого це не хуліганство, а природна відплата!
Тому, до кінця першого дня жінка вже пошкодувала, що погодилася запросити дуже неприємну і настирливу Олену Костянтинівну: до цього вони так тісно не спілкувалися…
Ну, нічого, якось вона дотерпить. А далі – ні-ні!
Так, і відібрати ключі, завбачливо дані Нінкою: щоб вже напевно здихатись!
— Коли завтра виїжджаємо? — пролунав у телефоні радісний голос Олени, справа була в четвер увечері наступного тижня — у п’ятницю вони завжди їздили на дачу. — Скажи, куди під’їхати, щоб мене було зручніше забрати.
“Виїжджаємо? Знову? І як безапеляційно. Навіть тіні сумніву, що їй можуть відмовити! Ось, нахабна тітка!
Хоча, сама теж хороша. Бачила ж, що дзвінок від неї! Треба було не брати трубку! І куди вона зібралася виїжджати? Значить, знову на ті ж граблі…”
— Так ти, начебто, ніколи не любила город! — обережно спробувала повернути все в колишнє русло Нінина мама. — Не царська це справа в землі колупатися! Чого так відразу?
— А потягнуло! — охоче пояснила Ольга. — І чому ні? Я так розслабилася минулого разу. Ах, так! Я тут купила в інтернеті добрива, будемо підвищувати врожайність!
Настрій був безнадійно зіпсований.
“Тебе зараз послати чи факсом?” – думалось мамі Ніни.
Але ключовим тут було слово послати: було ясно, що це доведеться зробити.
Але Зінаїда Петрівна не зробила: та й як, скажіть, люди добрі? З Ігорем у них були прекрасні стосунки. А це – його матуся…
І мама зятя знову виїхала разом з ними.
І зробила, що хотіла: удобрила все якимось … – Зіна так і не набралася сміливості їй відмовити…
Якщо це сталося один раз, станеться вдруге. А потім буде відбуватися завжди: і свекруха дочки стала проводити на їх дачі всі вихідні.
Чоловік поводився нейтрально – йому-то що: Олена висловлювала роздуми виключно його дружині. А так – місця вистачить!
А Зінаїда засумувала. Приємне проведення часу перетворилося на тортури. Ну, хоч вдома залишайся, чесне слово!
І літо було безнадійно зіпсоване.
Ну, добре, хай йому грець. Але наступного року вона цю вакханалію обов’язково припинить!
— Я вже стаканчики збираю! — радісно повідомила Олена в лютому.
— Які стаканчики?
— Від сметани!
— Навіщо?
— Для розсади!
— А я в торф’яні завжди саджу — так зручніше!
— Так я — для себе! Мені тут обіцяли насіння хорошого сорту огірків. І полуницю, думаю, потрібно буде поміняти: у Вас вона якась маловрожайна!
Це було абсолютно несподівано, хоча і правильно: і щодо огірків, і з приводу полуниці.
Тільки вирішувати все це повинна була виключно вона – господиня дачі, а не якась чужа тітка, яка вже роззявила рота на чужий город.
Це був безлад у танкових військах. Який терміново потрібно було припинити.
— Леоніде, тут свекруха збирається у нас на дачі щось садити.
— Ну, і нехай! — заявив чоловік, не відриваючись від газети: він відгадував кросворд.
— Тобто, як — нехай? Ти її запрошував? Ні! І я не запрошувала! Навіщо лізти?
— То скажи, щоб не лізла! Ти ж у нас на городі головна! Орган, яким можна вкусити, складається з чотирьох букв, друга — а.
— Чому а? Зуби: друга — у.
— Виходить, що не зуби!
— Знову ти щось наплутав. А з городом що?
— Зіно, ти, це, не вплутуй мене у ваші розбірки!
— Так ти ж сам казав, що тобі її присутність заважає — в трусах по дому не ходиш і все таке! Ось і придумай щось!
— Що я придумаю, якщо навіть про орган відгадати не можу? Друга, все-таки, а!
І Зінаїда Петрівна вирішила все пустити на самоплив.
Спілкуватися з Оленою стала рідше, перша не дзвонила, про стаканчики не згадувала і питання про весняну посівну не піднімала.
Та, теж, начебто, замовкла. Ну, і славно!
Тим дивніше було застати навесні, в один з вихідних, Олену Костянтинівну, яка копалася на грядках їхньої дачі: ми ж так не домовлялися!
Так, власне, вони ніяк не домовлялися! Це вже був явний перебір!
— Привіт, родичко! — радісно привітала вона приголомшених сватів.
— І вам добрий день! — тьмяно відповіла Зіна Петрівна. І спробувала прояснити ситуацію. — А як…
Маючи на увазі, як та сюди потрапила.
— Та дуже навіть просто! — не дала їй договорити усміхнена на весь рот сватья: і стоматолог у цієї хороший…
— Так, доїхала до платформи своїм ходом — дуже зручно: електрички ходять часто. А потім — на автобусі. І ось я тут! Не хвилюйтеся – я ввечері поїду, щоб нікому не заважати.
«Ще більше заважати? – подумала Зіна. – Всі і так вже напружилися – куди ще?»
А Олена Костянтинівна, побачивши здивований погляд явно роздратованої Зінаїди, додала:
– А ключі мені знову дала Ніночка! Ви ж, думаю, не будете проти?
А вона була проти! Невже не видно? Ти ж така тонка і чутлива! Ну, відчуй, що тобі тут не раді!
Хитрий Леонід відразу пішов у будинок, залишивши дружині розбиратися самостійно. А у неї знову не вистачило сміливості: не виганяти ж!
Тому, Костянтинівна затрималася до неділі: разом повернемося — так веселіше! Поговоримо по дорозі!
«Бог з тобою, базікай – думала Зінаїда Петрівна. Але наступного разу, вже точно скажу…»
Хоча були й інші варіанти: зробити так, щоб посіви Олени Костянтинівни загинули. Наприклад, заразити ґрунт чимось. Полити якоюсь кислотою – та мало, хіба!
Але навряд чи все це вдасться зробити тільки на двох грядках, зайнятих свекрухою. Вся ця гидота потім розповзеться по всій ділянці – виводити замучишся. Тому, вирішено було послати.
Чоловік робити це відмовився:
— Ти придумала, ти і втілюй! А мені вона не заважає!
І наступного четверга Зінаїда, набравши в груди повітря і подумки перехрестившись, сказала свекрусі, що вона з ними не їде.
— А з ким я їду? — перепитала мама Олена, яка виявилася дуже некмітливою.
— Ні з ким: ти взагалі не їдеш.
— А чому? — абсолютно щиро здивувалася жінка.
«Та тому що ти набридла! Тому що від тебе один дискомфорт! І просто тому, що тому!» — так хотіла сказати Зіна Петрівна, але її випередила свекруха:
— А я знаю, чому ти мене не хочеш брати!
— Ну, і чому?
— Та тому що твій Леонід весь час на мене дивиться — я йому точно подобаюся! Він мені ні слова поганого не сказав! А ти ревнуєш!
— Ти що — мила наїлася? — обурилася Зінаїда.
— Так, — несподівано легко погодилася Олена. — У мене хоч мило хороше в будинку є. Не те, що в деяких — рвані клапті та брудні лопатки.
І раптом виявилося, що в обох накопичилося дуже багато претензій одна до одної.
— Іди, краще мило своє нікому не потрібне вари!
— А ти дивись, щоб борщ не втік, чумичка немита! Та про що з тобою говорити? Ти ж навіть не знаєш, хто такий Байрон!
— А мені й не треба! Зате у мене є дача недалеко від платформи , і я на ній все літо буду жити, а не побиратися по чужих людях!
Що — з’їла, леле французька?
Це був удар під дих. Тому професорська вдова відключилася і поповзла зализувати свої рани.
А Зіна пішла скаржитися чоловікові: свекруха виявилася рідкісною бякою! Якби знала, нізащо не дозволила б Нінці виходити за Ігоря!
— Зателефонувати, чи що – розповісти, яка у дочки свекруха? Нехай розлучається, поки не пізно! І синок таким же виявиться!
– Навіщо дзвонити? – не підтримав її Леонід. – Сиди рівно! У них все добре і слава Богу! А діти не винні, що у них обидві матері виявилися дурними!
Ось він, виявляється, якої про неї думки. Ну, свекруха – зрозуміло, що не дуже розумна, хоч і знає дещо. Але вона, Зінка, чому …?
А діти в цей момент сиділи у себе і, обійнявшись, дивилися якийсь фільм, абсолютно не вникаючи в його зміст: сьогодні стало ясно, що Ніночка при надії!
Ось всі зрадіють! Адже бабусі їм всі вуха прожужжали про онуків.
А бабусі перемелювали в голові останні події. Як воно все повернулося! І як себе далі поводити, було не зовсім і ясно.
“Кьо фер?” – думала мама Олена. Це по-французьки – що робити.
«І що тепер? – мучилася мама Зіна. Може, не треба було загострювати? Ну, нехай би посадила собі непотрібну фігню – що, у нас би поменшало?». М-да…
Було ясно, що потрібно вчинити, як у дитячій лічильці: мирись, мирись, мирись і більше не дерись.
Легко сказати… А як зробити?
А органом з чотирьох букв у кросворді несподівано виявилося жало. Хто б міг подумати! Адже ним, дійсно, можна дуже сильно вкусити. Точніше, ужалити. Що, власне, і сталося.
— Одне слово – жінки: що з вас взяти?
– Ось і розрулив би ситуацію, раз ти такий розумний мужик, – пропонувала Зінаїда чоловікові у відповідь на це його висловлювання.
– Ну, звичайно – ти накоїла, а мені розгрібати?
— Це я накоїла?
— Ну, не я ж!
І ці сутички настрою теж не додавали. А що, якщо свекруха права, і чоловік, дійсно… А що, Олена — жінка симпатична…
Може, все-таки розлучити дочку? Або вже самій розлучитися? Так що ж робити?
