Тетяна народила донечку. Дівчинка була дуже слабенькою і невдовзі її не стало прямо в пологовому будинку… Так вирішила доля…
Її чоловік Микола, дізнавшись про це все, навіть не прийшов до дружини жодного разу в лікарню.
У день виписки на Таню чекала тільки валіза з речами, яку передав у лікарню її чоловік.
Микола усе завбачливо зібрав і відправив їй кур’єром. Сам він не став показуватись навіть персоналу лікарні.
Таня чекала будь-чого, але не такої зради! Йти їй було нікуди…
Пізніше вона знайшла у валізі записку від Миколи. Таня читала написане і не вірила своїм очам:
«Я подаю на розлучення. Мене зупиняла лише твій стан, твоя дитина. У мене давно є інша, набагато краща за тебе.
А ти навіть народити нормально не змогла. Хоча я, навіть, радий, що так все вийшло!»
Останні слова дуже вразили Таню. Вона довго плакала, потім просто думала, що їй робити далі.
І жінка твердо вирішила:
– Я будь-що, стану успішною! Найкращою у всьому! І найголовніше – найкращою мамою.
Нехай не вийде із чоловіком, але мамою я обов’язково буду. Мені ж тільки 24 роки. Все ще попереду!…
…З Миколою Тетяна познайомились на вечірці спільних друзів.
Красуня Таня з першого погляду сподобалася Миколі. Йому все одно було, багата вона чи бідна, головне красива, яскраво красива!
У нього було все – крартира, гроші, бізнес матері. Це була мережа перукарень, яка приносить хороші доходи.
Микола займався тільки доставкою необхідних матеріалів.
Все швидко закрутилося. Знайомство з батьками, весілля. Звістка про дитину прийшла на другий рік їхнього спільного життя.
Тані казали, що Микола ходить до іншої чи, навіть, інших від неї, але вона не вірила. Він же ж так добре ставиться до неї, ласкавий такий, подарунки дорогі дарує…
…І ось результат! Вона з валізою біля пологового будинку. Куди йти? До батьків повертатися взагалі не варіант, вона й так по суті втекла від них.
Постійні гулянки, сварки… Їх навіть на весілля вирішили не запрошувати.
З її рідні була тільки тітка. Але їй наречений Тані одразу не сподобався.
Тітка їй це дала зрозуміти, щоб від чоловіка до неї не втікала, якщо щось піде не так. В неї місця для племінниці немає.
Тоді Таня вирішила шукати роботу. Переночувати сьогодні вона зможе і на вокзалі.
Шукати роботу, хоч і з дипломом з відзнакою, коли ти ніде не працювала до цього, надзвичайно важко.
Професія ветеринарки Тані дуже подобалася, тож вона й пішла в коледж.
Згодом хотіла вчитися далі. Вчитися було важко, бо вечорами вона ще й працювала, щоб мати якісь гроші.
Жінка згадувала ветеринарні клініки, де проходила практику. Обійшла все, але вільних робочих місць ніде не було.
Біля останньої клініки вона сіла на лавку й заплакала. До неї одразу підбіг маленький песик, застрибнув на коліна і ласкаво притулився.
– Яке диво. Ти чия, красуня? Я не можу тебе взяти, я сама не маю де жити.
– Хто це тут не має де жити? Квітка, ти чому втекла? Ану ходи на повідець!
Якась бабуся присіла на лавку і подивилася на Таню проникливим, дуже глибоким поглядом.
– Розповідай, мила, що сталося. Я бачила тебе тут, коли цій пані робили стрижку, – сказала вона вказуючи на Квітку.
Бабуся уважно слухала, іноді хитала головою і не перебивала до кінця розповіді.
– Не пощастило тобі, дівчинко. Вставай, бери валізу і ходімо за мною. Я Олена Андріївна. А тебе як звуть?
– Таня.
– Ходімо, Тетянко. Ти, мабуть, голодна?
В Олени Андріївни був великий будинок, майже такий самий, як у чоловіка Тані.
Квітка одразу зайняла своє місце на гарному диванчику, але весь час поглядала на Таню.
– А ти їй сподобалася. Вона не всіх так сприймає. Завтра я тобі покажу дім і садок.
Мені потрібна людина в будинку, щоб усе тримати в порядку. Як ти сама бачих, мені років багато. Сама не справляюсь. Впораєшся?
– Думаю, що впораюся. Але мені треба ще знайти роботу.
– Вважай, що ти знайшла її. Я тобі добре платитиму. Відпочивай іди. Он там буде твоя кімната.
Пізніше Олена Андріївна розповіла дівчині свою історію.
Вона залишилася зовсім одна. У неї був чоловік, прибутковий бізнес. Двоє дітей.
Вони побудували цей будинок. Але згодом не стало дітей… Діти разом їхали машиною містом від батьків і опинились на узбіччі…
Чоловік пішов до іншої і теж його невдовзі не стало. Вони не встигнли тоді ще подати документи на розлучення.
Вся велика спадщина дісталася Олені. Що робити із бізнесом вона не знала. Вирішила все продати, тим паче знайшлися й покупці.
Багата вдова могла жити за ці гроші ні в чому собі не відмовляючи. І вона жила.
А як родичі? Так, були й родичі. Але вони з’являлися лише по гроші.
Але для них було заготовлено відмовку – грошей нема, а ви працюйте і заробляйте самі.
Поступово всі вони зникли. Чекають на спадщину, як каже сама Олена Андріївна.
Таня добре справлялася з усім. Навчання не пройшло даремно. Окрім тваринок, вона чудово знала рослини.
Олена любила троянди, а вони цвіли надворі пишно і тішили господиню.
– У тебе легка рука. Ніколи такого кольору не було. І яблук ніколи не було стільки. І грушок.
Таня жила в Олени Андріївни вже три роки. Вони дуже прив’язалися одна до одної. Квітка скрізь бігала за ними.
– Олено Андріївно, ви мені стільки платите, мені навіть незручно. Я їм, живу, користуюсь усім і ще й гроші за це отримую.
– Це мало. Ти як бджілка цілими днями. А мені грошей не шкода, бо це за роботу. Ти скрасила мою старість. А що ти хочеш зробити з грошима? Я ж знаю, що ти нічого не витрачаєш.
– Я хочу відкрити перукарню для тваринок… Таке зараз модно й потрібно.
– Ти хочеш мене залишити?
– Ні, що ви! Ви мене врятували. Просто ви так багато мені дали, треба щось і самій робити. Але ще до того далеко. До того ж я всюди встигну.
– Так, Квітка моя зараз із прекрасною зачіскою, не виходячи з дому. Думаю з тебе чудова майстериня буде. Ти стала дуже впевнена у собі.
– Це дякуючи вам. Я просто, як рідну душу знайшла.
– А для мене ти як онука. Ми навіть за віком підходимо до цих ролей…
…Минуло ще три роки. Таня тепер успішна бізнес-вумен. Властниця двох салонів.
Після першого невдалого досвіду, вона не збиралася заводити стосунки, але кохання прийшло несподівано.
Молодий хлопець часто приходив до неї в салон зі своєю собачкою. А потім він прийшов із величезним букетом.
Зустрічалися вони довго. Таня боялася нової зради. Та Анатолій був терплячий.
– Тетяно, чим він тобі не догодив? Я так ніколи й не дочекаюсь дитячого сміху в будинку. І взагалі у мене буде подарунок до вашого весілля.
Перед весіллям Олена Андріївна вручила Тані заповіт на будинок та її заощадження.
– А як же ж ваші родичі?! – ахнула Тетяна. – Вони ж…
– Вони за всі ці роки не приїхали жодного разу і навіть не подзвонили. Ти їх бачила? Ні. Для чого я їм? Їм потрібні лише гроші! А ти зумієш ними розпорядитись як слід.
Олена Андріївна видала Таню заміж, дочекалася її дітей, читала їм казки на ніч…
…Доля ще раз звела Тетяну з її колишнім чоловіком через роки. Від його великого бізнесу не лишилося нічого. Його матері не стало, а він усе продав і прогуляв.
З ним Тетяна зустрілася випадково, коли виходила з машини.
Таня за всі ці роки майже не змінилася. Впізнати її не склало труднощів. А ось він змінився. Неохайний якийсь, повний…
– Таня?
– Ви хто?
– Мамо, я заїду за тобою, як домовлялися. – молодик вийшов з машини. – Ану мужик відійди. Чого тобі треба?
– Все добре, синку, я сама розберуся. Це, здається, мій дуже старий знайомий.
– Син? Твій син? А в мене нікого й нічого… А ти добре живеш, бачу.
– Так. У мене все добре. Ну, мені пора, бувай.
– Стривай. Може допоможеш грошима мені, зовсім трошки треба…
– Ні. Працювати тобі треба, самому гроші заробляти. З тобою в мене нічого не було б цього. А тепер я рада, що ти так вчинив. Ти ж теж був радий, що позбувся тоді від мене. Тож, прощавай!
