Тетяна Андріївна сиділа в кріслі на другому поверсі котеджу. Лузала насіння й акуратно плювала лушпиння в чашку.
На годиннику вже п’ять, скоро всі зберуться, вона чашку відставила, встала, в дзеркало на себе глянула.
***
Ну це ж треба, вона, Танька кривоока, в селі найстрашніша, та нікому не потрібна, і раптом стала господинею котеджу.
Та ще й живе без турбот, без клопотів, та за що їй це все, страшно навіть уявити!
Адже нічого такого путнього в своєму житті вона і не зробила, злиденна завжди була, але не заздрісна. Завжди і всім допомагала, чим могла. Робила це просто, наче так і треба.
Хатинка ж їхня з матірʼю зовсім покосилася, вона, як і мама стара, хвороблива, а у щілини в хаті холод задуває.
В ковдру стару матуся загорнулася, спиною до грубки сидить, квола, спину застудила. Кричить Тетяні:
— А ну йди сюди, Тетянко! Ти до діда Гриця сходи, я ось хвора, але ж їм допомогти треба.
От же ж, пригріли на грудях гадюку таку, стерво ту на свою біду, Мишкову гадюку Тамарку, а тепер шукай вітру в полі, а жити ж якось треба.
А ти йди, підмогни Мишкові, заспокой, адже підтримка – це так важливо.
Дід Гриць обіцяв яєць та картоплі дати, а то, дивись, і курячих нутрощів, ти сходи до них, Тетянко, по-сусідськи до них сходи.
У діда Гриця син Мишко одружився того року. А цього року вже й Тамара сина йому подарувала.
А через пів року втекла, волю вона любить, як прийшла, так і пішла, кинула Мишка, от стерво.
У Тані руки-ноги холонуть від страху, але вона йде до сусідів. Тому що, Таня давно Мишка любить, та толку…
Він усім дівкам подобається, а Тетянка кривенька, в не одне око косить.
Мати каже, що ніхто не зазіхне на неї, а Таня й сама знає.
У Мишка синок маленький, тепер ростить його сам.
Тетянка до них прийде, прибере, їжі всякої наготує, немовля викупає, молоком нагодує, і їй самій тепло на душі стає, вона й не пам’ятає вже, що кривенька, наче це її рідна родина.
Дід Гриць задоволений, бороду погладжує. У нього задум є, Таня спритна, їй уже вісімнадцять скоро.
Тетянка вдома супу густого картопляного наварила з курятиною. Дід Гриць повний кошик зібрав, і картоплі, і яєць, і мʼясця від півника, що зранку ще бігав. Мати гарячого поїла, спину їй відпустило, а Таня й рада…
***
Тетяна Андріївна шафу відчинила, треба хоч сукню переодягти. Зранку встала, всі підлоги в котеджі помила — гості ж.
У неї завжди порядок, усе блищить. Діти хотіли працівницю прислати, прибрати, наготувати, от же ж сором який.
Тетяна Андріївна й так ніяк не звикне, і за що їй такі блага та багатства…
***
Звів їх тоді таки дід Грицько, благословив з Мишком, Тетянка червоніла, очі опускала, але Микита вже й мамою її став звати, та й як без жінки в хаті.
Вона й мріяти не могла, що заміжня стане, що пізнає жіночого щастя.
Але недовго воно тривало. Втік її Мишко, в селі казали, що Тамару бачили, з нею, видно, й втік. Невідомо куди подався, та тільки їх і бачили.
Микиті вже десять було, матуся зовсім слабка, та й дід Гриць здавати став.
На Тетянку давно тракторист Сергій задивлявся.
Дивно, але він наче й не бачив, що негарна вона, та й око косить. Бачив тільки її збентеження та коси тугі, пшеничні, гладенькі.
Та шкіру ніжну, шовковисту, рожеву.
Не давав пройти він їй, домагався, а вона ж ніби й заміжня, а чоловіка ж немає. Дід Грицько кректав, мовчав, зітхав, косив оком, та не витримав:
— Та живи ти з ним, Тетяно, Мишка вже й чекати нічого, живи. По-цивільному живи, що ж робити.
Тетяна й знати не знала, що її так любити хтось може. Та за що її так любити, дивно навіть. Зʼявився у них синочок Олександр, і Тетяна зрозуміла — ось воно, щастя.
Тільки було воно знову недовгим, одного за одним забрала беззуба з косою. Діда Григорія, за ним матір, а потім сталося страшне, її Сергій у ополонку провалився.
Не брешуть, що трьох забирає беззуба, Таня билася в істериці, тільки зараз зрозуміла, який Сергій був дорогий її серцю…
***
От і машини під’їхали.
Дочекалася Тетяна Андріївна, у першій Сашко з дружиною Лізаветою та доньками, вони ближче живуть, тут в селищі. Лізавета на фабриці головний бухгалтер.
А Сашко її, Олександр Сергійович, начальник виробництва на місцевому молокозаводі.
Дві донечки в них — Катерина й Настуся, дві онучки Тетяни Андріївни.
А слідом із міста Микита з Людмилою, теж із доньками. Христина й Полінка, і ще дві онучки в Тетяни Андріївни від старшого, від Микитки, від Микити Михайловича.
Микита, як підріс, до технікуму вступив, потім на машинобудівному заводі працював, молодшому братові допомагав підніматися.
З другом купили в складчину дві машини вживані для прибирання сміття, фірму створили.
Тепер у них цілий парк машин, і сніг чистять, і сміття вивозять, добру, чисту справу роблять. Ось котедж матері збудували, обставили, вона й досі дивується.
— Бабусю! Ми приїхали! — набігли онучки, обіймають бабусю улюблену, вона їх теж, рук ледве вистачає, але вистачає, чотири онучки любі, рідні, в їхню породу всі дівки, в їхню рідню!
Мама в Тетяни Андріївни в молодості гарна була, в неї й волосся пшеничне густе. Так і в онучок таке, у всіх причому, от же ж дива.
І очі з поволокою сині, ну а як же!
Микитка Тетяну Андріївну до лікаря якось повіз, хотів допомогти, матусі косоокість виправити. А вона в останній момент передумала.
Хіба можна себе перетворювати, її ж не впізнають можуть! Ось віддасть Богу душу, і буде її ТАМ Сергійко зустрічати, та не впізнає, ні, не можна так міняти те, що природою створено.
Усі вихідні Тетяна Андріївна очей не зводила з Микити й Сашка, з синочками любими, долею подарованими. Онучки раз у раз на ній висіли:
— Бабусю Таню, а ти до нас приїдеш? Ні, до нас спочатку! А на канікули нас приймеш? А локшину нам молочну звариш, тато казав, ти в дитинстві йому варила, і компот із малини, так бабо Таню?
Промайнули вихідні, всі розлетілися, в п’ятницю знову зберуться.
Тетяна Андріївна порядок навела, обійшла свій котедж, не перестає вона дивуватися, як живе вона, ну наче пані, та хіба заслужила вона таке, та як же так?
Потім зібрала все найсмачніше, склала повні сумки.
Спочатку треба зайти до Василівни, через два будинки живе вона одна, не їздять до неї діти, видно, зайняті.
А потім до дядька Слави, у того дружини не стало, а синок його бідолаха, п’яничка, то працює Антончик, то п’є, от же ж покарав Господь.
Їжі їм треба віднести та по господарству допомогти, адже не пані вона, вона так і є Тетянка кривоока, такою її Господь створив, та обдарував любов’ю та благами всякими.
Гріх їй, простій жінці, так багато ні за що отримавши, іншим людям не допомогти, не поділитися. Гріх.
