– Тільки б він не побачив, що я виношу речі! Тільки б не помітив, – Ірина, з побоюванням озираючись, поспішно складала одяг у сумки.
– Мамо, колготки не одягаються! – нила її дочка. – Не хочу збиратися.
– Настя, треба швидше, дитинко, – квапила її Іра. – А то тато скоро прийде!
Почувши про швидке повернення батька, дочка відразу перестала вередувати і продовжила старанніше одягатися. Тата вона боялася…
…Іра народилася в неблагополучній родині, тому з дитинства звикла, що її проблеми нікого не цікавлять.
Вона соромилася вад своєї мови, а насмішки однокласників лише посилювали її комплекси.
Якось закінчивши дев’ять класів, Іра влаштувалася в магазин біля будинку прибиральницею.
Колеги любили Ірину за поступливий характер, а господар магазину – за працьовитість.
Якщо взимку потрібно було прибирати наслідки снігопаду на ганку або навіть ламати лід, Ірина виконувала додаткову роботу, без жодних заперечень і вимог про доплату.
Побачивши її відповідальність і старанність, колеги почали просити Ірину допомагати і в інших справах.
Якщо хтось із продавців захворів або не міг вийти на роботу з інших причин, просили допомогти Іру, яка то приймала привезені продукти, то розставляла товари на полицях.
– Тобі б потрібно піти продавцем працювати, – говорили її колеги.
– Я боюся, раптом з касою не складеться? Страшно потім свої гроші за помилку платити, – відповідала Іра.
Коли Ірині виповнилося 25 років, колеги вирішили її порадувати, накривши своїми силами в підсобці магазину святковий стіл.
Після свята один із працівників, вантажник Сергій, зголосився провести Іру додому.
Через деякий час всі в невеликому колективі вже знали, що Сергій звабив Іру і… кинув. Вона ходила, як у воду опущена.
А потім сталося нещастя: Сергій отримав травму і зліг. Біля його лікарняного ліжка цілодобово сиділа його мати і… Ірина.
Коли ж Сергія, нарешті, виписали, дівчина переїхала до нього додому. Там вона продовжила доглядати за коханим і заодно робити всю домашню роботу.
Мама Сергія раділа такій працьовитій і покірній помічниці, а він сприймав її поведінку як належне.
Повільно, але впевнено Сергій одужував. Через рік він був уже повністю здоровий.
Правда, на роботу він виходити не поспішав, лише зрідка перебиваючись випадковими заробітками.
За час хвороби він звик спати до обіду, потім, підкріпившись, відправлявся до друзів або на риболовлю.
З вечора до пізньої ночі дивився фільми. Навіть коли Іра повідомила, що при надії, він не став змінювати свої звички.
Їй нічого не залишалося, як продовжувати працювати і все робити самій до самих пологів.
На роботі Іри дівчата-продавчині нерідко складалися грошима і купували собі продукти для обіду.
Ірина завжди відсиджувалася під час обіду в коморі, уникаючи їхнього товариства.
Вона економила на всьому і ніколи не те що з ними, а й наодинці не обідала. З собою, як незабаром помітили колеги, вона теж нічого не приносила.
З кожним тижнем Іра, незважаючи на своє становище, ставала все худішою і худішою.
– Іринка, ти що, знову без обіду? – запитували колеги.
– Та мені якось не хочеться, – відповідала вона, ховаючи від сорому очі.
– Ти і так худа і бліда, – рішуче говорила продавчиня Марія. – Іди сюди, я багато з собою взяла – поділюся з тобою залюбки.
– Якось ніяково, – бурмотіла Іра.
– Ніяково буде, якщо ти у нас тут в голодні непритомності будеш падати. Смачного!
– У нас ще й буженина залишилася. Поїж! – підхопила ініціативу Світлана.
– Дякую! А можна я її з собою візьму?
– Звичайно, бери! На здоров’я! – кивнули колеги і тут же були ошелешені зізнанням Іри.
– Сергій дуже таке любить, – сказала вона і сховала смаколик у сумку…
Після пологів Іра няньчилася з донькою і одночасно доглядала за Сергієм, який від неробства все частіше прикладався до чарки.
Характер у нього завжди був важкий, а в нетверезому стані він взагалі ставав нестерпним.
Він постійно звинувачував її в чомусь, висловлював невдоволення, лаявся і вимагав грошей.
Отримавши бажане, він відправлявся до друзів.
При цьому Сергій так захопився святкуванням з друзями різних дат на кшталт Дня людей з блакитними очима, що зовсім забув про ювілей Іри.
Того дня Ірі виповнилося 25 років, але для неї це був звичайний день: прання, прибирання, приготування їжі.
Сергій, тверезий, але незадоволений, як завжди, чіплявся до всіляких дрібниць.
– Настя, швидко забирайся звідси, – різко крикнув він дочці, яка гралася в коридорі. – Вічно під ногами крутишся!
Він штовхнув дочку, яка заплакала, у бік кімнати і штовхнув її іграшку слідом.
– Що ти там копаєшся? Їсти ми будемо сьогодні? Прибити тебе хочеться вже, а не їсти! – вичитував він Іру.
Незабаром за обідом Ірина, не стримавшись, сказала із зітханням:
– Так хочеться хоча б маленького тортика!
Сергій похмуро поглянув на неї з-під лоба.
– Хтозна, чого тобі такого хочеться!
– Але ж я сьогодні іменинниця, – боязко пояснила Іра.
– Як іменинниця?
– Мені сьогодні 25 років.
– Ось ще, знайшла привід відзначати, – пирхнув Сергій. – Грошей немає на твої бажання. Ти мені хоч купила вчора тих, з ментолом?
– Так, цілий блок.
– Ага, ну добре, – кивнув Сергій і вийшов з-за столу. – Я до Дімона піду, вчора ще йому обіцяв.
– Знову пізно прийдеш?
– Коли захочу, тоді й прийду. А якщо тебе щось не влаштовує, то я тебе не тримаю!
Коли двері за ним зачинилися, Іра довго сиділа, дивлячись в одну точку. Здавалося, що сьогодні вона вперше побачила його ставлення до себе.
«Навіть спасибі не сказав. Та й коли він говорив? А якби не його звичка, то нам би з донькою вистачило і на тортик, і на морозиво».
Пройшовши у ванну кімнату, Ірина зупинилася біля дзеркала і посміхнулася своєму відображенню:
«З днем народження, Іринко!»
Вона дивилася на своє змарніле і схудле обличчя і розуміла, що вона втомилася від такого сімейного життя.
«Я так старалася заради сім’ї. Завжди економила на собі, все для Сергія і доньки. І на тобі… він мене навіть не привітав. Мені немає від кого почути добре слово…»
Відчуваючи, що до очей підступають сльози, Іра, знову подивившись на своє відображення, сказала:
«Ти молодець! Ти така хороша дружина і мама! Дякую!»
І їй стало трохи легше.
Пізно ввечері Сергій повернувся захмілілий і на взводі.
– Знову сидиш з кислим виразом, – роздратовано промовив він. – Дістала ти мене вже!
– Тихіше, будь ласка! Настя вже спить!
– А мені плювати! Дивись, вона ще й командує! Та хто ти взагалі така? Я тут господар, а тебе можу в будь-який момент на вулицю викинути.
Сергій загрозливо ходив по кімнаті і все більше розпалювався.
Іра боялася його в такому стані і була готова втекти від нього без оглядки, якби не маленька донька, яка мирно спала в сусідній кімнаті.
– Замовкла? Отож бо! Тепер я буду говорити!
Сергій ще довго лаявся, вичитуючи Іру, яка, на його думку, посміла «тріпати йому нерви» і «нахабніти».
Коли він нарешті заснув, Ірина прийняла остаточне рішення. Наступного дня вона поговорила на роботі з колегами.
– Дівчата, а не знаєте, може, хто квартиру або кімнату здає недорого? Я вирішила від Сергія піти.
– Заради такої справи знайдеться, – сказала Марія. – У мене подруга здає, якраз шукає хороших квартирантів, а то після останніх ще квартиру не відмила.
– Я їй допоможу з прибиранням. Тільки б недорого здала, – пожвавішала Ірина.
– А я тобі давно пропонувала продавцем піти працювати. Я б тебе навчила з касою поводитися, а решту ти і так вмієш.
– Дякую, Маша, – прошепотіла Іра, якій стало дуже приємно і соромно від прийнятої допомоги. – Я хоч сьогодні готова почати вчитися.
– Оце інша справа! Молодець! Давно б так! – підтримали колеги.
Орендована квартира була дуже маленька, незручно розташована і занедбана. Але головне, що Ірину влаштувала ціна її оренди.
Відмивши все, що було можливо, вона почала таємно переносити туди свої та доньчині речі.
Сергію сказати про своє рішення розлучитися вона боялася, оскільки тиждень тому, натякнувши, зіткнулася з погрозами.
«Та ти мені взагалі не потрібна, але тільки якщо посмієш піти, то дочку більше не побачиш!» – звузивши очі, прошипів він.
Тому Іра дуже обережно потроху носила на орендовану квартиру речі.
Їх було мало, тому незабаром вона зрозуміла, що настав вирішальний день остаточного переїзду і розриву з Сергієм.
Несподівано їй стало дуже страшно.
«Може, даремно я все це затіяла? Він же на мене руку не піднімає! Ну, лається постійно, ну до чарки часто прикладається.
Але в тому, може, і моя вина є? Як я буду одна Настю виховувати? Чи пробачить вона, що я її батька позбавила?»
Ці роздуми перервала дочка.
– Мамо, ходімо!
– Настя, а ти згодна зі мною жити без тата?
– Так! Я хочу! Я згодна! Тато – поганий, – прошепотіла дочка, і в її очах промайнув страх.
Несподівано Ірі спало на думку:
«Адже я була, як і вона. Росла в сім’ї з таким самим батьком, який ганяв нас з мамою, і постійно була нещасна і налякана. Невже я хочу, щоб і Настя так страждала? Ні, я цього не дозволю!»
Рішуче підхопивши сумки і взявши дочку за руку, Ірина назавжди покинула будинок Сергія, залишивши йому прощальну записку з проханням не шукати їх.
