Кирило був холостяком. Вже кілька років він жив у квартирі, яка дісталася йому від тітки, і не поспішав заводити сім’ю.
У перший рік самостійного життя він не поспішаючи робив ремонт, потім заново обставляв квартиру на свій смак, насолоджуючись спокоєм і самостійністю.
Колеги жартували над Кирилом: «Давай, давай, облаштовуй своє гніздечко, шпаку. Скоро туди і шпачиха залетить».
Прізвище Шпак Кирило отримав від матері. Вона його виростила одна, без чоловіка. Батько Кирила загинув в Афганістані, коли хлопчик був ще зовсім малюком.
Тому Кирило мав особливе ставлення до шлюбу, можливо, більш серйозне, ніж у його однолітків. Так він вважав.
Потай він дуже хотів мати щасливу, повну родину. А мати про одруження нагадувала йому останнім часом все частіше.
— Мамо, не чіпай мене. Щоб одружитися, мені треба закохатися, по-справжньому. Розумієш? А так просто, заради родини тільки, я ніколи не одружуся.
— Звичайно, звичайно, — погоджувалася мати. — Так ти закохайся, синку. Тобі вже за тридцять, стільки дівчат хороших. Придивись…
Кирило не любив ці розмови. Він відразу вставав і поспішав йти від матері, посилаючись на справи.
Одного разу чоловік замовляв в ательє новий костюм. До нього вийшла приймати замовлення симпатична дівчина.
Вона запитала про модель костюма, почала пропонувати йому варіанти з модних журналів, цікавлячись, чому Кирило віддає перевагу найбільше.
Поки вони розмовляли, чоловік весь цей час мимоволі відзначав про себе красу і милі манери молодої білявої кравчині.
Коли був обраний фасон і матеріал майбутнього костюма, дівчина почала знімати мірки. Ось тут серце у хлопця зрадницьки забилося.
Кравчиня легкими, але впевненими рухами торкалася його плечей, рук, спини, кружляла навколо нього, немов метелик, обдаючи ніжним ароматом квіткових парфумів.
Вона шепотіла, повторюючи цифри, і тут же охайним почерком записувала їх у свій блокнотик.
Кирило навіть затамував подих, боячись поворухнутися і порушити цей чарівний процес.
А коли дівчина попрощалася і зникла в сусідній кімнаті, чоловік підійшов до літньої касирки, яка сиділа за столом у залі, і запитав:
— А як звати цього майстра? Вона — хороша кравчиня?
— Що ви… Дуже хороша. До Світланки черга. Ви вдало потрапили, бо у неї зараз звільнився час. А так, не дивіться, що вона молода.
Вона пробує нові моделі, експериментує. Творчо підходить до роботи, ось що подобається людям. Не переживайте. Ось побачите, як добре вона все пошиє.
«Тільки б вона на мені не експериментувала, — чомусь подумав Кирило, виходячи на ганок майстерні, — хоча… ну добре, нехай робить що хоче…»
Він вдихнув свіже весняне повітря, посміхнувся і пішов на роботу. Весь день він думав про дівчину. Йому неодмінно хотілося дізнатися про неї більше.
Після роботи він зайшов до матері і розповів їй новину про замовлений костюм і молоду майстриню, яка взялася за роботу. Прямо сказати, що дівчина йому сподобалася, він не міг.
Але Кирило запитав матір, чи може молода майстриня без великого досвіду пошити хороший костюм.
Однак мати, з його розповіді і очей, зрозуміла, що не якість костюма хвилювала її сина.
Вона нічого не сказала Кирилу, а пішла наступного дня в ательє нібито дізнатися, чи не привезли нові матеріали для спідниць.
Там вона обережно розпитала у касирки про майстрів, в тому числі і молодих. Їй відразу порекомендували Світлану – початківця, але грамотного фахівця. Свєта була незаміжньою дочкою господині ательє.
Задоволена мати того ж вечора зателефонувала Кирилу і повідомила новини. Чоловік зніяковів, назвав матір шпигункою, але з полегшенням зітхнув.
А мама, точно зрозумівши його стан, додала в кінці розмови, що якщо він хоче уваги дівчини, то треба діяти, бо довго красиві і молоді в дівках не затримуються, і не один він помічає жіночу красу.
Кирило ледве дочекався першої примірки. Він намагався приховати своє хвилювання, адже йшов як на побачення.
Світлана влетіла в зал йому назустріч, кивнула і запросила в кімнату для примірки обережно зметаного костюма.
Кирило ледве зміг зосередитися на самому костюма. Він, дивлячись на себе в дзеркало, а краєм ока спостерігав за Свєтою.
Витончена фігура дівчини в синьому халатику нагадувала йому струнких стюардес на плакатах авіакомпаній.
Світлана по-хазяйськи оглядала Кирила з усіх боків, повертаючи його як ляльку, потягуючи поли піджака, підправляючи і підшиваючи довжину рукава.
Вона зосереджено працювала голкою з білою ниткою, роблячи убавлення у швах і якісь позначки крейдою. Кирилу здалася дуже милою навіть її складочка між бровами від зосередженості.
Нарешті, дівчина оглянула Кирила в дзеркало і веліла йому порухатись: присісти, піднятись, розвести руки, щоб переконатися, чи зручно буде носити костюм.
Кирило був задоволений. Але не хотів розлучатися так швидко зі Свєтою. І задавав якісь питання щодо підкладкового матеріалу, догляду за костюмом, щоб потягнути час.
Дівчина відповіла на всі питання і, нарешті, вони розлучилися.
Чоловік вийшов з майстерні абсолютно щасливим. Йому вдалося ще й домашній телефон Свєти випросити, щоб у разі чого зателефонувати щодо наступної примірки.
Однак чекати наступного разу зустрічі, який попередньо був призначений через тиждень, Кирило не став.
Він зателефонував Свєті вже наступного дня і запропонував зустрітися в кафе, щоб обговорити його нове замовлення і взагалі відзначити їхнє знайомство. Дівчина погодилась.
Увечері вони пили каву, жваво розмовляли. Виявилося, що у молодих людей багато спільного: і захоплення музикою, і книгами.
А Свєта обіцяла показати Кирилу свої картини – вона любила малювати з дитинства.
За тиждень Свєта і Кирило зустрілися тричі, тому на другій примірці костюма вони вже базікали без угаву, сміялися, а Кирило в новому костюмі проробляв дефіле вздовж примірочних кабінок.
На сміх і шум вийшла сама господиня з кабінету:
— Що це за загальна веселість? — поцікавилася вона у дочки.
— Познайомся, мамо, це Кирило, — сказала Світлана.
Через тиждень костюм був готовий. Якість пошиття майже не хвилювала Кирила.
Він, ледь примірявши костюм, вийняв з великого пакета букет квітів і подарував Світлані. Потім коробку дорогих цукерок хлопець відніс до кабінету її мами.
— За що мені? — не приховуючи задоволення і здивування, запитала жінка.
— За правильне виховання молодих фахівців, — відповів Кирило і поцілував їй руку, чим остаточно розтопив серце суворої начальниці ательє.
— Це підлабузництво, але я трепетно приймаю його, — сміючись, відповіла вона і по-материнськи погладила чоловіка по голові.
Кирило і Світлана майже щодня зустрічалися. Вони були закохані і обоє не приховували своєї радості.
Світлана, увійшовши до кабінету і побачивши, як Кирило дарує матері цукерки, підтвердила:
— Їй якраз і є за що. Адже цей костюм ми кроїли разом. Якби не мама, то я могла б його і зіпсувати, тому поки що всі мої заслуги — це і її заслуги… все вірно, Кирило.
— Тоді я можу сміливо залишатися серед ваших найвідданіших замовників, Віра Сергіївна і Світланко. Шити костюми буду безперервно.
— Поза чергою, — додала Світлана, підтримуючи жартівливу розмову.
Весна вже була в самому розпалі, коли Світлана і Кирило гуляли по набережній. Був сонячний недільний день, розпускалася верба і щебетали дзвінкі синиці.
На пішохідному мосту їм зустрілася весільна процесія. Молодята фотографувалися, хтось із гостей відкрив пляшку ігристого, гості закричали «Гірко!» і наречений почав цілувати наречену.
Кирило і Свєта опинилися в натовпі гостей, майже поруч з нареченим і нареченою, і дивилися, як цілуються молодята.
Раптом Кирило обійняв Свєту, притиснув до себе і теж поцілував, як наречений свою кохану.
Хтось із весільного гуляння подав Свєті і Кирилу стаканчики з напоєм і вони, сміючись, випили за здоров’я молодих.
А Кирило тут же взяв Світлану на руки і поніс до набережної, йдучи подалі від натовпу. Він посадив дівчину на лавку в невеликому сквері і, ставши на коліно, зробив пропозицію руки і серця.
З кишені він дістав коробочку із золотим перстнем, на якому виблискував камінчик.
Свєта була зворушена і здивована такою ранньою пропозицією.
— Я теж кохаю тебе… Але ми ще так мало знайомі. Всього другий місяць…
Кирило не дав їй договорити:
— І що з того? Ти як на першій зустрічі торкнулася мене своїми чарівними руками, там, у кімнаті для примірки, так у мене й мурашки по спині побігли…
Не повіриш, але я купив це кільце після нашого першого побачення з тобою, подивившись на твої пальці. І другий місяць ношу його з собою як талісман.
— Але ми ще до кінця не знаємо звичок і характерів одне одного… — почала Свєта.
— Нічого. Так навіть цікавіше. У процесі життя дізнаємося. Не думаю, що ти скандалістка і грубіянка.
А я створюю враження вихованої людини, правда? — Кирило поцілував Свєту, яка посміхалася.
На своє весілля Світлана пошила собі авторську весільну сукню, а Кирилу — білий костюм. Звичайно, допомагала мама.
А меню складала і керувала прикрашанням банкетного залу мати Кирила. Молодята були красивими і щасливими… Їхні батьки теж.
Згадуючи потім, через роки, їхнє знайомство і скоропливний шлюб, Світлана дивувалася, що так швидко все сталося.
Та головне – що вони не обдурилися один в одному. Щасливі роки спільного життя, кохання, дві дочки – все підтверджує, що їх звела сама доля.
— Раніше і я не вірив у кохання з першого погляду. Поки не зустрів тебе, Свєта… Або ти і справді, одна на світі така? Майстриня моя.
— Це спасибі тобі, коханий, що знайшов мене і вмовив стати твоєю дружиною. І що саме у мене костюм вирішив шити…
