— Я зараз живу на пташиних правах у бабусі Світлани. Ну так, виходить, що орендую навіть не кімнату, а кут. Просто зараз я Артема нікуди не заберу, – каже Ліза своїй знайомій.
Жінки давно не бачилися, а тут зіткнулися у відділенні соціального захисту. Приятелька була в курсі, що Ліза пережила непросте розлучення, але як влаштувалося її життя, не знала.
У Єлизавети є робота, прописана вона у мами, але там жінка жити не може: у мами є чоловік, донька від цього чоловіка, яка з дитиною після розлучення теж живе в тій двокімнатній квартирі, для Лізи з 8-ми річним сином там немає місця. Та й не хоче вона туди – стосунки з вітчимом погані.
Син Лізи майже рік уже живе зі своїм батьком, у того однокімнатна. І це було гаряче бажання самого чоловіка, він за це боровся. Люто й настирливо. Щоправда, відчувши себе батьком-одинаком, дещо усвідомив і зараз, здається, готовий платити аліменти колишній дружині, аби вона забрала хлопчика.
Жило подружжя в шлюбі останні кілька років відверто погано: Ліза постійно чула закиди, що вона є ніхто і кликати її ніяк, що це його квартира, що він усіх утримує, а тому – дружина повинна в зубах “годувальникові сімʼї” після роботи теплі капці подавати й стояти, витягнувшись у струнку, поки чоловік їсть і попутно критикує приготоване.
— То котлети не досолила, то салат не тим заправила. Взагалі, до кожної дрібниці чіплявся. Ні, фізично не чіпав мене, але всі нерви вимотав. Мій колишній із тих людей, які дуже відчувають, що можуть знущатися і тиснути, – вважає Ліза. – Я збиралася до матері повернутися, коли синові було 3 роки. Уже майже сумки зібрала, але чоловік вибачення просив, благав не руйнувати сім’ю. Залишилася.
Колишній справді деякий час грав у «хорошого чоловіка», а потім розлучилася сестра Лізи і повертатися стало нікуди. І все. Вдома знову лайка, крики, чвари та інше. Якщо тільки Ліза заговорювала про розлучення, то чоловік кривувато усміхаючись кричав:
— Іди. На всі чотири сторони. Хоч зараз. Тільки врахуй – дитини не отримаєш. Сина я тобі не віддам. Будеш аліменти платити і благати мене про зустрічі з ним. Ха-ха, налякала їжака голою дупою, хто на тебе чекає і де?
Ліза бачила – погрозу виконає. І боялася, терпіла, залишалася. А потім терпіння закінчилося. Та й пішла з життя бабуся з боку її рідного батька. Спадкоємців там повно, але невеликі гроші, яких вистачило б на перший внесок за однокімнатну квартиру в старому будинку, Лізі дісталися.
— І я вирішила, – каже жінка. – Ну що я втрачу? Дитина залишиться жити з ним? Але сина він любить, нічого поганого йому не зробить. А за зустрічі з Артемкою можна й поборотися. Я, звісно, сподівалася, що суд залишить хлопчика мені, але де там.
Ліза б придумала щось, зняла кімнату, поки (розповідь спеціально для сайту Цей День) не можна б було в’їхати в майбутню квартиру. Але ні, колишній збирав довідки, показання свідків, розлучення відкладалося й відкладалося, а вкладатися в іпотеку будучи в шлюбі, та ще й із такою вимогою, щоб потім доводити походження початкового внеску – те ще задоволення.
І тоді жінка прийняла рішення: вимоги чоловіка визнає, дитина залишається з батьком, вона буде матір’ю, яка приходить. Так, уся душа переверталася, стільки вона витримала негативу навіть від власних родичів:
— Зозуля ти, от навіть, сестра – вона розлучилася, але дитина з нею, а ти кинула.
І сина було шкода до неможливості, хоча він якось спокійно прийняв те, що з мамою бачитиметься раз на тиждень. Ліза домовилася з подругою, що поживе в однокімнатній квартирі її бабусі: жінка зламала ногу, потрібен догляд, а Лізі потрібен дах над головою.
Дитину, звісно, в однокімнатну квартиру до чужої бабці не приведеш, перший час мати й син бачилися на нейтральній території, а потім трапилося те, що Ліза в глибині душі передчувала.
— Дзвінок колишнього, – розповідає вона. – Чи не можу я вихідні провести з дитиною. Уявляєш? І ця людина кричала, що сама виховає, що я сина не побачу. Ну я відповіла, що без проблем, але де і тут – найцікавіше. Колишній покликав мене у свою квартиру, мовляв, я ж там усе знаю, а йому треба виїхати, у нього особисте життя. Ось так.
— У нього ж матуся є? Що, їй теж колишній онук не дуже потрібен?
— У свекрухи колишньої, як я зрозуміла, з дочкою, яка нещодавно обзавелася малям, турбот вище даху. А колишньому син, як виявилося, заважає. Розказував мені, коли я приїхала, як він вимотався шукати, хто приведе хлопчика зі школи, хто залишиться з ним на лікарняному, у нього, мовляв, проблеми на роботі через постійні відгули. Цирк.
— Ти аліменти заплатила і вільна, – дорікнув колишній.
Ліза промовчала, не захотіла загострювати. Але відтоді колишній частенько телефонує їй у вихідні. Ліза не в курсі, одна й та сама це жінка, чи різні, але ніхто, судячи з усього, не горить бажанням бачити на побаченні чоловіка з дитиною від першого шлюбу. Якось Ліза не змогла, у неї була робоча субота, то колишній чоловік навіть колишній тещі телефонував.
— Так і шукає, кому б підкинути сина, – усміхається Ліза. – Мама моя погодилася посидіти до вечора, поки я з роботи не приїхала. Але в мене теж складнощі – не завжди я можу два вихідних провести з дитиною, треба зі Світланою домовлятися, на мені ж її бабця за дах над головою і притулок. Хоча вона непогано почувається, але все ж…
— Напевно колишній тобі Артема вручить, щойно ти (розповідь спеціально для сайту Цей День) ключі від своєї квартири на руки отримаєш, – усміхається знайома. – Це тільки звучить красиво: відберу в тебе дитину. А потім приходить усвідомлення, що дитина – це школа, віруси, поліклініки, необхідність бути вдома вечорами, вихідні, які з дитиною і проводиш, відсутність особистого життя, постійний клопіт про те, хто перехопить сина, якщо раптом тобі ніколи або трапився форс-мажор.
Ліза з нетерпінням чекає того дня, коли зможе в’їхати у власну квартиру, забрати Артема і жити з дитиною. Нехай клопітно, нехай складно. Але жінки якось справляються з цим. А чоловіки готові нести тягар турбот самотнього батька набагато рідше. У тому, що колишній чоловік радісно сходить до суду і передасть їй право проживання хлопчика з нею, Єлизавета не сумнівається.
Ліза дуже вірить у світле майбутнє, чого і вам бажає!
