— Невже не можна просто в гості прийти? — обурився Семен.
— Так я просто і прийшла, — Валерія Ігнатіївна стиснула губи.
— Ось! Пий чай і радій, що у твого сина все добре!
— А я радію! Знаєш, синку, як я радію? Сяю від щастя! – закивала Валерія Ігнатіївна. – І за тебе радію, що ти почав товстішати, і за твою дружину радію, якій ти купив нові чоботи і біленький пуховик! І додумався ж! Білий! Та в місті! Він же моментально брудним стане! Прати, не перепрати!
– Мамо! – вигукнув Семен.
– А я що? – Валерія Ігнатіївна зробила здивоване обличчя. – Я нічого! Гарний пуховик! Якраз у новій машинці в білому пуховичку і відірветься!
— Може, досить? — вкотре запитав Семен. — Без уколів можна?
— І в думках не було! Синочку, я так радію! І за твого синочка радію!
Який він щасливий! Іграшок стільки, щоб дитинка гралася! Так, тільки йому і половини багато, а ось у Аліси…
— Досить! — прикрикнув Семен. — Ти мене своєю Алісою вже допекла!
— Ой, так і допекла? Це ж сестра твоя рідна! Ближчої немає нікого! Ви тут, розумієш, купуєте собі все, що хочете, а вона там…
— А вона там доросла людина, — перебив свою матір Семен. — І з якого переляку я повинен її на утримання взяти?
— Семен, я не кажу про утримання, а ось допомогу ти б їй надати міг! Своїй Жанці постійно щось нове купуєш, хоча вона ще старе не зносила! А Рома у вас, як маленький принц з казки! Все у нього є, всім він задоволений! А ось у Аліси…
— Жанні я купую, бо вона моя дружина! Ромці — бо син!
— А Аліса — сестра!
— Мамо, Аліса не людина з особливими потребами, не розумово відстала, просто у когось є потяг не до праці, а до протилежної статі! А те, що вона з жодним чоловіком не ужилася, то це ти собі «спасибі» сказати можеш!
— Так! Лай матір! Звичайно, вона завжди в усьому винна! — Валерія Ігнатіївна витиснула сльозинку.
— Я радий, що ти це розумієш, — сказав Семен, — тим більше, ми з Жанною завжди допомагаємо Алісі та її дітям, коли це у нас виходить. Але це не означає, що я повинен піклуватися про сестру на шкоду своїй родині!
— Але у вас же все є! — вигукнула жінка.
— Так, тому що ми обоє працюємо! А Аліса працювати не хоче!
— Так у неї ж троє дітей!
— Мамо, а ми з Жанною не просили її стільки народжувати! — заперечив Семен, підвищивши голос. — Якщо вона не вміє думати головою, а тільки іншим місцем, то я її роздуми оплачувати не хочу!
— Семен, я тебе виховувала хорошим хлопчиком, а що з тебе виросло? Як ти можеш таке говорити? Соромно б тобі було!
— Ні краплі мені не соромно!
— Я і бачу, що ти зі своєю Жанною став егоїстом! Тільки про себе і думаєш!
— А це погано? Я не так багато заробляю, щоб ще благодійністю займатися! І я ще розумію, коли гроші потрібні хворим дітям. Так Аліса здорова, молода і повна сил! А те, що ти знищила її особисте життя, а тепер перед нею відчуваєш провину, так це взагалі не мої проблеми! Тільки мене в свою провину не вплутуй!
— Семене, але у вас же є більше, ніж потрібно! Тобі шкода, чи що, з сестрою поділитися?
— Мені не шкода віддати те, що мені не потрібно, але ти ж вимагаєш для неї все більше і більше! Аж до того, щоб я спеціально для неї купував щось! А цього я робити не буду!
— Тобі що, власну сестру не шкода? Хоч дітей її, своїх племінників, пожалій!
— Мамо, знаєш, кого мені насправді шкода? — запитав Семен і, не чекаючи відповіді, сказав сам: — Мені тебе шкода!
Ти ж і їй толком допомогти не можеш, так ще й мене налаштовуєш, що я сам до вас не поїду, так ще й вас більше в гості кликати не захочу!
Мамо? Ти вважаєш це нормальним?
***
До тридцяти років Семен і не думав змінювати місце проживання. Жив з мамою і сестрою і був єдиним чоловіком у домі.
Батько їх покинув, коли тільки Аліса з’явилась на світ, так що Семену в дванадцять довелося навчитися думати і поводитися, як дорослому.
Відповідальність за маму і сестру стала другим «я», по суті, ще хлопчика.
Він навчився поєднувати навчання з доглядом за сестрою, коли мама була на роботі. А як тільки зміг сам підробляти, став приносити додому гроші.
Вивчився, отримав професію, влаштувався на роботу. Стосунки, якщо й виникали, то були швидкоплинними і несерйозними. Тому Семен і залишався в рідних стінах.
Зробив ремонт у квартирі, оплачував навчання сестрі, купував побутову техніку. Тобто, як і належить чоловікові, дбав і облаштовував свій дім.
Десь у підсвідомості у нього було розуміння майбутнього, що Аліса вийде заміж і поїде до чоловіка, а він колись одружиться і приведе молоду дружину в квартиру матері.
Зрозуміло, що і в цій квартирі він не залишиться назавжди, тому що Алісі треба буде віддати половину квартири.
Але там або вартість можна буде виплатити, або розміняти, або ще щось.
Але це далека перспектива.
І тому для Семена було величезним сюрпризом, коли Аліса, будучи вже 17-річною дівчиною, з’явилася в будинку з чоловіком під руку і порадувала Семена і маму тим, що чекає на дитину.
— Це Аркадій, — представила чоловіка Аліса. — Ми чекаємо на дитину!
— Вітаю! — перебуваючи в шоці, вимовила Валерія Ігнатіївна.
— Ми будемо жити тут! — заявила майбутня мама. — У Аркадія складнощі з рідними, тому у нього жити не можна!
— А у нас, думаєш, можна? — запитала Валерія Ігнатіївна.
— Мамо, ну що ти, справді? А куди нам іти? — вигукнула Аліса. — Семен уже дорослий, а все біля твоєї спідниці сидить! Нехай, нарешті, починає жити самостійно! Соромно за нього, чесне слово!
Семен не став чекати, поки його прямо виженуть з дому, зібрав речі, поцілував маму, сказав:
— Ну, я буду заглядати! — і пішов.
Спочатку зняв місце в гуртожитку, потім кімнату в квартирі, де в трьох інших жили студенти, а потім і однокімнатну квартиру.
Такі переїзди за півроку стали наслідком того, що Семен тепер сам розпоряджався своєю зарплатою.
А утримувати себе одного виявилося не так дорого.
І саме цей момент не врахувала Аліса, коли гнала брата з дому.
— Алісочко, це добре, що Аркадій батько твоєї майбутньої дитини, — говорила Валерія Ігнатіївна дочці. — А він не хоче піти, наприклад, працювати?
— Мамо, зараз дуже складний час! Роботи немає!
— Роботи, може, і немає, а ось апетит у твого Аркадія, чомусь, не пропадає!
— Мамо, чого ти мені нерви мотаєш? Мені ж ще виношувати маленького!
— Не той у тебе термін, щоб самій працювати не піти! — стримуючи обурення, відповідала Валерія Ігнатіївна. – Але якщо твій чоловік так сильно тебе береже, то нехай сам гроші в дім і приносить! А то моєї зарплати на всіх не вистачить!
– Раніше ж вистачало! – розгубилася Аліса.
– Раніше у нас був Семен! А він і зарплату в дім приносив, і по дому багато чого робив! А твій Аркадій тільки їсти і на дивані лежати майстер!
Валерія Ігнатіївна спеціально голосно висловлювалася дочці, щоб Аркадій почув. Так жінка намагалася достукатися до його совісті.
Але Аркадій був непробивний! Як лежав на дивані, так і не подумав з місця зрушити.
А коли з’явилася дочка, Аліса з мамою вдвох почали піднімати Аркадія і відправляти на роботу.
Місяць у квартирі вирували скандали, а потім Аркадій заявив:
— Дочка ця не моя! І жити з вами я не хочу! Ви жадібні, а ви, — персонально до цивільної тещі, — ви все зробили, щоб я пішов! Так нерви будете мотати, так у вас жоден мужик не приживеться!
— Ах, ти ж! — вигукнула Валерія Ігнатіївна. — А ми аліменти через суд виб’ємо, бо твоя це дочка! Сам можеш тупотіти, а гроші з тебе держава стягне!
Суд. Тест ДНК…
— Аліса, чим думала твоя голова? Хто тато Оленки? — билася в істериці Валерія Ігнатіївна.
— Я була впевнена, що Аркадій! – захищалася Аліса.
– Впевнена! Думала! Господи! – істерика перейшла в голосіння. – Ти навіть згадати не можеш!
– Ну, мамо! – Аліса збентежено посміхнулася, – Буду отримувати, як мати-одиначка!
Валерія Ігнатіївна дозволила собі пару нецензурних виразів, але сенсу в них, по суті, не було.
Коли Оленці виповнився рік, Аліса привела в дім Геннадія. Він був заможний, але теж не мав власного житла.
З грошима він був після п’ятирічного контракту за кордоном. А зараз перепідготовку йому потрібно було пройти, ось і повернувся.
Одружуватися з Алісою він не поспішав, Оленку удочеряти взагалі не збирався, а ось зробити Алісі ще одну дитину встиг…
Валерія Ігнатіївна натякала, коли Аліса ще була при надії, що не завадило б узаконити стосунки, на що Геннадій гордо відповідав:
— Нехай спочатку народить, а потім ми весілля і зіграємо! Сукня на животі негарно виглядає!
Аліса подарувала Геннадію сина, а молодий і щасливий батько підписав новий контракт і поїхав знову працювати за кордон…
Через місяць надіслав повідомлення, щоб його не чекали, він не повернеться. Стара любов його дочекалася.
Аліса рвонула подавати на аліменти, але і тут вийшла промашка… Не змогли знайти цього горе-батька, бо, скоріш за все, він лишив невірну адресу (а може і країну іншу назвав).
Батьком же він вписуватися в свідоцтво про народження Бориса не поспішав, так хлопчик і жив без батька.
Щоб не мучитися питаннями працевлаштування, Аліса, напередодні третього дня народження сина Борі, вирішила знову… поповнити ряди жильців.
— Господи, про що ти думала? — Валерія Ігнатіївна відреагувала на новину дочки занадто емоційно. — Мало тобі цих двох?
— Мамо, я чекаю дитину від Кості, а у нього хороші заробітки! Я його дитинкою до себе підштовхну, і буде у нас все добре!
— Ти знущаєшся? — Валерія Ігнатіївна схопилася за голову. — Ти б спочатку з батьками попередніх двох дітей розібралася! Першого згадати не можеш, а другого з зловити не вдається!
— Знаєш, що я тобі скажу, мамо? – спалахнула Аліса. – Це ж ти в усьому винна! Якби ти не діставала Аркашу, щоб він пішов працювати, він би від нас не пішов і виховував би Оленку, як рідну!
А якби ти Гену не змушувала одружуватися зі мною, то жили б так! Так він би мені гроші надсилав з-за кордону!
А так у мене взагалі нічого немає, крім діток!
І якби ти моїх чоловіків не розігнала, то жила б я щасливо! А так! Мамусю! Я чекаю від тебе допомоги, розуміння і нічого більше!
— Хто цей Костя хоч такий? — визнавши за собою частку провини, запитала Валерія Ігнатіївна.
— Автомеханік! Працює цілодобово! Розумник! Я йому дитину подарую, і він тоді для нас багато грошей зароблятиме!
Костя до народження донечки Свєти не дожив. Ні, живий залишився, але його посадили на довгі роки за розбирання і ремонт крадених автомобілів.
— Як тобі аліменти, донечко? — єхидно запитала Валерія Ігнатіївна. — Ми ж тепер на них заживемо!
— До Семена йди! — крикнула Аліса. — Він одружився, дитину має! А ще квартира у них нова! Вмовляй його, щоб він матері з сестрою і племінниками допомагав!
Два роки ходила Валерія Ігнатіївна до Семена. Просила. А потім… Якось непомітно для себе повірила в те, що Семен зобов’язаний їм допомагати. І почала вимагати.
Терпіння Семена добігло кінця.
***
— Синочку, ти ж все неправильно розумієш! Ми ж твоя рідня! Ти повинен старатися для нас, а не для цієї Жанки!
Семен кашлянув, але Валерія Ігнатіївна цього не помітила.
— Вона ж настільки молодша за тебе! Вона навіть молодша за Алісу! А якщо з тобою щось трапиться, вона тебе покине! А ми — рідня!
Синочку, а мене не стане, куди ти підеш? Дружина сьогодні є, а завтра чужі люди, а сестра, як рідна була, так нею і залишиться! Ось і що тобі вартує їй зараз трошки допомогти?
— Не хо-чу! — по складах вимовив Семен.
— А заради мене? – запитала жінка.
— Заради тебе, мамо, я можу тобі дати пораду! Порадь своїй дочці стримати апетити і піти працювати!
Більше до Семена ні мати, ні сестра не приходили. А він і не страждав, бо у нього вже була своя сім’я! Найрідніші люди на світі!
