– Тобі, Слава, доведеться вибирати між мною і твоєю мамою, – заявила Оксана, коли дізналася, що свекруха планує жити з ними.
– Та ти що, Ксюша, я не буду вибирати, – спокійно відповів чоловік, – ми будемо жити, як жили, а мамі доведеться вирішувати свою проблему самостійно. Ось і все.
– Значить, ти не допустиш, щоб вона до нас переїхала?
– Я вже їй це сказав.
– А вона?
– Вона в люті, сказала, що я невдячний син і ще пошкодую про це.
– Передбачувано…
– Це точно. Саме тому переживати нема про що. Адже ми заздалегідь знали, що так і буде…
… Мати Слави вийшла на пенсію в сорок п’ять років – була військовослужбовцем. Всі думали, що вона ще попрацює, навіть вмовляли залишитися, але Ліля Андріївна категорично відмовилася.
– Ну вже ні, досить. Хочу пожити для себе, – заявила вона, – скільки можна?
Пенсію їй дали цілком пристойну, більшу, ніж у звичайних службовців.
Але Ліля Андріївна швидко збагнула, що на всі її бажання цих грошей явно не вистачить.
І вона вирішила перекласти на сина більшу частину витрат:
– Я тебе виростила, освіту дала, тепер твоя черга виконати синівський обов’язок, – сказала вона Славі, якому на той момент ледь виповнилося двадцять три. – Тому, синку, май на увазі: з наступного місяця квартплата і витрати на продукти – з тебе.
– Добре, – відповів син, – тільки й ти врахуй, що якщо я буду утримувати нашу сім’ю, ти припиняєш мене виховувати і лізти в моє життя. Домовилися?
Ліля Андріївна, звичайно, погодилася. І треба сказати, слово своє дотримала, тим більше, що це було зовсім неважко: життя сина цікавило її остільки-оскільки.
Останні роки вона зображувала з себе турботливу матір скоріше з необхідності, ніж з почуття материнської любові.
Син їй був не особливо близький: Славу, по суті, виховували її батьки, поки вона служила і влаштовувала особисте життя.
Влаштувати, щоправда, не вийшло. Роки пролетіли, син виріс, переїхав до неї, коли вже навчався в старших класах.
З тих пір Ліля Андріївна і включила роль мами, яку із задоволенням вимкнула, як тільки син її про це попросив.
П’ять років Слава благополучно платив за квартиру і годував маму. Особливо не напружувався, бо непогано заробляв.
Лілю Андріївну теж все влаштовувало: пенсію вона витрачала виключно на себе і жила в своє задоволення.
Коли їй виповнилося п’ятдесят, син привів додому дружину – Оксану. Весілля ніякого не було: молодята розписалися, нікому нічого не сказавши.
Побачивши свекруху в перший раз, Оксана розгубилася. Перед нею стояла симпатична, підтягнута жінка, зовсім не схожа на пенсіонерку і матір дорослого сина.
– Ви приголомшливо виглядаєте! – не приховуючи захоплення, сказала дівчина своїй свекрусі і тим самим відразу прихилила її до себе.
Дізнавшись, що молоді не збираються знімати квартиру, а будуть жити з нею, Ліля Андріївна зраділа:
– Ось і чудово! Утрьох – веселіше!
Сказала, а сама подумала: «Чудово, тепер і готувати не доведеться».
Оксана сприйняла слова свекрухи за чисту монету, про що і сказала чоловікові. А той, посміхнувшись, розвіяв її захоплення:
– Матері просто не вистачило сміливості нам відмовити, адже останні п’ять років я сам плачу за житло. Ось і вся причина. Ти менше її слухай. Тримай дистанцію.
– Як це? – здивувалася молода дружина, – це ж твоя мама.
– Ну так, мама, – Слава притягнув дружину до себе, – сподіваюся, ти не станеш брати з неї приклад…
Оксана тоді не зрозуміла, про що говорить чоловік. Зате чудово зрозуміла свою маму, яка приїхала познайомитися із зятем і його матір’ю.
Погостювавши три дні, мати Оксани сказала дочці:
– Тримайся подалі від свекрухи. Ця жінка ще покаже себе! Не думай з нею відверто розмовляти і заводити дружбу.
– Чому, мамо? – здивувалася Оксана, – вона така мила. А як виглядає! Ось у кого треба вчитися!
– Чого вчитися? Та ця жінка живе тільки для себе! Ви для неї як мушки. Якщо їй знадобиться, вона вас розчавить, щоб не заважали.
Будь обережна, донечко. Тримайся за чоловіка. Слава твій мені дуже сподобався: адекватний, тактовний, видно, що кохає тебе.
Будеш за ним як за кам’яною стіною. Шкода тільки, що ви живете з його матусею.
– Так це ненадовго, мамо. Ми збираємо на іпотеку, тому й оселилися тут, щоб гроші не витрачати.
– Зрозуміло. Ми з батьком допоможемо вам зібрати на перший внесок. Так швидше буде. А то як би ця Ліля Андріївна вас не розвела.
– Не переживай, мамо, ми ж з нею майже не бачимося. Вранці йдемо на роботу – вона спить. Повертаємося з роботи – її немає.
Вона постійно кудись йде, а коли повертається, ми вже спимо. Тому ми майже не перетинаємося. Коли їй нас розводити?
– Дурна справа – не хитра. У будь-якому випадку – будь з нею обережна.
– Добре, мамочко, – відповіла Оксана і перевела розмову на іншу тему.
Через пів року Ліля Андріївна показала Оксані, хто вона є насправді.
Все почалося з того, що вона…
закохалася.
Чоловік на ім’я Альберт став з’являтися в квартирі взимку, а навесні Ліля Андріївна «попросила» сина з невісткою звільнити житлову площу.
– У вас є два тижні, щоб знайти житло. Цю квартиру я виставляю на продаж.
– Навіщо? – здивувався Слава.
– Переїжджаю жити до моря, – відповіла Ліля Андріївна, – що, не маю права?
– Маєш, звичайно, – син нахмурився, – а як же я?
– А що ти? Твоєї частки в квартирі немає. Вона не куплена, а подарувана ще моїми батьками. Так що все законно.
– Я не про це…
– А про що?
– Ні про що, – кинув Слава і, повернувшись до Оксани, сказав:
– Збирай речі. Завтра переїдемо.
– Як? – ахнула Оксана. – Ти вже знаєш куди?
– Знаю. Збирайся. Я скоро…
Накинувши куртку, Слава пішов, нічого не пояснюючи.
А пішов він до свого колеги: той якраз напередодні говорив, що шукає квартирантів на тривалий термін.
“Тільки б він її не здав”, – думав Слава, швидко крокуючи вечірнім містом.
Квартира виявилася незайнятою. І вже наступного дня Слава з Оксаною звільнили мамі житло.
Ще через місяць мати квартиру продала і поїхала з Альбертом кудись на південь.
За кілька днів до її від’їзду Слава запитав, чи не зможе вона позичити йому частину грошей.
– Ні, звичайно, – відповіла Ліля Андріївна, – всі майбутні витрати у нас вже розписані.
– Що ж, успіхів вам, – промовив засмучений Слава.
– І ти носа не вішай, – посміхнулася мама.
Вона навіть не спробувала обійняти сина на прощання.
Через місяць Ліля Андріївна повідомила, що вийшла заміж за Альберта. Ще через два – що купила квартиру з видом на море.
Потім майже два роки від неї не було ні слуху, ні духу. А потім вона повернулася…
І розповіла, що з Альбертом вона розлучилася, бо як тільки гроші закінчилися, він перетворився мало не на монстра.
Що він змусив її продати квартиру і забрав половину грошей. Що зник у невідомому напрямку, залишивши її одну в чужому місті.
– І що ти маєш намір робити? – запитав Слава крижаним тоном. Він добре пам’ятав, як мати з ним себе повела.
– Буду жити з вами.
– Чому з нами? У тебе ж є гроші за половину тієї квартири. Бери іпотеку і будуй собі житло. Купити щось за цю суму ти навряд чи зможеш.
– Іпотеку? У мої роки? А чим я її виплачуватиму? З пенсії, чи що?
– А що? Влаштуєшся на роботу, плюс пенсія. Впораєшся якось.
– Це так ти рідну матір підтримуєш? Совісті в тебе немає! А я сподівалася, що буду жити з вами! – вигукнула Ліля Андріївна, підхопилася і вибігла з квартири, голосно грюкнувши дверима.
Однак, наступного дня вона поїхала до сина на роботу і запропонувала:
– Славік, ну зрозумій, мене зрадили. Мені потрібен перепочинок. Не хочеш, щоб я жила з вами, допоможи знайти квартиру.
– І заплатити за неї, – син посміхнувся. – Так?
– А що тут такого? Ти ж мій син! Повинен допомагати!
– Нічого я, мамо, тобі не винен. Жити з нами ти не будеш. І знімати тобі квартиру я не буду. Вирішуй сама свої проблеми.
– Невдячний! Ти ще пошкодуєш про це! – не стримавшись, вигукнула Ліля Андріївна. – Виростила на свою голову!
– Не розумію, чим ти незадоволена? – Слава пильно дивився на матір. – Я просто беру з тебе приклад…
Якийсь час Ліля Андріївна жила у подруги. Потім у іншої. Жила на гроші, що залишилися. А коли вони закінчилися, закінчилися і подруги…
Довелося знову йти на уклін до сина.
Той вислухав її і сказав:
– Мамо, ти ж ще не стара, не хвора і не інвалід. Іди працюй, якщо тобі пенсії на життя не вистачає.
– А де я буду жити?
– Ну, не знаю. Ми живемо в орендованому житлі. Зніми і ти. Нехай не квартиру, а кімнату. Шукай варіанти. Можна в приватному секторі подивитися.
– Невже тобі мене зовсім не шкода? – Ліля Андріївна схлипнула.
Слава посміхнувся:
– Не шкода.
І все-таки Ліля Андріївна влаштувалася. Ні, не на роботу. Вийшла заміж. За першого-ліпшого… Але з квартирою.
