Світлана почервоніла від сорому, у скронях застукало, долоні стали вологими.
Вона зрозуміла, що чоловік мав рацію: збирати всіх родичів за одним столом — погана ідея.
Треба було святкувати вдома, у сімейному колі, але тепер уже пізно, і їй доведеться розхльобувати власну наївність…
…Світлана витирала пил на верхніх полицях стелажа, коли задзвонив телефон. Вона вправно зіскочила з табуретки й швидко витерла руки об фартух.
— Алло, — весело сказала вона, побачивши робочий номер чоловіка на дисплеї. — Як ти?
— Нормально, Світланко, у мене мало часу, я швидко, — у слухавці було чутно вуличний гул, — батьки приїжджають до міста, хочуть з нами зустрітися за вечерею в один із днів.
Я ось зараз вискочив за квітами, сьогодні ввечері зайду до них після роботи привітатися. Що думаєш?
— Ну зайди, звичайно, я не проти…
— Та я про вечерю, Свєта! — перебив її чоловік. — Влаштуємо?
— Слухай, може в кафе? Просто так все спонтанно вийшло, треба закупити продукти, — Світлана задумалася, — та й новий гарнітур ще не приїхав…
А від старого ми вже позбулися. Ми ж не будемо батькам на тумбочці накривати.
— Ай, слухай, точно! Я й забув, добре, що тобі подзвонив!
— Завжди будь ласка, — знову засміялася Світлана.
— Тоді займешся пошуками кафешки? Ну там, щоб пристойно, смачно і все таке?
— Звичайно, все зроблю, — Світлана розуміла, що чоловік поспішає, і намагалася його не затримувати. — Не хвилюйся, беру на свій контроль.
Хоча Світлана і Павло були одружені вже п’ять років, вона не дуже добре знала його батьків.
На її пам’яті вони приїжджали всього кілька разів, зупинялися у родичів Паші, заїжджали до них на чай — нічого особливого.
Батьки — як батьки. Питали, коли закінчать ремонт, як справи на роботі — звичайні чергові розмови.
Тому Світлана не дуже переймалася майбутньою зустріччю.
Ну посидять, побалакають, поїдять. Ніщо не віщувало біди, і Світлана почала шукати кафе.
Увечері Павло повернувся із зустрічі з батьками в піднесеному настрої.
— А ти чого це так сяєш? — поцікавилася дружина.
— Мама, виявляється, приїхала за направленням на обстеження і в неї все добре.
Чудово, правда? А вони собі такого надумали, ти не уявляєш! — затараторив Павло, наливаючи собі чай.
— Ой, як це добре. Ну лікарі теж хороші, як наганяють страху, а літніх людей розхвилювати так легко.
— Так, і не кажи… до речі, про літніх людей. Ти знаєш, мої родичі теж з нами вечеряють, — Паша захрумтів печивом.
— Ой, я ж нікого й не знаю до ладу, — занепокоїлася Світлана.
— Ну, так ось і познайомишся. Вони всі нормальні, адекватні. До того ж, це просто вечеря. Пролетить і не помітиш, — Паша махнув печивом над чашкою з чаєм, мабуть, зображуючи вечерю, що пролітає.
— Тобто стіл бронювати на шістьох?
— На сімох, ще буде племінниця з боку тітки.
— Стривай, — Світлана нахмурила брови, — це не та, на якій тебе збиралися одружити?
— Ой, та це справи давно минулих днів, забудь, — відмахнувся чоловік, але Світлані ця історія занадто добре закарбувалася в пам’яті.
Про своє минуле їй розповів сам Павло. Незадовго до зустрічі зі Світланою його батьки активно сватали його до Наді, родички дружини дядька.
Нібито наречена — просто мрія, у неї хлопців черга стоїть, а вона все на Павла задивляється.
Світлана бачила її на спільних сімейних фото, і Надя здавалася їй реальною загрозою.
Товста русява коса, величезні блакитні очі з довгими віями, носик, що норовливо піднявся вгору, і карколомна фігура.
Світлана, звичайно, була рада, що Павло дістався їй, але не втрималася і запитала його тоді, чому у них не склалося.
Він відповів, що Надя просто йому не до смаку, йому подобаються смагляві брюнетки, як Світланка.
Тоді дружину це пояснення влаштувало, але тепер, коли їй належало сидіти за одним столом з нехай колишньою, але все одно суперницею, вона серйозно напружилася і подумала, що не завадило б виглядати трохи краще, ніж зазвичай.
Наступного дня Свєта особисто поїхала до обраного кафе, щоб скуштувати їжу та оцінити обстановку.
Відповідальність зашкалювала, і дівчина вирішила тримати під контролем усе, до чого зможе дотягнутися.
Але вже за пробним обідом вона трохи розслабилася.
Їжа була чудова, офіціанти привітні й усміхнені, навколо панувала чистота, а рахунок за міськими мірками був навіть скромним.
Жінка сміливо домовилася з адміністратором про бронювання на вечір суботи.
До цього часу їй належало сходити на манікюр, пофарбувати волосся і знайти найкращу сукню, яка б вигідно підкреслила переваги її фігури.
І якщо сукню вона вибирала з домашнього гардеробу, то все інше вимагало запису і особистого візиту, так що час до вихідних пролетів непомітно.
— Пашо, батьки на таксі поїдуть? — крикнула Світлана чоловікові, застібаючи золотий браслет на зап’ясті.
— Ні, пішки добиратимуться. Тато взагалі не любить витрачатися на таксі, ресторани… коротше, на все, до чого ми звикли у великому місті.
Він вважає, що це розкіш для багатих, а йому добре пішки і з маминим борщем. — голосно відповів Павло з іншої кімнати.
— Але ж ми…
— Ні, не хвилюйся, це не про сьогодні! Ми цю тему вже обговорили — однозначно йдемо в кафе.
До речі, про всяк випадок, я підняв тему про те, на який бюджет шукати заклад.
Мама сказала, що нехай буде на наш вибір, вони рідко бувають у місті, можуть і побалувати себе.
— Фух, — видихнула Світлана, — а я вже думала, будуть проблеми. Ну все, я готова.
Світлана вийшла до чоловіка, і він ледь не випустив запонки з рук від подиву.
Червона сукня підкреслювала фігуру в потрібних місцях, локони темного волосся спадали на плечі й закривали ключиці.
Але їм не вдалося приховати іскристі камені кольє, яке Павло подарував дружині на річницю.
Давно він не бачив Свєту такою щасливою, ошатною і трохи схвильованою, немов на першому побаченні.
Незважаючи на те, що Свєта і Паша прийшли в кафе раніше запланованого часу, рідні вже чекали на них за столиком.
Мати Павла, Вікторія Іванівна, батько — Геннадій Андрійович, дядько Міша, тітка Оля і Надя.
На останню Свєта звернула особливу увагу, адже вона очікувала побачити біляву королеву в обтягуючій сукні.
Хоча, справедливості заради, сукня дійсно була обтягуючою. Ось тільки обтягувала вона не колись струнку фігуру, а дуже зайві кілограми.
Втім, її це анітрохи не бентежило, і вона, підхопившись з-за столика, кинулася Павлу на шию, примовляючи, як рада його бачити.
Так, Надія дійсно змінилася. Зі стрункої дівчини з хитрим поглядом вона перетворилася на дорослу тітоньку.
Тітоньку з нефарбованими коренями начесаного і залитого лаком волосся, з випираючими з трикотажної короткої сукні боками, і вульгарним макіяжем.
— Пашенька, ти впізнав мене, милий? — хриплуватим голосом воркувала Надя.
Світлана подивилася на родичів. Вікторія Іванівна кивала зі схвальною посмішкою, дядько Міша з тіткою Олею стали в чергу на обійми з Павлом.
Він виглядав жалюгідно і збентежено, не маючи ні найменшого уявлення, як відчепитися від наполегливої рідні.
Коли всі заспокоїлися і сіли за стіл, родичі заявили, що вже зробили замовлення, не чекаючи подружжя.
І що їм, до речі, слід поквапитися, оскільки тут їх обслуговують «черепашачим кроком», як висловилася Надія.
Світлана замовила теплий салат, Паша — пасту з грибами. І тут принесли їжу.
Виявляється, родичі почувалися більш розкуто, ніж господарі, і не стали відмовлятися від медальйонів з телятини, лосося від шефа та морських гребінців.
І це лише замовлення Геннадія Андрійовича.
Світлана подумала, що батьки Павла справді вміють балувати себе.
Крім гастрономічних вишуканих страв, компанія замовила дорогу пляшку червоного і графин найдорожчої біленької.
Незважаючи на наполегливі пропозиції випити за зустріч, Свєта з Пашею замовили собі по склянці мінеральної води з лимоном, чим викликали невдоволення дядька Міші.
— Ну, як хочете, звичайно, але так робити недобре. Ніби щодня бачимося, чесне слово! — він повернувся з повною чаркою до решти гостей. — Ну, за зустріч, за рідню!
Ще не подали гаряче, як Надя пустилася в танок, потягнувши Павла за краватку. Він відмазувався як міг, але розпалена червоним Надя не здавалася. Павло поступився.
— Така пара, звичайно, була, — мрійливо сказала Вікторія Іванівна. — Адже він мало не одружився з Наденькою, та обставини завадили.
Світлана прекрасно розуміла, що вона і є ті самі «обставини», але й натяку не подала.
— Ой, не кажи, Віко, — підтакувала їй тітка Оля. — Якими очима він на неї дивився, пам’ятаєш?
— А як же! Якби тоді все склалося, не було б у неї того невдалого шлюбу. Була б і зараз дівчина хоч куди.
— Ой так, бог милував розлучитися з таким чоловіком, як їй трапився. Ну нічого, все позаду. Пора заново життя будувати, з чистого аркуша починати, — хитала головою тітка Оля.
— А може й не з чистого, може й старе згадати, — хитро посміхнулася Вікторія Іванівна й поглянула на Свєту.
Свєта слухала ці розмови й думала про те, як сильно вони її, мабуть, не люблять, раз влаштували весь цей спектакль.
Але Свєта вірила чоловікові, до того ж ревнувати до сьогоднішньої Наді було нерозумно, тому вона мовчала, вдаючи, що не розуміє контексту розмови.
Повільний танець закінчився. Розчервоніла Надя і збентежений Павло повернулися за стіл.
— У мене риба завітрилася, поміняйте, — невдоволено смикнув за рукав офіціанта Геннадій Андрійович.
— Тату…
— Що тату? Такі гроші беруть, щоб я помиї їв?
— Ти ж сам до неї не торкався з того часу, як її принесли! — обурився Павло.
— Нічого, не збідніють. Біленької, он точно, не долили. У них графини спеціальні, скло товсте — здається, що літра. А там набагато менше! — з видом знавця розповів Геннадій Андрійович.
— Так-так, і червоне якесь дешеве ніби, — підхопила Надя.
— А ти звідки знаєш, яким дороге має бути? — видав Павло.
— Думаєш, якщо ми не зі столиці, то нічого про життя не знаємо? — обурено поглянула на Павла мати. — Ось, краще сядь ближче до Наді, поговоріть про свої справи.
Наді сподобалася пропозиція Вікторії Іванівни, і вона сама підсунулася ближче до Павла. Але той лише відсунувся у відповідь.
— Мамо, мені добре поруч із дружиною, дякую.
— Гаразд, — раптом погодилася мати, — ну розкажи про своє життя? То ви ось так бездарно проводите час?
По кафе ходите, замість того, щоб вдома щось приготувати? Чи готувати у вас нікому? Ось Надя чудово готує, вона на Новий рік таку шубу привозила…
— Мамо, може, змінимо тему? — Павло вже не приховував роздратування.
— Чому б і ні. Тільки замовлю каву.
Решта вечері минула метушливо й безглуздо. Надя постійно липнула до Павла. Йому це, очевидно, було неприємно.
Вікторія Іванівна та Геннадій Андрійович постійно робили зауваження щодо їжі, обслуговування та вибору закладу загалом.
Періодично відволікалися на роздуми про те, яким щасливим могло б бути життя їхнього сина, якби він залишився з Наденькою.
Тітка Оля та дядько Міша швидко напилися і почали поводитися дуже голосно.
Світлана не могла більше терпіти цей балаган і в якийсь момент голосно закричала: «Рахунок!!!»
Офіціант тут же підскочив із рахунком, немов розуміючи, що він просто зобов’язаний врятувати бідну дівчину.
Він подав папку Павлу, тим самим зупиняючи нескінченні крики за столом.
— Так, з нас тисяча двісті, плюс чайові, разом півтори, — Павло простягнув папку Геннадію Андрійовичу, другою рукою потягнувшись до кишені.
Але батько не поспішав приймати рахунок, навпаки, він уже натягнув піджак.
— Рахунок у кафе оплачуйте самі, нам нічого не сподобалося, — заявили батьки, встаючи з-за столу
— Тату, ми ж домовилися… а як же «себе побалувати»? — здивовано запитав Павло.
— Так, я дійсно був не проти розкішного відпочинку. Але якби це принесло мені задоволення!
А тут: їжа огидна, обслуговування ще гірше, брудно… — продовжував нарікати Геннадій Андрійович.
— То навіщо ж ви тоді давилися, їли, хлібом тарілки вимакували, — втрутилася в розмову обурена Світлана, — а біленьку випили теж з великими зусиллями?
Вона здивувалася, що Павло не став її стримувати, як зробив би раніше. Він не кліпаючи дивився на батька.
— І де тут бруд, покажи мені, будь ласка, — зажадав він, — моя дружина шукала найкраще місце, їздила, пробувала їжу, щоб бути впевненою, що всім сподобається!
Домовлялася про бронювання на суботу, коли всі кафе й так ломляться від відвідувачів. А що зробили ви?
Прогуділи весь вечір про те, як вам усе не подобається і про те, яка Наденька хороша.
Надя, нічого особистого, — Павло повернувся до Надії, — але досить на мені висіти! Я одружений і мене в моєму житті все влаштовує.
Павло дістав гаманець, кинув на стіл пораховану суму з чайовими і взяв Світлану за руку.
— Ходімо, кохана, нам час. Каву вип’ємо в іншому місці. Сюди мені тепер взагалі соромно буде ходити.
Більше батьки Павла до них не приїжджали, незважаючи на те, що продовжували бувати в місті у справах.
Мати була ображена на сина за те, що вони з невісткою не влаштували їм гідного прийому.
Зате Надя продовжувала радувати Вікторію Іванівну смачними салатами, все ще сподіваючись на примарне щастя з її сином.
