“Того дня я поїхала до мами, по дорозі побачила свого чоловіка, який нібито був у відрядженні…”
Це просте речення, вимовлене нею самою в голові, як заклинання, повторювалося знову і знову, поки машина мчала по трасі.
Олена стискала кермо так сильно, що кінчики пальців майже впилися у жорстку текстуру.
Вона не вірила своїм очам. Сергій, її Сергій, який нібито поїхав до Франківська на важливу зустріч з постачальниками, стояв біля узбіччя в якомусь глухому мотелі, обіймаючи за талію незнайому жінку.
Вони цілувалися. Не просто чмок в щоку, а по-справжньому, пристрасно, як у кіно, де герої забувають про світ навколо.
Олена різко натиснула на гальмо, і її старенька «Лада» завищала шинами, привертаючи увагу рідкісних перехожих.
Вона сиділа в машині, дивлячись вперед, серце калатало, як божевільне.
«Це сон, це галюцинація», – шепотіла вона про себе.
Але ні, це був він. У тому ж сірому костюмі, який вона сама прасувала вчора вранці, перед його «від’їздом». У відрядження, ха!
Олена згадала, як він дзвонив з вокзалу: «Кохана, все гаразд, люблю тебе, скоро повернуся».
А тепер він тут, за дві години їзди від дому, в мотелі з табличкою «Вільні номери».
Вона не вийшла з машини відразу. Сиділа, дивлячись, як вони йдуть у будівлю, рука в руці.
Жінка була молодша за неї, з яскравим рудим волоссям і фігурою, від якої Олена завжди комплексувала після народження сина.
Хто вона? Колега? Випадкова знайома? Або це триває давно?
Думки вихором кружляли в голові. Олена дістала телефон, набрала номер Сергія. Гудки. Ще. Потім автовідповідач.
«Абонент якому ви телефонуєте…». Звичайно, недоступний. Він зайнятий.
Дорога до мами була забута. Олена розвернулася і поїхала додому, але не могла.
Сльози котилися по щоках, розмазуючи туш. Вона зупинилася на узбіччі, витерла обличчя і вирішила: треба розібратися.
Не влаштовувати сцену, як у дешевих серіалах, а тихо, по-розумному.
Вона повернулася до мотелю, припаркувалася подалі, за деревами, і стала чекати.
Години тягнулися повільно. Сонце сідало, забарвлюючи небо в криваво-червоний колір, немов передвіщаючи бурю.
Нарешті, двері номера відчинилися. Сергій вийшов першим, поправляючи краватку. За ним – вона, та руда.
Вони поцілувалися на прощання біля машини Сергія – тієї самої, сімейної, на якій вони їздили у відпустку з сином.
Олена стиснула кулаки. Жінка сіла в свою червону іномарку і поїхала. Сергій постояв, дивлячись їй услід, потім дістав телефон і набрав номер.
Олена побачила, як він розмовляє, посміхається. З ким? З друзями? Ні, напевно, з коханкою.
Вона не витримала. Вийшла з машини і пішла прямо до нього. Сергій обернувся, і його обличчя зблідло до кольору крейди.
– Олена? Що ти тут робиш?
– А ти, Сергій? Відрядження у Івано-Франківську, кажеш?
Він завмер, намагаючись придумати відмовку.
Олена бачила це по очах – тих самих очах, в які вона закохалася десять років тому на студентській вечірці.
– Це… це не те, що ти думаєш. Я… ми з колегою обговорювали проект.
– Обговорювали? У мотелі? З поцілунками?
Сергій опустив голову. Навколо починало темніти, ліхтарі мотелю запалювалися один за одним. Рідкісні машини проїжджали повз, не підозрюючи про драму.
– Олена, вибач. Це помилка. Один раз. Я кохаю тебе.
– Один раз? – Олена гірко розсміялася. – Ти думаєш, я сліпа? Я бачила, як ти її обіймав. Хто вона?
Він мовчав. Потім зітхнув:
– Її звати Анна. З офісу. Ми… це почалося місяць тому. Я не хотів, щоб так вийшло.
Місяць. Цілий місяць брехні…
Олена згадала, як він приходив пізно, посилався на роботу, як дарував квіти «просто так».
Все сходилося. Вона розвернулася і пішла до своєї машини.
– Олена, зачекай! Давай поговоримо!
– Ні, Сергію. Іди до своєї Анни. А я поїду до мами, як і планувала.
Вона поїхала, не озираючись. Дорога до мами здавалася нескінченною.
Мама жила в маленькому містечку, в старому будинку з садом, де Олена провела дитинство.
По дорозі вона зупинилася біля заправки, купила каву. Затягнулася, кашляючи, і подумала: «Як все зруйнувалося за один день».
Мама відразу відчинила двері, ніби чекала.
– Оленко, що сталося? Ти плачеш?
Олена впала в обійми матері, ридаючи. Розповіла все: про мотель, про Анну, про брехню. Мама гладила її по голові, як у дитинстві.
– Донько, чоловіки – дурні. Але ти сильна. Не прощай відразу. Нехай помучиться.
Вони просиділи на кухні до ночі. Мама варила чай, розповідала історії зі своєї молодості – як тато одного разу зрадив, але вони пережили.
«Кохання – не казка, Оленко. Це робота». Олена кивала, але всередині кипіла лють.
Вона дістала телефон: повідомлення від Сергія. «Вибач. Повернися. Це була помилка».
Десята, двадцята… Вона не відповіла.
На ранок Олена прокинулася від дзвінка. Не Сергій – подруга Катя.
– Олено, ти бачила? У соцмережах скандал! Твій Сергій з якоюсь бабою в мотелі. Фото розлетілися!
Олена завмерла. Фото? Хто зняв? Вона відкрила телефон – так, у місцевій групі «Плітки міста» пост:
«Зрадник спійманий! Чоловік з обручкою цілується з рудою біля мотелю «Зелений вогник»».
Фото розмите, але впізнаване. Коментарі сипалися: «Ганьба!», «Дружино, тікай!», «Красунчику, номер залиш».
Скандал розгорівся миттєво. Олена не знала, хто автор – може, випадковий свідок, може, сама Анна вирішила помститися.
Але містечко було маленьким, новини летіли швидше за вітер.
До обіду подзвонив Сергій:
– Олена, це катастрофа! Мене звільнять! Клієнти бачать!
– А мене це не хвилює, Сергію. Ти сам все зруйнував.
Він благав, плакав у слухавку. Олена повісила.
Мама принесла сніданок:
– Нехай постраждає. А ти подумай про сина. Міші п’ять років, він запитає.
Міша. Олена забула про нього у вихорі емоцій. Хлопчик був у бабусі – ні, у свекрухи.
Вона подзвонила:
– Алло, мамо? Як Міша?
– Нормально, грається. А що у вас із Сергієм? Він дзвонив, у паніці.
Олена розповіла. Свекруха ахнула:
– Мій син – ідіот! Не прощай, Оленко. А я його відлупцюю, коли побачу.
День минув у дзвінках. Подруги, колеги, навіть далекі родичі. «Олена, тримайся!», «Розлучайся!», «Може, помиритеся?».
Соцмережі вибухнули: хештег #ЗрадникЗМотеля набрав тисячі переглядів.
Хтось навіть створив мем: фото Сергія з рудою і напис «Відрядження вдалося».
Олена сиділа у мами, дивлячись у вікно. Сад жовтів осіннім листям.
Вона згадувала весілля: Сергій у смокінгу, клятви «в горі і радості». Десять років поламані. Будинок, іпотека, дитина. І все через якусь Анну?
Увечері Сергій приїхав. Без дзвінка. Увірвався в будинок мами, розпатланий, з червоними очима.
– Олена, будь ласка. Анна – помилка. Я її звільнив. Ні, вона сама пішла. Скандал в офісі.
Мама вийшла з кухні:
– Геть звідси, Сергію! Не смій турбувати дочку.
Але Олена встала:
– Зачекай, мамо. Нехай говорить.
Вони вийшли в сад. Холодний вітер тріпав волосся.
– Я кохаю тебе, мила. Тільки тебе. Це був стрес, робота. Анна… вона спокусила.
– Спокусила? – Олена посміхнулася. – Ти дорослий чоловік, Сергію. Не хлопчик.
Він опустився на коліна в багнюці.
– Вибач. Я все виправлю. Поїдемо додому, почнемо все заново.
Олена дивилася на нього.
Згадала хороше: як він носив її на руках після пологів, як читав Міші казки.
Але й погане: сварки через гроші, його пізні повернення.
– Ні, Сергію. Не зараз. Іди.
Він пішов, зломлений. Скандал не вщухав. Наступного дня в новинах місцевого каналу: «Сімейна драма в мотелі: чоловік-зрадник став мемом».
Репортери дзвонили Олені: «Коментар?» Вона відмовила.
Анна теж з’явилася – повідомлення в месенджері: «Це не я фото злила. Вибач. Він сказав, що розлучиться скоро».
Олена не відповіла. Вона зібрала речі, забрала Мішу від свекрухи і поїхала до мами надовго.
Сергій бомбардував дзвінками, квітами, подарунками. Друзі розділилися: одні за Олену, інші шепотіли «Чоловіки всі такі».
Минув тиждень. Скандал вщух, але шлейф залишився. У магазині шепотіли: «Це та дружина зрадника».
Олена трималася. Працювала фрілансером – дизайнером, мама допомагала з дитиною.
Одного вечора Сергій прийшов знову. З Мішею на руках – забрав із садочка.
– Тату, чому мама сумує? – запитав хлопчик.
Сергій поставив сина, той побіг до Олени.
– Олено, я не можу без вас. Я звільнився. Готовий на все.
Вона подивилася на нього. Втомлений, наче інша людина стала за тиждень.
– Доведи, Сергію. Не словами.
Він кивнув. Пішов. І, дійсно, почалися зміни.
Сергій зняв квартиру неподалік, приходив щодня: готував, грав з Мішею, мив посуд у мами. Не просив вибачення – показував.
Місто забуло скандал. Але Олена пам’ятала…
Місяці по тому, на Новий рік, вони сиділи втрьох біля ялинки. Сергій подарував каблучку – нову, з гравіюванням «Назавжди».
– Олено, вийдеш за мене знову?
Вона посміхнулася вперше за довгий час.
– Побачимо, Сергію. Але мотелі – під забороною.
Вони посміялися. Скандал став уроком. Кохання вижило, але змінилося – стало міцнішим, чеснішим.
А Анна? Зникла. Казали, поїхала в інше місто.
Скандальна історія про коханців у мотелі стала легендою – без пікантних деталей, але з мораллю: брехня стає відомою та руйнує, правда зцілює.
