Треба ж було зустріти цю стару каргу на сходовому майданчику, та ще й коли вона поверталася додому.
Зрозуміло ж, що нікуди не поспішає і можна говорити скільки душа забажає.
— І що, онуків у тебе там не намічається? – задала Клава питання, якого Дарина вже чекала, внутрішньо готуючись тримати оборону.
Про онуків вона мріяла багато років. Від першого шлюбу у неї був син, Єгорка, а від другого шлюбу у неї дітей не було.
Спочатку чоловік був проти, а потім він пішов від неї до молодої, яка через рік народила йому двійню.
Самій Дарині тоді вже було сорок п’ять, і народжувати їй було пізно, та й не від кого.
З тих пір вона жила одна, присвятивши все своє життя єдиному синові.
Не дивно, що не встиг він ще вступити до інституту, як вона почала натякати, що пора б йому одружитися і завести дітей.
З тих пір минуло десять років, а Єгор так і залишався холостяком. Син поїхав підкорювати столицю, а Дарина залишилася в своєму провінційному містечку.
Вона навіть почала підозрювати, що він не по жіночій частині, і кілька разів намагалася викликати сина на розмову.
Він сміявся, говорив, що їй потрібно знайти собі чоловіка і кидав трубку під приводом, що йому потрібно йти…
…— Поки що ні, — з посмішкою вона відповіла Клаві. — А як ваш син, знайшов роботу?
Клава стиснула губи — син її пів року тому повернувся з місць позбавлення волі.
Сама Клава всі ці три роки утримувала його дружину і двох дочок, а тепер ще й сина.
— Шукає, — коротко відповіла вона і швидко попрощалася.
Дарина з полегшенням дійшла до своїх дверей і увійшла в квартиру.
А ввечері раптово зателефонував син.
— Мамо, — сказав він невпевнено. — Приїжджай до мене в гості.
Дарина ледь не впала прямо там, біля телефонного апарату — вона жодного разу не була в гостях у сина.
— Звичайно приїду, — відповіла вона. — А коли можна?
— Та хоч завтра, — поспішив син. — А то я тут вже зашиваюся…
Дарина нічого не зрозуміла — з чим він там зашивається, але все одно була просто щаслива від його запрошення — така пригода!
У столиці Дарина востаннє була років десять тому, а вона просто обожнювала театри і музеї, тож з нетерпінням чекала на цю поїздку.
У валізу вона склала «вихідну» сукню, туфлі-човники і навіть нитку перлів, яку їй подарував її другий чоловік.
Син зустрів її на вокзалі і всю дорогу похмуро мовчав.
Лише під’їжджаючи до квартири, він, немовби неохоче, сказав:
— Мамо… Я тут з дівчиною почав жити…
Дарина внутрішньо напружилася, але й зраділа одночасно — онуки замаячили на горизонті.
— Це ж чудово, синку! — проспівала вона. — Як її звати?
— Оля.
Син ніби ще щось хотів додати, навіть кахикнув, але промовчав.
Він довго не міг влучити ключем у замкову щілину, і Дарина вже хотіла забрати у нього ключ і відкрити сама, але тут двері відчинилися зсередини.
На порозі стояла висока руда жінка з величезним животом. Її ноги обхопили двоє таких же рудих дітей – дівчинка в жовтій сукні і хлопчик з шишкою на лобі.
Жінка розплилася в посмішці, кинулася Дарині на шию і голосно вигукнула:
— Як я рада, що ви приїхали, мамо!
Чесно кажучи, Дарина ледь не впала. “Мама?”
— Це Оля, — збентежено промовив син.
Дарину більше цікавило, хто ці діти, що повисли на рудоволосій жінці. Але вона промовчала.
Син, немовби почув її думки і сказав:
— А це Вітя і Аня, діти Олі. Ну, тобто наші діти.
Оля захихикала і вказала на живіт:
— А тут Девід.
Дарина ледь не впала від такої новини прямо в передаокої. Девід? Серйозно?
Вона пройшла в квартиру і плюхнулася на табурет у кухні.
Оля відразу ж підсунула їй брудну чашку з чаєм, руда дівчинка вилізла до неї на коліна, а хлопчик голосно закричав:
— Я хочу шоколадні кульки!
Дарина намагалася зловити погляд сина, але він невідривно дивився на цю Олю, і його очі так і сяяли.
Після чаю її відвели в кімнату, де стояв диванчик і дитяче ліжко.
— Ти ж не проти жити в одній кімнаті з Анею, — син не те, що запитав, а поставив її перед фактом, так що Дарина лише ствердно похитала головою.
Незабаром вона зрозуміла, що він мав на увазі під «зашиваюся».
У нього був восьмигодинний робочий день, при цьому Аню потрібно було возити на підготовку до школи і на балет, а Вітю забирати з дитячого садка.
Оля ж весь час ходила на якісь процедури — у неї було серйозне ускладнення, і потрібно було щоденно ставити крапельниці.
Якось непомітно Дарина почала займатися дітьми. Єгор раз навіть пожартував:
— Ну ти ж хотіла онуків — ось і будь ласка.
Сперечатися тут нема про що — все так, і Дарина зовсім не була з тих, хто вважає чужих дітей не своїми онуками.
Їй просто потрібнен був час, щоб звикнути до цієї думки.
Згодом їй це навіть сподобалося, особливо водити Аню на підготовку до школи.
Там вона коротала час з Леонідом Петровичем, у нього онук йде в перший клас, і йому щастить більше — у нього онук рідний.
Вони вели довгі розмови про все на світі, і одного разу він запросив її в музей. Тільки тут Дарина згадала, що у неї з собою «вихідна» сукня.
Коли ввечері вона приміряла її біля дзеркала, Оля ахала і говорила, що мама Дарина прекрасно виглядає.
Вона навіть сумочку свою Дарині позичила, вважаючи, що та більше підійде до такого випадку.
Взагалі, Оля трохи дратувала Дарину. Вона вічно називала її мамою, голосно говорила, сюсюкала з дітьми і була неймовірною бруднулею.
За два тижні, що вона жила у них, жінка перемила всю кухню, але все одно заглядала в чашку, перш ніж починала пити.
— І де ти її тільки знайшов! — вигукнула вона.
Це сталося тоді, коли Оля в черговий раз ошелешила її, заявивши, що буде народжувати Давіда вдома.
А все тому що коли вона народжувала Вітю, його видавлювали з неї, тому він такий примхливий.
Дарина хотіла сказати, що він примхливий тому, що Оля у всьому йому потурає, але замість цього несподівано у неї вилетіли ці слова.
Єгор засміявся і сказав:
— Три місяці тому вона закидала мою машину яйцями, тому що я припаркував її так, що вона не могла протиснутися з дитячими санчатами.
Дарина добре вміла рахувати, тому кинула погляд на круглий живіт Олі.
Та дзвінко розсміялася і сказала:
— Так, це випадково вийшло. Він — афроамериканець, приїжджав на гастролі. Тому я хочу назвати сина Девідом.
Син збентежено посміхнувся і дивився на Олю закоханим поглядом.
Дарина не була дурною, вона знала, що таке афроамериканець. І вона жваво уявила, що скаже Клава, якщо побачить такого онука.
Ні, додому повертатися не можна.
— Так, — сказала вона синові. — Вітю тепер із садочка забираєш сам. Мені треба особисте життя влаштовувати.
Леонід Петрович мене в театр покликав. А то як народиться ваш Девід, не до цього мені буде. І, може, забере мого нареченого якась стара столична тітка.
Син подивився на маму з подивом, а Оля пирснула і сказала:
— Мамо, у мене є такі класні туфлі… Він точно не встоїть перед вами!
Дарина кивнула. Ну нічого страшного. Якщо вона зможе прийняти Олю з дітьми, то і Єгор звикне до маминого нареченого.
