— Тримай, це тобі на перший час, а далі давай сама, сама, — Роман поклав на тумбочку кілька купюр і почав складати свої речі у велику сумку.
Куртку одягнув, хоч і було вже тепло. Просто вона в сумку вже не влізла, і не дивлячись попрощався.
— Ну бувай, бувай…
— Рома, це ж напевно буде хлопчик, твій син, ти не зрозумів? Ти ж до вечері повернешся, так?
Рома, а як же знайомство із мамою… ми ж збиралися? — ледь чутно лепетала йому вслід Катя, але він уже біг вниз по сходах.
Швидше, швидше, ось же зв’язався з малоліткою, навіть не запитав, скільки їй років. Та начебто школу вона закінчила, думав, що вона нормальна, сучасна, а вона дурненька виявилася.
Повірила на слово, що він її з мамою познайомить і вони скоро одружаться. І звідки тільки такі беруться?
Мати йому не дуже-то й зраділа, штовхнула ногою його сумку з речами.
— Все скачеш, дострибаєшся, не встигнеш озирнутися — старим станеш. Якщо продукти не принесеш, годувати не буду!
— Відчепися, мамо, ти сама одна мене ростила, чому заміж не вийшла? Не знаєш? Ось і я не знаю, чому одружуватися не хочу, не нагулявся ще, напевно, нудно мені.
І чому всі баби такі однакові? Спочатку начебто люблять, вбираються перед тобою. Потім борщі варять, до дому привчають — капці домашні, зубна щітка, рушник особистий кольору хакі.
І раптом бац — я при надії, і чекає, що я повинен радіти, ну хіба це не дивно? І відразу в сльози, що мовляв, син напевно буде, він на тебе, Ромочка, буде схожий, ми ж майже сім’я!
Мати не відповіла, Роман до неї в кімнату заглянув.
— Мамо, ти мене не слухаєш?
— А чого тебе слухати? Кого я народила, за що мені все це, йди геть, очі б мої тебе не бачили!
— Так я піду, знаю, що ти мені не рада, — Роман взяв сумку, грюкнув дверима і вийшов у двір.
Ну ніхто його не розуміє, навіть рідна мати. Ну то нічого, у нього повно друзів, він не пропаде.
Роман подзвонив двом хлопцям. Одному з них, Мішці, на автомийці якраз був потрібен адміністратор.
Там і диванчик є, мийка цілодобова, так що і робота, і житло у нього в кишені. Він свою свободу так дешево не продає…
Всю весну, літо і початок осені Роман жив і працював на автомийці. Але потім з Мішкою посварилися через гроші.
Мішка звинуватив його, що не всі машини з мийки і шиномонтажу Роман записує і фіксує, а гроші за роботу в кишеню собі кладе.
Роман страшенно образився, це було всього пару разів. Але вже починало холоднішати і на мийці ночами було некомфортно.
А Мішка став тепер у всьому його перевіряти. Скільки кави Роман за так випив з кавоавтомата, скільки за обігрів кімнати електрики спалив, просто дістав своїми підозрами.
І Роман без жалю пішов до Борисовича змінником, пішов сторожем в дитячий садок, робота не складна, ситна і знову ж спати є де.
Борисович був мужик самотній, він фактично теж жив там постійно. І не став заперечувати, щоб і Роман ночував в сторожці у свій вихідний.
Іноді, правда, у Романа були зустрічі з симпатичними дівчатами. Але це було все рідше і рідше, Катька ніяк не виходила у нього з голови. Приворожила вона його чи що?
Тепер він згадував, як вона кохала його, як чекала з роботи, коли він ще був менеджером з продажу диванів і матраців.
І все частіше і частіше його мучила думка — а може вона і справді народила сина і чекає на нього?
Катька ж така, наївна, вірна, може, росте хлопчик і чекає на тата. А він прийде, Катюха кинеться йому на шию, а потім Роман візьме сина на руки, а той обійме його і скаже: «Мій тато прийшов!».
Ось же приходять в дитячий садок молоді татусі, всі різні, є й такі ж, як Роман, плечисті міцні хлопці.
І не соромляться, своїх хлопчиків і дівчаток одягають, взувають, та носи їм підтирають. А потім додому йдуть, а там їм дружини вже котлети з пюре приготували!
Роман почав рахувати, а скільки ж йому може бути зараз? Від Каті він пішов навесні, на мийці до зими жив, а тепер вже весна добігає кінця, літо майже. Це означає …
Роман і так, і сяк почав міркувати, заплутався і попросив допомоги у Борисовича, той старший, точно повинен розуміти.
Борисович, як дізнався, що у Романа може бути син, страшенно зрадів.
— Ти на мене не дивись, я вже старий, відійшов від справ, а ти біжи швидше до своєї Катюхи, моли її і проси пробачення, відразу заживеш як людина.
Я коли зі своєю жив, людиною був, а тепер ось як, простому мужику без баби і сенсу немає. Ми не академіки, нам найпростіше треба, щоб будинок був, дружина, та синочок або донечка!
І так зворушливо Борисович це говорив, так у нього сльози на очах блищали, що і Роман перейнявся.
Та ще й бачив кожен божий день, як тягнуть до дитячого садка своїх синочків і доньок різні татусі. На санчатах везуть, за руку тягнуть або на самокаті.
Лають, а ті пробачення просять, а потім ввечері у віконце дивляться — чи не йде татусь за ними. І він теж так зможе.
Напевно, навіть на завод повернеться, там він раніше добре заробляв, руки все пам’ятають…
Де жила Катя, Роман не забув, боявся тільки, щоб вона не переїхала.
Якийсь час він налаштовувався, а потім зважився і якось після зміни купив букет квітів, ігристого і яскраве брязкальце.
Борисович сказав, що за його підрахунками сину Романа від сили вісім місяців.
Але це було вже не важливо, прийде час, коли син почне говорити і Роман почує від нього заповітне — “татко”!
А ось Катя напевно відразу ж огорне його забутим домашнім теплом і затишком. І це те, чого Роману тепер хотілося більше за все на світі.
Він звернув до скверу біля будинку Каті і раптом помітив знайому фігурку з коляскою.
Катя була не одна, поруч стояв якийсь хлопець і нахабно її обіймав.
Але Роман вирішив не зупинятися, він був налаштований за свого сина боротися до кінця.
— Гей, ти що біля моєї дитини крутишся? — різко, без передмов, сказав Роман.
Катя здивовано на нього поглянула, впізнала, але чомусь ніяк не відреагувала.
— Ти помилився, хлопче! — нахабно посміхнувся Катин супутник.
— Це ти помилився, це моя дівчина і мій син, може, хочеш тест зробимо? — зло примружився Роман.
Він зовсім не очікував таких перешкод у вигляді якогось дивака! Прилип на готове, на чужу жінку і чужого сина!
— Роман, ти що, не в собі? — зневажливо запитала Катя, і Роман тільки зараз помітив, якою вона стала.
Дівчина була зовсім іншою, впевненою в собі і ще красивішою! Це надало сенсу боротьбі. Він боротиметься за своє, і Роман стиснув кулаки.
— Катя, йдіть додому, я зараз, — сказав їй цей любитель халяви, і Роман вже передчував, як тому прилетить. А у нього кулак міцний.
Але Роману першому прилетіло, причому хлопець явно в пів сили бив, а це ще прикріше.
— Більше тут не з’являйся, зрозумів? — миролюбно підняв його за комір цей злодій і спокійно пішов додому.
Роман ледь не задихнувся від обурення, його так ще ніхто не кидав, і крикнув услід:
— І не важко тобі виховувати чужу дитину?
Але відповіді не було…
— Ось такі вони, кажуть, що будуть чекати, а самі — пфффф…
…Роман квасив з Борисовичем. Дітей вже із садочка розібрали, і сонце майже сіло.
— Але я доб’юся, що це мій син, нехай визнає! Навіть може аліменти буду платити. Зате старий стану — а у мене син є, — заплітаючи язиком говорив Борисовичу Роман.
А в невеликій квартирці сиділи Катя і Микита над ліжечком свого сина. Про зустріч з Романом вона вже забула, бо у неї є справжня сім’я.
Тоді вона дуже переживала, мати з батьком у селі, йти ні до кого, вона покинута. Не їла через нерви. Потім вирішила точно, що буде народжувати, та впала на вулиці в голодній непритомності.
Люди викликали швидку, і виявилося, що Катя не при надії, тест помилково показав. Рідко, але так буває.
Зате лікар швидкої Микита Ілліч взявся Катею опікувати. І так дбайливо, з любов’ю, доглядав за нею, що через пів року вони одружилися.
Тепер у Каті є коханий чоловік і син, і вона рада, що та людина, зустріч з якою була помилкою, яку вона не помітила одразу, сама тоді пішла. А вона завдяки йому зустріла свою справжню долю.
