— Ти говориш, як остання…
— Не смій так мене називати, чуєш?! — Надя схопила Олега за сорочку і струснула щосили. — Якби не ти, нічого б цього не сталося! Я кохала тебе, чуєш?! Кохала!
Надя опустилася на крісло і заридала, закривши обличчя руками.
— Я тобі не вірю, — крізь зуби промовив Олег і, взявши велику сумку, почав кидати туди свої речі.
Потім раптом дістав аркуш паперу і, швидко написавши на ньому пару рядків, передав Наді, яка так і сиділа, закривши обличчя руками.
— Ось координати власника квартири. Через тиждень закінчується термін оренди. До цього терміну я оплатив, далі — сама. Гроші переказуватиму. Але бачити тебе більше не хочу.
Сказавши це, Олег вийшов з квартири, голосно грюкнувши дверима.
Надя вже не плакала. Вона думала про те, що вчинила правильно. Вона більше не могла прикидатися.
Надя вірила, що обов’язково впорається. Вона вже не була такою, як три роки тому…
***
— Я б так не змогла, Надя, — говорила їй подруга Юля три роки тому.
— У мене був інший вихід?
— Напевно, ні, — сумно зітхнувши, погодилася подруга.
Надя погладила рукою свій величезний живіт і з великим трудом підвелася з дивана, тримаючись за поперек.
— Поперек просто відвалюється, а ще я відчуваю себе, немов кит, викинутий на берег, — сказала вона, скривившись.
— Мені теж на дев’ятому місяці було нелегко. Але… У мене були інші обставини… Мама і тато, навіть бабуся з дідусем, дуже підтримували мене.
І звичайно, чоловік. Ми всі мріяли про цю дитину… Вибач… — Юля зніяковіла.
Вона пошкодувала, що забулася, і її теплі спогади про першу дитину могли ранити подругу.
— Нічого. Все нормально, — сказала Надя і знову скривившись, взялася за поперек. — Ти ж не винна в тому, що у мене виявилася така мати…
Юля знала, що Надя росла без батька. Мама Наді, Елла Андріївна, була з ним у розлученні майже з самого народження Наді.
Квартира, в якій вони жили, належала Еллі Андріївні, вона отримала її у спадок від свого батька, ще до заміжжя і народження дочки.
Коли Надя виросла, закінчила школу, вуз і знайшла роботу, то познайомилася з хлопцем на ім’я Олег.
Вони покохали одне одного і збиралися одружитися. Через деякий час Надя переїхала до Олега в квартиру, яку він знімав.
І приблизно в цей же час мати Наді теж познайомилася з чоловіком. Звали його Валентин.
У них все виявилося серйозно. І одного разу мати урочисто оголосила Наді, що вони розписалися.
Жити вони стали у Елли. У Валентина була своя квартира, але однокімнатна.
А у Елли двокімнатна, звичайно ж, в ній було просторіше. Свою однокімнатку Валентин здавав.
Надя в той час в ці питання взагалі не вникала. Вона літала на крилах кохання і мріяла про весілля.
Матір вона привітала і побажала щастя. Тільки трохи здивувалася такому поспішному рішенню.
— Я не маю права на щастя? — витончено піднявши доглянуті брови, запитала Елла Андріївна дочку.
— Ні, що ти! Звичайно ж, маєш, — запевнила її Надя. — Просто…
— Кому ми заважаємо? Наші почуття з Валентином взаємні, ми ще молоді… — почала було Елла Андріївна.
— Мамо. Не треба виправдовуватися, — зупинила її Надя. — Я тебе прекрасно розумію. Просто я сказала, що це було для мене несподіванкою.
Надя поспішала швидше закінчити неприємну розмову. Їй не подобався недобрий вогник, що промайнув в очах матері.
Тому Надя, звичайно ж, не стала говорити про те, що обранець матері їй категорично не подобався.
І не поспішність розпису здивувала її, а сам факт того, що мати взагалі вийшла заміж за цього типа.
В глибині душі Надя все-таки сподівалася, що мати з ним розлучиться.
«Тип» сам по собі був ніби нічого. Тільки з самого першого разу, як тільки Надя його побачила, між ними, що називається, пробігла кішка.
Наді здавалося, що цей Валентин прямо виводив її на скандал. Він постійно підколював її, чіплявся, ставив її в незручне становище.
Валентин був гарний. Фігура у чоловіка була підтягнута, спортивна. Надя так і не зрозуміла, яким видом спорту він займався, питати не хотілося.
Але Надя про себе вирішила, що, напевно, він плавець. Якось так їй здалося.
І посмішка у нього була гарна, тільки холодна, нежива, надто вже показова. Наді вона здавалася зловісним оскалом.
Але мати дивилася на Валентина закоханими очима і нічого не помічала.
— Мені всього п’ятдесят, Надя, — сказала тоді мати, після того, як Валентин ненадовго вийшов з кімнати поговорити по телефону, бо йому зателефонували з роботи. — Йому п’ятдесят два. Ми обоє хочемо щастя.
Валя пережив трагедію, його дружина нещодавно загинула. Діти у них давно виросли і створили свої сім’ї. А він залишився зовсім один. На втіху, доля послала йому мене.
Мати посміхалася, а Наді було сумно. Їй було неприємно усвідомлювати, що мати жодного разу не заступилася за неї, коли цей Валентин дозволяв собі жартувати над нею і чіплятися до неї.
Набагато пізніше Надя зрозуміла, що цей факт був першим дзвіночком перед майбутніми неприємностями…
Почалося все в похмурий листопадовий день, коли Надя в недобрий час повернулася з роботи раніше.
Цей день вона запам’ятала в найдрібніших подробицях, особливо сцену в спальні, свідком якої вона мимоволі стала.
Дівчина, що була там з Олегом, взявши в обійми свій одяг, незворушно прошльопала босими ногами повз вражену Надю, у якої від побаченого потемніло в очах.
Олег же намагався щось бурмотіти на своє виправдання.
— Я ходила до лікаря, мені так погано, що я ледве дійшла додому, а ти… — тільки й сказала молода жінка і заплакала.
В очах у неї дійсно темніло, у Наді впав тиск і вона ледве трималася на ногах.
Жінка чекала дитину, йшов другий місяць. А ще, вони з Олегом збиралися днями піти в РАГС, щоб подати заяву…
«Ніколи… Нізащо!» — повторювала собі під ніс Надя, збираючи свої речі. Вона негайно пішла від Олега до матері.
—Ти з глузду з’їхала, донько, це ж гріх! — заявила мати, тільки-но почула про те, що дочка хоче позбутися малюка. — Народжуй, я допоможу тобі.
Не можна живу душу губити, все життя потім шкодуватимеш, та нічого вже повернути буде неможливо.
Вони з матір’ю сиділи на кухні і розмовляли. Валентина вдома не було, він кудись пішов.
Наді довелося взяти таксі, щоб доїхати до матері. Їй все ще було недобре, а тепер, на додачу до всього, додався стрес.
Надя мовчала. Вона не була ні в чому впевнена. Їй було дуже погано і морально, і фізично…
Так і залишилася Надя жити з матір’ю і Валентином, зайнявши свою колишню кімнату.
Там все було як і раніше, обстановка, речі, фотографії на стінах, вишивка, якою вона колись захоплювалася, малюнки аквареллю.
Фіалки різних кольорів стояли на підвіконні. Біла орхідея стояла на письмовому столі в красивому глиняному кашпо, у якого одного разу відколовся краєчок, коли квітка випадково впала.
Надя знайшла цей шматочок і приклеїла назад. Було майже непомітно.
Як давно це було… Немов в іншому житті. Тоді вона була безтурботною юною дівчиною, і не було все так складно!
Тоді вона ще не зустріла Олега, і не чекала дитину.
І тоді не було цього Валентина, і вони жили з мамою удвох.
Надя намагалася з ним не стикатися. Приходячи з роботи, вона мишкою шмигала в свою кімнату і тихо сиділа там, виходячи тільки для того, щоб розігріти собі їжу або сходити в туалет.
За комунальні платежі вона справно віддавала матері гроші, іноді купувала що-небудь на загальний стіл, але найчастіше вона харчувалася сама.
Апетиту у неї не було зовсім: Надю мучив токсикоз.
Олег не намагався зв’язатися. Дзвонити йому самій Наді не дозволяла гордість.
Вона піддалася на вмовляння матері і все ж зважилася залишити малюка.
Одного разу, коли Надя вже була на шостому місяці, мати і Валентин завели розмову про те, що скоро їм всім стане тісно і варто подумати про покупку трикімнатної квартири.
— Донечко, ми вирішили продати обидві квартири: цю мою двокімнатну і однокімнатну Валентина і придбати трикімнатну квартиру.
Я дивилася варіанти, грошей має вистачити, — сказала Елла Андріївна, коли вони всі разом одного разу пили ввечері чай, сидячи за кухонним столом.
До Валентина Надя почала потроху звикати, або він просто перестав до неї чіплятися.
Або їй перестало здаватися, що він до неї чіпляється. Надя й сама не знала. У будь-якому разі, жилося їм тепер цілком стерпно.
— Продати? — здивувалася Надя. Новини були несподіваними і шокуючими.
— Тільки знаєш що? Тобі потрібно буде виписатися. Не надовго, всього на пару місяців, — продовжила мати.
Наді ця ідея подобалася все менше. Але що вона могла зробити?
Квартира повністю належала матері, вона була вільна розпоряджатися нею на свій розсуд.
І мати не раз натякала на те, що, виростивши Надю, виконала свої материнські обов’язки і тепер дочка повинна дбати про себе сама.
А зараз виходило так, ніби вони її прихистили, проявили милість і вже за одне це вона повинна бути їм вдячна і вже точно не повинна була качати права.
— А як купимо трикімнатку, так всі разом там і пропишемося, — посміхнувшись, закінчила мати і, взявши з вазочки цукерку, розгорнула її і почала їсти.
Валентин незворушно пив свій чай і не брав участі в розмові, немов його це не стосувалося. Надя мовчки перетравлювала почуте.
Сказано — зроблено. Мати з Валентином переїхали на деякий час до якоїсь його родички, яка жила неподалік, а Надя зняла собі крихітну студію.
До пологів залишалося зовсім небагато, і молода жінка нервувала. Вона вже сто разів пошкодувала, що дала себе вмовити, проте усвідомлювала, що і справді не змогла б позбутися малюка…
— Як все складно… — раз у раз сумно зітхала Надя.
Наближався декрет. У неї абсолютно нічого не було готове до народження малюка.
Ні ліжечка, ні коляски, ніяких речей вона не купувала. Куди? Адже вона перебувала «в підвішеному» стані.
Мати і Валентин мовчали. Не дзвонили, не писали.
Зате зателефонувала господиня студії, яку знімала Надя, і заявила, що мешканцям з дітьми, тим більше немовлятами, вона квартиру здавати не має наміру.
І тому Наді слід терміново подумати про інше місце проживання.
Надя зателефонувала матері і прямо запитала, що їй робити, але та почала викручуватися і відмовлятися, а потім заявила, що квартиру з Валентином вони купили.
Тільки не трикімнатну, а двокімнатну, правда просторішу, з хорошим плануванням. На трикімнатну їм грошей не вистачило.
— Щось ми переоцінили свої можливості, — пояснила мати враженій Наді, яка мовчала, а потім додала: — А ти дівчинка доросла, тобі слід подбати про себе самостійно. Я тобі не нянька…
***
Юля була вражена історією подруги. Вона ніяк не могла уявити, щоб її мама їй заявила подібне, та ще й напередодні пологів!
Юля погодилася пустити Надю ненадовго до себе в квартиру, в якій вони жили з чоловіком і двома малюками.
Квартира була трикімнатна і одна кімната поки що була порожня.
Надя обіцяла заплатити Юлі, але і сама Юля, і її чоловік, рішуче відкинули такі пропозиції.
— Що ми, не люди? — говорили вони в один голос.
Кожної ночі Надя плакала. Вона абсолютно не уявляла, що робити далі.
Але одного разу, коли Надя йшла з поліклініки, куди ходила до лікаря на плановий огляд, до неї підійшов Олег і попросив вислухати його.
Вони сіли на найближчу лавочку і довго-довго розмовляли…
Того ж вечора Надя зібрала свої нехитрі пожитки і з’їхала від Юлі до Олега.
Бачити і чути колишнього коханого їй було неприємно, вона докладала надзвичайних зусиль, щоб не дати йому ляпаса.
І їй було абсолютно байдуже на його слова про те, що він кається, кохає її і мріє, щоб вони жили разом. І з нетерпінням чекає народження малюка.
«Як же вчасно ти мені зустрівся!» — мстиво подумала про себе Надя.
Вона відчувала цілу бурю емоцій від презирства і ненависті, до радості і полегшення від того, що все нарешті вирішилося.
Ніякої любові до Олега вона не відчувала. Вона ненавиділа його всіма фібрами душі.
Однак їй довелося зобразити на обличчі щасливу посмішку і зробити вигляд, що вона просто щаслива його знову бачити.
Ось про це і говорила Юля, що вона б так не змогла.
А Надя змогла. Вона народила сина і жила з Олегом ще майже три роки після цього, ретельно дбаючи про те, щоб не опинитись при надії вдруге.
Олег їй був глибоко огидний. Одного разу її навіть вивернуло, після близькості з ним.
Надя здригалася від його дотиків, поцілунків. Ненависть росла і зріла в її душі, погрожуючи поглинути її цілком.
Одного разу Надя більше не змогла прикидатися і висловила йому все.
Олег був ображений в кращих почуттях. Він не очікував, що Надя здатна на таке.
Тільки він не врахував, що та Надя, з якою він колись зустрічався, зникла тоді, коли він зрадив її, коли мати зрадила її. Коли вона опинилася бомжем на восьмому місяці.
Після цього Надя і стала такою жорсткою, цинічною і прагматичною. Заради себе, заради сина. Щоб вижити.
Коли вона пішла від Олега, малюк уже ходив до ясел. Надя вийшла на роботу. Квартиру вона знімала. Знову крихітну студію, але це було неважливо.
Господарі лояльно ставилися до присутності там малюка і за оренду просили досить скромну суму. Надя їм подобалася і цілком влаштовувала.
Набагато пізніше вона змогла накопичити на свою студію і взяла іпотеку.
Олег так і не одружився, втім, з жінками зустрічатися він не перестав і вважав усіх жінок меркантильними, не здатними кохати.
Бо він пам’ятав про те, як ним колись скористалася продажна, нахабна, безпринципна Надя, яка зображувала кохання і терпіла його цілих три роки заради житлової площі та грошей.
Елла Андріївна жила зі своїм чоловіком Валентином цілком щасливо. Вона абсолютно не думала про те, як справи у її дочки, яку вона буквально викинула на вулицю, забувши про те, що обіцяла допомогти.
Вона дійсно вважала, що повністю виконала свій материнський обов’язок і просто викреслила Надю зі свого життя. Ніякі онуки їй були не потрібні і нецікаві.
Надя з сином жила добре, вона виявилася сильною жінкою. Шкода тільки, що за кожною такою сильною жінкою стоїть зрада чоловіка. А в даному випадку, ще й матері…
