— Ти хоч вираз обличчя зроби простішим, — просичав Юра, штовхнувши Надю коліном під столом. — Мати виголошує тост.
Надя навіть бровою не повела. Натомість іменинниця Лілія сяяла, розкинувшись на м’якому оксамитовому диванчику.
На скатертині перед нею лежала розкрита червона коробочка. Усередині, на чорному оксамиті, виблискувало важке золоте плетиво браслета.
Свекруха, Ольга Іванівна, притисла пухку долоню до грудей:
— Носи, донечко! Справжнє золото, п’ятсот вісімдесят п’ята проба! Ми з твоїм братиком ні копійки не пошкодували, аби тільки в тебе все було як у людей!
Ліля недбало наділа браслет на зап’ястя й помахала рукою перед гостями.
— Ну нарешті якась пристойна річ! А то минулого разу набір каструль притягли, сором один.
Поруч із Надею сиділа п’ятирічна Ліза. Дівчинка тихо бовтала ніжками в сандаликах і з надією роздивлялася стіл.
Ліля ковзнула поглядом по дитині, скривила яскраві губи й потягнулася під стілець.
— Ох, так. Лізо, тримай. Це тобі від хрещеної.
На край скатертини впала поліетиленова сітка. Усередині самотньо торохтіли дві криві пластмасові лопатки отруйно-зеленого кольору та тріснуте відерце. На ручці білів слід від зірваного цінника з відділу уцінених товарів.
Ліза обережно торкнулася пальчиком пластмаси:
— Мамо, це для пісочниці?
— Для пісочниці, для пісочниці, — хмикнула Ліля. — Дітям не слід давати дорогі іграшки, вони все одно їх зламають. Скажи «дякую», що взагалі згадала.
Надя поклала долоню на плече доньки. Пальці дрібно поколювало від гніву.
Ще минулого тижня вона просила в Юри грошей на курс лікувального плавання для Лізи. Лікар у районній поліклініці суворо попередив: спина слабка, почнеться сколіоз, потрібен басейн двічі на тиждень.
Юра тоді лише розводив руками. Важко зітхав, тикав пальцем у банківський додаток у телефоні й повторював, що премії позбавили, треба затягти паски, жодної вільної копійки немає.
Надя тоді повірила. Віддала останні готівкові гроші на ортопедичні устілки, а басейн відклала.
А тепер перед нею на столі лежало золото. Масивне, товщиною з палець.
— Юро, — покликала Надя, дивлячись чоловікові просто в перенісся. — А у скільки обійшовся браслет?
Юра нервово шарпнув комір сорочки:
— Яка різниця? Сестрі виповнилося двадцять вісім років. Раз на вік живемо!
— Справді, Надю, що це за допити? — підхопила Ольга Іванівна, накладаючи собі салат з гіркою. — Чоловік має тішити сестру! Ти б краще за нього пораділа, який він турботливий брат!
Ліля тим часом клацнула пальцями, гукаючи молоду офіціантку:
— Гей, дівчино! У вас сік теплий! І серветки замініть, ці пом’яті! Скільки можна повторювати? Хутчіше давайте!
Дівчина в темному форменому фартуху винувато опустила очі, підхопила глечик і поспішила до стійки.
За вечір вона підбігала до їхнього столу вже разів із двадцять: Лілі то дуло з вікна, то м’ясо здавалося жорстким, то келих був із розводами.
Ліза сиділа тихо, стискаючи в руці тріснуту зелену лопатку:
— Мамочко, а торт скоро буде?
— Скоро, зайчику, — відповіла Надя.
Офіціантка повернулася, розставила прибори й акуратно поклала біля Юри чек у дерев’яній підставці.
Свято добігало кінця. Родичі вже доїдали гаряче, перекладаючи залишки м’ясної нарізки на серветки, щоб забрати із собою.
Юра глянув на підсумкову суму й одразу підсунув підставку Наді:
— Ось, кохана. Оплати безготівково. Твоя черга.
Надя навіть руки не простягнула:
— З якого це дива моя? Ми домовлялися у вівторок: банкет оплачуєш ти навпіл зі своєю матір’ю. Я взяла на себе торт і фрукти.
Ольга Іванівна одразу ж втупилася в невістку пронизливим поглядом:
— Надю, ну не починай при людях! Юрочка всі свої заощадження до копійки віддав на подарунок сестричці! Ти ж у нас днями отримала премію за квартал! Не збіднієш, якщо оплатиш банкет!
— Я отримала премію за понаднормові зміни, — чітко промовила Надя. — І ці гроші відкладені на лікування Лізи.
— Ой, починається! — мовила іменинниця, милуючись рукою з браслетом. — Ти вічно з цією Лізкою носишся, як із писаною торбою! Та що там та спина!
У всіх у дитинстві постава була крива, ніхто по басейнах не розкошував! Пошкодувала для родичів пару тисяч, сором та й годі!
Юра нахилився просто до вуха Наді. Від нього тхнуло міцним напоєм і смаженим м’ясом:
— Надь, ну годі вже ганьбитися. Давай заплатимо. Я все одно з твого накопичувального рахунку перевів на свою картку те, чого бракувало. На браслет не вистачало, то я й узяв. Потім я все відшкодую, із зарплати!
Надя повільно повернула голову до чоловіка:
— Ти взяв гроші з дитячого рахунку? З картки, яку я відкрила на лікування доньки?
— Ну а що в цьому такого?! — огризнувся Юра, втрачаючи удавану привітність. — Там вони лежали без діла, поки збирались! А в сестри свято зараз! Мені перед матір’ю червоніти треба було?!
— Тож золото куплено за мої кровні? — уточнила Надя.
— За ваші спільні! — втрутилася свекруха, стукнувши виделкою об край тарілки. — У шлюбі все спільне! Годі чужі шматки рахувати, скупердяйко! Оплачуй давай рахунок, люди дивляться!
Надя не стала сперечатися, кричати чи влаштовувати сцен. Вона спокійно випросталася.
Ліля в цей момент якраз поклала руку на край столу, демонстративно висунувши вперед зап’ястя з подарунком.
Надя простягнула руку, підчепила карабін і вправним рухом розстебнула застібку.
— Гей! Ти що робиш?! — заверещала зовиця, відсмикуючи руку.
Але браслет уже ковзнув у долоню Наді.
— Віддай негайно! — підхопився Юра, зачепивши ногою ніжку столу. — Ти що, зовсім з дуба впала?! Це подарунок моїй сестрі!
— Ти сам щойно сказав, — промовила Надя, дивлячись йому просто в очі. — Куплено на мої зароблені гроші. Ти їх узяв із картки, тобто поцупив у доньки. А отже, ця річ належить мені. І розпоряджатися нею буду я.
— Я покличу охорону! — закричала Ольга Іванівна, хапаючись за серце поверх синтетичної кофти. — Рідну сестру обчистила, гадина!
Залою прокотився шум. За сусідніми столиками гості повернули голови.
Надя навіть не поглянула на свекруху. Підняла руку й покликала:
— Дівчино! Підійдіть до нашого столу, будь ласка.
Та сама офіціантка, худенька, з розпатланою русявою косою й синіми колами втоми під очима, підійшла ближче, тримаючи порожню тацю.
— Так? Щось не так?
— Усе так, люба, — промовила Надя.
Вона підвелась до дівчини, взяла її за руку й поклала важке золоте плетиво просто в дівочу долоню, стиснувши її пальці:
— Тримай. Це тобі на чайові. За вечір, за грубість і за терпіння.
Дівчина остовпіла. Її очі стали круглими, вона безпорадно поглянула на браслет, потім на перекошені обличчя за столом:
— Пані… ви що… це ж золото… я не можу…
— Можеш, люба. Здай у ломбард чи носи сама, твоя справа. Це плата за твою працю від мене особисто.
За столом запанувала тиша.
Першою отямилася Ліля. Схопилася, перекинувши склянку з залишками соку просто на скатертину:
— Ти що, здуріла?! Моє золото віддала якійсь дівці?! Віддай сюди, негіднице! — кинулася вона до службових дверей.
Але офіціантка виявилася спритнішою: шмигнула до службового приміщення, сховавши руку в кишеню фартуха.
Юра схопив Надю за рукав, його обличчя потемніло від люті:
— Ти що влаштувала?! Ану поверни назад! Зовсім з глузду з’їхала?! Я тобі цього ніколи в житті не пробачу!
Надя струсила його руку:
— Руки прибери.
Вона відкрила сумочку, відрахувала кілька купюр — рівно за порцію курячого супу, дитяче пюре та склянку соку, які з’їла Ліза, — і поклала гроші на стіл:
— За нас із донькою я заплатила. Решта — коштом ювілярки та її щедрого брата.
Надя взяла зі столу сітку з кривими пластиковими лопатками й сунула її в руки занімілому чоловікові:
— А це забери собі. Покопайся в пісочку, Юро. До дорогих речей ти поки не доріс.
Вона взяла Лізу за руку:
— Ходімо, зайчику. Вдома насмажимо панкейків.
— Добре, мамо, — дзвінко погодилася дівчинка.
Вони вийшли із залу під крики свекрухи та лайку Лілі. Юра метався між стійкою адміністратора та столом, намагаючись одночасно сперечатися з персоналом і роздивлятися рахунок, який уже лежав перед його носом…
Минув місяць.
Ольга Іванівна тоді довго погрожувала скандалом на весь світ, але далі порожньої балаканини справа не пішла.
Зізнаватися родичам, що дорогий подарунок було куплено на крадені дитячі гроші, Юра розсудливо побоявся.
Того ж вечора Надя зібрала речі чоловіка у дві сумки, виставила їх на сходовий майданчик і просто перестала відповідати на дзвінки.
Юра тепер мешкав у матері в спальному районі. Щовечора він писав нескінченні повідомлення: то дорікав за розпад сім’ї, то тиснув на жалість, скаржачись, що сестра з ним не розмовляє, а мати злягла з гіпертонією.
Ольга Іванівна обдзвонила всіх знайомих, розповідаючи, яка невдячна дружина дісталася її синочку: зганьбила перед людьми й позбавила бідну дівчинку Лілечку законного свята і гнівно писала невістці.
Надя видаляла ці повідомлення не читаючи. Такі люди не змінюються: дай їм волю — вони б останнє в дитини відібрали, аби тільки пустити пил у очі.
А Ліза з минулого понеділка почала ходити в басейн. Тренер виявився розумним і суворим. Дівчинка вже навчилася триматися на воді з синьою пінопластовою дошкою.
На заощаджені від чужих апетитів гроші Надя купила доньці чудовий набір для ігор: із міцним відерцем у вигляді вежі та широким совком із якісного пластику.
А старі криві лопатки так і залишилися валятися в багажнику Юриного старенького авто. Там їм було саме місце.
