— Бігаю зараз між домом і різними інстанціями, – зітхає Антоніна. – У Бориса цей приступ вже третій. А лікарі тільки руками розводять і відводять очі. Виписали нас додому, але як буде, ех…
— А зараз Борис з ким? Донька відпросилася? Та вже ж, такий чоловік… Не знаю, що й сказати тобі на втіху. Він на скільки років від тебе старший? На 20? Донедавна ніколи б не подумала, – хитає головою подруга. – А що оформляєш? Інвалідність?
— Та яка там інвалідність, у нього вже є, – відповідає Антоніна. – Свідоцтво про право власності на себе отримала. Тепер на дачу. Ми так вирішили з чоловіком, що будемо готові, якщо що.
Сама знаєш, у нього є ще діти від першої дружини.Він тверезо дивиться на речі, скільки йому залишилося, де ті діти, в якому вони стані, загалом, перестрахувалися і вирішили, що треба все на мене оформити.
Антоніна – друга дружина Бориса.
Між ними велика різниця у віці, заміж вона за нього виходила в 31, чоловікові було трохи за 50.
І до Тоні він був одружений. Розлучення відбулося, ще коли Борису було близько 30-ти, багато років він був холостяком.
Чоловік видний, жінки, звичайно, і після розлучення були в нього, але в РАЦС піти вдруге він наважився тільки з Антоніною.
Через рік у пари зʼявилася донька, зараз їй 24 роки, живе самостійно, окремо від батьків, у подарованій батьком двокімнатній квартирі.
Борис людина не бідна.
Власне, коли Антоніна заміж виходила, вона це чудово знала і бачила. У нього і кар’єра була успішна, і бізнес був записаний на маму (чоловік був чиновником у ті роки).
А за стільки років шлюбу майно у подружжя тільки примножувалося.
Антоніна в декреті з донькою була тільки три роки, далі не стала залишатися, як багато дружин заможних чоловіків, сидіти вдома, а вийшла на роботу.
Так, її заробіток сильно відрізнявся від доходів чоловіка, зате вона забезпечувала йому затишок, піклувалася, виховувала дитину.
Про те, що в Бориса є ще діти, жінка знала. Знала й те, що багато років Борис платив їм непогані аліменти і не бачився з ними – це було бажання колишньої дружини.
Розлучилися вони, коли старшому синові було 5 років, а молодшій доньці всього 3. До часу одруження Антоніни з аліментами було вже покінчено.
— Колишня його вважала відхід зрадою, хоча Боря каже, що він просто не зійшовся з нею характером. З нею і з її мамою, там багато вирішувала саме теща, – продовжує Антоніна.
– Дітей вона йому не давала. А він не став наполягати, переїхав до столиці, влаштувався на новому місці з нуля, заново почав, вони жили в обласному центрі, коли були одружені.
Антоніна визнає, що їй дістався в чоловіки вже зрілий, сформований чоловік, з міцною матеріальною базою, але жінка вважає, що й вона багато років була великою підтримкою для чоловіка, допомагала йому спочатку в кар’єрі, потім у бізнесі.
Останні 5 років Борис, на жаль, хворіє – серце. Антоніна його доглядає, піклується, не дає впасти духом.
Добре, що зараз у бізнесі допомагає дочка, та й взагалі – там налагоджено все, працює як годинник. Але чоловік помітно згасає.
Звичайно, Тоня знала, що чоловік старіє, що колись вона залишиться одна, але все одно боїться цього моменту.
А після третього інфаркту вона наважилася поговорити з чоловіком про те, що треба привести справи до ладу.
— Ти хочеш, щоб я на тебе все оформив? – запитав чоловік і сам собі відповів, що так, напевно, буде правильно.
І ось тепер вони оформляють дарчі на все. На Антоніну. Крім тієї квартири, що вже подарована їхній дочці, все майно тепер належить їй. І жінка вважає такий стан цілком справедливим.
— Де його діти? Вони зараз трохи молодші за мене тільки. Ну гаразд, колись мати не давала їм бачитися, а потім хто заважав? Вони його не шукали. Він? Його від порога відганяли, багато років чинили перешкоди, а він платив хороші аліменти.
Я вважаю, що діти самі повинні були в матері поцікавитися: а де тато наш? Вони ж не зробили нічого. Дочка його заміж виходила, чоловік знайшов телефон, подзвонив, щоб привітати, а його послали. Як воно йому?
Антоніна каже, що Борис не ховав свої соціальні мережі, завжди і дочка, і син могли вийти на контакт. Не вийшли. То їх мати виховала? Що ж, це її справа. Але спадщину чоловіка Антоніна ділити не хоче.
— Заповіт? А раптом там хтось має право на обов’язкову частку? Ні, я так ризикувати не хочу. У мене буде горе, у моєї дочки буде горе, а з’являться двоє дорослих (розповідь спеціально для сайту Цей День) незнайомих людей за своєю спадщиною?
Батька за життя знати не хотіли, а від грошей ніхто не відмовиться, – вважає Антоніна. – Якби йшлося про неповнолітніх дітей або літніх батьків – інша розмова. А тут…
Жінка нічого не хоче продавати, вона кожен кущик на їхній дачі сама садила, кожен стілець вибирала з любов’ю.
І машина батька повинна дістатися їхній дочці, і квартира, в якій вони живуть. І активи бізнесу чоловіка. Дочка виросла, вона й займеться.
— Мамо, – іноді дорікає Антоніні доня. – Ти так поводишся… Батько живий, а ти все вимагаєш від нього чогось. Все щось оформляєш, наче він уже неживий предмет. Не треба його зараз ще й цим турбувати і змушувати нервувати.
— Ага, залишити батька в спокої, нехай все йде, як іде, а потім припруться твої брат із сестрою і вимагатимуть своє.
Ні вже, я 25 років з твоїм батьком пліч-о-пліч, я наживала з ним все, я за спиною стояла у чоловіка. І зараз я за ним доглядаю зовсім не для того, щоб з кимось майном ділитися, – відповідає Антоніна.
А про себе жінка думає, що це правильно, що вона на себе все зараз запише.
Якби чоловік відписав майно дочці, невідомо, як би й вийшло.
Взяла б і поділилася з новоявленими родичами. Ні, все правильно, ось і Боря каже, що так йому буде спокійніше.
Як вам?
Чи етично говорити з живою людиною про такі речі і обговорювати те, що буде вже після неї?
