Маша гойдала тримісячного Назарчика на руках, тихо наспівуючи йому колискову. Молодій матері подобалося сидіти в декреті.
Вона встигала робити все по дому і, можна сказати, насолоджувалася своїм материнством. Все було б добре, якби не одне, але – грошей родині катастрофічно не вистачало.
— Машунь, я не знаю, що робити, — пригнічено промовив Антон, розглядаючи розрахунковий лист, — цього місяця неабияк премію зрізали.
— Знову? — ахнула Маша, злякано витріщивши очі. Та вони на повну зарплату чоловіка ледве виживали.
Декретних виплат не вистачало на життя. До того, як Маша опинилась при надії, вона отримувала хорошу зарплату. Крім «білих» нарахувань, їй завжди виплачували солідні преміальні в конверті.
Середньомісячний дохід дружини тоді перевищував зарплату чоловіка в два рази.
Тепер же у підприємства, на якому працював Антон, настали важкі часи. Він отримував зовсім крихти, а витрати у сім’ї все зростали.
До того ж, подружжя ще не до кінця розрахувалося з іпотекою. Чималі платежі банку належало вносити ще два роки.
Маші здавалося, що фінансова ситуація ось-ось виправиться. Антон у неї великий молодець, він, напевно, щось придумає.
Так і вийшло. Чоловік, дійсно, придумав, як поліпшити фінансове становище в родині.
У подружжя в гостях була мама Маші. Надія Пилипівна приїхала провідати онука, привезла подарунки малюкові і навіть підкинула трохи грошенят дочці.
Жінка працювала і жила далеко від молодої сім’ї, тому не могла приїжджати часто.
— Антон сьогодні дзвонив, сказав, що придумав якийсь вихід, — з посмішкою сказала Маша, — так що, мамо, не турбуйся, у нас скоро все налагодиться.
— Ох, як я рада, — відповіла мати, — давно вже твоєму чоловікові слід було знайти підробіток або взагалі змінити сферу діяльності.
Хіба можна утримувати сім’ю, працюючи в цій каламутній компанії? Ні грошей, ні стабільності.
— Так, мамо, — кивнула Маша, — але тепер, думаю, всі наші біди позаду. Антон прийде ввечері і скаже, що там за підробіток він собі знайшов. А, може, і взагалі на інше підприємство піде.
— Дай Боже, — кивнула Надія Пилипівна, поцілувала на прощання онука, обійняла дочку і пішла.
Маша з нетерпінням чекала чоловіка додому. Вона приготувала улюблені страви Антона — гороховий суп на копчених реберцях і м’ясний салат.
«Скоро у нас все налагодиться, тож, може, варто побалувати нас», — подумала дружина і замовила піцу. Ту саму, сирну, яку Антон просто обожнює.
Чоловік прийшов додому в піднесеному настрої. Він ніжно обійняв дружину, посміхнувся синочку, що спав у дитячому ліжечку.
— У нас сьогодні щось смачненьке? — посміхнувся Антон і забавно поводив носом, прислухаючись до запахів з кухні.
— Все, як ти любиш, — відповіла Маша, — ще й піцу замовила.
— Чи не зарано ми бенкетуємо? — здивувався чоловік, знаючи, що доставка їжі — не найдоступніше для їхньої родини задоволення.
— Але ж ти скоро будеш заробляти більше, — радісно вигукнула дружина, притискаючись до Антона.
Чоловік ніби на мить завмер. Він звільнився з обіймів дружини і задумливо подивився на неї.
— Я не думав, що ти так витлумачиш мої слова, — зізнався він, — я взагалі-то хочу, щоб ти вийшла на роботу. Тебе ж охоче приймуть в офісі.
— Ще й як охоче, — посміхнулася Маша, — ось тільки ти забув про те, що у мене тримісячний син.
— Щодо Назарчика не переживай, — кивнув Антон, — моя мати буде з ним сидіти. Вона ж не працює і готова нам допомогти.
Маша, широко розплющивши очі, дивилася на чоловіка. Він у своєму розумі? Та Назар ще зовсім крихітка!
— Дитина на змішаному вигодовуванні, ти ж догодовуєш його сумішшю, — міркував Антон, — моя мати легко впорається з цим.
Зате ми покращимо наше фінансове благополуччя. Ти ж розумієш, що так жити неможливо.
— Неможливо, — тихо відповіла дружина, — але Назарчик ще зовсім маленький, розумієш? Йому потрібна мама.
— Або бабуся, — впевнено заявив Антон, — загалом, Машунь, ти даремно переживаєш. Та бабусі зараз знаєш які? Взагалі не хочуть з онуками сидіти.
А нам пощастило, наша бабуся ого-го! Та тобі будь-яка молода мати позаздрить.
— Мати однорічної дитини, можливо, і позаздрить, — сказала Маша, — у нашому випадку це якесь божевілля. Антон, невже ти не можеш знайти якийсь підробітку?
— Якби міг, уже знайшов би, — знизав плечима чоловік, — а поки що у нас немає виходу.
Маші дуже важко далося це рішення, але все ж вона погодилася. Свою роботу вона любила, колектив у неї був чудовий.
І все-таки вона з таким задоволенням поринула в своє материнство, що повертатися до роботи їй зовсім не хотілося.
Та й як може працювати молода мати, якщо не може щохвилини перевіряти дихання свого малюка?
Назарчик, дійсно, добре сприймав суміш. Молока у Маші не вистачало, тому дитину доводилося догодовувати. Однак смоктати груди малюк любив – це були важливі миті для них обох.
– Ти будеш годувати Назара на ніч, – запевняв дружину Антон, – адже вечорами будеш завжди вдома.
Але, на жаль, молоко у молодої матері зникло зовсім. І малюк повністю перейшов на штучну суміш.
— Не переживай, Машунь, — підбадьорював Антон дружину, — адже ми купуємо дорогі суміші. Вони дуже якісні, а значить, навіть корисніші для дитини, ніж твоє молоко.
— Багато ти розумієш! — спалахнула Маша. — Якщо вже не знаєш, краще мовчи.
Антон ображено поглянув на дружину, але продовжувати розмову не став. Маша ніколи раніше не розмовляла так з чоловіком. Тепер же вона часто відчувала дратівливість. Такого не було до появи малюка.
І ті три місяці, коли молода мати перебувала вдома з дитиною, вона теж залишалася абсолютно спокійною. Тепер же Маші здавалося, що вона вся, як клубок нервів.
Її страшенно дратував Антон, особливо в моменти таких ось висловлювань. Він ніби намагався прикрасити вимушений вихід дружини на роботу.
— Ти навіть покращала, коли повернулася в офіс, — з посмішкою вимовив чоловік, — дивись, я буду ревнувати.
І якщо раніше ця фраза здалася б Маші навіть приємною, то тепер слова чоловіка тільки розлютили її.
Молода мати повинна перебувати поруч з дитиною і крапка! Особливо перші місяці життя малюка.
— Назарчик добре набирає вагу! — якось радісно вигукнув Антон. — Моя мати благотворно впливає на здоров’я нашого карапуза.
— А перебування зі мною, значить, для нього не таке благотворне? — посміхнулася Маша, розсердившись чомусь на чоловіка.
— Я не це хотів сказати, — миролюбно відповів Антон, — просто малюк, дійсно, швидко набирає вагу.
— Штучні діти завжди набирають вагу швидше, — сказала молода мати, — і, на жаль, це не завжди добре. І це не показник здоров’я, це вже точно.
Антон замовк. Останнім часом він зрозумів, що йому краще мовчати.
Маша була якась занадто дратівлива. А у нього самого на роботі купа проблем.
Приголубив би хто вдома, слова, схвальні сказав. Так ні ж, нервова дружина стала, зовсім не така мила і весела, як раніше.
Дивно, адже Антону говорили, що молоді матері дуже навіть сумують за роботою, коли сидять у декреті. Ось не зрозумієш цих жінок!
Маша постійно хвилювалася за сина. І справа була не тільки в їхній розлуці. Материнське серце відчувало якесь незрозуміле занепокоєння, якому не було пояснення.
Кожного разу, повертаючись додому, свекруха тікала до себе. Назарчик же виглядав так, ніби його щось турбувало.
— Тамара Іванівна, він плакав? — запитала Маша, підхоплюючи малюка на руки.
— Плакав, звичайно, — сердито вимовила жінка, — діти всі плачуть. А ти ось даремно зараз його на руки береш. Тому й реве хлопчик, що знає. Як маніпулювати матір’ю.
— Тобто, коли він плаче, Ви не берете його на руки? — вигукнула Маша, притискаючи до себе дитину.
— Та беру, беру, — буркотливо відгукнулася свекруха, — ну або по-іншому заспокоюю.
— Як, наприклад? — підозріло запитала молода мати. У її серці закралися недобрі передчуття.
— Розмовляю, як з дорослим, — відповіла свекруха, — він все розуміє. Спочатку плаче, потім починає мене слухати. А там вже і сльози проходять.
— Все-таки, Назар ще занадто малий, — похитала головою Маша, — розмовляти потрібно, і пісеньки співати, але все ж на руки теж можна взяти.
— Ех, молоді батьки, начитаються всякого, а потім лізуть до старших з повчаннями, — зітхнула Тамара Іванівна, — я чотирьох виховала, і он які хлопці виросли.
Чомусь у той момент Маша згадала розповіді чоловіка, як суворо виховувала його мати. Батька у них не було — багато в чому він розумів сувору матір.
Подорослішавши, він ставився до неї з теплом і любов’ю. Ніяких образ на неї в Антона не залишилося. І все ж…
— Антон розповідав, що ви не особливо ніжно поводилися з ним, — раптом вимовила Маша, і серце її шалено забилося.
— Не було часу ніжно поводитися, — різко відповіла свекруха, — та й не на користь дитині хороводи навколо неї витанцьовувати. Тому Назарчика теж не треба балувати.
Маша замовкла, не стала більше розмовляти з Тамарою Іванівною. Але весь вечір вона думала про те, що її маленький синочок постійно перебуває з цією черствою жінкою.
А через кілька днів Маша стала свідком неприємної сцени, після якої твердо вирішила відмовитися від допомоги свекрухи.
Настрій у молодої матері був чудовий. Вона швидко впоралася з великим обсягом роботи і шеф відпустив її додому раніше.
Якою щасливою була Маша, що зможе провести цілих пів дня зі своїм малюком.
Плач дитини вона почула ще в під’їзді. В одну мить Маша опинилася біля своїх дверей і відчинила їх ключем. Тамара Іванівна, судячи з усього, не почула, що у квартирі хтось є.
Назар надривався від плачу у своєму ліжечку. Мати підбігла до нього, схопила на руки червоного, заплаканого сина.
Схоже, малюк плакав уже давно, у нього збився подих, і він жадібно набирав ротиком повітря в проміжках між криками. Серце Маші стиснулося від болю і жалю до своєї дитини.
— Тихо, милий, мама поруч, — почала ніжно шепотіти мати на вушко синові, — поруч, поруч. Тепер завжди буде поруч.
Дивно, але весь цей час Тамара Іванівна перебувала в іншій кімнаті і навіть не зрозуміла, що в квартирі хтось є.
Вона дивилася телевізор і з задоволенням пила чай з вишневим варенням. Лише коли дитина затихла, вона насторожилася.
І тільки тоді почула голос невістки.
— Ви жорстока і безсердечна жінка, — прошипіла Маша, зайшовши до кімнати і дивлячись в очі свекрусі. Вона боялася налякати сина ще більше, тому не підвищувала голос.
— Ось подивіться на неї, — похитала головою Тамара Іванівна, — варто було дитині заплакати, а вона вже бере її на руки. Сучасні матері, кого ж ви виростите, а?
— Як ви можете перебувати в іншій кімнаті, коли дитина ридає в істериці? — вимовила молода мати, продовжуючи притискати до себе малюка.
— Знаєш, мила, я здогадувалася, що подяки від тебе не отримаю, — посміхнулася свекруха, — а все ж могла б хоча б тон змінити в розмові зі мною.
— Та ви іншого тону заслуговуєте, — з презирством відповіла Маша, — і слів зовсім інших.
Але просто нецензурні це слова, не хочу їх вимовляти у своїй квартирі. А тепер дозвольте провести вас додому.
Жінка з обуренням щось бурмотіла собі під ніс. Вона твердила про невдячність молоді та розпещеність сучасних дітей.
Тихо, але похмуро повторювала вона, що невістка ще наплачеться зі своїм Назарчиком, якщо хапає його на руки при кожному писку.
Не чекаючи чоловіка з роботи, Маша зателефонувала матері. Їй дуже хотілося виговоритися, а вона розуміла, що Антон не найкращий співрозмовник.
Надія Пилипівна уважно вислухала дочку і відразу ж її зрозуміла.
— Послухай мене, тобі треба терміново йти з роботи, — заявила жінка, — я, звичайно, не потягну по грошах утримувати вашу сім’ю, а все ж дечим допомогти зможу.
— Ох, мамо, я й не думала просити тебе, — заперечила Маша, відчуваючи, що від підтримки їй уже стало легше.
— Ти повинна твердо сказати Антону, що утримувати дружину з дитиною в декреті — його обов’язок, зрозуміла?
Можеш розповісти йому про те, як його мати поводиться з дитиною, але навряд чи він засудить матір. Антон, думаю, і сам знає, які в неї методи виховання.
— Мамо, я можу сказати Антону все, що завгодно, але… — почала Маша, але мати перебила її.
— Зачекай, вислухай мене, — продовжила Надія Пилипівна, — ти залишаєшся вдома з Назаром і крапка.
Декретні, хоч і невеликі, у тебе є. У мене є невеликі заощадження, я буду рада витратити їх на онука, але Антон нічого не повинен знати.
За задумом матері, Маша повинна була поставити чоловіка перед фактом. Він шукає, як заробити, і крапка.
Так, в родині все буде дуже сумно, якщо він не знайде додаткове джерело заробітку або нову роботу, але Маша і Назар ні в чому не будуть мати потреби.
Зі сльозами дякувала Маша своїй матері. З полегшенням повідомила вона начальнику, що все-таки буде сидіти з дитиною вдома.
Шеф не заперечував, але сказав, що свою найціннішу співробітницю буде з нетерпінням чекати, коли її син піде в дитячий садок.
Антон же жахнувся, коли дізнався, що Маша відмовилася виходити на роботу.
Він тільки зітхнув з полегшенням, адже повної зарплати дружини їм цілком вистачало, щоб закрити всі потреби. Його ж дохід так і не збільшився за весь цей час.
— Антон, це не обговорюється, — серйозно заявила Маша, — дитині потрібна мама і крапка. А ти чоловік, шукай, як підвищити дохід родини.
— Ти думаєш, це так легко? — обурювався він.
— Ні, я так не думаю, — похитала головою Маша, — і не збираюся про це думати. Це твоє завдання, а я залишаюся вдома, з дитиною.
Антон образився на дружину, що вона прийняла рішення, не порадившись з ним. Однак побачив, що сперечатися з нею марно.
Зізнатися, йому й самому подобалося, коли Маша була вдома. Їжа була смачна, навіть із простих продуктів, а в квартирі було прибрано. А ось щодо методів виховання його матері…
Антон зітхнув. Звичайно, він знав, що його мати суха і черства, але заперечувати їй не ризикував.
Як добре було Маші тепер, коли її малюк був поруч!
Він почав посміхатися, все частіше перебував у прекрасному настрої, спокійно спав.
Звичайно, молодій матері було б складніше насолоджуватися своїм становищем без фінансової підтримки Надії Пилипівни. Тоді і останній памперс викликав би у неї паніку, і відсутність шампуню стала б катастрофою.
Антон помітив, що їхній раціон змінився. У меню майже не було м’яса – ні стейків, ні котлет, ні відбивних. Дружина варила суп на курячих крильцях, кашу в мультиварці, цим і пригощала чоловіка.
Антон злився, йому здавалося, що таким чином дружина давала йому зрозуміти, що пора приносити більше грошей.
І він знайшов підробіток!
Так, Антон тепер більше втомлювався, і мати дорікала йому за це. Ще й гидоти про Машу казала, мовляв, через неї доводиться перевтомлюватися чоловікові.
Але все ж Антон втягнувся, йому й самому подобалося, що не доводилося тремтіти над кожною копійкою.
Заначку від матері Маша хотіла повернути назад. Однак Надія Пилипівна відмовилася приймати гроші і порадила дочці приберегти гроші.
Вона не стала налаштовувати Машу проти чоловіка, але з висоти свого досвіду розуміла, що Антон не дуже-то й заробляє.
А з таким чоловіком у дружини завжди повинна бути подушка безпеки.
