— Ти що собі дозволяєш? — голос Вікторії Вікторівни рознісся по квартирі. — Як ти могла розпоряджатися грошима сина?
Даша завмерла з телефоном у руках. Вона щойно закінчила розмову з мамою, яка повідомила радісну новину про премію. І тут…
— Про що ви? — дівчина повернулася до свекрухи, яка стояла в дверному отворі.
— Не прикидайся! — Вікторія Вікторівна потрясла якимось папірцем. — Думала, ніхто не дізнається? Одинадцять тисяч! Це ж треба, взяти і зняти без дозволу таку суму! Ти повинна звітувати за кожну копійку наших грошей.
Даша моргнула, намагаючись осмислити те, що відбувається. Звідки свекруха дізналася про гроші для бабусі? І головне — чому вона говорить про це таким тоном, ніби Даша скоїла злочин?
— Ви стежите за нашими фінансами? — тихо запитала вона.
— За фінансами сина! — відрізала Вікторія Вікторівна. — І правильно роблю. Ось, поглянь — зняла гроші і навіть чоловікові не сказала.
— Тому що це наші спільні гроші, — Даша намагалася говорити спокійно. — Я теж їх заробляю.
— Та що ти кажеш? — Вікторія Вікторівна примружилася. — А хто вас пустив жити в цю квартиру? Хто вам дозволив не платити за комуналку?
Може, ти ще скажеш, що маєш право розпоряджатися всім на свій розсуд? Негайно поверни гроші на рахунок, я забороняю тобі їх витрачати.
У цей момент грюкнули вхідні двері — повернувся Сергій. Він завмер на порозі кімнати, переводив погляд з матері на дружину.
— Що сталося?
— Твоя дружина, — Вікторія Вікторівна виділила інтонацією ці слова, — бере гроші з ваших заощаджень і роздає їх своїм родичам.
— Що? — Сергій нахмурився. — Даша, це правда?
— Так, я взяла одинадцять тисяч, щоб допомогти бабусі з боргом по ЖКГ, — Даша подивилася чоловікові в очі. — Мама сьогодні повернула п’ятнадцять. У неї премія.
— Ти повинна була порадитися зі мною, — Сергій похитав головою. — Це ж наші спільні заощадження на квартиру. Ти не маєш права розпоряджатися грошима без мого відома.
— Саме так! — підхопила Вікторія Вікторівна. — А вона розпоряджається ними, як своїми!
— Тому що вони і є спільні, — в голосі Даші з’явилася жорсткість. — Ти забув, скільки моя мама нам допомогла? Третина всієї суми — це її гроші. І моя зарплата часто вища за твою.
— При чому тут твоя мама? — вибухнув Сергій. — Я кажу про те, що ти не вважала за потрібне навіть сказати мені!
— А чому я повинна звітувати про кожен крок? — Даша підвелася з дивана. — Особливо якщо врахувати, що твоя мати стежить за нашими картками. Як це взагалі сталося? Звідки у неї виписка з нашого рахунку?
Вікторія Вікторівна стиснула губи:
— Я маю право цікавитися, як мій син витрачає гроші.
— Ні, не маєте, — відрізала Даша. — Сергію, невже ти не бачиш, що відбувається? Вона вже контролює кожен наш крок. І ти дозволяєш їй це робити.
— Не треба різких випадів на адресу мами! — Сергій підвищив голос. — Вона піклується про нас.
— Піклується? — Даша гірко посміхнулася. — Та це ж тотальний контроль. Ми два роки живемо тут, щомісяця відкладаємо гроші на іпотеку. Я працюю не менше за тебе. Але варто було мені один раз взяти гроші без дозволу — і що почалося!
— Почалося, тому що ти вчинила неправильно, — Сергій схрестив руки на грудях. — Треба було обговорити спочатку.
— Сергій, — Вікторія Вікторівна підійшла до сина. — Я давно хотіла сказати. Може, тобі варто перевірити, скільки вона насправді відкладає? Раптом твоя дружина постійно бере гроші на свої потреби?
Даша завмерла, дивлячись на чоловіка. Вона чекала, що він сваритиме матір, скаже, що це абсурд. Але він мовчав, і ця мовчанка говорила голосніше за будь-які слова.
— Ось як, — здивовано вимовила Даша. — Значить, ти дійсно можеш у це повірити?
Вона попрямувала до спальні і почала діставати речі з шафи. Руки тремтіли, але дівчина методично складала одяг у сумку.
— Що ти робиш? — Сергій зайшов слідом.
— Йду. До бабусі.
— Даша, ну досить! — він спробував забрати у неї сумку. — Давай просто розберемося.
— Ні, Сергію. Не досить, — вона подивилася йому в очі. — Два роки я терпіла постійні натяки твоєї матері про те, що живу за твій рахунок.
Мовчала, коли вона лізла в наші справи. Я намагалася бути ідеальною невісткою більше ніж бути ідеальною дружиною. Але зараз я бачу, що ти завжди будеш на її боці.
— Даша, припини істерику, — до кімнати увійшла Вікторія Вікторівна. — Ніхто ж тебе не виганяє.
— А я й не потребую вашого дозволу чи команди, щоб піти, — Даша дістала телефон, увійшла в банківський додаток. — Ось, Сергію. Я знімаю свою частину накопичень — мою зарплату і допомогу від мами. Решта твоя.
— Ти не маєш права! — підхопилася Вікторія Вікторівна.
— Маю, — спокійно відповіла Даша. — Це мої гроші. А тепер вибачте, мені час.
Вона підхопила сумку і попрямувала до виходу. Сергій наздогнав її в коридорі:
— Зачекай! Куди ти? На дворі ніч.
— До бабусі. І завтра напишу на розлучення.
— Через гроші? — невіруючи запитав він.
— Ні, Сергію. Не через гроші. Через те, що ти не довіряєш мені. Через те, що дозволяєш своїй матері лізти в наше життя. Через те, що дорослий ти тільки за паспортом…
Даша вийшла, акуратно прикривши за собою двері. На вулиці вона набрала номер бабусі:
— Бабуню, можна я у тебе поживу трохи?
— Звичайно, онучко, — голос Валентини Анатоліївни був теплим і спокійним. — Приїжджай.
Наступного ранку Даша подала заяву на розлучення. Їй прийшло кілька повідомлень від Сергія, але вона не стала їх читати. Увечері зателефонувала мама:
— Як ти, донечко?
— Нормально, — Даша сиділа в маленькій затишній кімнаті у бабусі. — Знаєш, мамо, я навіть відчуваю полегшення.
— Сергій дзвонив твоєму батькові, — обережно сказала Олександра Іванівна. — Казав, що це непорозуміння, що ви можете все виправити.
— Ні, мамо. Вже не можемо. Я два роки намагалася побудувати сім’ю, а виходило, що я лише жила в клітці під наглядом.
— А я давно бачила, що Вікторія Вікторівна занадто багато на себе бере, — зітхнула Олександра Іванівна. — Але не хотіла втручатися.
— І правильно робила, — Даша підійшла до вікна. — Кожна сім’я повинна сама намагатися вирішувати свої проблеми. Просто я зрозуміла, що Сергій ніколи не стане на мій бік. Для нього мама завжди права.
Через тиждень Сергій приїхав до бабусі. Валентина Анатоліївна впустила його, але сама залишилася в кімнаті:
— Даша, до тебе прийшли. Вийдеш?
Даша вийшла в коридор. Сергій стояв біля дверей, нервово крутячи ключ від машини:
— Нам треба поговорити.
— Про що? — спокійно запитала Даша.
— Я подивився інформацію по рахункам. Мама дійсно стежила за всіма операціями. Вона встановила на мій телефон додаток банку і отримувала повідомлення.
— І давно ти це з’ясував?
— Вчора. Я знайшов старі повідомлення в її телефоні. Вона пересилала дані своїй подрузі, обговорювала наші витрати.
— Треба ж, — Даша притулилася до стіни. — І що ти тепер хочеш?
— Щоб ти повернулася. Я поговорив з мамою. Вона обіцяла не втручатися в наше життя.
— Сергій, — Даша похитала головою. — Справа не в твоїй мамі. Точніше, не тільки в ній. Коли почався скандал, ти навіть не спробував розібратися. Відразу став на її бік. Не запитав, навіщо я взяла гроші, чому вирішила допомогти бабусі.
— Так, так… Я був неправий.
— Неправий. Але є дещо важливіше. Ти не довіряєш мені. Готовий повірити, що я можу потайки красти наші заощадження. Це не лікується обіцянками не втручатися.
— Що мені зробити? — Сергій зробив крок ближче. — Давай знімемо квартиру і будемо жити окремо.
— Ні, — твердо сказала Даша. — Я подала на розлучення не для того, щоб домогтися від тебе поступок.
Просто зрозуміла, що ми з тобою по-різному дивимося на стосунки. Ти не готовий створити свою сім’ю. Тобі потрібна мама, яка все вирішує за тебе.
— Це нечесно…
— Чесно, Сергію. Ти доросла людина, а досі дозволяєш їй контролювати твоє життя. І мене намагався поставити в такі ж рамки.
— Я можу змінитися, правда.
— Можеш. Але без мене, — Даша випрямилася. — Знайди себе, навчися приймати рішення сам. А мені потрібно рухатися далі.
Сергій постояв ще хвилину, потім розвернувся і вийшов. Даша повернулася до бабусі:
— Поїхав?
— Так, — Даша сіла поруч. — Слухай, бабуню, а розкажи, як ви з дідусем жили? Ви ж відразу окремо оселилися?
— Звичайно, — Валентина Анатоліївна посміхнулася. — Кімнату знімали. Зовсім маленьку, але жили вдвох. І нікому не дозволяли втручатися.
Через місяць Даша знайшла нову роботу — в іншому районі міста, з вищою зарплатою. Зняла невелику квартиру недалеко від бабусі.
Сергій більше не намагався повернути стосунки, тільки надіслав повідомлення, що згоден на розлучення.
Увечері, розкладаючи речі в новій квартирі, Даша дістала флешку з фотографіями.
Два роки спільного життя. Не такий вже й великий термін, але достатній, щоб зрозуміти — іноді піти вчасно краще, ніж намагатися зібрати конструктор із загубленими деталями.
