Лідія подивилася на годинник – скоро мала прийти Зоя – сестра її покійного чоловіка.
«Цікаво, що це раптом вона згадала про мене»? – подумала Лідія.
Родина чоловіка і за його життя ставилася до неї прохолодно, а коли вона стала вдовою, взагалі про неї забули.
Востаннє вона бачилася з усіма, напевно, півтора роки тому, на ювілеї Михайла – чоловіка Зої. І тоді, як здалося Ліді, її запросили, щоб ще раз завести розмову про спадщину Валерія.
Дві сестри Валерія – Зоя і Клавдія – вважали, що їх обійшли при розподілі спадщини брата.
Але все було справедливо: Валерій залишив все своїй дружині і Роману – їх з Лідою єдиному синові.
Дружина і син вступили в спадщину, а потім син оформив дарчу на матір. Він уже давно жив в іншому місті, мав і квартиру, і машину.
В результаті у власності Ліди опинилися двокімнатна квартира, дача з ділянкою в шість соток і автомобіль.
Зрозуміло, що дві зовиці відчували себе обділеними.
– Тітко Лідо, навіщо вам машина? – запитував її Віктор – племінник, син Зої. – Ну, з’їздите ви кілька разів на рік на дачу, і все. А машина повинна працювати, окупати себе.
Мені автомобіль для роботи потрібен. Віддайте мені машину.
– Ти спочатку з Олексієм за розбитий мотоцикл розплатись, а потім про машину поговоримо, – відповіла йому Ліда.
І ось несподіваний дзвінок від Зої і прохання про зустріч.
Готуватися до візиту родички Ліда не збиралася – виставила на стіл вазочки з цукерками і печивом, поставила чашки для чаю.
Зоя за той час, поки вони не бачилися, анітрохи не змінилася: така ж яскрава косметика, дещо недоречна для дами, якій вже перевалило за шістдесят, червоний плащ, під ним – квітчаста сукня. І такий же, як і раніше, гучний голос.
Правда, сьогодні Зоя говорила тихіше, ніж зазвичай. Навіть не говорила, а майже співала. З чого Лідія зробила висновок, що зовиця прийшла про щось просити її.
Та Зоя почала розмову здалеку.
– Як живеш, Лідо? Чула, ти на пенсію вийшла. Не нудьгуєш? – поцікавилася родичка.
– Та ні, не нудьгую. Влітку на дачі – там нудьгувати ніколи. Взимку читаю, в’яжу, ходжу з подругами в театр. Нікуди не поспішаю, живу помаленьку, – відповіла Ліда.
– Ти так і живеш на дачі з травня до кінця вересня? – запитала Зоя.
– Так, раніше тільки у відпустку туди їхала і на вихідних, а тепер мене нічого не тримає, тому я чотири – п’ять місяців зі своїми квітами.
– А пенсії вистачає? – знову запитала Зоя.
– Як і всім, хотілося б, звичайно, побільше, але я в кредити і борги не залажу – по ліжку простягаю ніжки, стараюсь не вилазити за межі можливого.
– А комунальні у тебе які?
– Дивлячись коли. Влітку – майже дві виходить, взимку – більше: опалення багато з’їдає, – відповіла Ліда, все ще не розуміючи, до чого хилить Зоя.
Але та раптом перескочила на іншу тему.
– А ти знаєш, у нас же радість – Вітя одружується, – повідомила Зоя.
– Добре, – погодилася Ліда.
Насправді вона здивувалася тому, що знайшлася дівчина, яка вирішила пов’язати своє життя з Віктором.
З точки зору Лідії, племінник був абсолютно безладною людиною. Він за себе відповідати не вмів, куди йому сім’я?
Після дев’ятого класу хлопець вступив до коледжу, який закінчив з великими труднощами.
Зараз йому тридцять, а він так і не визначився – за весь цей час кілька разів змінював роботу, бувало, що пів року жив на утриманні батьків. І ось він одружується.
– Весілля вже через два тижні. У Ангеліни, його нареченої, вся родина живе в селищі. Але ми домовилися, що на весілля приїдуть тільки її батьки і дві сестри.
Ангелінка хотіла і подруг запросити, але де їх поселити? Тому домовилися, що в наступні вихідні вони у себе в селищі для рідні столи накриють.
Так, я ж чого прийшла? Тебе Вітя і Геля теж запрошують. Листівку із запрошенням надішлють, там все буде вказано – і час, і місце.
– Дякую. Прийду обов’язково, – відповіла Ліда.
– Добре, а тепер про подарунок, – продовжила Зоя.
З того, як вона це промовила, Ліда зрозуміла, що зараз почнеться найголовніше.
– У наш час дарували сервізи, постільну білизну, а найкращим подарунком вважалася техніка для дому.
А зараз усі хочуть отримувати конверти з грошима. Та ще й родичі змагаються – чия сторона більше подарує.
– Я багато подарувати не зможу, сама розумієш, – почала Ліда.
– Від тебе взагалі ніхто грошей не вимагає. Твій подарунок може бути найкращим, і це тобі нічого не коштуватиме: просто дозволь Віті та Гелі пожити у твоїй квартирі з початку травня до кінця вересня, – сказала Зоя.
– У моїй квартирі? – перепитала Ліда.
– Так. Ти ж сама сказала, що в цей час живеш на дачі. А діти поки тут, у тебе поживуть.
І тобі вигода: вони всі ці п’ять місяців будуть комунальні платити – а ти зможеш ці гроші в скарбничку складати, – заявила Зоя.
– Ні. У свою квартиру я нікого не пущу, – відповіла Ліда.
– Так квартира майже пів року стоїть порожня, поки ти на дачі зі своїми квіточками в дочки-матері граєшся! – обурилася родичка. – А в цей час Вітя повинен буде пів зарплати чужому дядькові за орендоване житло віддавати!
І взагалі, ця квартира куплена на гроші мого брата, Вітіного дядька. Та Валерка ніколи б не відмовив нам! Він взагалі повинен був і нас з Клавою, і Вітю згадати в заповіті!
– Це ти так думаєш, а Валера, очевидно, вважав інакше і залишив все нам з Ромою, – відповіла Ліда. – Навіть не розраховуй, Зоя.
Зрозумівши, що домовитися не вдасться, зовиця почала збиратися додому.
– Ну, і сиди одна у своїй квартирі і на своїй дачі. Подивимося, що з тобою років через десять стане.
Попросиш допомоги від родичів, а от вже нізащо, – сказала вона, стоячи на порозі.
Ліда нічого не відповіла, просто закрила двері. Вона знала, що на цьому історія не закінчиться.
Наступного дня після обіду в двері подзвонили. Прийшов Вітя і з ним та сама Ангеліна, яку Лідія вважала або занадто сміливою, або занадто дурною.
Бо розумна дівчина навряд чи звернула б на Вітю увагу. Племінник тримав у руках коробку з тортом.
– Здрастуйте, тітонько Лідо, – сказав він.
– Здрастуйте, – відповіла вона, але не відійшла вбік, щоб пропустити незваних гостей у квартиру. – Вітя, якщо ви прийшли поговорити про квартиру, то моя думка не змінилася, і моя відповідь, як і раніше, – «ні».
– Тітонько Лідо, може ж… – почав Вітя.
– Не може, Вітя. Ідіть. Бажаю вам щастя. А торт мамі до чаю віднеси, – сказала Ліда і закрила двері.
А ввечері їй зателефонувала друга сестра покійного чоловіка – Клавдія. Вона теж намагалася звернутися до родинних почуттів Лідії, але та відповіла їй дуже просто:
– Клава, а ти запропонуй молодим пожити у твоїй квартирі. А що? Ти теж живеш одна, а на все літо їдеш на дачу до сина. Ось нехай вони у тебе і поживуть.
– У мене одна кімната, а у тебе дві. І потім у мене будинок старий і від центру далеко. Твоя квартира їм більше підходить, – заперечила Клава.
– Ну, знаєш, а мені, можливо, найбільше підходить двоповерховий котедж на березі моря.
Але я ж не вимагаю звільнити його для мене, – заперечила Ліда. – Ми з Валерою після весілля два роки в гуртожитку жили, де всі зручності були в кінці коридору. І нічого. Вижили.
Як далі розвивалися події, Лідія не знала. На весілля її, зрозуміло, не запросили. Вона, як завжди, поїхала на дачу. Приїжджала додому раз на місяць, щоб перевірити квартиру.
Під час одного з візитів від спільної знайомої вона дізналася, що Віктор і Ангеліна в середині травня в’їхали в квартиру Клави.
А на початку вересня їй зателефонувала сама Клава:
– Ліда, не знаю, що робити. Вітька зі своєю дружиною не хочуть виселятися. Вона при надії, вже на сьомому місяців.
Вітька каже, що є такий закон, за яким не можна жінок при надії і сім’ї з маленькими дітьми з квартири виселяти.
І ще: вони всю квартиру забруднили. Ця Ангеліна, напевно, взагалі не прибирала жодного разу. Підвіконня на кухні просмажене чимось, раковина у ванній тріснула. І вся квартира тaбaкoм смердить.
Що робити? Ліда, пусти мене до себе, поки я з ними якось розберуся.
– Ні, Клаво, сама ти з ними точно не розберешся. Дзвони синові – нехай він розбирається. У Івана характер від батька, він з ними впорається.
А ти поки йди жити до Зої. І нехай вона тільки спробує тебе не пустити, – порадила Ліда.
Іван приїхав, оселився в готелі. Туди ж забрав матір. Після цього з’явився в квартирі і дав загарбникам рівно годину, щоб вони зібрали свої речі і зникли.
Вітя знав характер двоюрідного брата: якщо Ангеліну Іван акуратно винесе з квартири на руках, то сам Віктор полетить вниз, перераховуючи сходинки п’ятою точкою.
Тому Вітя пояснив дружині, що сперечатися не треба. Через годину квартира була порожня.
Після цього Іван сфотографував всі руйнування: і раковину з тріщиною, і пропалений підвіконня, безлад на кухні, зіпсовану оббивку дивана, що втратив первісний колір палас. І з цим прийшов до тітки.
Зоя спробувала заперечити – мовляв, все так і було.
Але виявляється, Іван, коли дізнався, що мати пускає на час своєї відсутності «квартирантів», порадив їй сфотографувати, в якому стані передається квартира.
Ці фотографії Іван і показав тітці.
– Отже, так: вибирайте, тітко Зоя, або ви за два дні приводите квартиру до ладу, або я викликаю клінінг, а рахунок пред’явлю вам. І я вас запевняю: він вас не порадує.
Крім того, купуєте нову раковину і оплачуєте її установку, реставруєте підвіконня, купуєте новий палас, тому що той вже не відновити.
І ще одне. Робіть, що хочете: провітрюйте, періть штори, але щоб через два дні в квартирі був тільки запах свіжості.
І не забудьте оплатити квитанції за ці місяці, бо ваш Вітя цього не робив.
– Ти що, племінничку? Чому це я повинна Клавкіну квартиру мити? Сама нехай відтирає! – обурилася Зоя.
– Тітко Зоя, це я вам запропонував хороший варіант. А може бути і поганий.
Я зараз складаю заяву до суду, знайшов тут у місті знайомого адвоката, і ви матері не тільки матеріальну шкоду відшкодуєте, але і за моральну шкоду заплатите.
І тут Зоя злякалася, бо вона призабула, що її племінник теж адвокат. І хоча він живе в іншому місті, але серед місцевих юристів у нього, напевно, є знайомі.
Загалом, через три дні квартира Клавдії сяяла чистотою, всі неполадки були усунені, а рахунки оплачені.
Залишаючи матір у чистій квартирі, Іван сказав:
– Мамо, наступного разу в сумнівній ситуації або зі мною, або з тіткою Лідою порадься.
А Ангеліна і Вітя оселилися в двокімнатній квартирі його батьків – Зої та Михайла, і почалося у них веселе життя.
