Тетяна завмерла у дворі з оберемком дров. Прислухалася. Віктор-сусід повернувся із заробітків.
Серце спочатку забилося хвилююче, а потім стало важким і зависло каменем посеред грудей.
Дружина його зустрічає. Радісні вигуки, збуджено галасують їхні діти, розривається нестримним гавкотом дворовий пес…
Щаслива родина вітає чоловіка і батька. Вітя на ходу роздає подарунки дітям. Тетяна чує, як він смачно цілує дружину.
Адже це могло бути і її щастя, її радість… Замість самотності в компанії літньої матері.
Вона зітхнула і піднялася на ганок. Віктор голосно сміявся, але цей сміх вже давно не для неї…
…Минуло 15 років, а він так і залишився її єдиним коханням. Розлучилися вони через найдурнішу ріс, за два фатальні тижні було перекреслено все майбутнє щастя Тетяни.
— Ми ж ніколи не розлучимося, правда?
— Правда, Таня, я нікого не зможу полюбити так, як тебе.
Сонце їх розморило в тіні біля річки. Вони лежали на ковдрі і слухали, як щебечуть птахи у високих кронах тополь, а відлуння доносило до них по воді вереск людей, що купались, і плескіт.
Віктор взяв руку Тетяни і розглядав. У сонячних променях шкіра її немов переливалася, а пушок волосся здавався золотим.
Він поцілував її кисть, притиснув до щоки і заплющив очі. Щирість Тетяни, її довірливість і здатність віддати всю себе підкуповували.
Таких дівчат більше немає, одна на мільйон така, щоб все в ній було прекрасно: і тіло, і душа, і розум… Йому здавалося, що він занадто непоказний для неї, не пара. І він переживав.
— Ти точно зможеш мене дочекатися?
— Боже мій, Вітя, ну що ти знову! Всього ж один рік тобі служити! Будемо листуватися, я за навчання міцніше візьмуся, а то з’їхала в минулому році, ледве здала історію медицини і загальну патологію.
— Медсестричка моя, ух! Цілий рік не побачу тебе в халатику! — обійняв міцно її Вітя і знову похмурнів, — а якщо серйозно… Хлопців багато, а ти ось яка красива, кров з молоком, персик!
Русяве волосся Тетяни, важке і трохи кучеряве, вибилося блискучими пасмами з коси.
Воно теж золоте на сонці, і зелень її очей, широко розплющених і глибоких, і тому вразливих, теж переходить у жовтий, в оранжево-зелений і прозорий.
Вона досить збита і міцна. Здорова дівчина, висока, соковита. Сам Вітя був тонший, тендітний. Вже більше року, як вони зустрічаються. З 16 років.
— Не довіряєш мені, так? Чому, Вітя?
— Артем он як біля тебе треться. Йому не довіряю. Без кінця до тебе бігає.
— Та ми ж просто друзі! Він відстає в навчанні, я допомагаю.
— Він спеціально вступив з тобою в одне училище, сто років йому ця медицина не снилася, — не вгамовувався Віктор і нервово смикав чорний вихор свого волосся.
— Ну, як тобі довести, га? Як довести, що я тільки твоя?
Вона раптом підвелася на лікті і на Віктора повіяло теплим запахом її розпаленого тіла упереміш з парфумами.
— Хочеш, віддамся тобі? Прямо зараз? Ти ж цього хочеш, часто говориш вечорами.
Віктор ошелешився. Сказав стиснуто:
— А ти готова? Ти теж цього хочеш?
— Я твоя, твоя назавжди, і якщо тобі це так потрібно — бери. Ми ж все одно одружимося, коли ти відслужиш. Правильно?
— Правильно, — хрипко сказав Віктор.
Він дивився на неї нерішуче. Пропозиція була занадто несподіваною, адже Таня завжди зупиняла його, говорила, що ще не готова, що треба дочекатися весілля…
Вітя простягнув руку, щоб взяти її за талію. Їхні губи зустрілися, але перед цим від Віктора не вислизнув страх, що промайнув в очах Тетяни.
Ну, ще б пак, перший раз… Як і для нього. Завжди така м’яка і податлива, Таня заціпеніла від хвилювання, але не прибирала його руку, запущену їй під сукню.
Чи так має бути? Прямо тут, у траві? Десь там, за завісою похоті, ховалися думки сумнівів. Він зараз задовольнить свою давню цікавість і бажання, він дізнається, як це… І нічого не втратить.
А Таня? Хіба вона цього так хоче? Вона лише поступається йому, приносить в жертву їхнього кохання свою невинність, щоб розвіяти його сумніви.
Чого вона хотіла, так це щоб все було по-правильному, після весілля…
— Ні, Таня, я не хочу так. Хочу, щоб після цього ти відчувала себе щасливою, а не мучилася жалем. Після весілля, так після весілля. Як повернуся — відразу в РАГС. Домовилися?
Він тримав її за підборіддя і намагався прочитати згоду в цих зелених, але немов зворушених прозорою осінню очах.
З чим згода? Напевно, з тим, що Віктор вчинив благородно, він так вважав, та так воно і було. На персикових щоках Тетяни виступив рум’янець. Вона кивнула і поправила сукню.
Восени Віктору виповнилося 18 і його забрали в армію. Тетяна старанно писала йому листи, по-дівочому романтичні, десь наївні, але дуже милі.
Віктор відповідав сухувато, але лише тому, що не був майстром слова. Друг Тетяни, Артем, відчув свободу і осмілів.
При Вікторі йти в бій було небезпечно, точно б відхватив. Артем і так помічав, як сильно він дратує цього дурня своєю негласною, але всім відомою закоханістю в Тетяну.
Не помічала цих почуттів тільки сама Таня, списуючи тісне спілкування і прихильність на давню дружбу із самого дитинства.
— Таня, я тебе кохаю, — випалив Артем, блиснувши на неї божевільними очима з-за купи підручників. Вони готувалися до підсумкової сесії.
— Артеме, ти чого? — посміхнулася Таня, — я ж з Вітею і у нас все добре!
— Та що той Вітька, послухай! — осмілів хлопчина і поривчасто відсунув стопку книг, що стояла між ними. Стопка похилилася і хаотично впала на конспекти. — Зі мною ти будеш жити, не знаючи турбот!
У батьків є гроші, вони нам будинок куплять, варто мені тільки пальцями клацнути, і машину потім, і взагалі все! А що той Вітька може тобі дати?
Криву халупу та копійчану зарплату? У нього ж предки жебраки, і він таким буде! В армію він пішов! Та туди тільки невдахи йдуть, хто відкупитися не може!
— Замоквкни! — крикнула Таня і встала, з шумом відсунувши стілець. — Не смій більше ніколи так говорити про Вітю!
Я думала, між нами дружба, але ти… Ти не любиш мене, якщо хочеш купити! І я не продаюся!
— Ну і дурепа! А все-таки подумай ще, поки Вітька не повернувся…
— Іди геть!
Палаючи гнівом, Тетяна вказала йому на двері своєї кімнати. Артем теж кипів.
Поспішно збираючи свої конспекти, поки Тетяна не дивиться, він сховав між зошитами лист від Віктора, який ще годину тому помітив на кутку стола. Адреса з конверта йому знадобиться…
— Я ж через тебе пішов вчитися в це дурне училище. Мені ця медицина і даром не валялася… — сказав він уже в дверях.
— Геть!!! — гримнула Тетяна.
Закохані, але не здатні по-справжньому кохати через надто розвинений егоїзм, здатні на найпідліші й відчайдушні вчинки…
Вони розуміють, що накоїли щось страшне вже потім, коли об’єкт їхніх бажань падає з їхньою допомогою в бруд, і втоптується в нього іншими, і встати не може, і не потрібен вже нікому.
Але їм не дуже вже й шкода… Якщо йому вона не дістанеться, так хоч не настільки прикро жити, знаючи, що не дісталася вона нікому…
…— Вітя, ти повернувся! Чому ж ти мені не відповідав? Два місяці ні рядка! Чому не прийшов до мене ще вчора?
Ледь Віктор відкрив двері, як Тетяна повисла на його шиї, а потім жадібно стала розглядати його обличчя.
Як подорослішав, покращав! І вищий став, і зміцнів! Тепер він здавався старшим за Тетяну, а до армії було навпаки.
Віктор не виявляв радості від зустрічі. Холодно, і навіть з огидою, він відідвинув від себе Тетяну.
— Мені більше немає сенсу до тебе ходити. Наші з тобою шляхи розійшлися, Таня.
— Що сталося? — завмерла дівчина.
— Сама знаєш що! Не змогла ти мене дочекатися, не витримала… Та я розумію, цілий рік у голодусі… А ти дівка молода і он яка, видна. Знаю я все.
— Що ти несеш?! Що знаєш?! Я нічого не розумію!
— Все знаю! Навіть говорити не хочу про ці гидоти.
— Вітя! Що тобі про мене наговорили? Це все брехня!
Віктор пронизував її поглядом, потім простягнув руку до шиї Тетяни і витягнув з-під її сорочки золотий ланцюжок з кулоном.
— Гарна річ.
Тетяна недбало відмахнулася.
— Ох, та це Артем подарував, ми сильно посварилися, випрошував вибачення. Благав не знімати.
— Ага, — погодився Віктор, на власні очі розглядаючи доказ її зради. Сам Вітя на такий ланцюжок збирав би роки два.
Він відступив від неї і сховав руки в кишені штанів.
— Ось що, Таня, говорити я про це не хочу, тільки рани роз’ятрювати, а вони у мене ледь затягнулися. Не зможу я з тобою більше бути, і бачити тебе мені неприємно. Прощавай.
Він почав зачиняти двері, Таня з плечем затулила косяк, але Віктор відштовхнув її. Клацнув замок.
— Вітя, відчини! Я тобі не зраджувала! Це все брехня! Давай поговоримо!
Вона стукала в двері, благала його вийти, говорила, що нічого не розуміє, але все марно. Зрештою вирішила, що нехай він охолоне, а вже завтра розберуться.
Але на завтра Віктора вже й слід прохолов, а Тетяна знову наполегливо стукала до нього в двері.
— Він поїхав до міста до дядька, працювати там буде. Наказав не давати тобі ні телефону, ні адреси.
Просив лише передати при нагоді, що більше тебе не кохає. Вибач, дитинко, — відрізала мати Віктора, виглянувши з віконця.
Тетяна злягла. Перші дні вила білугою, схудла, погіршала… Страшно дивитися. Мати плакала разом з нею, батько став похмурим і навіть молодша сестричка Даша ходила по дому навшпиньки.
— Це Артем твій наговорив щось, не інакше! Все треться біля тебе! Я так і знала, донько, що чутки підуть, і тобі говорила, а ти все «дружні стосунки», «дружні стосунки»… — примовляла мати, гладячи по русявих косах доньку.
— Та якби він міг, мамо! Він же любить мене і щодня говорив, що бажає нам з Віктором щастя, а для нього радість вже те, що я буду щаслива.
Тетяна і справді ще не вірила, що людина може бути здатною на таку підлість. Ні, це хтось із селищних позаздрив. Але Артема теж варто перевірити.
З ним вони зустрілися в училищі. Побачивши пригнічену Тетяну, він просяяв — отже, його план спрацював! Ось дурень цей Вітька!
Шанси були 50 на 50, і все-таки його афера спрацювала. Не вітаючись, Тетяна схопила його за сорочку на грудях, і Артем мало не завис над землею:
— Ти набрехав?! Зізнавайся негайно! А то, якщо потім дізнаюся — приб’ю!
— Тетянко, ти чого? Ти про Вітька? Я тут ні при чому! Навіщо мені так чинити, знаючи, як ти його любиш? Я ж тобі лише добра бажаю!
Таня відпустила його. Студенти в білих халатиках так і снували туди-сюди. Як же їй погано!
Від Віктора не було ні слуху, ні духу, з Артемом вони теж віддалилися один від одного.
Тетяна раптом перестала бути йому цікавою і з училища він взагалі збирався йти, щоб наступного року вступити на інженера.
З близьких подруг у Тані нікого не залишилося: хто на навчання поїхав і жив у гуртожитку в обласному центрі, а хто і особисте життя встиг влаштувати.
Несподівано, через п’ять місяців, пролилося світло на загадку їхнього розставання з Віктором.
Таємницю випадково розкрила Даша. Вона часто бувала в гостях у подруги, в будинку Артема, дружила з йогт молодшою сестрою Поліною.
Забрели вони в кімнату Артема, пошерстили там все з цікавості, та й натрапили на його щоденник.
— Ой, нене! Там таке написано! — округлила очі Даша перед мамою. — Все про Таню нашу, та про Таню, як він її любить спочатку було, а потім…
Що вона отримає від нього по заслугах! Що він Віті написав листа нібито про те, що він з нашою Танею… ну там… спить, розумієш… — зніяковіла Даша і спалахнула, — Що наша Таня спить з ним за подарунки, за золото!
Адже пам’ятаєш, він їй ланцюжок з кулоном дарував, той, вибачливий. А Віті він написав, що подарунки ті — інвестиції в їхнє з Віктором майбутнє, адже він голий, як сокіл, а так хоч золото потім продадуть, буде на що жити!
А сам Артем, цап драний, спить і бачить, як наша Таня залишиться біля розбитого корита в помсту за те, що не захотіла піти від Вітьки до нього!
Мати дочекалася, коли Тетяна повернеться з училища, зустріла її прямо на порозі, розстебнула курточку, намацала руками нещасливий ланцюжок і одним рухом зірвала його з шиї.
— Мамо! — обурилася Тетяна, схопившись за шию. Було боляче.
— Щоб він здох, твій Артем! Щоб він здох!
Вона вскочила у дворові калоші, накинула куртку і розхристана, як фурія, полетіла через все селище до будинку Артема.
Нічого не розуміючи, Тетяна залишилася вдома. Даша з винуватим виглядом посвятила в одкровення і її.
Матір Тетяни, таку ж міцну і високу, як дочка, краще не злити. Скільки сліз її дочка пролила, скільки сама вона з Танькою проплакала!
І все через цього поганого щеняти! Ух, підлий! Золотий ланцюжок, зірваний з шиї дочки, безпорадно підлітав і виблискував на сонці.
Хвіртка в багатий двір була не зачинена. Сторожовий пес розлаявся і з хрипами повис на ланцюгу, але до жінки дістати не міг. Але стрибає як! Стрибає чортяка! Дратує!
— Я тобі зараз! — замахнулася на нього Маргарита Петрівна без будь-якого страху.
Назустріч вибігла сухопара мати Артема.
— О, Рита, привіт! А ти чого? Що сталося?
— Артем твій вдома?
— Так, а що?.. — напружилася матуся і засеменила слідом, ледь встигаючи за широким кроком розлюченої Маргарити Петрівни.
— А то! Зараз я йому влаштую веселощі!
— Рита, зачекай! Поясни! Ти не маєш права! — обурилася жінка і спробувала вибігти вперед.
Але Маргарита Петрівна вже відчинила вхідні двері і раптом різко повернулася до мами Артема:
— А ти тут зачекай! Нічого! — сказала вона і з силою відштовхнула перелякану жінку, і закрила двері на засув.
У двері відразу ж застукали. Мати Артема відчайдушно заверещала. У коридорі з’явився заінтригований синок.
— А я від Тані прийшла з привітом! — випалила Маргарита Петрівна і, як вовчиця, накинулася на здивованого хлопця.
Артем опинився притиснутим до стіни. Бити жінок некрасиво, але у нього це не особливо вийшло — у м’язах мами Тетяни сили було не менше, ніж у чоловіка.
Вона спритно притиснула до його шиї нещасливий ланцюг і почала давити. У хлопця по-жаб’ячому вирячилися очі, він злякався не на жарт.
Потім вона знешкодила його руки однією лівою, а вільною рукою почала засовувати ланцюг у рот між щільно стиснутих зубів хлопця. Він безпорадно мукав.
— Я тобі покажу, як мститися моїй дочці! Я з тебе три шкури спущу, негіднику!
***
Хоч правда і розкрилася, мати Віктора вкрай неохоче поділилася з Танею його новою адресою.
Адже стільки води утекло, в житті Віті дещо змінилося… Але нехай розбираються самі, на те вони й молоді.
Віктор впустив її. Таня з розчуленням подумала, як же вона його любить! Як солодко бачити його! Нарешті вони знову будуть разом!
— Тепер ти віриш мені? Я ніколи тебе не обманювала! Вітя! Я не можу без тебе жити, я лише існую! — закінчила Таня свою сповідь.
Віктор не поспішав виявляти радість, хоч Таня і помітила, що його очі на мить спалахнули колишніми почуттями.
— Розумієш, Таня… Минуло 5 місяців, у мене тепер є інша дівчина… І в нас буде дитина. Я одружуюся. Вибач.
