— Ти впевнена? — вкотре перепитала Аліна.
— Ой, досить! — зітхнула Христина. — Просто порадій за мене! Це весілля, а не прощання навіки.
— Ти впевнена, що хочеш пов’язати своє життя з цією людиною? — Аліна наголосила на слові «цією», вклавши в нього все своє ставлення до Артема.
— Так, — трохи роздратовано відповіла Христина. — І я більше не маю наміру це обговорювати.
З самого початку роману з Артемом обидві подруги критикували його.
У цьому Христина бачила й свою провину: як правило, плакатися під час сварок вона приходила саме до них.
Усе хороше, що відбувалося в період недовгого спільного життя, забувалося подругами після кожної сварки — про скандали Христина завжди розповідала у бурхливих фарбах і зі сльозами на очах.
Аліна наполегливо повторювала, щоб та кинула Артема під час кожного конфлікту, Віка благала подумати про себе і не вважати ці стосунки серйозними.
Але у своєму рішенні Христина була непохитна: вона твердо вирішила будь-що йти до кінця.
І коли Артем, через пів року стосунків, зробив їй пропозицію під час спільної поїздки до Іспанії, вона щасливо відповіла «так».
Мати почала клопотатися про весілля: урочистість на двісті осіб, запрошення всім родичам, включаючи тих, кого Христина бачила востаннє у п’ятирічному віці, дурні обряди та всіма забуті традиції, і далі за списком.
Донькм м’яко сказала, що організує весілля сама. Після довгих вмовлянь мати здалася.
Наречена вибрала місце проведення заходу, обдумала варіанти проведення часу, склала список салонів із сукнями.
Повідомила про церемонію подружкам нареченої: Віка радісно прийняла нову посаду, а ось Аліна заперечила — «подумай ще» і так далі. У підсумку здалася й вона.
Разом вони обговорювали варіанти святкування. Христина хотіла чогось незвичайного, чогось свого в цей день.
— Може, татуювання? — запропонувала Віка під час чергового обговорення.
До пам’ятного дня залишалося всього чотири тижні.
Практично щодня в будинку Христини збиралася різношерста компанія й обговорювала захід.
Найчастіше це були подруги або мати.
— Татуювання? — з цікавістю перепитала Христина. — Розкажи детальніше.
— Пропоную провести повторний обмін обручками на святі, — пояснила Віка. — Ви одягаєте звичайні обручки в РАГСі, потім знімаєте їх і на святкуванні повторюєте ритуал, але по-молодіжному, у дусі часу.
Татуювальник при гостях набиває вам на безіменних пальцях смужку. Тепер у вас є обручки, які завжди з вами. Ну як?
— Не знаю, — невпевнено промовила Христина. — Тьома, що думаєш?
— Про що? — Артем відірвався від телефону.
Христина просила його сидіти поруч під час обговорень, але змусити повністю зануритися в процес і чути, а не тільки слухати, вона не могла.
Віка терпляче повторила думку.
— Та ну ви, киньте! — вигукнув Артем, вловивши ідею. — Татуювання — це ж на все життя!
— А шлюб, значить, ні? — єхидно перепитала Аліна.
Артем зніяковів.
— Я цього не казав! — сухо відповів він.
— Ідею відкидаємо, — резюмувала Христина. — Давайте далі.
Протягом наступного тижня дівчата ледь-ледь склали нечіткий план урочистості.
У підсумку Христина махнула рукою і передала повноваження професійним організаторам.
Галина, в чиїх навичках Христина за дві зустрічі переконалася цілком і повністю, заспокоїла її і взялася клопотати про все. Тож залишалася справа за малим — сукня.
Ціна не мала значення в такий день, але Аліна вмовила подругу взяти сукню напрокат, а не купувати.
Серед тих предметів гардеробу, що здають в оренду, вибір був менш яскравим, але п’ять днів, дванадцять салонів і сорок три примірки потому Христина все-таки визначилася з вибором.
Передвесільна метушня заповнила її серце, зробивши на якийсь час щасливою.
Їй подобалася ця атмосфера, сумбур обговорень, клопоти вибору, нудотний декор і думка про те, що за кілька тижнів вона вже буде заміжньою жінкою.
Подружки нареченої, здавалося, не поділяли радості з приводу майбутнього шлюбу, а ось церемонія надихнула і їх.
Найменше в процес був залучений майбутній чоловік, але це нормально для чоловіка, як вважала Христина.
За десять днів до свята Аліна вмовила подруг влаштувати дівич-вечір.
Артему ця ідея раптово сподобалася — він теж вирішив організувати парубочий вечір.
— Артем заявив, що, не дай Боже, хтось із подруг замовить мені танцівника, він особисто приїде і всіх закопає! — зі сміхом переказувала Христина. — Дуже смішно!
— Не дуже! — кривилися подруги.
У підсумку вирішили з’їсти суші, а потім сходити в бар.
Артем свій парубочий вечір святкував у лазні з друзями.
Христина придумала купу жартів про це і настійно просила не повторювати сюжет славнозвісного радянського фільму і не злітати в інше місто.
Після бару нерозлучна трійця завалилася до Христини додому і продовжила святкування з трьома пляшками червоного.
Під час раптового стендапу про стосунки від сильно захмілілої Віки зателефонувала Галина, організаторка весілля, до послуг якої зрештою довелося вдатися — з усіма особливостями заходу самотужки Христина впоратися не могла.
Виявилося, що Галина не може знайти контакт ведучого — вона просила терміново надіслати дані.
А Христина, всі сили якої йшли лише на те, щоб голос здавався хоча б трішки яснішим, ніж був насправді, ніяк не могла збагнути, де їх взяти.
Христина зателефонувала Артему — спілкування з ведучим відбувалося в основному через нього — але наречений не взяв трубку.
— Адже листувалися! — підказувала Аліна. — Ну, подивися десь у месенджері.
— З акаунта Тьоми! — похмуро відповіла Христина. — Телефон у нього, ніяк не зможу глянути. Ох, як соромно!
Галина передзвонить через десять хвилин. Я мала за цей час знайти контакти, а я…
— Та не переймайся ти так! — погладила її по плечу Аліна. — Завтра надішлеш дані. Або коли там Артем повернеться…
— Але потрібно терміново! — зовсім рознервувалася наречена. — Весілля ж уже через десять днів!
— Нічого страшного! — запевнила Аліна. — Заспокойся.
— Планш… — прошепотіла Віка. — План…
— Що? — Аліна і Христина втупилися поглядом у подругу, яка захміліла набагато сильніше, ніж вони обидві разом узяті.
— Планшшшш…
— Планшет! — вдарила себе по лобі Христина. — Ну звичайно, погляну на планшет Тьомки, там же теж відкриті всі листування.
Вона притягла планшет на кухню, де на столі стояли три келихи, а дві з трьох пляшок, вже спорожнені, валялися біля дверей.
Аліна дивилася, як Христина, задоволена тим, що вихід знайдено, гортала вниз листування свого чоловіка в пошуках ведучого.
З тривогою вона спостерігала й за тим, як посмішка поступово зникає з обличчя подруги.
— Що там? — Аліна вихопила планшет із ослаблих пальців Христини й втупилася в листування з досить відомим салоном неординарного масажу.
— Все-таки не в лазню пішов? — миттєво протверезіла Віка. Вона все зрозуміла з облич подруг.
— Ага. Це… це салон… масажу.
— Ну, масаж — не злочин! — зауважила Віка.
— Не цей, — хрипло видихнула Аліна. — Вони тут обговорюють… Загалом, салоном масажу це місце важко назвати.
— А як його назвати? — з подивом перепитала Віка.
— Те, як його можна було б назвати, взагалі-то законом заборонено в нашій країні. Ось сволота! — з огидою сказала Аліна. — Ось це парубочий вечір, блін. Менше ніж за два тижні до весілля! Я остаточно втратила віру в людство.
Христина, яка весь цей час сиділа, застигнувши, як статуя, раптово почала гойдатися на стільці.
— За десять днів до весілля! — повторила вона зі сміхом. — За десять днів!
— Свиня! — співчутливо сказала Аліна.
Вона не вимовила жодного «Ну я ж казала!» або «Я завжди знала, що він такий», і Христина була їй за це вдячна.
Трохи оговтавшись, вона прошепотіла:
— І що ж робити?
— Міняти замки! — одразу сказала Віка.
— Роздряпати пику, — додала Аліна. — Хоча ні, краще до нього не торкатися, ще підчепиш чогось.
— Скасовувати весілля? — з мукою в голосі запитала Христина.
Здавалося, що вона зовсім втратила віру у свої рішення і гостро потребувала чужої поради.
— А ти як думаєш? — різкіше, ніж потрібно, запитала Аліна.
— Розумієте… Я не знаю, як розповісти про це родині та друзям. Що взагалі робити: скасувати все чи дати йому шанс… Зараз я на роздоріжжі.
Мені шалено шкода часу та грошей, витрачених на організацію весілля, адже до нього готуються буквально всі в моєму оточенні. А яка щаслива мама!
— Ти не для мами весілля влаштовувала, — підвищила голос Аліна. — А для себе і людини, з якою хотіла пов’язати своє життя. Що, все ще хочеш?
— Ні, — твердо сказала Христина. — Зрадив раз — зрадить і в майбутньому. Шансу я йому не дам.
— Тоді про що може йти мова?
— Ви праві! — сумно посміхнулася Христина.
— Добре, що сукню не купила. І що за ресторан таку маленьку заставу внесли, — потерла скроні Віка.
— Не це добре, а те, що все розкрилося до того, як Христя зробила головну помилку в житті! — поправила її Аліна.
У цей момент пролунав дзвінок — організаторка весілля передзвонювала щодо номера ведучого.
— Галя, у нас скасування! — крикнула у слухавку Аліна, а Христина судорожно розсміялася.
Після того, як вони допили третю пляшку, Христині вже здавалося, що проблема не така вже й велика.
Дійсно, гірше було б дізнатися про таке після весілля або років через десять, а не до РАГСу.
Біди вдалося уникнути, а значить є шанс на краще майбутнє.
Колись все ще буде, колись, а поки що потрібно взяти себе в руки і пережити кілька поганих днів.
Пояснити все родичам, послати до біса Артема і самій заспокоїтися, а ще сукню повернути.
Сумно, звичайно, вийшло, але що поробиш. Життя іноді підносить найнесподіваніші сюрпризи.
