Ганна аж здригнулася, ніби поруч щойно нікого не було? І раптом:
— Здрастуй, Аню, добре, що приїхала, у спадок чи що вступаєш? Давно ж тут не була, прийми мої співчуття, – у хвіртку зайшов їхній сусід, кривий і вічно похмурий Григорій Павлович.
Погляд такий, що ніколи не зрозумієш, що в нього на думці.
Селяни розповідали, що наречену він свою з річки витягнув, тонула вона.
А сам коли з бугра в річку стрибав, спину пошкодив. Лікувався, але кривобокість залишилася, а наречена його з іншим втекла, не захотіла за кривого заміж іти.
Може, й похмурий тому, що з тих пір так один і живе.
Григорій Павлович чоловіка Ганни, Георгія, недолюблював.
За що, вона не знала, та Ані раніше й діла до нього не було.
Взимку вони з Георгієм у місті жили, а цей будинок сільський був у них типу дачі, наїздами сюди приїжджали.
Вирощувати чоловік на городі нічого не хотів, у дитинстві, каже, гарував як проклятий, вистачить!
Мати його була сувора, мало що не так – лозиною хлись по ногах,
– Ну-бо, сину, наноси води, та грядки з гноєм перекопай. Тоді й гуляти підеш, тільки тобі й гуляти б, ледащо!
А в міській квартирі Георгій насолоджувався. І вода гаряча, і батареї теплі, от це краса!
Жили як усі, Георгій – водій, Ганна – перукарка.
Сина Васька ростили, сім’я в них нічим не видатна, звичайна. Спочатку ніби любов була, а потім поділася кудись.
Інколи Ганна навіть думала, що Георгій одружився з нею, щоб у місто перебратися.
Але потім гнала ці образливі думки, тим більше що Георгій не жадібний був. І увагою, і подарунками час від часу дружину завжди балував.
Син, правда, нерви їм попсував, коли старшим став, але Георгій його швидко тоді приструнив.
Але, чоловіка вже другий рік як немає…
Василь одружився, у їхній дім дружину привів.
От і вирішила Ганна літом в селі пожити, а там видно буде.
— Добридень, Григорію Павловичу, давно не бачилися! – кивнула сусідові Ганна.
— Чоловічок то твій мені винен був, віддати б треба! – раптом несподівано сказав Григорій Павлович, вичікувально дивлячись на Ганну.
— Як винен? Мені Георгій нічого про борги не казав! – Ганна з підозрою дивилася на Григорія Павловича – бреше чи що? З чого раптом було її чоловікові в нього позичати, нісенітниця якась!
— У мене й розписка є, там усе докладно написано. Хочеш – експертизу зробимо, – в очах Григорія Павловича Ганна раптом побачила цікавість.
Треба ж, зазвичай він похмурий і все!
А тут розписку вигадав і дивиться дивно! Григорій Павлович дістав із кишені складений аркуш паперу, розгорнув.
— Читай!
Ганна взяла й стала читати, що за нісенітниця…
— Що значить сина відкупити? І за це сто тисяч!?
— А ти не пам’ятаєш, як Василь ваш в історію втрапив? Твій тоді в борг грошенят ніде не знайшов, до мене приїхав. Пожалів я його, як завжди, дав.
— А ще п’ятдесят за що? Що значить “різне” на цілих п’ятдесят тисяч гривень! – обурилася Ганна. – Ти, видно, Григорію Павловичу, за дурну мене маєш? Хто ж в таке повірить?
— Дурною я тебе вважав, коли ти з чоловіком своїм жила. Він жінок взимку інколи сюди возив, та до мене за напоями прибігав. Просив, щоб я його не видав. А ти йому, дурна, вірила!
І Васько ваш, видно, такий самий, увесь у батька. Думаєш, я не зрозумів, що це він тебе з квартири вижив?
Аня мало не задихнулася від образи.
— Ти що мелеш? Думаєш, раз Георгія немає, то можна й наклеп на нього зводити? Йди, не вірю жодному твоєму слову!
— Хороша ти жінка, Ганно, та не пощастило тобі! У цьому ми з тобою навіть схожі. От між нами паркан, думаєш, твій Георгій його ставив? Це я паркан ставив, а Жора твій під приводом привіз сюди чергову пасію.
І теж половину за паркан так і не віддав, паразит, прости Господи, Царство йому Небесне! – махнув рукою Григорій Павлович і пішов до хвіртки.
Потім обернувся.
— Тільки якщо в тебе совість є, подумай! А грошей (розповідь спеціально для сайту – цей день) немає – відробляй, у мене жінки в господарстві немає!
Я ж до домашнього готування не звиклий, а хотілося б хоч під старість років борщику покуштувати. Руками такої от жінки приготованого, та зі сметанкою!
Ну а якщо й ти така ж, як твій Жора, так Господь із тобою, живи…
Ганна аж уся спалахнула – це ж треба, що задумав? У наймички покликав!
У хаті прибирала й уголос сама з собою розмовляла.
Килими перетрусила, підлогу помила, і все бурмотіла – от же старий дурень, борщику йому подавай!
Зараз, обійдешся! Знайшов боржницю! А потім йому ще що в голову стрельне, і що?
Пирхала, поки три дні лад у хаті наводила.
А на четвертий день син Вася зателефонував.
— Мамо, ми з Оленою хочемо на вихідні приїхати, на природі відпочити, приймеш?
Добре хоч лад навела та випрала все підряд.
Вийшла на вулицю – на своєму ґанку Григорій сидить, хліб їсть із ковбасою та редискою.
Хліб в одній руці, в іншій половина кільця краківської, а пучок щойно зірваної редиски в мисці на сходинці.
Аж слинка потекла, як смачно їсть.
До цього краєм ока Ганна бачила, як сусід біля сараю дрова колов.
Потім свої грядки поливав, бозна-що той похмурий дурень там на них вирощує. Цибулю, часник та редиску, мабуть, навряд чи щось іще, навіть приготувати не може, безрукий!
Василь з Оленою привезли три сумки продуктів.
Ганна спочатку зраділа, а відкрила сумку й засміялася.
Чіпси, кільця кальмарів, креветки, якісь кільця цибулеві – лушпиння якесь, тільки шлунок забивати! Невже вони вдома так харчуються?
За стіл сіли – насипала їм борщу. Червоного з буряками, зі сметаною та зеленню. На дошці хліб, сало та часник порізала. Аромааат – тільки ложки й замиготіли.
Подумала – може, Григорія покликати, він же теж борщу хотів.
Поки ходила кликати, Олена вже тарілки миє, треба ж, хоч це вміє.
— Навчіть мене, Ганно Сергіївно?
Ганна подивилася – Оленка без косметики й у простому одязі зовсім дівчисько!
Шепнула їй, – Звісно, навчу, а то я дивлюся, що ви незрозуміло чим харчуєтеся!
Григорій Павлович на її поклик одразу відгукнувся. Прийшов у свіжій сорочці, за стіл сів, як побачив її борщ, та сало з часничком, аж розхвилювався.
— Ох ти, давненько такої смакоти не їв! Мати тільки такий і готувала!
Їв акуратно, сало на хліб поклав і потроху відкушував, ніби боявся голодним здатися.
Ганна його роздивилася, не такий він і старий. Жилистий, погляд упертий, от би постригти його модно, та вуса смішні б поголити, взагалі гарний чоловік буде.
Гість її погляд помітив, шматочок сала до рота поклав і усміхнувся,
— Гарна господиня, хоч і міська, знатний борщ.
Ганна сама собі здивувалася, так приємна їй ця похвала була!
— Ти, Василю, матір не ображай, – Григорій Павлович доїв борщ, хлібом витер тарілку, – З квартири не виживай, у селі жінці одній важко жити!
— Та я й не виживаю, дядьку Гришо! Це так, на літо, мама сама захотіла на свіже повітря. А як похолодає, ми за нею одразу приїдемо, ми так і збиралися, скажи, Оленко?
Олена розливала по чашках чай і була якась незвично тиха, не як у місті.
Ганна дістала пряники, мармелад, а самій смішно – пакети з чіпсами так і стоять у кутку. Видно, набридли їм вона в місті!
Коли син із невісткою поїхали, Григорій Павлович запропонував Ганні, – Завтра в сусіднє селище їду в магазин великий, хочеш, поїхали зі мною? Там вибір більший.
І Ганна з радістю погодилася.
Поїхали на старенькій ластівці, вона в Григорія давно вже, а все на ходу.
По магазину ходили, продукти разом вибирали. Потім на другий поверх піднялися, у відділ одягу.
— Жінко, ось таку куртку подивіться, вашому чоловікові точно підійде, – запропонувала продавчиня.
Ганна усміхнулася й не стала її поправляти. Григорій (розповідь спеціально для сайту – цей день) теж у вуса усміхнувся, і Ганна раптом подумала, що вуса можна йому й залишити, вуса Гриші личать.
А наступного дня Григорій Ганну в гості покликав.
Вона прийшла, а він стіл накрив, сам щось наготував, старався.
У нову футболку й джинси вбрався, волосся раз у раз рукою пригладжує.
— Ганно Сергіївно, Аню! Я ж один живу, та й ти, схоже, одна. Ти, звісно, жінка гарна, можеш собі будь-кого знайти. Але я тобі запропонувати хочу – виходь за мене заміж! Снишся ти мені, Аню, не думав, що зі мною таке може трапитися на старості!
Ганна не знає, що й відповісти, швидко якось – і пропозиція!
А Григорій їй:
— Аню, ти не думай тільки про той борг, це я від гіркоти свого життя! А роздивився тебе, та Бог із ним, із боргом тим. Давно це було, Аню, виходь за мене!
— Я згодна! – Ганна підійшла, і Григорій обійняв її незграбно й невміло.
І так вони й стояли, вже немолоді, але ще не старі дві людини.
І обоє були щасливі цій несподіваній любові, ніби вперше.
Ганна вирішила залишитися в селі.
— Мамо, ти чого така радісна?
Вася з Оленою приїхали й не зрозуміють, чого вони з Григорієм Павловичем так змовницьки усміхаються.
— Синочку, я заміж виходжу, – Ганна взяла Гришу за руку. Це не передати словами й не збагнути відразу, але чому б і ні? Любов…
