— Ти ж наважилася закохатися в одруженого! — з докором сказала мама. — Ось і сиди тепер 14 лютого сама.
— Мамо, ну що ти за людина? — засмутилася Катя. — Я й так почуваюся не дуже комфортно. А ти ще й вічно масла у вогонь підливаєш!
— Ой, подивіться на неї, вона почувається некомфортно! — Світлана навіть руки в боки впирала, щоб висловити своє обурення сповна. — Я взагалі дивуюся, як ти до цього додумалася!
Я тебе виховувала порядною людиною. А ти? Що ти робиш! Їй некомфортно, погляньте! У тебе немає совісті!
— Ось як? — підхопилася Катя зі стільця.
Вона гнівно подивилася на матір. Та відвела руки від боків і продовжила вимішувати тісто для бісквіта.
Світлана любила приймати несподівані рішення і відразу ж їх реалізовувати.
Наприклад, сьогодні їй раптом «несподівано» спало на думку спекти бісквіт у формі серця і зробити до нього червону глазур.
— Кохана, а що ж у цьому несподіваного? — здивувався Діма, її чоловік і батько Каті за сумісництвом. — Сьогодні день закоханих. Серця всюди — у картоні, у квітах, і на кухні теж.
— Несподівано в цьому те, що я не печу ніяких тортів у формі сердечок! А сьогодні мені раптом захотілося.
— Старієш… — глузливо зітхнув Діма.
— Що? — ахнула вона.
Чоловік вирішив відступити. Спочатку з кухні, а потім і з квартири.
І ось, у Свєти з дочкою відбулася неприємна розмова з приводу особистого життя доньки. І це ж батько сімейства ще не знає, як низько впала Катерина!
— Ти мені тут не підскакуй! — відрізала Свєта. — Краще допоможи глазур зварити. І барвник не забудь!
Мені набридли розмови про твого одруженого Максима. Мені огидно, ось і все!
— Та він не зовсім одружений… — звично заперечила Катя.
Максим офіційно розлучився з дружиною — це знали всі! Весь колектив знав, де Максим був начальником філії в компанії.
Півтора року тому вони з дружиною розлучилися, і він виїхав від неї. Вже після розлучення купив собі квартиру.
Але тут син Максима, Вадик, який щойно вступив у непростий вік пубертату, почав не на жарт пустувати, засмучений відходом батька.
Мати Вадика, Наталя, не могла впоратися з розлюченим підлітком і звернулася до колишнього. Слізно. З благаннями.
Однак лекції на тему пристойної поведінки від татуся, що приїжджав, нічого не дали.
Максим і Наталя вирішили зійтися, поки син не перейде в більш розумну фазу.
Батько повернувся додому і почав позитивно впливати на Вадика, хоча особливо й не довелося напружуватись.
Зрадівши поверненню Максима, Вадик і сам тут же заспокоївся. Перестав грубіянити вдома, почав допомагати. І зі школи стало надходити набагато менше скарг.
Максим розумів, що варто йому піти, і все може повторитися.
Та й приходити додому, коли тебе там чекає гаряча вечеря, набагато приємніше, ніж коли не чекає.
Підписувати шлюбний контракт знову вони не стали, а у Максима з’явилося право на розваги, і чудова історія для коханок.
Поки що піти від дружини ніяк неможливо, а то син дограється до в’язниці, наприклад. Або до чогось шкідливого та забороненого дійде, і тут не знаєш, що гірше.
Катя все це сто разів пояснювала мамі. Пояснила і в сто перший.
— Ну припустимо! — сказала Світлана, ставлячи тісто в духовку. — Але він тебе сьогодні кудись запросив?
— Ні!
— Так ось і роби висновки! І 8 березня одна сидітимеш. І в Новий рік. Що б там не було на папері, а живе твій Максим з дружиною цілком повноцінно. І спить з нею!
— Ну ні! — обурилася Катя.
— Ну так!
Тут одночасно сталося дві події. Повернувся додому Діма з букетиком із семи троянд, щоб привітати кохану дружину.
Діма ж і впустив у під’їзд, а потім і в квартиру, кур’єра. У кур’єра був величезний букет в одній руці, і кошик в іншій.
— У тридцять другу! — пробурмотів кур’єр.
— Дами! Я не знаю, до кого це! — крикнув у бік кухні дещо ображений Діма.
Виглянула Світлана.
— Ну вже точно не до мене! Іди! Там ось від тебе вирішили відкупитися.
Катя побачила подарунки та листівку у формі сердечка, яка затишно лежала в кошику на цукерках і фруктах.
У неї промайнула шалена надія, що Максим все-таки кудись її запросив.
Але там була стандартна фраза про кохання та підпис: «Максим», але не його почерком.
— Дякую! — шморгнула носом Катя.
Кур’єра вже не було. Вона не помітила, як він пішов. Катя взяла свої подарунки і потягла до кімнати.
— Це хто ж такий щедрий у нас? — незадоволеним тоном запитав батько.
Вийшла Свєта, забрала у чоловіка сім трояндочок, поцілувала в щічку і сказала:
— Ой, та не переймайся! Ну, залицяється там до неї один…
— А де ж він сам?
— У відрядженні!
— На день закоханих?
— А що, це якесь офіційне свято? Діма, дякую тобі за приголомшливий букет!
— Угу! Приголомшливий я щойно бачив. Та ми всі його бачили! Катя, а що ти його в кімнату понесла? Ти його у ванну відразу неси!
— Та яка там ванна, Діма! — заперечила Світлана. — Там звичайного відра вистачить.
— Того, що підлогу мити, — тихо сказав Діма.
Дружина почула і розреготалася. З кімнати виглянула Катя. Очі червоні. Або плакала, або збиралася.
— Мене обговорюєте?
— Не вигадуй! — сказала мама.
— Тебе! — заявив тато. — Чому тут немає самого дарувальника? Чому ти так поспішно забрала подарунки? Чому в тебе очі на мокрому місці? Я хочу знати!
— Ти серйозно, чи що? — нахмурилася Свєта. — Що на тебе найшло? Не псуй свято!
— Але ж я бачу, щось не так. Вона не розповідала, що в неї є хлопець. А тепер, на День Валентина, їй приносять дорогі подарунки, а принцеса плаче!
— Я не плачу!
— Не забувай, з ким ти говориш! — прикрикнув батько.
Діма все життя працював опером. Спочатку в міліції, потім у поліції. Зараз, на пенсії, підробляв адвокатом у цивільних справах у конторі свого старого друга.
Він був дуже уважним до деталей. І зараз чоловік відчував себе обдуреним!
Щось відбувається за його спиною, і почалося це, здається, не вчора. А його водять за ніс, приховують щось не надто пристойне, судячи з усього.
— Ти що, зустрічаєшся з одруженим? — висловив батько припущення.
Обидві його прекрасні жінки тут же навперебій почали кричати, що «звичайно, ні!» і «як ти міг таке подумати!»
— Ясно. Прекрасний День Валентина! Мене тримають вдома за дурня.
Діма роззувся, зняв куртку і пішов у кімнату. Світлана подивилася на Катю і похитала головою.
Потім понесла свій букет на кухню, ставити у вазу. Мигцем глянула на годинник — що там із бісквітним серцем?
Ще не готово? Звідки у них вдома взагалі форма серця? Але добре, що вона є.
***
Максим з самого ранку був похмурий. Вчора він подбав про те, щоб Каті 14 лютого, рано-вранці, привезли від нього подарунки. Великий букет квітів і кошик із ігристим та фруктами.
А зараз Максу раптом здалося, що це виглядає як насмішка. Надіслав подарунки, а сам не прийшов. Жах. Фу!
— Що з тобою? — запитала дружина.
Колишня дружина.
— Де Вадик? — запитав Максим.
Він тепер завжди про нього питав. Хвилювався.
— Вадик пішов гуляти з Євою.
— Жах! Хто так називає дітей?
— Та що там жахливого? Ім’я як ім’я. Я питаю, чому ти метушишся, як тигр у клітці?
Макс перестав дивитися на вулицю крізь шибку і повернувся до Наталі:
— Я можу тобі сказати, як є?
— Ну звичайно! Ми ж родичі!
— Я закохався.
Наталя сумно кивнула. Мовляв, щось на кшталт цього вона й підозрювала.
— Я сам не очікував. Ми з тобою все вирішили, що стосується особистого життя. І я зустрічався без зобов’язань. І всіх це влаштовувало. Але Катя… вона особлива.
— Та сама?
— Зараз мені здається, що так. Я не знаю. Наталко, чому все так складно? Навіщо ми взагалі розійшлися?
— Ну ось! Тепер ти скажеш, що це я винна у твоїх стражданнях. Якби не розійшлися, то ти б зараз не закохався і не мучився б. Так?
— Та нісенітниця, звичайно! Ніхто не винен.
Наталя присіла на диван. Подивилася перед собою, не бачачи нічого.
Коли людина дивиться перед собою невидячим поглядом, куди насправді вона дивиться? Углиб себе?
Вони розійшлися, бо кохання минуло. І жили б нормально окремо, якби Вадик не влаштовував їм варфоломіївські ночі з наступними ранками стрілецької страти.
Вони так боялися його втратити, що з’їхалися назад. Живуть, як друзі, а для сина і сторонніх — сім’я. Але повернути вже нічого не можна.
— Ти б хотів поїхати до неї? Але думаєш, що люди скажуть? Що скаже наш син?
— Ти така розумна, Наталко. Іноді навіть страшно!
— Слухай, ти просто їдь, і все. Якщо подзвонять твої чи мої батьки, я щось вигадаю.
— Та вони, швидше за все, на мобільний подзвонять. Або ні. Чого їм дзвонити? Не Новий рік же!
— Макс, перестань себе вмовляти. Хочеш до неї — їдь. І Вадик, бачиш, як вдало пішов. Точно до вечора!
— А ти? — запитав Максим.
— А я піду в СПА! У мене давно куплений сертифікат без дати. Відпочину як слід. Побалую себе так побалую.
Повеселілий Макс, перед тим, як піти, заглянув у кімнату:
— Наталко! Ти моя валентинка. Назавжди!
— Іди вже! — розреготалася вона. — Тільки пам’ятай! З монстром Вадиком я одна не впораюся!
— Своїх не кидаємо! — запевнив Максим і втік.
Радісний втік. У передчутті. Закохався — пощастило.
Наталка поки що таким не могла похвалитися. Ну нічого! СПА теж непогано.
***
Катя прийшла до тата, щоб розповісти йому сльозливу історію про благородного Максима, який не йде з родини, хоча вже розлучився з дружиною, щоб бути поруч зі своїм сином.
— Нічого не хочу слухати! — заявив батько.
— Чому? — засмутилася Катя.
— Та тому, що це — не моя справа! Ти доросла. Тобі вирішувати, з ким зустрічатися. Я просто не розумію, чому ти мені брешеш?
— Та я не брешу!
— Ну, приховуєш щось! Я думав, що у нас хороші довірчі стосунки! А ти…
— Ну ось я ж прийшла, щоб усе розповісти!
— Та не треба розповідати все! Але й приховувати нічого не потрібно.
— Цікаво! — глузливо пробурмотіла Катя. — Ти сам собі суперечиш. Тобі так не здається?
Дмитро замислився. Може, й суперечив. Просто його честь майора поліції у відставці була сьогодні принижена тим, який скромний букет він подарував своїй дружині. Скромний на тлі того, іншого букета.
Тому Дмитро й розлютився, звідти все й пішло. І хоч Діма не схвалював жодних зрад, але говорив правду.
Лізти в чуже ліжко, навіть якщо йдеться про власну дочку — остання справа!
Нехай зустрічається з ким хоче. Але батька за дурня вважати не треба!
— Ви чого тут? — заглянула Свєта. — Ідіть дивіться на мій шедевр.
Серце в червоній глазурі вийшло гарним. Але від споглядання краси родину відвернув дзвінок у двері.
— Ти когось чекаєш? — здивувалася Свєта, незрозуміло до кого звертаючись.
— Ні! — хором відповіли Дмитро з Катею.
Дмитро відчинив двері й побачив симпатичного чоловіка років тридцяти п’яти.
— Здрастуйте! — він трохи захекався, мабуть, підбіг сходами. — А Катя вдома?
— Та ось вона ж! — сказав Діма, вказуючи за свою спину.
— Вибачте! Я просто хвилююся…
— Макс?! — вигукнула вражена Катя.
— Макс? — здивувалася Світлана. — Серйозно, чи що?
Дмитро відвів дружину на кухню, хоч вона й пручалася.
— Нехай поговорять! — просичав він.
— А ми що будемо робити тут?
— Не знаю… давай торт їсти?
— Та ні! Він такий гарний! Не дам різати мій торт!
— Ну сфотографуй його! Потім будемо їсти.
— Точно! — Світлана кинулася до дверей.
— Куди? Стоп! — Діма перехопив дружину.
— Так, за телефоном. Він у кімнаті.
Діма не пустив дружину. Він сфотографував торт на свій телефон, а потім безжально розрізав гарне серце.
Світлана лише зітхнула. Їй було так цікаво, що там… за дверима.
А там Максим із Катею усамітнилися в її кімнаті й цілувалися.
Вона не могла повірити, що він прийшов. Він не міг повірити, що зважився. Цілував свою Катю й танув від щастя.
— Ти прийшов назавжди? — запитала вона.
Він похитав головою.
— На жаль, ні. Подумаємо, як вирішити це питання. Може, нарешті відведемо Вадю до психолога — не знаю. Знаю, що сьогодні — наш день. І я проведу його з тобою. Поїхали?
— Куди?
— У ресторан. Потім до мене.
До нього — це в його власну, холостяцьку квартиру.
У машині вона раптом сказала:
— Слухай! А давай потім, ну, після всього, спечемо у тебе вдома торт. У формі серця. З червоною глазур’ю. Давай?
— Ну давай, звичайно! — з нею Максим був готовий на що завгодно. — Але з чого раптом?
— Не знаю! — посміхнулася Катя. — Просто захотілося!
