– Ти знаєш, що завтра у нас гості? – запитав Ігор, заходячи на кухню з телефоном у руці.
– Які ще гості? – Наталя завмерла на секунду і суворо подивилася на чоловіка.
– Я вирішив влаштувати тобі сюрприз на день народження. Покликав друзів, родичів. Буде весело! – з гордістю вимовив він.
– Сподіваюся, що ти жартуєш, – відмахнулася дружина. – Ти прекрасно знаєш, що після минулого дня народження я більше нікого не кличу додому. Тим більше твоїх родичів.
– Ну що ти починаєш, справді! Трохи випили, посварилися…
– І рознесли нам всю квартиру, а разом з нею шанси на приємний вечір! – додала Наталя.
– Ти ж завжди кажеш, що день народження – це сімейне свято. Ось я і вирішив зробити його по-справжньому сімейним.
– Сімейне для мене – це ти і я в ресторані в тихій, затишній обстановці при свічках. А замість цього раю, ти хочеш, щоб я знову провела весь день на кухні за приготуванням різних вишуканих страв для твоїх родичів?!
– Роби що хочеш, але іншого виходу немає. Мама сказала, що приїде разом з тіткою Людою. Ще будуть Сергій з дружиною і дітьми, ну і Оленка… куди ж без неї? Я не міг їм відмовити. Ти ж знаєш мою маму!
Наталя зітхнула. Вона знала, що Ігор хотів як краще, але його звичка в усьому погоджуватися з мамою все частіше виводила її з себе…
…Ігор і Наталя були одружені вже п’ятнадцять років. Їхній шлюб був міцним, але, як і в будь-якій родині, в ньому були свої складнощі.
Ігор працював менеджером у великій компанії, а Наталя займалася домом і виховувала двох дітей. Вона завжди була хорошою господинею – готувала, прибирала, організовувала свята.
Ігор же, хоч і любив дружину, часто забував, що сімейне життя – це не тільки його бажання.
Йому було важко зрозуміти, що хоча дружина не працює, їй теж хочеться вийти «в люди», щоб розвіятися і відпочити від побутової рутини.
Коли Наталя сказала, що хоче провести свій день народження в тихому сімейному колі, Ігор сприйняв це як вказівку до дії. Але, як завжди, він вирішив все зробити по-своєму.
– Ти справді не рада? – запитав Ігор, бачачи, що дружина мовчить.
– Рада, звичайно, – відповіла Наталя, намагаючись приховати роздратування. – Просто ти міг би попередити мене заздалегідь. Я б хоч підготувалася.
– Ну, це ж сюрприз! – заперечив Ігор. – А так, нічого складного. Всього лише накрити стіл, та купити напої.
– У тебе завжди все легко, – ображено відповіла Наталя, закриваючи вікно.
Наталя хотіла сказати, що розслабитися в будинку, повному гостей, буде складно, але промовчала. Вона розуміла, що Ігор щиро хотів зробити їй приємне, і не хотіла псувати йому настрій.
Наступного ранку Наталя прокинулася без настрою, хоча, здавалося б, це був її день. Вчорашня розмова з чоловіком залишила після себе не тільки гору брудного посуду, а й почуття глибокого розчарування.
Вона лежала в ліжку, дивлячись у стелю, і думала про те, як їй тепер справлятися з наслідками «сюрпризу» Ігоря. Адже сьогодні мали приїхати його родичі, щоб продовжити святкування.
Варто тільки спустити ноги на підлогу, і метушня з головою охопить Наталю. Отямиться вона тільки ввечері, коли знову опиниться в цьому ліжку.
Ігор, як ні в чому не бувало, метушився на кухні, насвистуючи якусь мелодію. Наталя чула, як він розмовляв по телефону з кимось із рідних, обговорюючи меню на сьогоднішній день.
– Так, звичайно, мамо, Наталка все приготує, – весело говорив він. – Вона у нас майстер на всі руки!
Наталя нахмурилася. Вона не збиралася весь день стояти біля плити, щоб догодити родичам. Очікувано на її телефон почали надходити дзвінки і першою, як завжди, була Маргарита – найкраща подруга Наталі.
– З днем народження, моя дорога! Всіх благ, успіхів, здоров’я! Нехай твої шибеники тебе не засмучують поганими оцінками, – радісно вигукнула Маргарита.
– Привіт, Ритка, – відповіла Наталя, – Дуже дякую!
– Як у вас справи? Що плануєте на сьогодні? Це така удача, що твій день народження випав на суботу! – вимовила подруга.
– Ти знаєш, Ігор вирішив зробити сюрприз і знову покликав родичів. Він каже, що у них завжди так було заведено – кликати рідних на свята. І тепер мені доведеться весь день готувати! – Наталя зреченим подихом зітхнула.
– Що?! – обурилася Маргарита. – Це ж твій день народження, а не кулінарний марафон! І ти що, збираєшся весь день стояти біля плити?
– Ну, а що мені робити? – зітхнула Наталя. – Ігор уже пообіцяв усім, що я все приготую.
– Наталка, ти з глузду з’їхала? – засміялася Маргарита. – Це він запросив гостей, нехай сам і розбирається.
А ти давай приведи себе до ладу, а ввечері я заїду за тобою і ми поїдемо в театр. У мене якраз два квитки на прем’єру.
– У театр? – здивувалася Наталя. – А як же гості?
– А гостей нехай Ігор розважає, – впевнено сказала Маргарита. – Він же дорослий чоловік, впорається. Або нехай замовляє їжу з ресторану. Ти не зобов’язана бути його особистим кухарем.
Наталя замислилася. Думка про те, щоб залишити Ігоря розбиратися з наслідками його затії, здавалася привабливою.
– Ти права, – нарешті сказала вона. – Я заслужила відпочинок. О котрій вистава?
– Оце я розумію! – зраділа Маргарита. – Я заїду за тобою о четвертій. Посидимо в кафешці перед початком, поговоримо.
Наталя поклала слухавку і, з легким почуттям провини, встала з ліжка.
Ігор приготував млинці. Він завжди це робив у свята, коли хотів порадувати дружину. На жаль, крім млинців і яєчні чоловік більше нічого не вмів готувати. Але і за те спасибі!
Час наближався до полудня, а Наталка все ще не метушилася на кухні, не відправляла чоловіка в магазин і в цілому поводилася занадто розслаблено. Жінка взяла своє в’язання і сіла дивитися серіал.
– Ти впевнена, що все встигнеш? – нервово запитав у неї Ігор. – Може, не варто зараз займатися дурницями і час почати готувати?
– Ти пропонуєш мені весь день витратити на готування? – Наталя запитально подивилася на чоловіка.
О другій годині вона почала збиратися в театр, одягла свою улюблену сукню, яку давно не носила, і нафарбувалася. Коли Наталя вийшла зі спальні, Ігор з подивом подивився на неї.
– А не рано вбиратися? Ще нічого не приготовано, – запитав Ігор, помітивши, як дружина кудись збирається.
– Не рано. Я їду в театр, мене Рита запросила. Сказала, що це – її подарунок до дня народження, – спокійно відповіла Наталя.
– А як же гості? – розгубився Ігор. – Коли ти звільнишся?
– Я нічого не обіцяла, – заперечила Наталя. – Це ти запросив гостей, от ти й розбирайся. А я заслужила омріяний відпочинок від плити та раковини.
Ігор відкрив рот, щоб щось сказати, але Наталя вже взяла сумочку і попрямувала до дверей.
– Удачі тобі, – сказала вона, обертаючись. – І не забудь про торт.
Наталя, не звертаючи уваги на розгублений погляд чоловіка, вийшла з квартири. Двері за нею закрилися, залишивши Ігоря одного посеред кухні, де на столі крім фантиків від цукерок нічого не було.
– Ну що ж, – пробурмотів він собі під ніс, – доведеться справлятися самому.
Ігор взяв телефон і почав гортати список доставок. Піца, роли, салати – це було все, що він міг придумати.
Він зробив кілька замовлень, сподіваючись, що цього вистачить, щоб нагодувати голодних родичів.
Через дві години в квартирі зібралися гості. Першою приїхала мати Ігоря, Алевтина Петрівна, з кошиком домашніх пиріжків.
За нею підтягнулися тітка Люда з чоловіком і двоюрідний брат Ігоря, Сергій, з родиною.
– Де ж іменинниця? – запитала Алевтина Петрівна, оглядаючи квартиру.
– Наталя… е-е-е… затримується, – невпевнено відповів Ігор. – Але скоро буде.
– Господи! Де їй затримуватися? Вона ж домробітниця… тобто я хотіла сказати домогосподарка.
– Вона поїхала з подругою в театр, – коротко відповів Ігор.
– Який ще театр? А нас хто буде зустрічати, годувати? – обурилася Алевтина Петрівна.
– Я нагодую. Ходімо за стіл.
Гості сіли за стіл, чекаючи на частування. Однак замість звичних страв, які зазвичай готувала Наталя, на столі з’явилися коробки з піцою і ролами.
– Що це таке? – з подивом запитала тітка Люда, розглядаючи стіл.
– Я вирішив зробити щось незвичайне, – спробував виправдатися Ігор. – Сучасно, так би мовити.
Алевтина Петрівна підняла брови.
– Ти що, з глузду з’їхав? – почала вона, – Що це за неподобство? Де Наталя? Де нормальна їжа?
– Мамо, вона прийде не скоро, – спробував пояснити Ігор. – А я… ну, я вирішив, що впораюся сам.
– Сам? – Алевтина Петрівна пирхнула. – Ти навіть яєчню нормально посмажити не можеш! А тут цілий табун гостей! Ти хоч розумієш, як це виглядає?
– Ну, я ж замовив їжу, – пробурмотів Ігор.
– Їжу? – Алевтина Петрівна вказала на коробки з піцою. – Це не їжа, це ганьба! Ти повинен був наказати дружині залишитися. Невже якийсь театр важливіший за нас?
– Я намагався, але вона пішла, не давши мені нічого сказати, – зізнався Ігор.
Алевтина Петрівна зітхнула і подивилася на сина з докором.
– Значить так. Негайно я і вся наша сім’я покинемо вашу квартиру! Це просто нестерпно виявляти таку байдужість! А твоя дружина нехай приходить і благає, щоб її пробачити. І щоб більше такого не повторювалося, ти мене зрозумів?
Ігор відчув, як на нього накочується хвиля паніки. Він розумів, що мати не жартує, і тепер йому доведеться розбиратися з наслідками свого рішення.
– Мамо, зачекай, – почав він, але Алевтина Петрівна вже збирала свої речі.
Тітка Люда і Сергій з родиною, бачачи, що ситуація загострюється, теж почали готуватися до від’їзду.
– Ну що, Ігор, дякую за частування, – з сарказмом сказав Сергій, підводячись з-за столу. – Тільки наступного разу попереджай заздалегідь, що годувати нас будуть простим хлібом. Ми б хоч поїли вдома перед виходом.
Ігор мовчки дивився, як гості один за одним залишають його будинок. Він відчував себе винним, але в той же час злився на себе за те, що не зміг все організувати як слід.
Коли двері за останнім гостем зачинилися, Ігор опустився на стілець і важко зітхнув. Він сидів за столом, де залишилися лише коробки з-під піци і недоїдені роли, і сумно жував холодний шматок піци.
Наталя повернулася додому пізно ввечері. Вона була в чудовому настрої після вистави і приємного вечора з подругою. Однак, відкривши двері, вона побачила картину, яка змусила її нахмуритися.
Ігор сидів за столом у вітальні, один, з порожньою коробкою з-під піци перед собою. На столі панував безлад, а в повітрі витало відчуття невдалого свята.
– Ну що, як пройшло? – запитала Наталя, знімаючи туфлі.
Ігор підняв на неї сумний погляд.
– Жахливо, – відповів він. – Мама оголосила бойкот. Вона сказала, що більше не прийде, поки ти не вибачишся перед нею.
– Я? – здивовано підняла брови Наталя. – А за що мені вибачатися?
– Вона вважає, що ти повинна була залишитися і приготувати святкову вечерю для гостей, – пояснив Ігор. – А замість цього ти поїхала в театр.
Наталя сіла навпроти чоловіка і уважно подивилася на нього.
– Ігор, ти сам запросив гостей, не спитавши мене. Ти сам вирішив, що я буду готувати, не подумавши про мої бажання. А тепер твоя мама вимагає, щоб я вибачилася? Звучить абсурдом.
Ігор опустив очі.
– Я знаю, що винен, – тихо сказав він.
– Я не збираюся вибачатися за те, що хотіла провести свій день народження так, як мені хочеться.
Ігор зітхнув.
– Але що мені тепер робити? Мама сказала, що більше не прийде до нас в гості, поки ти не вибачишся.
– Ну що ж, тоді нехай не приходить, – спокійно відповіла Наталя. – Мені набридло жити за правилами, які нав’язуєш ти і твоя мама. Нам скоро виповниться по сорок років, а ти все ще робиш так, як велить мати, – вона похитала головою.
Ігор мовчав, дивлячись на завітряні шматки їжі. Він розумів, що Наталя права, але в той же час боявся конфлікту з матір’ю.
– Знаєш, – нарешті сказав він, – може, наступного разу ми дійсно проведемо твій день народження по-іншому? Тільки вдвох, в ресторані.
Наталя посміхнулася.
– Це було б ідеально, – сказала вона. – І, можливо, варто поговорити з твоєю мамою. Пояснити їй, що ми – дорослі люди і самі приймаємо рішення.
– Я спробую, – сказав він. – Але ти ж знаєш, яка вона вперта. Вона може довго ображатися.
Наступного дня Ігор зателефонував матері.
– Мамо, привіт, – почав він, намагаючись звучати впевнено.
– Привіт, – холодно відповіла Алевтина Петрівна. – Ну що, твоя дружина вже готова вибачитися? Нагулялася по своїх театрах?
– Не треба так, – наполіг Ігор. – Наталя ні в чому не винна. Це я покликав вас у гості, а не вона.
– Ну який же ти підкаблучник. Вона тобою крутить, як хоче, а ти і радий! – пирхнула Алевтина Петрівна. – Наталка повинна в першу чергу думати про нас. І який день народження без родичів?!
– Не треба ображати мою дружину. Якщо ти продовжиш у такому ж тоні, то нам доведеться обмежити спілкування.
На іншому кінці дроту зависла тиша.
– Ну що ж, – нарешті сказала Алевтина Петрівна. – Якщо ти вибираєш її, а не мене, свою матір, то мені більше нема про що з тобою говорити, – вона поклала слухавку.
Тижні минали, але Алевтина Петрівна так і не виходила на зв’язок. Ігор відчував себе винним, але Наталя намагалася підтримувати його.
– Вона охолоне, – говорила дружина. – Просто дай їй час.
Однак минуло багато часу, а Алевтина Петрівна не виявляла ані краплі інтересу до життя сина. Свекруха навіть не подзвонила на день народження онуків, і це було дуже незвично.
Ігор намагався налагодити стосунки з мамою, але вона не тільки не йшла на контакт, а й відрадила всіх родичів спілкуватися з Ігорем і його сім’єю.
– Якщо чесно, я думаю, що це дуже нерозумно! – нарешті не витримала Наталя і дозволила собі висловитися.
– Що нерозумно? – Ігор здивовано поглянув на дружину.
– Що твоя мати ображається через невдалу вечерю. Це всього лише вечеря!
– Так, ти права, – зітхнув чоловік. – Теж не бачу в цьому сенсу. Якщо чесно, мені вже байдуже, пробачить вона тебе чи ні.
– Пробачить мене? – розсміялася Наталя. – За що?
– Гаразд, беру свої слова назад.
Нарешті, до сорока років, Ігор усвідомив, що вже може вийти з-під маминого впливу і жити так, як йому зручно і комфортно, без участі численних родичів.
