Тимур, весь надушений і нагладжений, йшов до кафе, де сьогодні збирався зустрітися з Наталею.
Ох, як довго він її осипав компліментами на сайті знайомств. Неприступна дівчина, прямо-таки, але красива до чортиків!
Дуже вже йому хотілося дізнатися її ближче. Точніше, прямо дуже сильно близько. Власне, не вона була першою в таких його прагненнях.
Тимур був частим гостем на сайтах знайомств. Зазвичай паралельно спілкувався відразу з декількома вподобаними дівчатами.
А що ще робити? На роботі тиша, компанія повільно, але впевнено котиться на дно. Добре хоч зарплату поки платять.
Інші хлопці на роботі цілими днями граються в комп’ютерні ігри, а у Тима були інші захоплення – йому подобалися дівчата.
Він просто божеволів від них. Обожнював міняти їх як рукавички.
І ось вона – Наталка. Дуже симпатична брюнетка з каре. Пухкі губки. Очі, що дивляться прямо в душу! А як посміхається!
Так, фотки у неї, що треба. Залишалося сподіватися, що і в житті вона така ж гарна, як і на фотографіях, але в цьому він чомусь навіть не сумнівався.
Йшов вулицею і уявляв, як ця мила особа почне танути від його компліментів. Сам Тимур був дуже привабливим чоловіком.
Йому не складало труднощів укласти обрану красуню в ліжко. Іноді навіть на першому побаченні.
Але зазвичай він намагався не поспішати з подіями. Подобалася йому ця гонитва чи що? Ну, щось точно радувало.
І ось, він відкриває двері, оглядає кафе і бачить її! Пунктуальна. Прийшла навіть раніше за нього, значить, зацікавлена не менше.
— Привіт, красуне! — сказав він і посміхнувся, стріляючи очима.
— Привіт, Тимур! — відповіла вона і теж посміхнулася.
Начебто все гаразд. Прийшов точно не дарма! У житті дівчина ще красивіша.
— Не розчарована? — на всяк випадок запитав він.
— Ні в якому разі!
– Вже придумала, що замовити?
– Поки що обрала тільки каву!
Тимур сів за столик, пожираючи її очима. Він уже був готовий почати своє звичне залицяння, як раптом…
– Покажи мені свій паспорт! – попросила дівчина на першому побаченні.
– Мій паспорт? – здивовано запитав він.
— Твій паспорт! — знову сказала вона і посміхнулася, дивлячись на нього своїми привабливими сірими очима.
Паспорт? Вона перша, хто попросив про таке. Тимур трохи завагався. Ні, документи у нього при собі були, але показувати він їх точно не збирався.
По-перше, там стоїть печатка про шлюб. По-друге, фотографія вийшла жахлива.
По-третє, в паспорті були штампи про дітей – доньку трьох років і сина-першокласника. І навіщо їй це бачити?
Дружина, мабуть, не просто так вмовила його вписати дітей у паспорт. Вона прямо-таки наполягала на цьому свого часу!
Так-так, Тимур був одним з тих негідників, хто, будучи в шлюбі, залицяється до молодих дівчат на сайті знайомств.
Його зовсім не бентежила наявність дружини і дітей. Його дружина Оксана навіть не підозрювала про таємні пристрасті свого благовірного.
Та й навіщо їй знати? Нехай живе своїм життям, виховує їхніх дітей, займається господарством.
Дружина потрібна. Дружина – це добре. Дружина – це затишок у домі, тепла вечеря ввечері, пипрані та розвішані сорочки вранці.
Без дружини ніяк! Але й на ній одній світ не зупинився.
Іноді хочеться чогось пікантного, щоб не забувати про те, що ти чоловік у самому розквіті сил!
— То що покажеш? — знову запитала Наталка.
— Легко, якщо поясниш, навіщо? Або ти одна з тих дівчат, які шукають хлопця зі столичною пропискою?
Дівчина примружилася і оцінювально подивилася на нього. Хлопець явно з харизмою, тільки ось занадто вже очевидно бреше.
— Та ні, хочу переконатися, що ти не одружений!
— Кільця на пальці немає. Хіба цього недостатньо? Давай краще поговоримо про тебе!
— Поговоримо, відразу ж після того, як ти покажеш свій паспорт! Не переживай, я не збираюсь його красти чи псувати!
— Слухай, без образ, але це трохи дивно! Я не можу ось так просто дати в руки незнайомій людині свій паспорт!
Ось це вже зовсім нерозумно вийшло, але Тимур просто нічого кращого не придумав.
— Гаразд, як скажеш! — сказала вона, встаючи, вже готова піти.
— Стривай, ти куди?
— Немає паспорта, немає побачення! Все просто!
— Стій, не йди! Давай, я хоча б пригощу тебе вечерею!
— Поїсти я і вдома можу, дякую!
— Гаразд, я одружений! — випалив він. — Ти це і хотіла дізнатися? Але моя дружина тут зовсім ні до чого. Ти мені дуже подобаєшся!
Наталя посміхнулася і сіла на своє місце.
— Дружина тут ні до чого? Я тобі подобаюся? — перепитала вона, посміхаючись, але очі залишалися холодними.
— Звичайно! Вона просто дружина, а ти — ти справжня богиня!
— Та ну? Богиня? Так Оксані і передам! — сказала дівчина, ошелешивши Тимура ще більше.
— Ти знаєш мою дружину?
— А, на твою думку, хто мене сюди прислав? Дурненька, хотіла переконатися, що чоловічок їй вірний.
Ми навіть парі уклали. Побилися об заклад на гроші! Кільце, до речі, куди поділося? У кишеню чи в гаманець поклав?
Тут Тимур і зрозумів, що він вляпався, причому по самі вуха.
Не очікував він такого від своєї тихої і милої дружинки, яка тільки й робила, що здувала з нього пилинки.
— Що ти хочеш за те, щоб вона ні про що не дізналася!? — прямо запитав він.
— Сто тисяч гривень! — з гордовитою посмішкою відповіла Наталка.
— Скільки? Де я візьму тобі такі гроші?
— Ну, не знаю! Придумай щось. І краще швидше!
Вона дістала телефон, роблячи вигляд, що збирається набрати номер його дружини.
— Що ти робиш? Ні, не дзвони їй. Я дам тобі грошей! Тільки не дзвони!
— А у тебе хіба є стільки?
— Звичайно, кожен чоловік, який більш-менш поважає себе має заначку. — Впевнено сказав він, відкриваючи додаток на телефоні. — Тільки у мене всього сімдесят тисяч. Може, вистачить?
— Мало, але добре. Переказуй, скільки є! Мій телефон у тебе є.
Треба було бачити обличчя Тимура. З такою жадібністю він переказував свої кровно приховані від дружини гроші новій неприємній знайомій.
Ні, ще хвилину тому вона здавалася йому красунею, а тепер прямо — жаба з каре!
Телефон Наталі видав найприємніший звук, що повідомляв, що гроші надійшли на картку. Вона широко посміхнулася Тимуру і знову встала.
— З тобою приємно мати справу, Тимуре! Дякую!
— І що навіть кави не вип’єш? — з огидою запитав він.
— Ні, мене чоловік чекає вдома! — посміхнулася вона і пішла.
Що? Чоловік? Вона ще й заміжня? Так, давно він не відчував себе таким розлюченим.
Добре хоч не з сімейного бюджету розплатився за свою дурість, а то як потім дружині все це пояснювати?
Апетит зник за частку секунди. Тимур теж вийшов з кафе і попрямував до машини.
Якщо вже тут не вийшло, краще вдома поїсть. Хоч зайвий раз витрачатися не доведеться.
Під’їхавши до будинку, він краєм ока помітив, що світло у вікнах їхньої квартири не горить. Може, на прогулянку пішли?
Коли він піднявся на дванадцятий поверх і увійшов до квартири, то не знайшов ні дружину, ні дітей. На столі лише лежала записка.
“Шкода, що не сто, але все одно дякую! На перший час вистачить!”
Тимур не відразу здогадався, що всю цю авантюру провернула його дружина, що вона знайшла його листування в телефоні з іншими жінками і вирішила піти.
Оскільки доньку вони віддали в садок всього пару місяців тому, грошей у неї своїх майже не було, а піти в порожнечу з двома дітьми — так собі ідея.
Тепер гроші з’явилися. На перший час точно вистачить, а там і роботу зможе знайти.
Ще через кілька днів Тимур дізнався, що дружина подала на розлучення.
Звичайно, він намагався помиритися, тиснув на жалість через дітей, але нічого у нього не вийшло.
Обдурила його дружина, а він вважав її такою тихою і довірливою. Ще й на аліменти подала, коли їх все-таки розлучили, а потім на поділ майна. Гадина!
