– Боря, як ти себе почуваєш?
Наталя увійшла до кімнати й насамперед відсунула штори, щоб кімната наповнилася світлом.
У Бориса було достатньо часу, щоб сховати телефон під подушку й зробити вигляд, ніби йому боляче.
– Наталя, ти така турботлива сьогодні. Здається, стало трохи легше.
Вона сіла на ліжко поруч із чоловіком і з легкою усмішкою додала:
– Боря, це схоже на дитячий садок. Може, все-таки викликати лікаря?
– Ні, нізащо! Повір мені, таке іноді трапляється. Тиск іноді підскакує, але потім сам проходить. Не хочу, щоб нашу сім’ю знову обговорювали.
Ледь перестали шепотітися, що я на тобі через гроші одружився, а тепер ще почнуть говорити, що ти чоловіка хворого вибрала.
Наталя ніжно погладила його по волоссі. За п’ять років спільного життя вона чітко зрозуміла, що Борис зовсім не такий, яким здається. Актор. Проте вона його дуже кохала.
Розбиратися з його хворобою зараз просто не було часу. У її компанії йшли важливі переговори.
Борис значився її помічником більше для статусу, адже в бізнесі він майже не розбирався.
Щоб він не куксився через свою марність, вона створила ілюзію, що його підтримка необхідна, і Борис, можливо, сам у це вірив або просто добре грав свою роль.
Він справно ходив на роботу, обідали завжди разом, і їхнє життя було досить спокійним.
Борис був молодший за Наталю на дев’ять років. Зараз йому виповнилося вже 35, а їй було 44.
Вони познайомилися, коли він прийшов працювати менеджером у її компанію.
Чесно кажучи, менеджером він був посереднім, і за інших обставин їхні шляхи могли б і не перетнутися, якби не одна несподівана подія.
Це сталося, коли Наталя пізно ввечері поверталася від подруги. Вона вирішила скоротити шлях через безлюдні закутки старого міста.
Машина заглухла в найневідповіднішому місці. Тиша, непроглядна темрява і нікого навколо…
Наталя дістала телефон, щоб викликати таксі, але пристрій писнув і згас. Розрядився акумулятор.
Вона швидко озирнулася. До жвавої вулиці було метрів п’ятнадцять, але для цього потрібно було пройти крізь повну темряву.
Наталя вже збиралася сховатися в машині, як почула:
– Наталя Іванівна, все гаразд?
Вона здригнулася й обернулася. Перед нею стояв молодий чоловік.
– Ми знайомі?
– Я працюю у вас недавно.
Він дістав телефон, зателефонував і разом з нею дочекався евакуатора, а потім організував їй таксі.
Наталі сподобалося відчуття, що про неї піклуються.
Їхній роман почався так бурхливо, що Наталя часом боялася втратити розум, і багато хто навколо вважав, що це вже сталося.
Коли Борис запропонував Наталі руку і серце, її подруги та колеги говорили, що йому потрібні лише її гроші та гарне життя, і що через рік або два він, безперечно, її кине.
У вечір перед весіллям Наталя завела відверту розмову.
– Боря, я хочу, щоб ти мене зрозумів. Ніяких інтрижок на стороні. Якщо у тебе виникнуть проблеми чи сумніви, відразу кажи, і нам краще буде розійтися.
Я вже доросла, і не буду влаштовувати сцен чи істерик. По-перше, я дуже огидлива, а чоловік, що гуляє, це як зубна щітка, що побувала у всіх ротах. Ну, і всяка зараза…
По-друге, мені точно не потрібен ризик позашлюбних дітей. Я заробляю для свого майбутнього і не готова ділитися заробленим з твоїми нагуленими спадкоємцями, якщо тебе не стане.
– Я ніколи, за жодних обставин не зраджу тобі.
Наталя йому повірила. Надала йому кредит довіри, так би мовити.
***
– Сьогодні я затримаюся. У мене важлива ділова зустріч.
– Отже, я так і буду мучитися на самоті, поки дружина вічно зникає на переговорах.
– Наступного місяця у мене буде більше вільного часу. Може, на вихідні вдасться кудись вибратися.
– Це було б чудово, а то навколо лише справи й робота.
– У кого? У тебе?
Борис промовчав, а вона не стала загострювати увагу на тому, що він відпочиває частіше, ніж слід було б.
***
Переговори мали відбутися в затишному ресторані, а замовник був примхливим, але платоспроможним.
Наталя доклала максимум зусиль, щоб зацікавити його. Три місяці вона водила його по ресторанах, а потім демонструвала своє виробництво.
Але ось, нарешті, настав день підписання контракту. Наталя приїхала заздалегідь, зробила замовлення і занурилася в роздуми про контракт.
Зал був майже порожнім, тихо лунала музика, і Наталя лише на хвилину підняла очі від документів, коли їй принесли каву.
Перш ніж знову зануритися в папери, вона оглянула зал і помітила знайому постать.
Біля самого виходу, спиною до неї, сидів її Борис. Помилитися було неможливо. Чоловіка вона впізнала б серед тисяч.
Вона була вражена. Ще годину тому він скаржився на нездужання. Наталя забула про документи і з цікавістю стежила за ним.
Він взяв телефон, щоб комусь зателефонувати. Вона побачила, як Борис вийшов і повернув за ріг.
Наталя подивилася на годинник. До зустрічі з партнерами ще багато часу, і вона пішла за чоловіком.
Думки не давали спокою. Усе вказувало на те, що Борис її обманював.
Ймовірно, у нього була коханка, і він доглядав за нею за рахунок довірливої дружини.
Наталя була сповнена гніву й образи, але ридати від відчаю їй навіть на думку не спало.
Вона перестала плакати давно, коли в її житті з’явився перший зрадник.
Тоді Наталі було 23 роки. Сталася подія, яка перевернула її світ.
Вона закохалася, як це буває в книжках. Закохалася по-справжньому і з повною віддачею. І її почуття були взаємними.
Леонід, її обранець, виявився людиною, яка любила красиве життя. Вони будували плани на весілля, але так і не дійшли до РАГСу.
Леонід розвивав свої бізнес-проєкти, до яких і Наталя доклала руку.
Одного разу вона дізналася, що при надії, і обоє, здавалося, були щасливі.
На п’ятому місяці почалися ускладнення. Для порятунку дитини потрібні були дорогі ліки.
Наталя була впевнена, що вони разом допоможуть їхній дівчинці.
Коли Наталя поділилася своїми тривогами з Леонідом, його відповідь вразила:
– Ти в своєму розумі? Я повинен ризикувати грошима бізнесу без гарантій? Немає впевненості, що дитина буде здоровою. Треба позбутися її, а потім відновимося і народимо нормальну.
– Льоня, це наша дочка! Все буде добре, їй просто потрібні ліки. Це твоя дитина!
– Грошей не дам. Це остаточне рішення.
Наталя не втрачала надії і вірила, що він передумає. Але коштів на лікування він не дав, і все призвело до втрати дитини.
Їй сказали, що ускладнення взагалі ставлять під сумнів її можливість стати матір’ю в майбутньому.
Перше кохання було жорстоким, і вона більше не шукала романів. Борис став її першим чоловіком з тих пір.
Наталя багато років збирала сили й кошти, щоб знищити бізнес Леоніда, і їй це вдалося.
Коли він благав про пощаду, вона відповіла:
– Ти не пощадив мою дочку, чому я маю пощадити тебе?
***
Наталя поглянула з-за рогу і помітила, як Борис зникає за дверима. Вона пішла за ним, щоб встигнути до під’їзду і дізнатися, в яку саме квартиру він зайшов.
Вона впевнено подзвонила у двері. На порозі з’явилася молода дівчина, яка подивилася на жінку і крикнула:
– Боря, тут хтось прийшов!
Коли Борис вийшов у передпокій і зустрівся поглядом з Наталею, його обличчя змінилося.
– Заходь…
– Заходь?! Що тут відбувається?
– Будь ласка, тихіше, Наталю. Не лякай Віру, заходь.
Наталя увійшла, і Борис почав пояснювати:
– Я довго боявся, що це стане очевидним. У мене є дочка Віра. Сім років тому я завів роман, і ми розійшлися некрасиво.
Я не знав, що став батьком. Потім та жінка і Віра потрапили до лікарні після аварії. Мені встигла повідомити про її загибель.
Віра виявилася поранена… А я вже зустрічався з тобою. Олена – наймана няня, вона допомагає з Вірою, але не завжди може тут бути.
Звідси мої хвороби і відлучки. Вибач мене, знаю, що це неправильно.
Наталя дивилася на дівчинку, риси якої нагадували Бориса.
Віра сиділа в інвалідному візку, тримала в руках книгу і боязко поглядала на гостю. Наталя мовчала.
– У мене зараз зустріч. Важлива. Дуже…
Звичайно, це був привід, щоб піти. Вона не була готова до таких новин і не знала, як поводитися і що говорити.
***
Після вдалих переговорів, коли всі розійшлися, вона втомлено притиснула пальці до скронь.
Наталя розуміла, що настав час задуматися над тим, що їй робити далі.
У цей час Борис нервово ходив по кімнаті. Наталя ніколи не затримувалася. Він кілька разів дзвонив їй, але телефон був вимкнений.
Він знав, що їхнє життя навряд чи залишиться колишнім. Швидше за все, вона вирішить подати на розлучення. Він її обдурив…
Борис щиро кохав дружину, але якщо Наталя поставить його перед вибором, то він обере доньку.
З її здоров’ям все більш-менш налагодилося. Зараз вони можуть дозволити собі ліки, а у Віри навіть є невеликі поліпшення.
Але якщо гроші закінчаться… Ну що ж, він знайде роботу, піде на будівництво або займеться чимось іншим.
Двері грюкнули, і в коридорі почулися веселі голоси. Борис напружився.
Наталя була не одна. Схоже, вона вже прийняла рішення, і йому час збирати валізи.
Двері в кімнату відчинилися, і Наталя жваво запитала:
– Не розумію, чому нас ніхто не зустрічає? Чому ти сидиш у темряві?
Вона увімкнула світло, і Борис відступив назад. У кріслі сиділа усміхнена Віра, тримаючи в руках великого плюшевого ведмедя.
Того вечора вони з Наталею розмовляли до світанку.
Вона розповідала про той біль, який їй довелося пережити, а він зізнався, як сильно боявся її втратити.
***
Минуло два роки. Наталя сиділа на ліжку і дивилася на папірець. Двері обережно прочинилися.
– Мамо, можна увійти?
– Звичайно, Вірочко.
Віра повільно підійшла до неї на милицях. Нещодавно вона повернулася з-за кордону після лікування і тепер вчилася ходити заново.
– Мамо, я тебе образила?
– Чому ти так вирішила?
– Сьогодні ти якась не така.
– Це не через тебе, люба. Тут інша справа.
– Мамочко, не переймайся. Все налагодиться.
– Віро, звичайно, налагодиться. Лікар сказав, що у тебе скоро може з’явитися братик або сестричка.
– Це ж чудово, правда?
– Правда! Підемо здивуємо тата?
