— Мамо, ти сильно поспішаєш? Зараз швиденько заскочу, грошей на картку закину і поїдемо, добре?
— Добре, синку, ти не квапся, встигнемо, я не поспішаю, магазини зараз допізна працюють, вже все не розкуплять.
А тобі багато грошей на картку треба? А то, може, я тобі скину трохи, у мене є, а ти мені якраз живими грошима даси, не вірю я вашим карткам.
— Мені б тисяч 20, мамо. Є?
Галина Олександрівна, ледь почувши суму, замахала руками.
— Ой, що ти, що ти, Федько! У мене стільки нема. А тобі нащо таку величезну суму на картці тримати?
Люди розумні зараз навпаки радять, мовляв, знімати треба з картки гроші, а то скільки кругом шахраїв!
Федір глянув на матір і усміхнувся.
— Та що ти, мамо, не затримаються вони в мене на картці. Настуся попросила трохи скинути, ну і Віці теж треба, щоб не образливо було. Та й по дрібницях ще, за світло заплатити, за те, за інше.
— Це скільки ж ти дівкам грошей зібрався на картки переказати?
— 5 тисяч одній, та 5 другій.
— А за які заслуги їм такі грошиська, Федько? Чи не забагато буде їм по 5 тисяч?
Ти й так їм обом он як допомагаєш! Що одній аліменти, що другій, та скільки ще крім аліментів баби твої з тебе тягнуть!
Ти сам скоро без штанів залишишся, синку! Згадаєш мої слова, в добреньким все одно не будеш, скільки не давай, а матері їхні хоч би слово добре про тебе сказали.
Федір якось враз розсердився, нахмурився, звів брови на переніссі й суворо глянув на матір.
— Ти ось що, мамо… У мою кишеню не лізь. Зношу одні штани — нові куплю, а скільки грошей мені донькам своїм давати — не твоя справа.
Галина Олександрівна підібгала губи й відвернулася, вдаючи, що дивиться у вікно.
Федір, бачачи, що образив матір, трохи пом’якшав, усміхнувся й сказав:
— Мамо, може досить вже, га? Ти зрозумій, це мої дівчата! Мої, не чиїсь.
Моя кров, твоя, татова. Хто їм ще допоможе, як не я?
Хто їх забезпечувати, по-твоєму, повинен?
От ти мовчиш, коли я вам допомагаю, коли Ірці грошей підкидаю, та племінникам. То чому мої доньки тобі поперек горла стоять? Чому, мамо?
Галина, продовжуючи дивитися у вікно, мовчала.
Федір теж замовк, зосередившись на дорозі.
Так, у мовчанні й їхали.
Федір задумався й грішним ділом забув, що не один у машині, а тому аж здригнувся, коли мати раптово почала говорити.
Голосно, верескливо, так, що кожне слово проникало глибоко в голову й віддавало там неприємним дзвоном.
— У дівок твоїх, Федько, та ж у них крім батька ще й матері є, а в матерів чоловіки інші. Тьху, вертихвістки, що одна, що друга!
— Хто вертихвістки, мамо?
— А хіба не ясно, хто? Що матері, що доньки! Як що треба від тебе, так без мила куди треба залізуть, а так – і як звати не пам’ятають!
— Ти вважаєш, що моїх дітей повинні виховувати й утримувати чужі чоловіки, з якими їхні матері живуть? А з якої радості?
— А з такої! Вже якщо взяв із причепом, то неси відповідальність. А то взяли моду, Федько те, Федько се!
Кажу ж, без штанів скоро залишишся, і дах на голову впаде, поки ремонт доробиш у квартирі!
— А я нікуди не поспішаю. Все встигну, але доньок не покину. Все, мам. Розмову закінчено.
Галина Олександрівна додому приїхала зовсім не в дусі.
Ні, це зовсім нікуди не годиться. Їздять на Федькові ці його колишні, як хочуть, а він і радий старатися, з останніх сил вибивається.
Одна рама й залишилася від сина, схуд, змарнів.
Мало того, що аліменти їм кожній платить, одягає-взуває, та й так ще грошей дає. А сам же не мільйони заробляє!
Квартиру вбиту купив, а ремонт п’ятий рік не може зробити, все у своїй халупі живе.
Ні, ти дивись, який! І слова йому не скажи, все навперейми сприймає. Треба ж так, мої доньки, і все тут!
А тут же бабця надвоє ворожила, чиї вони, чи то його, а чи то ні.
Федько одружився не сказати, що рано. Йому вже до 30 років було, а все бігав, як шибайголова.
А тут побачив сусідську внучку і пропав. І ця дрібнота, не дивись, що й 20 років нема, а очима стріляє, вишкіряється.
От і довишкірялися, пузо на ніс полізло.
Ох, як не хотіла Галина цю Олю! Вони ж із сусідами закляті вороги, а дивись-но, породичатися довелося.
Федько особливо не питав, так, перед фактом поставив, мовляв, одружуюся, і все тут.
А Галя з чоловіком що?
Поскрипіли зубами, побурчали, та на тому й сіли.
У Федька хатина убога була, там і стали жити. Галина все з єхидством до Ольги підходила, мовляв, ну як тобі в заміжжі живеться?
Після міської квартири та в цю халупу?
Ольга тільки усміхалася у відповідь, мовляв, все чудово, звикаю потихеньку. Федько от воду в дім обіцяв провести, та туалет зробити.
Настуся в них зʼявилася, то Федір працював на знос, усе для своїх дівчаток.
І туалет, і вода в дім, і одяг — не одяг. Добре жили, нічого не скажеш.
А потім, коли Настусі років 5 було, немов кішка чорна між ними пробігла.
Може, материні молитви до Бога дійшли, що не пара вони, а може, просто характерами не зійшлися.
Розійшлися вони тоді зі скандалом.
Ольга Настю зібрала, та в місто до себе поїхала. Федір у ту пору як з котушок зірвався. Спочатку, звичайно, помиритися хотів, та куди там!
Вперлася Ольга, і ні в яку. Тоді от і пити Федько став.
Безбожно, по-чорному. Пив, та жінок міняв, одна за одною.
З пів року так і минуло, а потім Ольга до бабці в гості приїхала, і знову у них любов закрутилася, та назад вони зійшлися.
Скількись прожили, та так сталося, що Ольга про Федора пригоди дізналася.
Про те, що коли не жили вони разом, не дуже-то він сумував. А дізналася як?
Плітки по містечку пішли, мовляв, у Федька Савіна дочка зʼявилася, а він і визнавати не хоче. Ох і сполошився тоді Федько!
Адже не знав він, та жінка й словом не обмовилася, все мовчки, самостійно вирішила, та дівчинку собі залишила.
Вона вже теж не молода була, та паняночка, а діток не вдавалося мати до того віку, а тут, із Федьком, немов по маслу вийшло.
Федько, як на дівку глянув, так і занімів.
Тут і експертизи не треба, одразу видно, що його. Прийшов (розповідь спеціально для сайту Цей День) додому, та перед Ольгою покаявся, так, мовляв, і так, винен, гуляв, поки не жили ми з тобою.
Винен, не втримався, але про дитя ні сном, ні духом не знав.
От що хочеш роби зі мною, хоч страть, хоч помилуй, а доньку свою не покину. Настуся мені рідна, кровиночка, так і ця дівчинка моя, рідна.
Ольга, хоч брови й нахмурила, а Федора навіть поважати стала. Це ж треба, який! Та інший би на його місці відпирався, і дитину нізащо не визнав, а цей сидить, голову похилив, страчуйте його, чи милуйте, ваша справа.
Пробачила, а куди його дівати?
Хоч і наробив шкоди, а все ж свій, рідний.
Так і жили. Федір ту дівчинку вдочерив, та офіційно аліменти їй платив. І мало аліментів, так ще й крім того то те купить дівчинці, то інше, то матері зайву тисячу суне, мовляв, купи що треба.
Ольга хоч і не бідувала, вистачало їй грошей, а все одно неприємно було, що він тій, іншій доньці нарівні з її дівчинкою допомагає, якийсь черв’як у душі копошився.
Копошився цей черв’як довго, та дірку й прогриз у душі.
Стали знову Ольга з Федором сваритися, не на життя, а на смерть.
Точніше, сварилася в основному Ольга, а Федір, ледь скандал почувши, тікав з дому. А одного разу не витримав, та й сказав у серцях, мовляв, ніж так жити, Олю, та за дитину свою постійно лаятися, вже краще розійтися.
Ольга подумала-подумала, та й вирішила, що правий чоловік.
Зібралася знову, та й поїхала в місто, тим більше там і для дитини можливостей більше. Так і став Федір на двох доньок аліменти платити.
Ольга спочатку думала, що крім аліментів більше нічого й не дочекається від колишнього чоловіка, а ти дивись-но, чесний Федір.
Тисячу одній доньці дає, так одразу й другій, мовляв, щоб не образливо було.
Одній курточку до зими купить, і другу по магазинах водить, мовляв, вибирай, доню.
І на канікулах Федір доньок до себе брав, мовляв, дівчата — сестри, і раз вже так вийшло, то повинні вони знати одна одну.
Мовляв, ви, жінки дорослі, не противтеся, нехай дівчата спілкуються. Ми не вічні, а вони все ж рідні. А жінки що?
Подумали, та й вирішили, що правий Федір.
Нехай спілкуються сестри, тим більше, що образ між ними немає, батько нікого не виділяє й любить їх однаково.
Вже й донька старша школу закінчити встигла, і колишня дружина заміж вийшла, і новому чоловікові дитину подарувала, і молодша донька в старших класах, а тато все так само їм допомагає.
Одній доньці 5 тисяч дасть, і другій слідом, мовляв, усе порівну. Для Галини ця допомога — як кістка в горлі. От ще!
Ірка, сестра молодша Федькова, одна тягнеться, трьох дітей має від різних батьків, і тільки один сяк-так допомагає, а ті двоє, як “справжні” мужики, справу зробили — і в кущі.
Галина вважає, що сестрі також підтримка фінансова потрібна, щоб Федір так само чинив з ними як і з доньками, рідня все таки.
Чи то заздрить тому, що може син заробляти та донькам допомагати, чи то переживає, що їм, батькам, та сестрі з племінниками менше перепаде, а тільки вічно невдоволена мати, мовляв, досить, Федько, великі вони вже, та й матері в них є, нехай теж ворушаться.
Та й взагалі, платиш аліменти — і досить з них, не треба їх балувати, щоб вони шикували на твої гроші.
Федір якось спитав у матері, мовляв, а ти багато (розповідь спеціально для сайту Цей День) на одну свою пенсію шикуєш?
Отож, мамо.
Дороге зараз життя, а це ж дівчата, у них на одні труси та помади скільки грошей іде! От і допомагаю, поки можу.
А Федір усе переживає, що в такий важкий час немає в нього можливості донькам із житлом допомогти, не по силах йому це.
Потихеньку відкладає їм на весілля, щоб потім несподіванкою не стали новини про заміжжя.
Настуся он вже з нареченим приїжджала, познайомила батька з кавалером.
Доросла вже, інститут через 2 роки закінчить.
Та й Віка, не дивись, що молодша, теж хлопці кругами в’ються.
Не встигнеш озирнутися, як кажуть.
Дівчата батька свого люблять без тями й пам’яті, і не тільки через гроші.
Добрий він, татусь, хороший і справедливий у них.
І навіть у думках не виникло ні в молодшої доньки, ні в старшої про батька погано сказати, тому що в обох мами за тата горою стоять.
Так, і такі татусі бувають. Хай не так часто, рідкісний екземпляр такі батьки, але трапляються. Ех, частіше б.
