— Сеня, мені треба купити доньці підгузки, — тихо промовила Лера. — Вони майже закінчилися, залишилося кілька штук.
— Купуй, — промовив чоловік, не відриваючись від монітора.
У нього бій був у самому розпалі, і розмови про підгузки його зараз мало хвилювали.
— У мене немає грошей, — ще тихіше сказала дружина.
— От дідько! — вдарив рукою по столу Арсеній. Бій був програний, і настрій одразу впав. — Лера, чому ти обов’язково до мене чіпляєшся, коли я зайнятий?
— Але ти весь вечір сидиш біля комп’ютера, коли мені про це сказати? — засмучено запитала Валерія.
— Коли-небудь іншим разом! І що це значить, грошей немає?! Я ж тобі два тижні тому давав.
— Вони скінчилися, — винувато промовила Лера.
Хоча звинувачувати себе їй не було за що. З тих грошей, що їй дав Арсеній, на себе вона не витратила ні копійки. Вона навіть їжу купувала тільки ту, яку любить і їсть її чоловік.
Лера згадала, як вона дивилася на свою улюблену булочку в магазині, яка й коштувала зовсім мало, але купити не наважилася.
Про одяг, косметику та якісь процедури по догляду й говорити не було чого.
— Скінчилися?! — обурився Арсеній. — Я розраховував, що тобі цього на місяць вистачить!
— Сеня, але ж я купую продукти і дитині все необхідне…
— Та що там їй у рік потрібно? — буркнув він. — Ти марнотратниця, Лера.
— Та я нічого зайвого не беру, — пробурмотіла жінка. — Ти ж бачиш…
— Що я бачу? — зітхнув Сеня. — Я бачу, що я працюю на сім’ю, а ти все витрачаєш. Перекажу тобі ще дві тисячі, викручуйся, як хочеш. Але до кінця місяця більше грошей не проси.
Лера мовчки вийшла з кімнати. До того ж донька якраз прокинулася, треба буде її погодувати і сходити погуляти.
Заодно й підгузки купить, мабуть, одні з найдешевших.
До того, як Лера опинилась при надії, вона неофіційно працювала в одній із компаній.
Коли вони з Арсенієм планували дитину, вона пропонувала влаштуватися на іншу, менш оплачувану роботу, але де гроші їй даватимуть не в конверті. Але Сеня не погодився на такий варіант.
Сказав, що під час відпустки по догляду за дитиною вона все одно копійки отримуватиме. Краще вони зараз накопичать, а там він уже зможе їх забезпечити.
Чоловік Лери заробляв добре, ось тільки грошима з родиною він неохоче ділився.
Лері щоразу доводилося випрошувати хоч скільки-небудь.
А коли виділені кошти закінчувалися, вона одразу ж слухала лекцію на тему того, яка вона марнотратниця.
Поки жінка гуляла з донькою, їй зателефонувала її мама і запросила їх у гості. Лера була рада, хоч якесь спілкування.
Чоловік лише грав у комп’ютерні ігри, а з нею він особливо й не розмовляв.
А з огляду на те, що вона сиділа вдома з дитиною, Лері того самого спілкування дуже бракувало.
Жінка хотіла б ходити з малечею на всілякі розвиваючі заняття або в басейн. Там можна і з іншими матусями поспілкуватися, і малечі корисно.
Але все знову впиралося в гроші. Лера знала, що Сеня не схвалить цю затію, тому й не питала.
— Ну, як ви поживаєте? — запитала мама Лери, посадивши онучку до себе на коліна.
— Все нормально, — занадто швидко відповіла жінка.
Вона намагалася не виносити сміття з хати й не скаржитися на чоловіка.
— Ти зовсім схудла, — похитала мама головою. — Ти хоч щось їси?
— Звичайно, їм, — обурилася Валерія. — Просто з Нікою багато сил витрачаю. То ми гуляємо, то граємо, то по магазинах.
— Арсеній же сьогодні вдома, міг би й погуляти з донькою, а ти б відпочила, — невдоволено промовила мама Лери.
— Ну, йому ж теж треба відпочивати… — заперечила жінка.
— А тобі? Лера, я не хочу лізти у вашу сім’ю, але ти вже повністю виснажена. Вибралася б кудись із подружками. Якщо Арсеній з Нікою сидіти не хоче, то я посиджу.
— Та причому тут хоче, не хоче, — зітхнула Лера. — Просто, це ж зайві витрати. Та й одягнути мені нічого. Все, що носила до пологів, тепер завелике.
— Зате чоловік щоразу в новому одязі, — похитала головою мама Лери.
— Ну, він ходить на роботу і заробляє гроші… — пробурмотіла жінка.
— А ти сидиш з вашою дитиною. Значить, маєш ті ж права на ці гроші, що й він.
— Мамо, досить, — обурилася Лера. — У нас усе гаразд. Розберемося.
Наступного дня Арсеній повернувся з роботи дуже щасливим.
— Чому ти так сяєш? — з посмішкою запитала Лера.
— Купив собі ігрову мишку! — він дістав коробку. — Тепер я їх усіх рознесу…
— Зрозуміло… — промовила жінка.
Поки чоловік грав, Лера пошукала в інтернеті вартість цієї мишки. А коли побачила, то одразу засмутилася.
Майже сім тисяч… Значить, на це у нього гроші є, а на підгузки для дитини немає?
Вона зовсім не була проти, щоб чоловік іноді балував себе. Але тільки їй теж хотілося балувати себе, та й дитину.
Адже вона їй майже нічого не купує, все в основному родичі та подруги дарують.
Лера постійно дивиться на гарні сукні для доньки, але не може дозволити собі їх купити.
У цей момент щось перемкнулося в голові у жінки. Можливо, ще й мамині слова вплинули.
Вона усвідомила, що декретні гроші вона не отримує, тому що чоловік свого часу був проти зміни місця роботи.
Працювати вона не може, бо сидить з дитиною.
Але й дитина, і все інше (у тому числі обіцянки Арсенія про те, що він утримуватиме сім’ю), було їхнім спільним рішенням.
Поки Лера не втратила всю впевненість, вона зважилася на розмову з чоловіком.
— Нам треба поговорити, — промовила вона, заходячи в кімнату.
— Пізніше, у мене скоро гра почнеться, — розпаковуючи мишку, промовив Арсеній.
— Ні, зараз.
Він здивовано подивився на свою дружину. Зазвичай вона не сперечалася з ним.
— Гаразд. Що таке?
— Арсеній, мені не вистачає тих грошей, що ти даєш. Навіть на продукти не вистачає. Я вже не кажу про те, що за останній рік собі навіть нових шкарпеток не купила.
Нам потрібно сісти й продумати наш бюджет. Я можу переглянути всі витрати, розрахувати…
— Стоп-стоп! — перебив він її. — Тобто, ти зібралася рахувати мої гроші? А ти не знахабніла?
— Наші гроші. Ми родина, і твій обов’язок — утримувати родину, поки я не можу цього робити. Як тільки Ніка піде в садок, а я вийду на роботу, можемо вести роздільний бюджет.
А зараз ми маємо правильно розподілити кошти. Щоб не виходило так, що на підгузки для дитини грошей немає, зате на іграшку за сім тисяч — є.
— Так! — встав зі стільця Арсеній. — Я заробляю гроші, і я буду вирішувати, скільки я повинен тобі давати, а скільки витрачати на себе, зрозуміло тобі?!
Леру всю трясло. Хотілося розплакатися, але вона стрималася.
— Тоді я подам до суду на аліменти, — сухо сказала вона. — І я впевнена, що сума аліментів буде більшою, ніж ти мені зараз даєш грошей.
З огляду на те, що це становитиме всього чверть від твоєї зарплати. Але в цьому випадку я ще подам і на розлучення.
Я не збираюся марнотратити гроші, я просто хочу купувати щось крім продуктів і підгузків.
І хоча б зрідка балувати себе і нашу дитину. Не такими сумами, звичайно, якими балуєш себе ти.
— Ти цього не зробиш, — хмикнув Арсеній.
Тоді Лера встала з дивана і пішла до спальні. Там вона почала збирати свої речі та речі доньки.
— Що ти задумала? — запитав чоловік, йдучи за Валерією.
— Поїду до мами. Подам заяву на розлучення і відразу на аліменти. Я якось проживу. А ти зможеш спокійно витрачати свою частину грошей на те, на що захочеш.
Сеня щось пирхнув і пішов грати. Але нічого не виходило, бо думками він був далеко. У підсумку він вимкнув комп’ютер і підійшов до своєї дружини.
— Гаразд, давай все порахуємо, — неохоче погодився він.
Лера показала Арсенію всі чеки в банківському додатку. Він був трохи шокований цінами, хоч і намагався цього не показувати.
Потім вони разом розрахували бюджет на щоденні витрати, і Лера додала невелику суму особистих витрат.
Після того, як вона взагалі не могла собі нічого дозволити, така сума здавалася їй просто космічною.
Арсеній мовчки переказав своїй дружині ті гроші, яких не вистачало. А потім повернувся до гри, хоча думками все одно був не тут.
Лера ж була задоволена. Була задоволена тим, що більше не доведеться економити на всьому і купувати найдешевші підгузки.
Була задоволена, що змогла відстояти свою точку зору.
А ще була задоволена, що чоловік, незважаючи на свою впертість, все ж вислухав її і визнав правою. Хоч і довелося вдатися до крайніх заходів.
