До аеропорту чоловік привіз Дашу рівно за три години до вильоту. Любив у всьому порядок, і тут теж відзначився.
Стояти з нею в черзі на реєстрацію він відмовився і, пославшись на ділову зустріч з якимось Віктором, поспішив поїхати.
«Давай, давай, біжи до своєї «Вітьки», чи як там її звуть? Насмішив», – сумно думала Даша, дивлячись услід чоловікові, що віддалявся.
Віталій був її другим чоловіком. З першим вона не прожила й року.
Але за іронією долі так склалося, що, як і перший, другий чоловік теж був на п’ять років старший за неї.
І той, і інший були дещо худорлявими і мали однаковий зріст, трохи не досягаючи двох метрів.
«Умію я вибирати собі чоловіків за стандартом», – посміхалася вона про себе частенько.
На цьому загальні характеристики колишнього і теперішнього чоловіка закінчувалися.
Колишній, Славка, був пілотом цивільних авіаліній. Правда, далі сусіднього регіону його рейси не здійснювалися.
Відмінною рисою В’ячеслава була наполегливість, яку Даша по-своєму називала впертістю.
Саме вона, ця впертість колишнього, і стала в якійсь мірі причиною їхнього розлучення.
Віталій же не був ні наполегливим, ні впертим. Зате успішно обіймав високооплачувану посаду у великій організації.
Віталій ніколи не сперечався з дружиною з приводу її чергової примхи чи бажання, все виконуючи практично відразу.
На відміну від першого, другий чоловік мав престижну машину, трикімнатну квартиру в елітній новобудові і досить заможних батьків.
Свекор Даші був заступником у великій компанії, а мати очолювала відділ у міській адміністрації.
Вдруге Дар’я вийшла заміж тільки через два роки після розлучення зі Славою.
Ще через рік вона народила сина, чому другий чоловік був невимовно радий.
Минуло ще два роки, і з Віталієм щось сталося. Ні, до дружини він ставився так само, як і на початку після весілля. Але одного разу близька подруга Маша її просто приголомшила.
– Твій почав бігати за жінками. Ти, напевно, ще не в курсі? Ну, не дивно, ти як і всі дружини, які про все дізнаються останніми, – видала вона Даші.
Почувши таку новину, Даша спочатку не повірила подрузі. Але через деякий час вже з іншого джерела отримала підтвердження її слів.
– Не займайся дурницями, – відповіла їй Машка з приводу розлучення. – Ти вже одного разу розлучалася. Потім два роки з трудом кінці з кінцями зводила.
Твій Віталік з тебе буквально пилинки здуває. Сина любить до божевілля. А те, що почав тягатися за жінками, так це у чоловіків його віку буває.
Адже йому через три роки виповниться сорок? Ну ось! Вважай, що для нього це щось на зразок лебединої пісні. Перебіситься і заспокоїться.
– А раптом піде? – не погодилася Даша з подругою.
– Що? – здивувалася та. – Не сміши мене! Ти подивися на себе і на ту, з якою він шури-мури крутить.
Ти хто? Фахівець з вищою освітою. Хоч і в декреті зараз. Але у фірмі про тебе пам’ятають і чекають, коли ти вийдеш.
А Віталькіна підстилка в дитсадку працює. Чужим дітям соплі витирає. Ти б подивилася на це створіння. Жах! Та я тобі її завтра покажу.
Дитячою працівницею Віталій не обмежився. Місяця через три, як повідомила всюдисуща Машка, у нього з’явилося нове захоплення.
Черговою коханкою стала операторка з автозаправної станції. Щоб подивитися на неї, Даша спеціально з’їздила на міську околицю, де вона працювала.
Виходило так, що про всі або майже всі пригоди чоловіка Даші було відомо.
Спочатку вона буквально місця собі не знаходила через таке ставлення до себе з боку чоловіка, але потім почуття досади і образи притупилося.
Даша трохи заспокоїлася, і величезну роль в цьому зіграла подруга, яка переконала її в тому, що, коли тобі вже за тридцять, то краще змиритися.
Тим більше, що про сім’ю Віталій дбав так само, як раніше, а може, навіть і краще. З фінансами у Дар’ї проблем не було.
– Та й це не зовсім зрада, – переконувала подругу Машка, – просто чоловік знає, що йому скоро сорок, а там уже й п’ятий десяток потягнеться.
Ось він і намагається самоствердитися. У багатьох таке трапляється. Мій Михайло теж жодної спідниці не пропускає.
Закінчилася декретна відпустка, Даша вийшла на роботу, чому у фірмі і справді були по-справжньому раді.
Минуло пів року. Якось увечері Віталій, повернувшись додому після наради, а швидше за все, від своєї чергової пасії, запропонував дружині з’їздити в подорож.
– У мене тут трохи вільних грошей назбиралось. Порахував, якраз на двотижневу путівку в Тайланді вистачить. Ти ж зможеш взяти відпустку з наступного тижня?
– А сина куди? Чи з собою його візьмемо? – злегка здивувалася дружина.
Пропозиція чоловіка по-справжньому порадувала Дашу. Давно вони не відпочивали удвох. Але ось…
– Даша, тут така справа… Мені леліти не можна. Ти ж знаєш, що у нас зараз поки заборона на виїзд, бо термінові угоди можуть зірватися, – поморщився Віталій. – Я сина до твоєї мами вранці відвозитиму.
Вона вже другий місяць на пенсії. Та й сама теща мені якось натякала, що з онуком би посиділа із задоволенням.
З того часу минуло більше двох років.
Тепер двічі на рік Віталій відправляв Дашу в якусь країну відпочити. Одну. Удвох вони їздили вкрай рідко.
Жінка чудово розуміла, що таким чином чоловік отримує для себе свободу на цілих два тижні, що дозволяє йому досхочу проводити час з черговою своєю коханою…
… Пройшовши реєстрацію, Даша сиділа в очікуванні посадки на літак. Її думки були не райдужними.
Чоловік її не любив і продовжував бігати за жінками, і з цим вона нічого не могла вдіяти.
Тим часом час наближався до пів на другу, і пасажири потихеньку почали шикуватися в чергу до виходу на посадку.
У нічному вікні Даша побачила літак, що стояв біля посадкового рукава.
«Добре, що невеликий, – подумала жінка. – А Віталік вкотре збрехав, і цей китайський острів Хайнань не користується особливою популярністю, через це і літак маленький.
А чоловік лапшу на вуха вішав, що з трудом путівку вдалося купити. Грошей пошкодував на Балі.
Ці путівки найдешевші, сама перевірила. Та годі… Хоч у Китаї побуваю. Шкода, звичайно, що одна.
Восени добре з Машкою відпочили. Її чоловічок теж іноді відправляє подорожувати. Шкода, рідко – з грошима у нього гірше, ніж у мого любителя жінок».
Стоячи в черзі на посадку, Даша розглядала пасажирів. Нічого особливого в них не було. Цікаво, хто з них опиниться поруч з нею, в сусідньому кріслі?
При реєстрації жінка попросила місце біля вікна, але її крісло виявилося біля проходу.
«Віталій любить так сидіти, – чомусь згадала Даша польоти з чоловіком, який іноді літав з дружиною на відпочинок. – Стверджує, що біля проходу він може хоч іноді витягнути свої довгі ноги.
Так, наступного разу потрібно не лінуватися і зареєструватися на рейс за добу».
Несподівано черга рушила. Ні, на посадку ще не запрошували. Просто люди від нудьги звернули увагу на екіпаж, що йшов по залу.
Його поява – вірна ознака того, що через кілька хвилин ти сам опинишся в салоні літака.
Даша теж глянула на двох пілотів і стюардес, що наближалися до виходу. Попереду крокував досить високий чоловік.
«Командир, напевно, – подумала вона. – Ох, як на Славка мого колишнього дуже схожий. Такий же високий і худий. Цікаво, а де зараз Славік?»
Поки черга просувалася до посадкового рукава і далі в салон, Дар’я, сама того не бажаючи, перебирала в пам’яті події, пов’язані з її першим шлюбом.
Слава після льотного училища відразу ж отримав місце в регіональній авіакомпанії. Спочатку літав другим пілотом, а незабаром – і першим.
«Все правильно, – згадувала вона, сідаючи у своє крісло, – Славку в посаді підвищили через два місяці після нашого весілля.
Ось він радівав тоді! Як дитина, їй-богу! Ще сказав, що раніше терміну підвищили.
У них в компанії проблеми були з пілотами, ось і став він командиром».
У колишнього чоловіка житла свого не було. На пропозицію Даші пожити якийсь час з її батьками він тоді відповів відмовою.
Ще до весілля жінці вдалося з’ясувати розмір зарплати Слави. Звичайно, її не можна було назвати дуже великою, але самій дівчині на той момент про таку навіть і мріяти не доводилося.
«Іпотеку ми цілком можемо собі дозволити, – думала вона, плануючи спільне життя з пілотом. – А вже потім можна відкладати, щоб на двокімнатну накопичити».
Уже в перший місяць спільного життя з’ясувалося, що про серйозні накопичення поки навіть мріяти не доводиться.
Слава тоді раптом почав платити за уроки англійської мови, які вела вдома знайома жінка. І сума виходила чимала.
– Ну навіщо тобі це? – намагалася натиснути на чоловіка Даша. – Спочатку з житлом проблему треба вирішити, а вже потім про англійську думати будеш.
– Та зрозумій ти! – не погоджувався молодий чоловік. – Якщо все відкладати на потім, то може вийти, що ми так і залишимося на рівні, який у нас є.
Ну, купимо ми квартиру, і що далі? Я все так само по області буду літати? На цьому стародавньому літаку.
Неприємні розмови про витрати чоловіка на навчання відбувалися все частіше. Упертість його доводила Дашу до такого стану, що вона часто переходила на крик.
Якось їй терміново знадобилися гроші на куртку, таку, як у подруги, а чоловік відмовився їх дати. Йому завтра потрібно було заплатити за уроки англійської. І Даша не витримала.
Зібравши в сумку частину своїх речей, дружина викликала таксі. Коли вона мовчки збиралася, Слава теж мовчав.
Він навіть нічого не сказав їй у відповідь, почувши слова:
– На розлучення завтра подам сама. Досить, дістав ти мене своїми планами на майбутнє. Я жити хочу зараз!
Всі ці спогади зараз неабияк зіпсували настрій жінці.
Іноді їй здавалося, що всередині вона чує голос колишнього чоловіка, а перед очима постійно спливала картинка – В’ячеслав, що стояв посеред кімнати і не сказав їй ні слова.
Дар’я пішла тоді від нього, так і не почувши прохань залишитися.
Неприємні і важкі думки стали причиною того, що жінка не розчула голос пілота, який повідомив про початок буксирування літака і вимогу пристебнути ремені.
Вона не звернула уваги і на стюардесу, яка стояла поруч і показувала, де знаходяться аварійні виходи і як користуватися кисневою маскою.
– Вибачте, – відірвав Дашу від спогадів жіночий голос, – я вперше лечу. Чоловік нічого, а я ось боюся. Ви не знаєте, як від цього позбутися?
З питанням до досвідченої мандрівниці Даші звернулася сусідка, жінка років шістдесяти. Вона зраділа проханню, оскільки незнайомка відволікла її від неприємних спогадів.
Даша посміхнулася і запропонувала попутниці думати про щось хороше.
– Не переживайте, все буде добре. Я літаю часто і щоразу дивуюся, наскільки все злагоджено і продумано в роботі екіпажу. Думайте про майбутній відпочинок.
«Бреше Віталій, не буде він до мами сина вранці відвозити, – згадала жінка слова чоловіка. – Синок там два тижні буде жити безвилазно.
А цей прохвост буде зі своєю дамою прохолоджуватися. Треба ж, знову знайшов собі лахудру. Ніби спеціально таких вибирає – некрасивих і невдалих у житті».
Спіймавши себе на тому, що замість хороших роздумів знову вийшли погані, Дар’я неприємно скривилася.
Всі ці зради чоловіка, хоча вона і намагалася до них звикнути, вже добряче їй набридли.
Добре, що хоч ніяких розмов з цього приводу ні на роботі, ні серед знайомих, немає. Та й чоловік щедрий, ніколи не скупиться.
«Взагалі-то, він непоганий, – дійшла висновку жінка. – І багато хто зі знайомих мені заздрить, я знаю. Якби ще таким бабієм не був, взагалі ціни б йому не було!»
Тут у салоні почувся чоловічий голос. Говорив командир повітряного судна. Він повідомив пасажирам, що літак набрав потрібну висоту і можна відстебнути ремені.
Слухаючи голос командира, Даша відчувала незрозумілий озноб. Помилитися вона не могла! Це був голос її першого чоловіка.
Так, вона права – В’ячеслав повідомив пасажирам своє ім’я та прізвище.
Дивлячись на стюардес, що пересувалися по проходу, Даша мимоволі згадала той дивовижний вечір.
З Віталієм вони тоді жили ще в цивільному шлюбі, в його великій затишній квартирі. Дар’я сиділа біля телевізора, а чоловік був в іншій кімнаті, яку для важливості називав кабінетом.
Йшли місцеві новини. Взагалі-то дивитися їх Даша не любила і не планувала, але відразу після закінчення починалася чергова серія нового серіалу.
– Що? – почувся голос Віталія, який входив до кімнати. – Про що вони? Якої такої катастрофи вдалося запобігти?
– Та літак мало не розбився, – кивнула на екран Даша, – щось сталося з двигуном, і вони на галявині сіли. Пощастило!
Віталій мимоволі присів поруч з коханою. У цей момент на екрані разом з дівчиною-журналісткою з’явилися два пілоти. Одним з них виявився Слава, перший чоловік Дар’ї.
Мало що розуміючи від несподіваного відкриття, вона із захватом слухала розповідь колишнього.
Він розповів глядачам про те, як у них один за одним зупинилися двигуни, як намагалися запустити хоча б один, потім передали сигнал і побачили величезну галявину.
І як намагалися дотягнути до неї, утримуючи літак майже на рівні землі.
– Ми дуже сподівалися на те, що морози встигли скути землю, – розповідали пілоти на телеекрані, – і снігу ще зовсім мало. Так що все мало вийти.
Потрясло пасажирів на нерівностях сильно, не без того! Але ніхто не постраждав, а це головне.
– Цікаво, чим для них все це закінчиться? – запитав Віталій. – Мужики, можна сказати, подвиг здійснили.
Тепер одне з двох – або нагородять, або до польотів не допустять. У кращому випадку потім будуть на «кукурузниках» літати.
– Ти так думаєш? – повернулася до співмешканця Дар’я.
– А що тут думати? – посміхнувся він. – Когось же треба винними зробити. Ось і звалять все на пілотів. А ти чого така розгублена?
– За людей страшно, – тремтячим голосом відповіла вона.
Звичайно, Віталій не знав, що командир цього літака був її колишнім чоловіком. І в той момент дівчина чомусь боялася, що він це зрозуміє.
А ще відчує, що і через кілька років вона все ще шкодує про розлучення і часто зі справжньою тугою згадує Славіка, намагаючись хоч щось про нього дізнатися.
– Але ж там все добре закінчилося. Люди не постраждали. А ти, якщо така вразлива, то більше нічого такого не дивись.
– А пілотів за що карати? Це ж дурниця, – відвернувшись від чоловіка, запитала вона.
– Та годі тобі, піклуєшся, наче вони твої родичі чи друзі, – відмахнувся Віталік. – Якщо по телевізору показали, значить нагородять.
Навіть можуть в якусь велику авіакомпанію запросити на роботу. Не розгубилися, зуміли людей врятувати. Полетимо ми якось з тобою, ну в ту ж Туреччину, а хтось із них буде нашим пілотом.
Мені розповідали, скільки вони там отримують. Навіть наш директор зі своєю великою зарплатою до такої суми не дотягує.
– Серйозно? – запитально підняла брови Даша.
– Ну я тобі точну цифру назвати не зможу, – знизав плечима Віталій, – але те, що мені до них далеко, – це однозначно!…
… Повернувшись до темного ілюмінатора і намагаючись розглянути блимаючий на крилі вогник, Даша з тугою думала про Славу.
Зараз до неприємного осаду від власної нестриманості, яка колись і стала причиною розлучення, додалася ще й досада. Та й заздрість, що тут приховувати.
Колишній домігся свого. Вивчив до потрібного рівня англійську і тепер працює на міжнародних авіалініях.
Напевно, одружився, діти є. Квартирою власною обзавівся. А може, і будинком вже. Зарплату отримує таку, про яку їм з Віталієм навіть і не мріяти. А у неї чоловік бігає наліво…
«Можливо, і треба було трохи потерпіти тоді? Рік-півтора. Як у казці про гидке каченя.
А тепер ось живу з нелюбом, та ще й із запеклим зрадником. Була в руках синиця, а хотілося журавля в небі», – сама не помічаючи того, Дарина вимовила останню фразу вголос.
– Що ви сказали? – перепитала пасажирка, що сиділа поруч. – Журавель? Де?
– Ні, ні, нічого. Це я так, про своє.
Як же жорстоко вона помилилася!
