— У тебе є гроші? Мені потрібно на бензин, — різко вимовив Андрій.
— Зачекай, а твоя зарплата? Вона ж була всього тиждень тому.
— Моя зарплата — це мої особисті витрати. А твої гроші — це витрати сім’ї.
***
Молодшій дочці Інни не виповнилося ще й двох років, коли Інна вийшла на віддалену роботу.
Вона влаштувалася оператором у контакт-центр однієї медичної організації. Робота, здавалося б, проста: відповідай на дзвінки, фіксуй дані, записуй пацієнтів до лікарів.
Але насправді — нерви мотала неабияк. То дзвонить глухувата бабуся і по десять разів перепитує одне і те ж, то нахабний мужик вимагає запис «тут і зараз», то молоденька дівчина з претензією на королеву запевняє, що все має бути по її сценарію.
Графік у Інни був 2/2, і це хоча б дозволяло чергувати: день для роботи, день для сім’ї.
Її чоловік Андрій працював у сервісі з ремонту техніки і часто затримувався допізна. Так що господарство і діти в основному були на Інні.
Молодша донька Соня вимагала постійної уваги: то іграшку подай, то на руки візьми, то плаче просто так — щоб мама поруч була.
А старша, Катя, вже ходила до другого класу. Дівчинка була самостійна: сама вставала вранці, йшла до школи і поверталася теж сама.
Школа знаходилася буквально за сусіднім будинком, і це сильно полегшувало життя Інни.
Але все одно втома накопичувалася. Іноді Інна ловила себе на тому, що їй хочеться просто тиші. Щоб ніхто не кликав, не смикав і не скаржився не тільки по телефону, але і вдома.
Вона мріяла хоча б годину посидіти з книжкою або полежати у ванній в тиші і самоті.
Одного разу, в середині робочого дня, їй трапився особливо неприємний дзвінок.
Чоловік на іншому кінці дроту кричав так, що довелося знизити гучність навушників до мінімальної.
Але це все одно не допомагало. Інна спробувала говорити спокійно, як її вчили:
— Розумію ваші емоції, але, будь ласка, говоріть без образ. Я хочу вам допомогти.
У відповідь посипалися нові грубощі. Інна відключилася, зазначивши в системі «некоректне звернення».
Вона зняла гарнітуру і потерла скроні. І тут почула голос Каті, яка щойно повернулася зі школи.
— Мамо, ти чому така сумна?
Дівчинка стояла в дверях, тримаючи в руках портфель.
— Та так… Дзвінки важкі, люди різні бувають, — посміхнулася Інна, намагаючись не показувати втому.
— А я тобі допоможу! — раптом заявила Катя і гордо підняла підборіддя. — Я буду з Сонею грати, поки ти працюєш. А ще ввечері зроблю сама уроки, щоб ти не переживала.
Інна розчулено подивилася на старшу дочку. Їй було всього вісім, а вже така турбота і розуміння.
Того дня Інна усвідомила, що незважаючи на втому і нескінченні труднощі, у неї є опора — її дівчатка. І це давало сили рухатися далі.
Однак все було не так райдужно. Андрій, навпаки, не вважав роботу дружини чимось дійсно важливим. На його думку, такі завдання, як у неї, зможе виконати будь-який дурень.
А коли Інна сказала, що більшість роботи на дому пов’язана саме з дзвінками, то чоловік відповів:
— Ну то йди тоді на нормальну роботу. Навіщо вдома сидіти?
Тут Інна ошелешено подивилася на чоловіка.
— А з ким буде Соня? Ти не забув, що цього року їй не дали місце в дитячому садку?
— Моя мати посидить. Нічого страшного.
— О, так. Знаю я ці обіцянки Олександри Дмитрівни. А як справа дійде, так у неї відразу щось трапляється. Є інша ідея — я спокійно сиджу з дітьми, а ти нас усіх утримуєш. Як тобі таке?
— Ти знущаєшся? Хочеш на мене одного повісити чотирьох людей? Ні вже. Сиди і працюй.
Ось уже пів року як Інна пропрацювала віддалено на дзвінках і тепер нарешті заслужила відпустку. Хоч і всього два тижні, але зате які!
Спокій, можливість видихнути і не слухати нескінченні претензії і скарги по телефону.
Насамперед вона влаштувала генеральне прибирання в квартирі — те саме, на яке ніколи не вистачало часу.
За три дні Інна помила вікна, випрала і попрасувала штори, розставила по місцях речі, які давно лежали в безладі, відмила шафки на кухні.
Квартира змінилася: сяяли підлоги, на підвіконні стояли свіжі квіти, а повітря було наповнене запахом чистоти.
На третій вечір, втомлена, але задоволена, Інна сиділа в кріслі з чашкою какао і дивилася свій улюблений серіал на ноутбуці. Вперше за довгий час вона відчула себе спокійно і легко.
Але ідилію порушив Андрій. Він повернувся додому ближче до одинадцятої вечора, як завжди, затримавшись на роботі.
Інна вже звикла до його пояснень: «багато замовлень», «клієнти затримали», «без мене там ніяк».
Хоча вона прекрасно знала — від цих постійних затримок зарплата чоловіка не збільшувалася.
Андрій з порога почав бурчати:
— У тебе є гроші? Мені потрібно на бензин.
Інна здивовано підняла очі від екрану.
— Зачекай, а твоя зарплата? Вона ж була всього тиждень тому.
Чоловік знизав плечима, ніби це само собою зрозуміло:
— Моя зарплата — це мої особисті витрати. А твої гроші — це на сім’ю.
Інна завмерла, осмислюючи його слова. Все стало на свої місця: ось чому він так наполягав, щоб вона працювала.
Її заробіток йшов на продукти, комуналку, дітей, а його — на іграшки для себе. І не зовсім дешеві.
Зовсім нещодавно Андрій прийшов додому з новим смарт-годинником, який коштував більше, ніж її зарплата.
Тоді Інна вперше чітко зрозуміла: чоловік ніколи не вважав її працю рівноцінною. Для нього її робота була дрібницею, а гроші — зручним доповненням до його свободи.
І саме тому він тиснув, вимагаючи, щоб Інна працювала, а не сиділа з дітьми.
Вона подивилася на чоловіка довгим поглядом.
— Я не дам тобі грошей. Як ти сказав «твої гроші — твої витрати». Так ось машина твоя, а значить і бензин ти купуєш сам.
Крім тебе на ній ніхто не їздить. Ти навіть відмовляєшся відвезти дівчаток до поліклініки. Так що вирішуй сам, як тобі бути.
Інна знову увімкнула серіал і продовжила перегляд, а Андрій так і залишився стояти, не чекаючи такої грубості від дружини.
— Ще подивимося, хто правий, — пирхнув він і пішов у спальню.
Через деякий час Інна змінила роботу. Соня пішла в садок, а Інна знайшла більш спокійне місце, хоч і теж віддалене.
Вона не будувала замків з піску і розуміла, що дитина буде часто хворіти. А вдома їй не треба буде брати лікарняний.
Так і вийшло. Соня хворіла кожні два тижні.
Робота була дуже спокійною. Інна працювала більше з документацією, ніж з людьми. І нарешті змогла знайти роботу за своєю професією бухгалтера.
Правда, через тривалий пропуск з професії, їй довелося стати молодшим помічником. Але це було набагато краще, ніж цілий день сидіти на телефоні.
Їхні стосунки з Андрієм тим часом ставали все холоднішими. Чим більше Інна реалізовувалася не тільки як мати і дружина, тим більше це дратувало чоловіка.
Вона відчувала це, але заговорити на цю тему не наважувалася.
Інна подивилася у вікно. Сірий листопадовий день тиснув своєю вогкістю і сирістю.
Вітер ганяв рідкісне потемніле і посрібніле листя по двору, люди, закутані в шарфи, поспішали хто куди, а вона сиділа вдома, в теплі, м’якому халаті, з чашкою гарячої кави поруч на столі.
У такі моменти Інна особливо дякувала собі за те, що не піддалася на вмовляння чоловіка вийти «на нормальну роботу», а знайшла віддалену.
Нехай і зарплата була не надто високою, зате у неї була тиша, можливість працювати в зручний час і не штовхатися в задушливому транспорті.
Але цей день виявився зовсім не таким спокійним, як Інна собі уявляла.
Вже об одинадцятій ранку зателефонувала вихователька з дитячого садка і повідомила, що Соня має температуру — потрібно терміново забирати додому.
Інна поспішно пояснилася з начальницею, взяла паузу і побігла за донькою. Дівчинка була гаряча, млява і сонна. Інна ледве донесла її на руках до квартири.
Не минуло й двох годин, як звалилася Катя. Повернулася зі школи зі скаргами на головний біль і гарячим чолом.
Інна метушилася між ноутбуком, в якому висіли невирішені робочі завдання, і двома хворими дівчатками, намагаючись одночасно збити температуру, приготувати їм чай з малиною, вкласти Соню, а потім перевірити самопочуття Каті.
До вечора, виснажена і зла, вона зателефонувала Андрію:
— Андрію, будь ласка, прийди раніше. Дівчатка захворіли обидві. І купи по дорозі ліки, я тобі список надішлю повідомленням.
Але чоловік тільки відмахнувся:
— Не можу. У нас завал, роботи море. Давай якось сама.
— Сама я не можу. Я не залишу дітей в такому стані одних. Поки я дала їм те, що у нас було в аптечці, а ти купи за списком. І не затримуйся.
Але чоловік вирішив інакше. До ночі, коли дівчатка нарешті заснули, вхідні двері відчинилися.
Андрій з’явився ближче до півночі і напідпитку. Від нього сильно пахло дешевими напоями і… жіночими парфумами.
Інна аж поморщилася. Їй давно не купували ні квіти, ні парфуми, і вона вже забула, як це — пахнути смачно.
— Ти де був? — зриваючимся голосом запитала вона.
— Та розслабився з хлопцями. А ти що така зла? — посміхнувся він, роззуваючись і хитаючись.
Інна не витримала. Все, що накопичувалося місяцями, вирвалося назовні.
Вона влаштувала йому прочуханку — за його стан, за байдужість до дітей, за те, що їй доводиться тягнути все на собі.
Андрій раптом різко відповів:
— Та взагалі-то у мене черга з таких, як ти! Я тебе не тримаю. Не подобається — вали на всі чотири сторони!
Інна завмерла, а потім, несподівано навіть для себе, відповіла спокійно, майже холодно:
— На всі чотири сторони можеш піти ти. З цієї квартири я нікуди не піду. Дві третини її вартості оплачені з моїх грошей. Все оформлено офіційно, за дарчою від моєї матері.
Андрій закліпав очима, ніби не відразу зрозумів, що вона сказала. Але він був такий хмільний, що тільки махнув рукою:
— Та хоч так. Краще б вже не бачити твоєї морди…
І, хитаючись, пішов назад, голосно грюкнувши дверима.
Інна стояла в коридорі, дивлячись на ці двері, і раптом відчула дивне полегшення.
У квартирі було тихо. Тільки далеке дихання дочок з їхньої кімнати нагадувало про те, заради кого вона повинна триматися.
Настав наступний день — субота. Інна могла дозволити собі прокинутися трохи пізніше, ніж зазвичай, не підхоплюючись під дзвінок будильника.
Тепер вона працювала за графіком 5/2, як «звичайні люди», і мала стандартні вихідні. Субота і неділя належали тільки їй і дівчаткам.
Соня лежала в ліжечку, все ще млява, з температурою і обіймала улюбленого зайчика.
Катя ж, навпаки, почувалася набагато бадьоріше. Вона виспалася, повеселішала і навіть попросилася ненадовго погуляти у дворі з подругою.
Інна, зваживши всі «за» і «проти», дозволила, але суворо наказала — не більше години.
Сама ж вона весь день крутилася біля Сонечки: вимірювала температуру, давала пити теплий компот із сухофруктів, читала їй казки.
Дівчинка вередувала і весь час тягнулася до мами, ніби боялася втратити. Інна намагалася приділяти увагу обом дочкам, і, незважаючи на втому, навіть спекла їх улюблений пиріг з абрикосовим джемом.
Коли кухня наповнилася солодкуватим ароматом, Катя прибігла додому і радісно вигукнула:
— Мамо! Я знала, що ти приготуєш мій улюблений пиріг!
Увечері, коли дівчатка вже сиділи за столом зі шматочками ще теплої випічки, двері відчинилися. Повернувся Андрій.
Мабуть, виспався і протверезів. На його обличчі не було ні краплі сорому чи жалю. Він увійшов так, ніби вчорашнього скандалу не існувало взагалі.
— Ну що, чим годуєте? — запитав він нахабно, проходячи на кухню.
Інна зустріла його холодним поглядом.
— Ходімо поговоримо.
Вони обоє пішли в спальню, коли дівчатка залишилися на кухні і продовжували пити чай з пирогом.
— Ти думаєш, все можна ось так забути? — продовжила Інна. — Я вчора тобі все сказала. Ти перестав бути частиною нашої родини. Ти не дбаєш про дітей, не думаєш ні про кого, крім себе. Це триває вже більше року.
Андрій нахмурився, але швидко перейшов у наступ.
— Ти завжди була занудою. З тобою ніяких веселощів. Знаєш що? У мене коханка вже давно є. Красива і доглянута. А ти… — він зневажливо оглянув її домашній халат. — Ти і поруч з нею не стоїш.
Інна відчула, як біль наповнює кожну її клітинку, але на обличчі не здригнувся жоден м’яз. Вона тільки зітхнула, зібралася з думками і сказала:
— Добре. Тоді йди до неї. І більше сюди не повертайся. Тебе тут ніхто не чекає.
Андрій, ніби чекав цього, посміхнувся і з показною гідністю кинув:
— Ось і піду. Я вже зібрав документи на розлучення. Тож готуйся.
Він голосно грюкнув дверима, залишивши за собою тишу і навіть не здивовану ані трохи дружину. Коли Інна повернулася, Катя злякано подивилася на маму.
— Все добре, моя дівчинко. У нас з тобою і Сонею все буде добре.
Інна спокійно сприйняла новину про розлучення. Болю та істерик не було — скоріше полегшення і тверда рішучість.
Вона прекрасно розуміла: Андрій сподівається піти красиво, з високо піднятою головою, в нове вільне життя.
Але вона не мала наміру так просто відпускати Андрія, та ще й залишати за чоловіком частину того, що він у їхній родині навіть не створював.
Інна відразу вирішила діяти суворо за законом. Вона консультувалася з юристом, збирала документи, підготувала всі докази.
Андрій крутив носом, робив вигляд, що йому все байдуже, але насправді злився, що дружина не влаштовує скандалів, а поводиться холодно і розважливо.
Квартира залишилася за Інною і доньками. Так і повинно було бути: дві третини вартості були внесені з її особистих коштів, що залишилися після продажу маминих заощаджень і частини спадщини.
На відсутню третину оформили іпотеку, яку вони виплачували разом. Ось цю частину і належало розділити.
Інна оформила кредит, трохи допомогли батьки, і в підсумку вона віддала Андрію його частку — символічну суму. Все було по справедливості.
Андрій пішов майже з порожніми руками. Йому здавалося, що попереду на нього чекає нове, краще життя з коханкою.
Саме вона пів року зустрічала його вечорами і через неї Андрій постійно «затримувався на роботі».
Тільки ось у жінки були зовсім інші плани на життя: свобода, рідкісні побачення без зобов’язань. І спільне проживання її не приваблювало.
Коли Андрій зрозумів, що його не чекають ні вдома, ні в новому ліжку, питання «де жити» стало гострим.
Зняти квартиру? Було шкода грошей. Залишався варіант повернутися до матері.
Саме туди він і поїхав, запевняючи себе, що це тимчасово, а після відходу старенької він стане повноправним господарем квартири.
Інна ж, закривши за минулим двері, вільно вдихнула. Вона дякувала долі за те, що вчасно відвела від неї людину, яка тільки тягнула вниз.
Тепер у неї був свій будинок — тихий, затишний, де сміх дочок наповнював кімнати теплом.
Вона знала, що попереду на них чекає ще багато труднощів. Але тепер кожна крапля сил йшла тільки на тих, заради кого варто було жити і боротися.
