Інга Петрівна вважала, що повинна бути в курсі всього, що відбувається в житті її сина.
Жодних таємниць, жодного особистого простору!
Адже тільки так можна захистити синочка від бід і помилок, які він може зробити.
Виховувала Діму вона одна, його тато виявився нехорошою людиною і втік, щойно Діма народився.
Правда, ходили чутки, що втік він не з сім’ї, а від тотального контролю Інги Петрівни.
За чоловіком вона вважала теж потрібно стежити, а то раптом молоду коханку заведе або з мужиками десь занадто добре відпочине.
Ось і вимагала від свого чоловіка повного звіту. А також забирала всю його зарплату, вважаючи, що у неї гроші цілішими будуть.
А вже коли народився синочок, життя чоловіка Інги Петрівни стало зовсім нестерпним.
Весь свій вільний час він мав проводити з родиною. Доходило до абсурду: Інга Петрівна його навіть до магазину одного не пускала!
Вона збирала малюка, діставала коляску, і ось так утрьох вони йшли за продуктами.
А то ж, раптом, чоловік купить щось не те. Або, не дай Боже, після магазину не відразу додому піде.
Ось і втік він, не витримавши такого тиску. А Інга Петрівна заборонила йому бачитися з сином, з помсти.
Правда, всім вона говорила, що це він їх покинув і синочка бачити не хоче. Але всі навколо знали правду.
І коли чоловік вийшов з-під контролю жінки, вона переключилася на сина.
Бідному Дімі дісталася вся турбота, любов і увага мами, якої було аж надто.
І почалося веселе життя Дмитра. Коли він ходив до садочка, мама щодня питала, як пройшов його день.
Не з ввічливості, а щоб з’ясувати, чи ніхто не ображав її синочка, чи добре він поїв, і чи на всіх заняттях йому приділили належну увагу.
І якщо виявлялося, що щось не так, то Інга Петрівна розлюченою фурією мчала в садок і вимагала пояснень.
Усі навколо знали, що зв’язуватися з Інгою Петрівною не варто. Особливо, якщо справа стосується її сина.
У школі було не легше.
— Чому ви Дімі поставили двійку?!
— Тому що він неправильно вирішив завдання, — намагалася пояснити вчителька.
— Значить, ви йому не додали знань! Це ваша помилка! Ставте собі двійку!
— У мене в класі тридцять осіб, я фізично не можу кожному пояснити те, чого він не розуміє. Є додаткові заняття, або ж допомагайте дитині з уроками!
— Я ще й вашу роботу мушу робити! — верещала Інга Петрівна. — Працюйте краще, за що вам зарплату платять?!
До певного віку Діма від усього цього не страждав. Але коли один із хлопчиків штовхнув його, і хлопець впав, а потім, не подумавши, розповів усе мамі, його почали обзивати маминим синочком.
Адже Інга Петрівна так це не залишила. Побігла до директора, зв’язалася з батьками того хлопчика, і всі отримали свою порцію претензій та погроз.
І ось з того моменту Діма зрозумів, що його мама не така, як у всіх. А ще він зрозумів, що не потрібно їй усе розповідати.
Але це було складно. Двері в кімнати в їхній квартирі не зачинялися, це було під забороною.
Невідомо, що робить хлопчик за зачиненими дверима, а Інзі Петрівні потрібно було все контролювати.
Якщо Діма розмовляв з кимось по телефону, мама завжди стояла поруч.
Адже вона мала бути в курсі, про що її син розмовляє з однокласником. Раптом він на щось недобре наведе її слухняного хлопчика.
Прибирання в кімнаті у Діми Інга Петрівна робила сама. І навіть не тому, що була педантичною, просто їй треба було знати, що зберігає її син.
Вона піднімала матрац, витягала весь одяг із шафи, перебирала книжки. А раптом він щось від неї ховає.
А вже в підлітковому віці Діма зрозумів, що його мама ненормальна. І став від неї приховувати все, що міг приховати.
Брехав, що йде до однокласника (і справді до нього йшов, бо знав, що мама подзвонить його батькам і перевірить), а потім вони з однокласником йшли гуляти.
О, ці дві години свободи! Діма їх так любив!
Він навчився ховати речі у своїй кімнаті так, що навіть мама не могла їх знайти.
Все, що мама не схвалювала (аж до книг, які їй не подобалися), було надійно заховано.
Одяг, який Діма купував на кишенькові гроші, зберігався десь у друзів. Адже мама не схвалила б футболки з яскравими принтами та модні толстовки.
Аж до восьмого класу Інга Петрівна проводжала Діму до школи. А раптом його зіб’є машина?
І хоч син просив її цього не робити, вона так ризикувати не збиралася.
Вона б із задоволенням продовжувала його проводжати, та ось у неї змінився графік роботи, і вона не встигала. А Діма був дуже щасливий цьому.
Мама заполонила собою весь простір. У Діми навіть не було права голосу в домі.
Він не міг вибрати, куди вступати вчитися (мама наполягла на медичному, дуже вже хотілося мати в домі лікаря).
Не міг вирішувати, піде він до когось на день народження чи ні, та навіть свої вихідні спланувати не міг.
Діма жив, немов у клітці. Але найскладнішим виявилося почати зустрічатися з дівчиною.
У десятому класі хлопець почав стосунки з однокласницею. І він би хотів не говорити про це мамі, та ось тільки вона не відпустить його в кіно і кафе.
Довелося повідомити.
Однокласницю одразу запросили на вечерю, а потім Інга Петрівна влаштувала їй допит із всіма можливими спектрами питань.
Чи варто говорити, що після такого психологічного тиску та дівчина сама втекла.
І коли Діма звинуватив у цьому маму, вона лише знизала плечима.
— А вона мені й не сподобалася. Якась легковажна. Не пара тобі, синку. Але ти не хвилюйся, ми потім підберемо тобі гідну дівчину. Коли ти, звичайно, закінчиш навчання в медичній академії.
Діма вступив туди, куди веліла мама. І вже на першому курсі зрозумів, що не хоче бути лікарем. Але як про це сказати мамі?
А ще Дмитро зрозумів, що він, як біла ворона.
Всі інші студенти розважаються, веселяться, ходять кудись разом, а йому потрібно після навчання мчати додому. А то матуся розгнівається.
Хлопець дотягнув до другого курсу. Він кілька разів намагався сперечатися з мамою, але все закінчувалося скандалами, її сльозами і докорами на адресу сина.
А на другому курсі Діма познайомився з чудовою дівчиною. Він відразу зрозумів, що вона – та сама.
А ще зрозумів, що хоче жити з нею, а не з мамою, але для цього потрібні гроші.
Він кинув навчання і влаштувався на роботу. Мамі нічого не сказав – викручувався, як міг.
Три місяці приховував усе це, а потім зробив пропозицію своїй дівчині. Вона погодилася, і через місяць їх по-тихому розписали.
Дівчина знала, які в Діми проблеми, і не наполягала на весіллі. Вона його дуже кохала і погодилася зберігати таємницю.
А потім Діма зняв квартиру, також у таємниці від мами. Дружина Діми ще вчилася, але теж підробляла, щоб якось допомогти своєму чоловікові.
Одного вечора Інга Петрівна повернулася додому і застала свого сина за пакуванням речей.
— Що відбувається? — запитала вона.
— Я йду, мамо, — спокійно відповів Діма.
— Куди йдеш? Ти з глузду з’їхав?!
— Я зняв квартиру. І так, я кинув навчання і влаштувався на роботу. І, до речі, привітай мене: я одружився.
— Що? Ти жартуєш, чи що?!
— Ні, мамо, не жартую, — зітхнувши, промовив Діма. — Я втомився від твого контролю. І щось підказує мені, що батько нас не покинув, а втік від тебе. Як зараз тікаю і я.
Стільки інформації обрушилося на Інгу Петрівну. Вона навіть не відразу зрозуміла, з чого почати обурюватися.
— Як ти міг одружитися і не сказати мені?! Хто вона?! Я мала б з нею познайомитися!
— Навіщо? Щоб налякати і сказати, що вона мені не підходить?
— Я про тебе піклуюся! — верещала мама. — І як ти міг кинути навчання?! Я за нього платила!
— Це ти хотіла, щоб я став лікарем, тому й платила за свою мрію. Але я зовсім не цього хотів.
Дмитро підняв сумки й попрямував до виходу.
— Не пущу! — закричала Інга Петрівна, широко розставляючи руки. — Я не дам тобі зробити помилку!
Він зітхнув, а потім спритно прослизнув під мамині руки і просто втік з дому.
Інга Петрівна кричала йому погрози з вікна, але він дуже намагався не звертати на це уваги.
Наступного разу Діма приїхав до мами зі своєю дружиною лише через пів року, коли вона, здавалося, охолола.
Але ні, мама гнула свою лінію, нагнітала обстановку і ставила його дружину в незручне становище.
І Дмитро знову пішов, сказав, що вони побачаться лише тоді, коли мама перестане вважати його своєю власністю.
А Інга Петрівна зі сльозами на очах розповідала всім, як нечесно вчинив з нею синочок.
Він же її кинув! Плюнув на мамину думку, одружився з якоюсь вертихвісткою, так і не став лікарем.
Але всі навколо знали, що Діма просто втік від своєї мами. І навіть потайки раділи за нього.
