Стоячи на балконі, Наташа з жалем дивилася на свою свекруху, яка сиділа в темряві на лавці біля під’їзду: покликати чи не покликати?
Якщо спробувати покликати, то Марія Матвіївна підніме обличчя й заперечно похитає головою — мовляв, ще трохи посиджу.
Свекруха виходила подихати свіжим повітрям тільки тоді, коли лавка була абсолютно вільною.
Їй були незрозумілі міські розмови її ровесниць – про ЖКГ, про дорожнечу продуктів та інше.
Вона все життя прожила в селі і ось уже два роки змушена жити у сина з невісткою.
— Мама зовсім здалася, — зітхнула Наташа, звертаючись до свого чоловіка. — Пора вже виконати її бажання.
— Поки що ще трохи почекаємо, ще не все готово, щоб її переселити! — відповів чоловік…
…Два роки тому у Марії Матвіївни згорів будинок, залишився лише фундамент. Крім будинку, згоріло все — сарай із курником і курками, невелика тепличка.
У цей час вона була на ринку і торгувала огірочками та помідорчиками зі свого городу.
Чи то проводка замкнула, чи то якийсь електроприлад Марія Матвіївна забула вимкнути, але полум’я розгорілося швидко, завдяки сильному вітру, і бідна жінка приїхала вже на згарище.
Односельці ще довго з жахом згадували, як вона бігала по чорному двору, вимазана сажею, і кричала від горя.
Жила вона одна, крім курей ніхто не постраждав, але будинок для неї був головним багатством.
Після того, як Марія Матвіївна перенесла інсульт, син Ваня і невістка Наташа забрали її до себе додому.
Довгий час жінка лежала наполовину паралізована, але потім почала потроху ходити.
— Мамо, полежте ще трохи, вам шкідливо так багато ходити, — просила її Наташа.
— Ні, зараз я розходжуся, а потім поїду до себе в село, — відповідала свекруха.
Усі вирішили тоді, що Марія Матвіївна з’їхала з глузду. Може, вона не пам’ятає, що сталося? Усі домочадці почали обережно випитувати її.
— Ви думаєте, я збожеволіла? — з усмішкою запитувала свекруха у Наташі. — Та ні, я все пам’ятаю, що будинок згорів, що я лежала в лікарні.
Я так думаю — поживу у сусідки, у Поліни, вона теж самотня, я їй і по господарству допоможу, і пенсію накопичу, буду знову потроху облаштовуватися.
Я ж знаю, що ви теж живете небагато, і ось онучка росте, а я її кімнату займаю. Я тут зайва.
Ніхто не хотів говорити, що її сусідка і подруга баба Поліна зовсім недавно пішла у засвіти, і її будинок уже ділить уся рідня, погрожуючи подати один на одного до суду.
Усі боялися другого інсульту. Поліна була для неї найближчою людиною, і не тільки душевно, а ще й тому, що жила найближче.
А ще у Марії Матвіївни була улюблена молодша сестра Аня, але вона жила далеко за кордоном, клімат там зовсім інший.
І ось, є два сини – Ваня і молодший Діма. Тільки Мітька весь час по роз’їздах, по різних областях та країнах, постійно в рейсі…
Найбільше Марію Матвіївну обтяжувало те, що вона живе в кімнаті онуки-студентки, яка навіть не може подружок до своєї кімнати покликати.
Чомусь їй здавалося, що дівчата обов’язково повинні збиратися у когось вдома.
— Бабусю, вже не той час, зараз ми всі спілкуємося через інтернет! — пояснювала онука Люда бабусі.
— Ну що це за спілкування? — дивувалася бабуся. — Навіть чаю разом не випити.
Крім того, що вона заважає онучці, Марія Матвіївна не хотіла заважати синові з невісткою, вона бачила, як небагато вони живуть.
Намагалася не бути їм тягарем і допомагати в прибиранні та готуванні, але так, як це робить невістка, у неї не виходило – і бабуся ходить важко, і ліва рука погано слухається.
Коли вона дізналася про бабу Поліну, то довго плакала, а потім заявила:
— Діти мої, не ображайтеся, але я твердо вирішила: влаштуйте мене в будинок для людей похилого віку.
Ванечка, у тебе є довіреність, я тобі її ще в лікарні написала, ти можеш вирішувати за мене всі ці питання. Будь ласка, я дуже хочу туди. Там хоч з ким-небудь можна буде поспілкуватися.
А якщо дорого туди влаштуватися, то продай мою ділянку. Можливо, вона коштуватиме дешево, але хоч щось!
Обуренню Наташі, Вані та Люди не було меж, але поступово бабуся привчала їх до цієї думки.
Ваня, здавалося б, і зайнявся документами для будинку для літніх людей, і сказав, що землю продав, але там така тяганина з оформленням — бюрократія жахлива.
Дав грошей директору, але той все одно пручається, чекає, коли настане черга.
Але ось уже скільки часу минуло, скоро осінь, вже хочеться переїхати, дітей і онуку в спокої залишити.
Коли Марія Матвіївна після своєї вечірньої прогулянки прийшла додому, вона заявила прямо з порога:
— Ваня, якщо ти в понеділок не відвезеш мене до будинку для людей похилого віку, я якось поїду сама, так і знай!
Я сама прийду до директора, так і скажу: дайте мені ліжко, гроші ви вже отримали, ви зобов’язані мене забезпечити!
Усі вихідні Ваня десь зникав. З’явився в неділю пізно ввечері, про щось нервово пошепотівся з Наташею і сказав матері збиратися.
Він про все домовився з директором будинку для людей похилого віку, завтра у неї буде ліжко, і навіть, начебто, своя кімната.
Наступного ранку виїхали на старенькій Ваниній «Ладі».
Марія Матвіївна ніяк не розуміла – чому син веде машину дорогою до її села, якщо треба їхати зовсім в інший бік.
— Мамо, там дорогу перекопали, тепер треба їхати тільки в об’їзд! – відповів Ваня.
— Ну добре!
Ось уже знайомі сусідні села і ось уже село, де раніше жила Марія Матвіївна.
Старенька мимоволі заплющила очі – їй не хотілося бачити рідні вулички і ту продану ділянку, на якій вона жила ще два роки тому…
Заплющивши очі, вона відчула, що машина пригальмувала і в’їжджає в якісь ворота. Довелося розплющити очі.
Машина в’їжджала на її ж ділянку з новим будинком із червоної цегли, а біля воріт стояла й посміхалася її сестра – Анна.
Здавалося, що Марія Матвіївна втрачає свідомість, все в очах попливло.
Коли стареньку привели до тями, і вона розцілувалася зі своєю сестрою, їй довелося пояснити все, навіть те, як вона ледь не зіпсувала весь сюрприз.
— Мамо, ніхто землю продавати не збирався, а будувати новий будинок ми вирішили відразу! — пояснив їй Ваня. — Тобі нічого говорити не хотіли.
Ми просто взяли кредит, та й Мітька надіслав чималу суму грошей, тут такий благоустрій був і будівництво — ого-го!
Тепер у тебе три кімнати, велика кухня з верандою, двоконтурний котел, душ, туалет в будинку.
Точніше, у тебе і у тітки Ані – вона вже пів року тут, приїхала до рідного краю назавжди, займалася внутрішнім ремонтом, теж чекала зустрічі з тобою, але терпіла – все ж таки сюрприз!
Але якби ти потерпіла ще два тижні, сарай був би добудований повністю і з курником, але ти ж не хотіла чекати! І Мітька приїхав би через два тижні, а ти взяла й усі плани зірвала!
Марія Матвіївна й плакала, й сміялася, обіймала по черзі сестру, сина, невістку, онучку й не знала, як їм усім віддячити.
Ну хто ж знав, що готується такий сюрприз? Ну чого ж вони мовчали – мало не стався другий інсульт від щастя! Яка ж радість, коли є такі люблячі рідні люди!
