Чим ближче Оксана підходила до будинку, тим сильніше нервувала. Вона йшла дуже повільно, відтягуючи момент розмови з мамою…
Оксана з дитинства була слухняною дівчинкою, намагалася не засмучувати маму. Навчалася на відмінно, виступи в музичній школі незмінно викликали похвалу викладачів.
Мама часто повторювала, що живе заради Оксани, вкладає в неї багато сил, тому сподівається, що дочка виправдає її очікування.
Коли пішов батько, вона не вийшла заміж, хоча могла б, не бракувало їй залицяльників. Ось на які жертви вона йшла заради дочки.
Оксана любила маму і намагалася її не засмучувати. Лише в п’ятому класі вона образилася на неї.
Оксана попросила маму купити на новорічний ранок рожеву пишну сукню принцеси, як у Оленки. А мама купила звичайну…
Дівчинка так засмутилася, що перед самим новорічним ранку у неї піднялася температура. Ні на яке свято вона, звичайно, не потрапила.
Коли мама дізналася причину хвороби дочки, то стиснула невдоволено губи і сказала, що щастя не в сукнях.
— А в чому? — запитала Оксана.
— Читай книги і зрозумієш, що поклоніння матеріальним благам приносить лише розчарування. Потрібно бути скромною, і щастя тебе знайде, — сказала мама.
Після закінчення школи Оксана вступила до університету на економічний факультет.
Мама вважала, що для жінки це найвідповідніша професія. Сиди в чистому світлому кабінеті, перебирай папірці, завжди при грошах.
Для жінки важливо вміти економити, правильно планувати і витрачати сімейний бюджет. Хороший економіст завжди знайде собі гідну роботу, голодним не залишиться.
— Слухай мене, я поганого не пораджу.
І Оксана слухала маму. Після закінчення університету влаштувалася у велику фірму і непогано заробляла.
І все було добре, ось тільки щастя у неї не було. Виявилося, що мама права, для щастя потрібні не гроші, а сім’я, люблячий чоловік і діти.
Ось тільки десь загубилося щастя Оксани. Скоро тридцять, а у неї ще ні з ким не було серйозних стосунків.
Увагу на Оксану звертали, мама навіть відпускала дочку в кіно, але перед цим просила познайомити її з хлопцем. І була вкрай незадоволена вибором дочки.
— Я стільки в тебе вклала, ти гідна кращого…
Хлопцеві мама давала відкоша, і стосунки закінчувалися, не розпочавшись. Жоден шанувальник дочки мамі не подобався.
А якщо Оксана починала сперечатися, мама хапалася за серце і закочувала очі. Доводилося бігти за валеріанкою або корвалолом, дихати цим неприємним запахом. Навіть «швидку» викликати.
Лікарі приїжджали, не знаходили у мами ніяких проблем зі здоров’ям, робили укол з вітамінами і їхали, кинувши співчутливий погляд на дівчину.
А де вона знайде гідного? В автобусі такі не їздять, а пролітають повз на іномарках. Не під машини ж кидатися.
— Щоб роздобути гідного нареченого, не гріх і кинутися під його колеса. Не королева, репутацію не зіпсуєш, — бурчала мама.
Так само мама фільтрувала і подруг. Казала, що ті лише використовують розум Оксани, користуються її довірливістю. Ось і дожила Оксана до тридцяти, а ні подруг, ні чоловіка у неї не було.
Згодом вона почала сумніватися в словах мами, чинити опір, хоч слабкий і тільки на словах.
— Почекай, ось піду на той світ, тоді роби що хочеш, приводь додому кого хочеш. Ти не знаєш життя, обведуть тебе навколо пальця, не помітиш, як опинишся одна з дитиною. Ось тоді згадаєш мене, та буде пізно.
— Мамо, звідки я дізнаюся про життя, якщо ти все за мене вирішуєш? Мені тридцять, скоро взагалі нікому не буду потрібна. У тебе хоч я є, а я так і проживу одна, — сказала Оксана зі сльозами на очах.
— Чоловіка захотіла? Я тебе не для якогось поганця ростила… — і мама знову хапалася за серце.
Одного разу на роботі Оксана поділилася з подругою, і та розповіла, що у неї теж була сувора мама, маніпулювала нею, боялася відпустити від себе.
Я пішла з дому, зняла квартиру і зустріла свого майбутнього чоловіка. Ми помирилися, коли я народила сина.
Оксана зрозуміла, що єдиний вихід — встановити свої межі, піти від мами і жити своїм життям.
Але час минав, а вона зволікала, не наважуючись поговорити з мамою. До рішучих дій її підштовхнула одна подія.
Молода співробітниця вийшла заміж і народила. У бухгалтерії скинулися і попросили Оксану відвезти їй гроші.
Весь той час, поки жінки пили чай і ділилися новинами, молодий чоловік сидів з малюком.
Оксана від розчулення мало не розплакалася, так зачепило її чуже щастя. Нестерпно захотілося такого ж затишного будинку, уважного чоловіка і дитини.
І Оксана зважилася. Вона вибрала квартиру в новобудові на сайті оренди житла, зателефонувала господареві і поїхала дивитися.
Було страшно, вона ніколи не жила одна, тільки з мамою. Але розуміла, що це потрібно зробити, якщо не хоче залишитися старою дівою.
У будинку ще пахло фарбою. Квартира виявилася просторою і світлою, з меблів у ній був лише диван і шафа, навіть телевізора не було.
Але коли підійшла до вікна, то всі сумніви відпали. Через дорогу був парк, в якому осінь розфарбувала листя дерев у жовто-червоні кольори. А за парком лежало місто.
Господар, чоловік років сорока, сказав, що гроші йому не потрібні, тому і ціна невисока. Просто потрібно, щоб хтось доглядав за квартирою.
Купив нещодавно, на майбутнє. У цьому місті живе його сестра з родиною. Він їздить за кордон по пів року, а квартира стоїть.
Якщо Оксана зніме її, то може купувати в рахунок орендної плати все, що потрібно. Оксана погодилася. Та залишилося поговорити з мамою.
— Молодець, ти все правильно зробила. Не бійся, чуєш? З мамою нічого не трапиться, звикне, на відстані і відносини налагодяться. Ми з чоловіком допоможемо перевезти речі, — підтримала і схвалила подруга.
Оксана вийшла з роботи сповнена рішучості. Вона вже уявляла, як буде жити одна, запрошуватиме до себе гостей, та хоч ту ж співробітницю з чоловіком.
А як буде класно гуляти в парку. І все у неї буде, і чоловік, і діти…
Перед очима постала картинка щасливого сімейного життя. Головне, витримати, не злякатися, не піддатися на мамині провокації.
Але чим ближче підходила до будинку, тим стрімкіше танула її рішучість.
Коли вона прийшла, мама вже була вдома. Установа, в якій мама працювала, знаходилася за два кроки від будинку.
— Чому так довго? — запитала мама.
— На вулиці добре, пішки йшла, — сказала Оксана тремтячим голосом.
Мама відразу уважно подивилася на дочку. Більше відкладати не можна було.
— Мамо, я йду від тебе, — почала Оксана.
— Квартиру розмінювати не дам. Ти не заробила на неї ні копійки, — сказала мама.
— Ти її теж не купувала, вона дісталася нам від бабусі. А я зняла квартиру.
— Що? Ось як ти заговорила? З матір’ю! Чергова подруга навчила? Або вже завела собі чоловіка? Завжди казала, що ти дурна. Так нічому і не навчилася.
— Навіть якщо і так. Мені через рік тридцять, мамо. У мене жодного разу не було стосунків, я додому нікого не можу привести, хоча б просто чаю випити.
Я хочу жити одна, своїм розумом, хочу сім’ю і дітей. Або ти хочеш, щоб я залишилася одна до кінця свого життя? Я вдячна тобі за все, але тепер я хочу йти своєю дорогою.
— Невдячна тварюка! — прошипіла мама. — Я тебе ростила не для того, щоб ти за чоловіками різними бігала.
А щоб на старості років було кому склянку води мені подати. Та від тебе не дочекаєшся… — Мама прикрила очі і застогнала.
— Швидку викликати? — холодно запитала Оксана.
— Вона ще й знущається з мене! — вигукнула мама, забувши про серце. — Кінця мого чекаєш? Так недовго залишилося…
— Мамо, припини! — перебила її Оксана.
Вона вперше підвищила на маму голос, і та від несподіванки замовкла.
— Давай поговоримо спокійно. Я буду часто до тебе приходити… — пообіцяла Оксана.
— Не будеш! — відрізала мама. — Тому що у мене немає дочки. Якщо підеш, забудь сюди дорогу. Вважай, що тебе не існує в моєму житті.
— Ти мене виганяєш? — здригнулася Оксана. — Тим краще. — Вона пішла до своєї кімнати і почала збирати речі.
Її трясло, в очах стояли сльози. А чого вона чекала? Це було передбачувано.
Речей набралося багато. Оксана винесла їх у передпокій, відчувши запах корвалолу біля маминої кімнати. Перед від’їздом вона зайшла до її кімнати.
— Я їду. Зателефоную тобі завтра…
— Не турбуйся. У мене ж більше немає дочки, — повторила мама, відвернувшись до вікна.
Подруга з чоловіком допомогли перевезти речі. У знятій квартирі Оксана дала волю сльозам. Наступного дня вона поїхала в магазин і купила фіранки на вікна, посуд.
Налякана своєю сміливістю, Оксана почала обживатися на новому місці. Вона любила стояти біля вікна і дивитися на місто. Нове життя. Яким воно буде?
Минуло пів року. З мамою стосунки так і не налагодилися. Мама на дзвінки не відповідала або викрикувала образи і кидала трубку.
Одного разу у вихідний пролунав дзвінок у двері. Мама?! Але на порозі стояв господар квартири.
— Добрий день. Приїхав до сестри, вирішив заодно і вас відвідати, — сказав він.
— Проходьте. Чаю?
Вони пили чай і розмовляли. Оксана розговорилася і розповіла про маму.
— А у мене мама була хороша. Шкода, що пішла рано.
Їм так було затишно сидіти на кухні і розмовляти, ніби знали один одного багато років.
— Ну, мені вже час, — сказав Олександр і встав з-за столу. — Ще до сестри на інший кінець міста їхати, діти, напевно, вже сплять.
— Не йдіть. Розкладачка ж є. — Оксана сама не очікувала від себе такої сміливості.
Залишатися одній страшенно не хотілося.
Вночі вона довго не могла заснути, прислухалася до рівного дихання Олександра. А коли прокинулася, побачила складене біля стіни розкладачку і злякалася, що він пішов.
Але тут почула дзвін посуду. Оксана накинула халат і пішла на кухню.
— Розбудив? А я ось сніданок готую. Хотів подякувати вам за гостинність, — обернувся до неї Олександр.
— Це ж ваша квартира.
— Ні, тепер ви тут господиня, а я в гостях. Ну що, вмивайтеся і будемо снідати. У мене все готово.
За сніданком він розповів, що дружина загуляла, поки він був на заробітках, дітьми не встигли обзавестися, розлучилися.
Він їхав вночі, а вдень вони ходили в кіно, гуляли в парку, разом готували обід.
— Знаєте, я на мить подумав, що ми сім’я. Зараз я поїду, а ви будете мене чекати… — перед від’їздом сказав Олександр.
— Я буду вас чекати, — пообіцяла Оксана. — Куплю ще один диван. Приїдете через пів року?
— Давай на «ти». Думаю, вийде раніше, — сказав Олександр і поцілував Оксану в щічку.
Він приїхав через п’ять місяців. Увійшов у квартиру і озирнувся.
— Я так боявся, що ти купила ще один диван, — сказав він.
— Я передумала. — Оксана збентежено опустила очі…
Вона прокинулася під ранок і довго дивилася на сплячого Олександра. Потім вийшла на лоджію.
Парк і місто тонули в тумані, з якого стирчали лише куполи соборів удалині. Був осінній похмурий ранок, а на серці у неї квітла весна.
Оксана потягнулася і повернулася на кухню, увімкнула газ під чайником. Зараз зробить каву для Олександра, який раптом став таким рідним і близьким. Невже це відбувається з нею?
Коли сніданок був готовий, вона присіла на край дивана і поцілувала Олександра.
— Привіт! А я боявся, що ти мені наснилася… — він притягнув її до себе…
…— Мамо, я виходжу заміж, — сказала Оксана в трубку. — Їй відповіла крижана тиша. — Ми просто розпишемося. Приїжджай, якщо захочеш. Адресу тобі надішлю.
Мама так і не відповіла. З РАГСу вони все ж поїхали до неї. Дивна річ, Олександр мамі сподобався. Вона навіть сміялася з його жартів. Але з дочкою так і не розмовляла.
— Нічого, ось побачиш, все налагодиться, — запевнив дружину Олександр.
— Ти не знаєш мою маму.
— Мами всі однакові. Все буде добре.
— Буде, — відгукнулася Оксана і притиснулася до чоловіка. Так затишно і добре було поруч з ним, в її новому щасливому житті…
