— Дякую, я не буду. — Катя відсунула від себе тарілку із запеченою картоплею та куркою, залишивши тільки салат зі свіжих овочів.
— Курка за твоїм улюбленим рецептом. — мама здивовано підняла очі на дочку.
Каті було двадцять, і вона завжди відрізнялася хорошим апетитом. Це не заважало їй залишатися у відмінній формі.
Ще зі школи, незважаючи на середній зріст, вона займалася волейболом, грала в міській команді.
У вільний час вони з друзями любили вирушати в турпохід або на велопрогулянку влітку, кататися на лижах або сноубордах взимку.
Загалом, дівчина вела досить активний спосіб життя, та й до повноти в родині ніхто не був схильний, так що апетитна курочка не відкладалася на стрункій талії Каті.
— Не готуй так більше. Краще парові котлетки. — попросила вона у відповідь.
— Я проти парових котлет. Інакше ноги простягну, залишитеся без годувальника. — тато спробував пожартувати, але все ж насторожено подивився на дочку, пережовуючи соковитий шматочок м’яса. — Що сталося?
— Хочу трохи схуднути. — насупилася Катя.
За столом на кілька секунд запала тиша. Мама з татом переглянулися, а бабуся Раїса Степанівна, татова мама, яка жила з родиною молодшого із синів, сумно посміхнулася.
— Катруся, з твоєю фігурою все добре. З чого ти взяла, що тобі потрібно схуднути? — першою заговорила мама.
— Вадик сказав, що не завадило б скинути пару кілограмів. — потупилася Катя.
— Вадик! Знову цей Вадик? Де ти тільки взяла цього… — тато не став продовжувати, побачивши, як гнівно спалахнули щоки дочки.
Хлопець йому відверто не подобався: зарозумілий, пихатий і надто випещений.
Краще б дочка вибрала когось із хлопців, з якими ходила в походи, вони всі були прості, веселі, міцні і мужні.
Але нещодавно Катя ходила в клуб з однокурсницями, там і познайомилася з Вадиком. Після цього дочка почала змінюватися.
Спершу вона обстригла, випрямила і перефарбувала на кілька тонів темніше своє русяве, пухнасте і неслухняне від народження волосся.
— Подобається? — вона постала перед рідними в новому образі.
— Незвично і незвичайно. Ти така доросла з цією зачіскою. — збентежилася мама.
— Раніше було краще, жвавіше якось. — татові теж не сподобався новий образ дочки.
— Раніше я була як простушка. — надулася Катя.
— Хто тобі це сказав? — здивувався тато.
— Вадик сказав. Зараз в моді зовсім інші образи. До речі, дай, будь ласка, грошей, хочу губи трохи збільшити. — попросила вона.
— Губи? Тільки через мій або твій труп. — відрізав тато. — Вадик, сказав. — Насміхався він над дочкою.
Мама підтримала батька, відхиливши ідею з губами, на що Катя сильно образилася.
Мама кілька разів намагалася поговорити з дочкою, пояснити, що Вадим їй не підходить, але Катя нічого не хотіла слухати. І ось зараз за вечерею знову пролунало це ім’я.
Катя не стала сперечатися з батьком, вискочила з-за столу і втекла до своєї кімнати.
– Ірина, ну поговори ти з нею! Вона з цим хлопцем зовсім з глузду з’їхала. – попросив чоловік.
– Я вже не раз намагалася пояснити їй, що Вадик їй не пара. – зітхнула мама.
— Я з нею поговорю. — Раїса Степанівна скромно посміхнулася і подивилася на сина з невісткою.
Раїсі Степанівні було вже сімдесят шість, її чоловік, з яким вони прожили в любові і злагоді все життя, пішов у засвіти майже десять років тому.
Катін тато – Сергій, був четвертим, наймолодшим з дітей. Майже відразу він забрав Раїсу Степанівну жити до себе.
Старші діти роз’їхалися хто куди, у них вже теж були свої діти і навіть онуки. Всі спілкувалися між собою по-сімейному часто і дружно, кожен готовий був забрати маму до себе, але їй було звичніше в цьому місті.
Раїса Степанівна була скромною, навіть лагідною, ні в що не втручалася, якщо її не питали.
По господарству зі своїми порадами до невістки не лізла, а якщо хотіла допомогти, завжди питала:
— Ірочка, нічого, якщо я пил протру? Або: — Може, супчик зварити до вашого приходу?
Ірині це подобалося, дві господині на одній кухні територію не ділили, тому між невісткою і свекрухою панував мир.
Катя бабусю теж любила, ще маленькою вона пам’ятала, як гостювала у них з дідом за містом.
Сергій засумнівався, що мама з її м’яким характером зможе вплинути на онуку.
Ірина теж подумала, що Раїса Степанівна навряд чи щось розуміє в сучасних звичаях і від неї буде мало користі.
Але Катя була її онукою, звичайно, вони не могли заборонити поговорити з нею.
— Катя, ти на батьків не злись. — почала Раїса Степанівна, влаштувавшись у кріслі в онученій кімнаті.
— Бабусю, ти теж на їхньому боці? — образилася Катя.
— Та я, напевно, по-старечому нічого не розумію, ти мені поясни. — попросила Раїса Степанівна, онука не помітила, як хитрий вогник промайнув в бабусиних очах.
— Розумієш, ми з Вадиком зустрічаємося. Я люблю його. Хочу бути кращою для нього. — почала Катя.
— А він тебе любить? — уточнила бабуся.
— Любить. Напевно… Ми не говорили про це… — Катя запнулася.
Раїса Степанівна кивнула і задала наступне питання.
— Ось ти для нього намагаєшся бути кращою, а він для тебе, що робить?
— Він і так найгарніший та найкращий. — Катя мрійливо посміхнулася.
— Ну а що він робить для тебе? — ге відставала бабуся.
Катя замислилася, а потім нахмурилася і відмахнулася:
— Ой, ти зовсім нічого не розумієш, ба.
— Може, і не розумію, але ж і я кохала, і твій дідусь мене кохав. — посміхнулася Раїса Степанівна.
— Уууу, це було коли… — розсміялася Катя.
— А любов — вона в усі часи однакова. Коли ми з твоїм дідусем познайомилися, я навчалася на першому курсі в технікумі. Була худа, жах, всі дівчата з мене сміялися.
А мені з чого товстіти було? Втомлювалася, тільки встигай і вчитися треба, і батькам допомогти, і за молодшими братами, сестрами доглянути, знову ж таки, що смачніше, теж їм, маленькі ж.
І сукня у мене була одна: і на бенкет, і на будень, темно-синя, скромненька така. Взимку валянки, навесні-восени черевики тупоносі, незграбні, зате міцні.
Бідно жили. Дівчата вбираються, туфлі на підборах прихоплюють і в клуб, на концерт або танці, а я не ходила, соромилася.
Навіть здивувалася, коли Василь підійшов, він уже на старшому курсі навчався, і теж у клуб запросив. Я відмовилася, ніяково стало, що ж усі ошатні прийдуть, а я…
Хоч і сподобався мені відразу Васенька. Він здивувався, ще потім пару разів запрошував, а я все відмовляюся. А потім якось наздогнав мене по дорозі додому.
«Тримай, – каже, а сам хустку простягає, гарну таку яскраву. – Ти і так найкрасивіша, так ще краще буде. А якщо все одно в клуб не хочеш, пішли просто погуляємо, морозива поїмо».
Виявилося, Ольга – моя подруга, розповіла йому, чому я в клуб не ходжу. Ось він і вирішив хустку мені красиву подарувати, модно було тоді хустку на плечі накидувати.
А ось коли одружилися, адже нічого у нас не було: кімнату дали в гуртожитку, стіл, та ліжко, а він з першої зарплати потягнув мене в магазин сукню купувати і туфлі.
І все життя потім про мене дбав, балував, допомагав у всьому. І завжди питав: чи все добре, як день минув, чи не втомилася, чи поїла.
Про це особливо переживав. Спочатку наливала йому суп густіший, собі рідший, за звичкою, а він тарілки міняв, думав, я не побачу.
Раїса Степанівна посміхалася, неквапливо розповідаючи про минуле, ніби й зараз був з нею поруч її Василь.
– Ось так і покохав мене твій дідусь худеньку, в скромненькій сукні. Адже якщо кохаєш людину, то кохаєш все.
З веснянками або стирчачими вухами, і в немодній сукні, і в фуфайці, та тоді й не бачиш всього цього.
Краса в очах того, хто дивиться, а люблять же зовсім за інші якості.
Катя слухала мовчки. Згадала, наприклад, що Вадим завжди говорить тільки про себе, ніколи не цікавиться, як у неї справи в інституті або як пройшла гра.
А коли Катя поскаржилася, що в туфлях на високих підборах їй незручно, відповів: «Краса вимагає жертв».
Або, наприклад, минулого разу, коли в кафе Катя хотіла замовити десерт, сказав, що на її місці обмежився б салатом.
І коли бабуся закінчила свою розповідь, Катя сказала:
— Дякую, бабусю, я все зрозуміла.
Наступного дня, коли вони зустрілися з Вадимом, Катя запропонувала йому піти разом у черговий турпохід.
— Жартуєш, чи що? — розсміявся Вадим. — Спати в наметі і годувати комарів біля багаття? Збити всі ноги в дурних гумових чоботях? Ні вже.
Та й тобі не варто витрачати на це час. І на волейбол твій. — Вадим скривився. — Краще б манікюр зробила, такий знаєш, довгі червоні нігті, мені подобається. — порадив він.
Катя нічого не відповіла, розвернулася і пішла.
– Дивна якась. – знизав плечима Вадим і продовжив пити каву…
…Через рік, на черговій сімейній вечері, Катя представила рідним нового хлопця.
Вони з Тимофієм познайомилися в турпоході. Після вечері Катя вийшла його проводити.
— Мені подобається. Приємний. – аинесла вердикт мама і посміхнулася.
– Відразу видно, наша людина. – підтримав тато.
– На мого Василя схожий. – додала Раїса Степанівна, яка помітила, як Тимофій під час вечері віддав Каті свою тарілку з пирогом, бо там шматочок був більший.
