Свекруха подивилася на невістку з якимось жалем.
— Настю, тобі краще не ходити туди…
— Валя повернувся? Я чула його голос…
— Зачекай… Зупинись… Він… Не… Один… — свекруха ніяк не могла підібрати слова.
Настя не реагувала, немов танк, йшла вперед. Простягнула руку до дверей і різко їх відчинила.
Дівчина зробила крок вперед, завмерла. Їй треба було переконатися, упевнитися…
Настя і Валентин вчилися разом у сільській школі. Почали зустрічатися ще в дев’ятому класі.
Добре жити в невеликому селі, батьків знайомити не треба, кожен знає один про одного абсолютно все.
— Нікого кращого ти не міг вибрати! — кричала мати на сина. — Ти мені скажи, чому вона? Ні шкіри, ні обличчя, тільки кістки стирчать з усіх боків, волосся як солома…
— Мамо, це мій вибір. Настя вона… Вона особлива, розумієш?
— Не розумію і ніколи не зрозумію, про які особливості ти говориш! — мати не заспокоювалася. Їхня сім’я вважалася заможною і для сина була заздалегідь підготовлена доля: школа, армія, квартира в місті.
Однокімнатна, але все ж, власна житлова площа. А значить і наречена підійде міська.
І онуки будуть жити не в селі серед свиней і корів, а у великому місті, вчитися в нормальній школі, спілкуватися з нормальними людьми.
— Ма, ну досить. Насті хоча б не кажи такого, добре? — Валя відрізнявся добротою.
Іноді Рита думала, що син пішов не в неї чи батька, а в якусь бабусю, навіть, напевно, прабабусю.
— Тебе не питатиму, скажу все, що вважаю за потрібне, ясно? — Рита повернула голову і побачила Настю, яка стояла біля хвіртки і нервово переминалася з ноги на ногу.
Вона все чула. Інакше й бути не могло.
Рита кричала голосно, вона взагалі відрізнялася гучним голосом.
— Здрастуйте, тітонько Рито — Настя постаралася посміхнутися.
Їй не подобалося, що все так відбувається, але і лаятися вона не вміла.
Рита махнула рукою на сина: сам вирішуй свої проблеми, ми тебе все одно відправимо. І увійшла в будинок.
— Ритка, може не треба так на Валіка тиснути? Перше кохання, нехай насолодиться по повній. До того ж Настя така вже й не погана, — чоловік спробував захистити вибір сина.
— Настя не така вже й погана? То тобі
Настя подобається чи її матуся? А що? — жінка вже злилася щосили. — Красива, самотня, безвідмовна. Думаєш, я не знаю, що про неї говорять?
— Рито, та яка різниця, що говорять про її матір. Ти на Валентина подивися, задоволений же, очі горять. Навіщо щастя їм псуєш?
Рита подивилася у вікно. Валік і Настя обіймалися біля паркану. Безсоромні, навіть подалі не відійшли, спеціально показують їм свої стосунки.
Рита важко зітхала. Поради на сина не діяли. Вони вже зустрічалися третій рік, закінчували одинадцятий клас.
Перед випускним, Рита обережно підійшла до Валентина.
— Валіку, ти ж восени йдеш в армію, — говорила вона тихо.
— Так, пам’ятаю, мамо, пам’ятаю.
— І ти думаєш, Настя тебе дочекається?
Валентин серйозно подивився на матір. Про щось важливе подумав, кивнув їй, немов знайшов відповідь, і втік.
Через кілька днів він гордо повідомив батькам.
— Мамо, тату, ми вирішили одружитися.
Рита від такої звістки мало не впала. І дуже шкода, може, тоді син подумав, що даремно пов’язує своє життя з якоюсь незрозумілою родиною, без батька, де мати гуляє.
Тепер вони родичами стануть… У Рити волосся від однієї думки ворушилося на голові.
Валентин немов не помічав.
— І все завдяки тобі, мамо, — хлопець щиро посміхався. — Піду в армію, Настя буде дружиною, з вами житиме, дочекається.
Валентин пішов у свою кімнату, а Рита злобно подивилася на чоловіка.
— І що ти промовчав? Ти батько чи ні? Хто повинен вирішувати проблему?
— Рито, ну яка це проблема? Треба радіти за сина. Він серйозний, відповідальний, хоче свою сім’ю побудувати.
— Чи не зарано йому сім’ю будувати? І кому він залишить свою сім’ю? Нам? А навіщо вона нам тут потрібна? Я на неї навіть дивитися не можу, доведеться ще й жити під одним дахом. І як вона взагалі житиме? За наш рахунок?
З кімнати одразу вийшов Валентин, підійшов до матері, обійняв її.
— Мамо, Настя працюватиме у нас у колгоспі. Не переймайся. Ще й по дому допомагатиме та в городі. Ти знаєш, яка вона?
— Яка? Нахабна?
— Ні, вона дуже турботлива, добра, весела і працьовита. Ти даремно переживаєш.
Весілля все ж довелося зіграти після випускного. Хоч і відзначити нормально не вийшло.
Рита з самого початку незадоволено дивилася на матір нареченої Катю. А потім і зовсім влаштувала скандал.
— Не могла одягнутися пристойніше? — голосно, спеціально промовила Рита. — Ти дочку заміж видаєш, а не на трасі стоїш.
Слово за слово, жінки посварилися і мати нареченої пішла з весілля. Настя зовсім засмутилася і свято швидко згорнули.
— Ми будемо жити у Насті, — Валентин швидко зібрав свої речі. — Ти нам весілля зіпсувала, чого чекати далі? Кожен день нам будеш псувати?
— Валік, та ти бачив, як її мати вбралася?
— Не тобі судити її матір. Ти одна ніколи не була, тобі не зрозуміти.
— Валя, та ти як зі мною розмовляєш?
— Як ти заслужила, так і розмовляю! — нахабно відповів син, зібрав речі і вийшов з дому, потиснувши на прощання руку батькові.
— Ритка, заспокойся, — чоловік обійняв дружину. — Пора змиритися тобі з тим, що син виріс. У нього своє життя.
— Він його руйнує, як ти не розумієш?
— Все розумію, але це його вибір і дай йому його прожити. А раптом у них все буде добре і років через двадцять вони будуть згадувати тебе, як сварливу свекруху.
Рита відійшла вбік. Вона бачила, що синові доводиться працювати. Бачила здалеку, як живе її син і невістка. Але не лізла. Хоч їм і було важко.
Валентин пішов в армію восени, Настя залишилася з матір’ю, писала листи чоловікові.
Зі свекрухою, хоч їхнє село і було не таке велике, зустрічалися рідко.
— Настя? — свекруха прийшла сама. Їй наснився поганий сон. Син на листи не відповідав, довелося йти до невістки. А Настя з животом. — Чому не сказала?…
— І вам добрий день, — посміхнулася Настя. — Навіщо? Ви мене не любите і онука не полюбите.
Настя притягла величезний важкий таз на вулицю, поставила на камінь.
— Тобі не можна важке, — заперечувала Рита, не бажаючи обговорювати особисті стосунки.
— Вас забула запитати. Хто ж це все робитиме?
— А мама де твоя?
— Не ваша справа, — Настя намагалася бути нахабною, але виходило це погано.
Слова не відповідали її реальним почуттям. Вона опустила очі, їй було важко.
Мати все частіше була відсутня вдома, перекладаючи обов’язкові домашні справи на дочку, яка була при надії.
— Продукти у тебе хоч є? — Рита знала, що Настя працює в колгоспі.
Тільки чи можна працювати з таким животом? Чи це безпечно для дитини?
Жінка поглянула на невістку. Та навіть не підняла очей, намагаючись рівно розвісити вологу білизну.
Свекруха пройшла в будинок, знайшла кухню, відчинила холодильник…
Банка молока і все…
— Чому ти мовчала? Думаєш, онукові не допоможу? — Рита в звичній манері вміла тільки кричати.
Настя не відповіла. Свекруха пішла, купила все необхідне і повернулася з продуктами.
— На тиждень точно вистачить. Далі подивимося.
Рита повернулася до Насті через тиждень. Цього разу їй не сподобалося абсолютно все. Матуся без тями валялася на ганку — і це взимку!
У будинку були якісь сторонні люди, теж у подібному стані.
Свекруха схопила Настю за руку.
— Ти ще готуватимеш їм? Йдемо!
Рита витягла невістку на вулицю, накинувши на неї шубу, і привела до себе додому.
Свекор з величезним здивуванням дивився на те, що відбувається.
— Будеш жити тут, це кімната Валіка. Додому ти не повернешся, принаймні з моїм онуком. Зрозуміла?
Настя кивнула. Їй хотілося плакати від сорому за те, що відбувається. Рита, зрозумівши, що Насті незручно, тихо, практично спокійно додала.
— Валентину нічого не скажемо. Для нього все так само, як і було.
Настя знову кивнула.
Час минав, Настя подарувала цьому світові дівчинку. Валя служив, Рита допомагала невістці, до якої сильно встигла прив’язатися.
— Не думав я, — казав чоловік, — що ти полюбиш невістку.
— У мене вибору не було, — сухо відповідала Рита, не бажаючи визнавати дійсність.
Час минав, онука росла, Настя їхала до міста на курси, на які її влаштувала свекруха.
— Тобі потрібна освіта, хоч якась! — повторювала вона. — За дитиною догляну, ти їдь. На вихідні будеш додому приїжджати.
— А як же Маша без мене?
— Я тобі сказала, впораємося. Не думай про це.
І Настя поїхала. Поверталася додому на вихідні і раділа, що їй пощастило зі свекрухою.
Про те, що від чоловіка перестали приходити листи, вона вважала за краще мовчати.
Настя поверталася з курсів додому. Підходила до будинку, як почула голос чоловіка.
Серце схвильовано стиснулося, повернувся, приїхав, а їй навіть не повідомили! Вона пришвидшила крок, підбігла до ганку.
Свекруха подивилася на невістку з якимось жалем.
— Настю, тобі краще не ходити туди…
— Валік повернувся? Я чула його голос…
— Зачекай… Зупинись… Він… Не…
Один… — свекруха ніяк не могла підібрати слова.
Настя не реагувала, немов танк, йшла вперед. Простягнула руку до дверей і різко їх відчинила.
Дівчина зробила крок вперед, завмерла. Їй треба було переконатися, упевнитися…
Валентин сидів у вітальні на дивані, поруч з ним була дівчина, трохи молодша за саму Настю.
— Ти… — у горлі застряг клубок, очі зрадницьки наповнилися сльозами.
— А ти що тут робиш? — голос у чоловіка змінився, став грубим, таким же, як у свекрухи.
— Я тут живу… З донькою…
— З моєю? Збирай речі і забирайся звідси. Це мій будинок, — Валентин навіть не дивився на дружину. — Дитину нагуляла, ще й до мого будинку притягла! Ох, права була мама…
Настя, не пам’ятаючи себе, вискочила з дому з дитиною на руках. Навіть речі не зібрала.
Свекруха спробувала її зупинити, але молода жінка тільки зневажливо на неї подивилася. Хіба можна ненавидіти і нормально ставитися одночасно?
Більше ніхто Настю не бачив. Вона поїхала в місто з донькою на руках вночі і зникла. Принаймні так говорили в селі.
До рідної матері, яка на той момент зовсім здала, Настя не з’явилася, за речами не поверталася.
Валентин прекрасно влаштувався і будував своє життя. То з однією жив, то виганяв, жив з іншою.
Він був завидним нареченим у селі. Та й з міста до нього часто приїжджали дівчата.
Рита злилася на сина.
— Ти що тут влаштував? — в черговий раз вона прийшла додому, а там нова дівчина. — І ось на це ти проміняв дружину і дочку?
— Не моя це дочка. І дружина мені така не потрібна. Ти ж сама мені писала!
Рита тільки тепер згадала, як вона зустріла Настю в селі і поруч з нею йшов якийсь хлопець.
Свекруха розлютилася і написала довгий лист синові, що його благовірна навіть не думала чекати.
— Я ж… Не хотіла… Настя тебе чекала, це я тоді переплутала…
— Яка різниця? Тепер уже пізно!
Рита зовсім засмутилась. Сама все зіпсувала, сама і виправляй.
Відправилася жінка в місто, довго шукала.
Зустрілися випадково. Рита вже йшла на вокзал. Розуміла, що тільки даремно витратила час. Ну де можна знайти Настю з дитиною?
— Тітонько Рито? — Настя стояла на касі, продавала квитки. — Це ви? — Настя насилу впізнала колись дуже красиву жінку.
Начебто й часу не так багато минуло, але колишню свекруху було не впізнати.
— Настя, я знайшла тебе, — плакала вона.
Настя вийшла, провела жінку всередину, напоїла гарячим чаєм без цукру.
— Вибачте, зарплата копійки, дочку треба якось виховувати.
Свекруха тоді й розповіла все, про обман сина і про той самий лист. Настя лише сумно посміхнулася.
— Я не злюся на вас. У Валі своя голова на плечах. І, знаючи мене, він міг вам не повірити. Йому просто так було зручніше. Простіше.
Рита тільки ще більше розплакалася.
— Приїжджайте в гості, до онуки, вона буде вам рада.
З того моменту жінки почали спілкуватися, Рита допомагала грошима, часто залишалася в місті у невістки. Синові одного разу тільки заїкнулася:
— Дочка так на тебе схожа як дві краплі…
— До чого ти це зараз? Не бачиш чи що, одружитися я надумав! — поруч з Валентином сиділа миловидна дівчина і радісно кивала.
Мати більше нічого й не сказала. Нехай робить, як знає. Колись лізла в його життя і все тільки зіпсувала.
Син одружився, через якийсь час у них з’явився хлопчик. І чоловік був щасливий, тільки мати знала, що це не рідний онук.
…Пішла Рита тихо, уві сні. На той момент чоловіка вже п’ять років, як не було. Валентин поховав її, невістка раділа.
— Нарешті старої … не буде в будинку, можемо розпоряджатися, як хочемо, — посміхалася вона.
Але минуло півроку і в будинок прийшла господиня. Настя з донькою.
— Цей будинок за заповітом належить мені, — вона показала документ. — Виганяти вас не буду, будете мені платити оренду.
Валік дивився на колишню дружину і не моргав. Поруч з нею стояла дівчинка, справді його копія, тільки з косичками…
— Чому ти мовчиш? Треба йти до суду! — обурювалася дружина. — У тебе є син!
Але він лише відмахнувся.
— Бачив я документи у матері, поки вона хворіла, це не мій син. — він скривив обличчя в посмішці. — Хотіла приховати від мене правду! Не хотіла засмучувати… А я думав, звикну…
Він все ще не відривав очей від Насті.
— Орендну плату за будинок будете сплачувати щомісяця, — продовжила Настя рівним голосом.
Вона дечому навчилася у свекрухи. Тепер вона могла тримати себе в руках і спокійно відповідати тим, хто її образив.
Хотіла ще щось сказати, але за її спиною з’явився чоловік.
— Настю, поїхали?
Та обернулася, широко посміхнулася і кивнула. Вона вже кілька років була заміжня і була щаслива.
Чоловік взяв за руку дівчинку з косичками і ті щасливі поїхали, залишивши Валентина з нелюбою дружиною і чужою дитиною.
