Ваня в цей момент намагався швидко натягнути на себе штани.
— Олена, тільки не лайся! Будь ласка! – попросив Іван дружину. – Я тобі зараз все поясню!…
…— Оленко, я побіг, буду пізно! Як спати будеш лягати, мене не чекай! — крикнув з передпокою Ваня дружині.
— Стій! — крикнула у відповідь Олена.
Вона вийшла з ванної з рушником на голові.
— Чому ти сьогодні будеш пізно? У вас що, графік роботи в офісі змінився? Або ти на пів ставки в котельню там влаштувався у вас в організації?
Що за справи? — недовірливо запитала дружина. — Минулого тижня ти чотири рази приходив вже після півночі!
До того кілька разів було те саме… Ти завів собі когось, Вань?
— Та що ти таке кажеш? — Іван навіть в обличчі змінився, і його оченята швидко забігали.
Чоловік дивився куди завгодно, тільки не на дружину.
— А що я такого сказала? Ти постійно з роботи додому приїжджав до сьомої! А тут раптом почав затримуватися допізна! Що це за справи такі?
— Олено, говори тихіше! Чому ти відразу починаєш розмовляти підвищеним тоном? Діти ж почують!
— Ти що несеш? — здивувалася Олена. — Які діти, вони вже в школу пішли ще годину тому! Татусь, блін! Не знає, вдома його діти чи ні!
— Ааа, — видав Ваня. — Так це, напевно, коли я в душі був?! Я й не помітив! — посміхнувся він.
— Та дивлюся, ти багато чого помічати перестав, Ваня! Так що у вас там на роботі такого відбувається?
Чого ти сьогодні знову збираєшся так надовго затриматися? Ти мені поясни, будь ласка!
— Та нічого такого особливого! Просто накопичилося багато роботи! — відповів Ваня Олені.
— Ну зрозуміло, ти навіть не спромігся нормальну відмовку придумати! Думав, я так і буду з твоєю локшиною на вухах ходити! Так?
— Та які відмовки? Що ти насправді, Олена? Ну не віриш мені, подзвони Ігору, він тобі все підтвердить! І скаже, що ми і справді затримуємося допізна!
— А може, мені краще твоєму начальнику зателефонувати, у мене десь його номер записаний?!
Цікаво, він мені твої слова підтвердить? І, може, навіть пояснить, що можна до півночі робити в офісі за комп’ютером?!
— Мила, ось ти як завжди сама себе накручуєш! Всякою нісенітницею голову забиваєш собі, а потім нервуєш і тільки ходиш! Та на мене зриваєшся!
— А я б себе не накручувала, якби ти не починав поводитися дивно! Я б тобі слова проти не сказала.
Якби ти мене нахабно не обманював і за дурочку не тримав! Я ж відчуваю, що ти мені просто брешеш!
— Та з чого ти взяла, що я тобі брешу? — запитав Іван і знову відвів убік очі.
— Та з того, що ти мені навіть в очі подивитися не можеш! Ти дивишся зараз куди завгодно, але тільки не на мене!
А це перша ознака твоєї брехні! Ось і пітніти вже починаєш! — вказала Олена на чоло чоловіка.
— Ой, Олена, досить вже тут вигадувати! Може, ти взагалі хочеш, щоб я звільнився і сидів вдома? Щоб тільки поруч з тобою був?
Ну так я можу звільнитися, і будеш тоді сама нас усіх чотирьох утримувати! Я можу, для мене це не складно!
– А що ти відразу в крайності кидатися починаєш? Причому тут взагалі звільнитися? Ти просто брешеш мені, ось і все!
І починаєш сам вигадувати всяку нісенітницю! Так завжди відбувається, коли людині сказати більше нічого!
— Коротше, Олена, я пішов на роботу! І більше на цю тему я з тобою розмовляти не збираюся, а виправдовуватися тим більше перед тобою не маю наміру!
Дзвони кому завгодно! Тільки запам’ятай, якщо ти мене перед шефом ось так зганьбиш, то я реально звільнюся і буду вдома сидіти на твоїй шиї! Зрозуміло тобі?
— Стривай, а яким чином я можу тебе перед твоїм шефом зганьбити? Я щось взагалі цього зрозуміти не можу? Ти, я бачу, вже настільки забрехав…
Ну нічого, я нікому дзвонити не буду! Я сьогодні сама до вас заїду, і нехай ваш начальник підтвердить твої слова!
— Тільки спробуй! — раптом гримнув Ваня.
А Олена зараз, коли говорила про те, що вона до нього на роботу заїде, саме такої реакції від нього і чекала.
— Коротше, мій любий! — почала суворим голосом жінка. — Або ти мені зараз кажеш, хто вона, і сам по-хорошому збираєш свої речі і йдеш без будь-яких казусів, як мужик!
Або я тебе так прославлю і на роботі, і серед знайомих і друзів, що, повір мені, тобі мало не здасться! А твій батько, він тобі взагалі голову відірве за це!
— А причому тут мій батько? — не зрозумів Ваня.
— А ти подумай добре! Згадай… Не хочеш сам, то я тобі нагадаю! Адже він при тобі говорив, що, не дай Бог, ти мені колись зрадиш…
Він тобі всі руки і ноги повисмикує! І з квартири тебе з цієї виселить! Згадав?
— Ти що, до мого батька підеш скаржитися на мене? — у Вані затремтіли руки.
— О, як нервуєш відразу! Так хто вона, це хтось з роботи? Я її знаю?
— Та немає у мене нікого, крім тебе! — почав психувати Ваня. — Досить мене постійно підозрювати у всіх смертних гріхах!
— Ти чого кричиш? Голос не підвищуй, істеричка! — спокійно відповіла Олена. — Чого ти так нервуєш? Значить, є що приховувати!
— Все, досить, я більше не хочу розмовляти з тобою на цю тему! Якщо ти мені не віриш, то це твої особисті проблеми!
А я, – чоловік швидко подивився на годинник, – через тебе взагалі зараз на роботу запізнюся! Я поїхав!
– Нічого страшного, вночі відпрацюєш!
Ваня злобно поглянув на дружину, потім відкрив вхідні двері і вийшов з квартири.
Олена ж зняла з голови рушник, трохи витерла волосся і пішла за своїм телефоном у спальню.
Їхати на роботу до чоловіка у неї ніякого бажання не було.
Тому вона швиденько відшукала в телефонній книзі номер його начальника і зателефонувала безпосередньо йому.
Трубку взяли практично відразу.
— Я слухаю! — відповів грубий чоловічий голос. — Хто це?
— Доброго дня, В’ячеславе Костянтиновичу! Мене звати Олена, я дружина одного з ваших працівників, Івана…
— А, так-так-так! Зрозумів, доброго дня, Олена! — він трохи пом’якшив свій голос. — Чим можу допомогти?
— Можливо, моє питання буде дивним… Але… Я хотіла дізнатися, у вас що, на роботі якісь завали?
Вони у вас там, я маю на увазі офісних співробітників, і особливо мого чоловіка, до ночі працюють і справді, чи що, сидять?
— З чого ви це взяли? — поцікавився чоловік запитальним тоном. – Ні! Вони всі як працювали до шостої, так і працюють!
А Іван, так взагалі останнім часом навіть проситься раніше іноді! А що сталося?
Олена замовкла на кілька секунд. Потім зібралася і відповіла начальнику чоловіка.
– Та нічого такого! Дякую, В’ячеслав Костянтинович! Я все, що хотіла, все дізналася! До побачення! – сказала Олена і відключилася.
Настрій у жінки і так вже майже не було, а після слів начальника чоловіка він взагалі зник остаточно.
Їй зараз потрібно було збиратися на роботу, але голова у Олени була забита зовсім іншими речами. І про це взагалі не думалося.
Вона висушила волосся, зібралася і все ж поїхала на роботу. Але там Олена ніяк не могла зосередитися на своїй справі.
В голову постійно лізли всякі дивні думки, від яких не можна було просто так відмахнутися.
Вона розуміла, що її чоловік, з яким вони були в шлюбі вже майже п’ятнадцять років, їй просто-напросто зраджує.
І їй залишалося лише зловити його на гарячому. Щоб вже ґрунтовно, безповоротно.
Її робота закінчувалася рівно о п’ятій, на годину раніше, ніж у чоловіка. Діти їй вже давно написали, що вони вдома.
Тому вона зібралася і поїхала на своєму автомобілі до офісу, в якому працював Іван.
Коли вона під’їхала і зупинилася на парковці поруч з офісною будівлею, то в цей момент машина чоловіка ще стояла там.
Але не минуло й п’яти хвилин, як раптом Ваня вийшов з будівлі. У цей момент він з кимось розмовляв по телефону.
Машину дружини чоловік навіть не помітив, настільки він був поглинений розмовою.
Хоча вона стояла всього за чотири авто від його власної. Він сів за кермо і рушив з місця. Олена, недовго думаючи, попрямувала за його слідами.
Вона відразу хотіла йому зателефонувати під виглядом того, що вона їде додому, і дізнатися у нього, де він зараз.
Але не стала цього робити. Жінка вирішила простежити за чоловіком до кінця.
Дорога у Олени зайняла близько сорока хвилин. Вона сильно не відставала від чоловіка, але і близько до нього теж намагалася не під’їжджати.
У підсумку вся ця гра в приватного детектива привела жінку в дуже знайомий їй район.
Саме тут жила одна з подруг Олени. І ця думка не давала їй спокою.
— Та ні, не може бути! — намагалася сама себе відрадити Олена. — Ну не одна ж Віка тут живе!
Але трохи пізніше, коли Ваня звернув в один із дворів, в той самий двір, в якому жила ця Віка, і припаркував свою машину поруч з її під’їздом, то всі сумніви відразу відпали.
Іван вийшов з машини і попрямував до під’їзду. Олена зупинилася, почекала хвилин десять, а потім вирішила взяти в руки телефон і набрати номер подруги.
Але потім раптом різко передумала, і сама вийшла з машини і попрямувала до під’їзду Віки.
Вікторія була однією з її найкращих подруг. З якою вона практично всім і завжди, що відбувалося у Олени в житті, ділилася.
А ще не так давно, буквально півтора місяця тому, від неї пішов чоловік. Віка сказала Олені, що вона застукала його з коханкою.
Підходячи до під’їзду, вона думала, як обіграти свій візит до Віки, щоб та без питань відкрила їй двері під’їзду через домофон.
Але цього робити їй не довелося, оскільки з під’їзду прямо перед нею вибігли діти, і вона швидко шмигнула у відчинені двері.
Піднявшись на шостий поверх на ліфті, жінка була налаштована рішуче. Вона підійшла до дверей квартири подруги і подзвонила у дзвінок.
Олена знала, що Віка в даний момент повинна бути вдома, адже та ніде не працювала тимчасово, а була в пошуках роботи.
Але двері Олені відкривати не поспішали. Тому вона знову натиснула кнопку дзвінка і тримала її доти, поки все ж двері не відчинилися.
Перед Оленою стояла ошелешена Віка в одному халатику і з розпатланим волоссям.
— Де він? — суворо запитала Олена подругу.
— Хто? — спробувала прикинутися, що нічого не розуміє Віка.
— Ти прекрасно знаєш, про кого я говорю! Ану відійди! — сказала Олена і просто відштовхнула господиню вбік.
— Ти зовсім здуріла, чи що? — почала обурюватися подруга. — Олена, ти куди пішла взута? — крикнула їй вслід Віка.
Але Олена вже її не слухала. Вона мчала немов на танку.
Відчинивши двері в спальню Віки, вона виявила там того, за ким, власне, і прийшла.
Ваня в цей момент судорожно намагався натягнути на себе штани.
— Олена, тільки не лайся! Будь ласка! – попросив Іван дружину. – Я тобі зараз все поясню!
– Не треба мені нічого пояснювати, я не сліпа! – спокійно відповіла дружина чоловікові.
Вона увійшла в спальню, підійшла ближче, практично впритул до чоловіка, і з усієї сили зарядила йому коліном між ніг.
Так, що Ваня навіть скрикнув, як порося. Від болю і шоку він впав перед дружиною на коліна і тримався за промежину.
А Олена, замість того щоб просто розвернутися і піти, кілька разів примудрилася штовхнути його як слід, і знову туди ж, куди вдарила його коліном.
Ваня посинів і почервонів одночасно. Його очі, жінка думала, що просто випадуть з орбіт.
Віка стояла позаду і писнути боялася. Олена спокійно розвернулася, подивилася на подругу і пішла на неї.
— Олена, заспокойся, я тобі все поясню зараз! — почала голосити Віка.
— Ще одна! — посміхнулася жінка.
Вона різко схопила Віку за волосся і з силою рвонула на себе.
Віка за інерцією почала падати на Олену, і та просто відійшла вбік. Копати вона подругу не стала, хоча дуже сильно цього хотіла.
Жінка вийшла з квартири подруги, спустилася сходами вниз, сіла в машину і думала, що вона зараз просто розплачеться.
Але ні, в її очах не було ні сльозинки. Була просто образа і біль. Вона завела автомобіль і поїхала додому, де на неї чекали дочка і син.
Хвилин через двадцять, після того як вона була вдома, в квартиру увійшов Ваня.
— І що ти сюди приперся? Можеш відразу розвертатися і валити туди, де ти працюєш допізна!
— Олено, давай поговоримо! — він пройшов вперед від дверей і спробував взяти дружину за руку.
— Відчепися від мене, і не смій навіть торкатися до мене своїми огидними ручками!
У тебе є кого чіпати, ось туди і вали! А тут тобі більше не раді! Я на розлучення подаю! — дружина помахала перед чоловіком телефоном.
— Олена, давай не будемо поспішати! Навіщо все ось так руйнувати? Через якісь дрібниці!
Я Віку послав, я до неї більше ні ногою! Не хочу вас втрачати! Вибач мене, будь ласка!
— А мене це в даний момент мало цікавить! Можеш назад до неї повертатися!
Я, до речі, і батькові твоєму подзвонила, поки додому їхала! І все йому про твої пригоди розповіла! Він сказав, що скоро приїде!
Ваня зблід, коли знову почув про батька. Хоч йому і було вже майже тридцять шість років, а свого тата він досі боявся як вогню.
Тому що той раз у раз, у пориві розмови, якщо йому не подобалися слова сина, особливо якщо той скаржився на дружину і дітей своєї матері в його присутності, міг від душі засвітити йому в обличчя.
І йому було все одно, боляче Івану чи ні, буде у нього синець чи не буде.
Його тато просто органічно не перетравлював нитиків і тих, хто зраджує своїх близьких.
А найцікавіше, що всі ці роки Олена, Ваня і їхні діти, яких батько Івана дуже любив, жили в квартирі діда, яку він так і не став переоформляти на свого сина.
Після приїзду батька Ваня отримав ще й від нього. Правда, так, як дружину, тато його не бив.
І той сказав Івану, щоб його син навіть не сміяв більше з’являтися в цій квартирі.
Тому що після того, як вони з Оленою розлучаться, він цю квартиру відпише невістці і онукам.
А таку мерзенну особистість, як Ваню, він за сина більше вважати не буде.
