Наприкінці робочого дня Варя зателефонувала чоловікові:
– Гоша, я сьогодні ввечері до мами заїду, тож вечеряй без мене. У холодильнику рагу і котлети – розігрій.
– Мені без тебе нудно буде, – відповів чоловік. – Давай я теж до твоїх батьків приїду, а потім разом додому.
– Ні. Тато у відрядженні, а нам з мамою треба про свої, про дівочі справи, поговорити, – відповіла Варя.
– Зрозуміло. Знову будете нам з Павлом Олексійовичем кістки перемивати, – посміхнувся чоловік.
– Ну, звичайно, ніби нам, крім вас, більше і поговорити нема про що.
А розмова мала бути серйозною…
…– Варя, я хочу порадитися з тобою щодо квартири. Як краще її оформити. І взагалі, чи варто оформляти, – сказала Ніна Володимирівна дочці після того, як вони повечеряли.
Справа в тому, що батьки Варі вже кілька років будували собі дім. Грошей було не дуже багато, тому будівництво йшло повільно. Але цього літа вони вже збиралися переїжджати.
Звичайно, якби батьки продали ту двокімнатну квартиру, в якій вони зараз жили, справа пішла б швидше.
Та вони вирішили, що залишать цю квартиру дочці, яка два роки тому вийшла заміж і зараз разом з чоловіком живе в орендованій.
Відразу після весілля молодята оселилися у батьків Гоші – у них була велика трикімнатна квартира з п’ятнадцятиметровою кухнею і лоджією.
Але прожили вони там тільки два місяці. Після цього Варя поставила Гоші ультиматум:
– Або ми знімаємо квартиру, або я йду до батьків.
А причиною цієї заяви було те, що Раїса Федорівна – мати Гоші – чомусь вирішила, що тепер у неї в підпорядкуванні будуть не тільки чоловік і син, а й невістка.
Спочатку Варя не сперечалася, тому що всі зауваження і повчання свекрухи стосувалися будинку і існуючих в ньому порядків.
Варварі не все подобалося, дещо вона хотіла б влаштувати по-іншому, більш зручно і розумно.
Але, пам’ятаючи про те, що в чужий монастир зі своїм статутом суватися не варто, вона слухняно готувала на вечерю те, що веліла Раїса Федорівна.
І складала рушники так, як це робила свекруха, і не сперечалася з побутових питань.
Однак недарма кажуть, що є люди, які обов’язково відкусять руку, якщо ти даси їм палець. Раїса Федорівна була саме з таких.
Не минуло й місяця, як свекруха, бачачи, що Варя їй не заперечує і, на відміну від дружини старшого сина, ніяких розборок не влаштовує, вирішила, що вона «володарка всіх світів».
Тепер свекруха, зафіксувавши перемогу на домашньому фронті, стала розширювати зону свого впливу.
– Варвара, я не розумію, ти на роботу зібралася чи на гулянку? Подивися на себе: спідниця в обтяжку, підбори висотою з Ейфелеву вежу, нафарбувалася, як клоун на манежі.
Ти все-таки заміжня жінка, а не та, що «зі зниженою соціальною відповідальністю».
– Раїса Федорівна, у нас дрес-код, тому і спідниця, і макіяж у мене відповідні. Я не можу прийти на роботу без макіяжу і в спідниці до підлоги. А туфлі у мене зручні, і каблук всього п’ять сантиметрів.
– Заходила я вчора до твого банку, бачила тебе. Невже необхідно з кожним клієнтом сюсюкати?
Сидиш там, посміхаєшся на весь рот, як зазивала. Просто сором! Вдома ти так не посміхаєшся, як на роботі перед чужими чоловіками.
Ти б, Гоша, поговорив зі своєю дружиною – скромнішою треба бути! А то вона, того й дивись, і сім’ю, і себе зганьбить.
Добре, що це відділення далеко від нашого будинку, і наші сусіди туди не заглядають.
І ці претензії до невістки, яка не так одягається, не там працює, не поспішає з роботи додому, з такими ж, як сама, подружками зустрічається, та ще й чоловіка норовить то в кіно, то ще кудись з дому витягнути, висловлювалися Варі вечорами з дратівливою регулярністю.
Гоша намагався заперечувати матері, але вона відповідала йому завжди однаково:
– Не захищай свою дружину і не груби матері. Раніше ти зі мною ніколи не сперечався, а зараз, звичайно, осмілів. Це й зрозуміло: нічна зозуля завжди перекукує денну.
Варя намагалася не конфліктувати, але одного вечора заявила Гоші:
– Якщо твоя мама ще раз мене образить, я більше мовчати не буду. Ти коли-небудь бачив, як вивергається вулкан?
Ні? Побачиш. Тільки боюся, що наше сімейне життя на цьому закінчиться.
– Варя, ну ти ж бачиш, я не мовчу, – намагався виправдатися чоловік.
– А який з того сенс? Раїса Федорівна звикла, що ви з батьком їй ніколи не суперечили, ось вона меж і не бачить.
Я взагалі не розумію, за що твоя мама на мене наїжджає. Таке враження, що вона випробовує моє терпіння. Так ось: воно закінчилося.
– І що нам робити? – запитав Гоша.
– У нас на роботі одна жінка – Ольга Миколаївна – здає квартиру. Якраз зараз її квартиранти виїжджають.
Давай переїдемо звідси. Я більше не витримаю, чесно. Влаштую скандал і втечу до батьків.
– Добре, поговори з Ольгою Миколаївною. А скільки це коштує?
– Та скільки б не коштувало! Мені мої нерви дорожчі! – відповіла Варя.
Через три дні вони переїхали. Речі збирали під голосіння і сльози Раїси Федорівни:
– Невдячні! Чого вам вдома не вистачало?! Завжди і прибрано, і приготовано! Це ти, Варвара, Гошу з пантелику збиваєш, від батьків забираєш!
Як він з тобою жити буде? Ти ж ні попрасувати, ні випрати, ні пирогів спекти не зможеш!
– Не хвилюйтеся, Раїса Федорівна, не пропадемо! – задоволено відповідала їй Варя.
Влаштувавшись в орендованій квартирі, Варя і Гоша нарешті зітхнули з полегшенням.
Тепер над ними не було тотального контролю, і вони самі вирішували і те, що готувати на вечерю, і те, кого запрошувати в гості, і навіть те, о котрій лягати спати і вставати.
Раніше всім цим керувала Раїса Федорівна.
– Гоша, а чому твій батько терпить все це? – запитала Варя. – Таке враження, що його нічого не стосується, ніби він існує в паралельному світі.
– Я пам’ятаю, що раніше, коли ми з братом вчилися в школі, батьки сильно сварилися. Як я зараз розумію, батько намагався матір «перевиховати».
Але потім плюнув і пішов, як ти кажеш, у паралельний світ. Однак, коли справа стосується чогось серйозного, він не мовчить.
Пам’ятаю, відразу після одруження Юрка з Лідою теж жили у батьків. І Лідці теж діставалося. Але вона не мовчала. У нас тоді такі скандали вдома були!
Одного разу мати стала вимагати, щоб Юрко розлучився з дружиною. А Лідка тоді вже була при надії.
Батько так гаркнув на матір, що вона навіть присіла. А він сказав, що сам з нею розлучиться, якщо вона ще раз хоч словом Ліду зачепить.
– Що, один раз за все життя її приструнив? – здивувалася Варя.
– На моїх очах двічі. Другий раз – коли мама мало не побилася з тіткою Наталею – своєю зведеною сестрою – через квартиру.
Тітці її батько залишив у спадок квартиру. А мама вирішила, що це несправедливо. Хоча все було нормально.
Мама не була йому родичкою – він її не удочерював. Просто одружилися двоє, і у кожного була дочка. Спільних дітей не народили.
Не знаю, чому мама вирішила, що їй теж щось належить. Але вона такий скандал серед рідні підняла! Тоді батькові теж довелося втрутитися.
– Слухай, я вже боюся, що вона і від нас щось вимагатиме, – сказала Варя.
– А ти просто не відчиняй їй двері, якщо мене вдома не буде, – порадив Гоша.
Раїса Федорівна, дійсно, намагалася прийти в їхню орендовану квартиру з ревізією, поки син був на роботі або у відрядженні.
Одного разу вона навіть привела із собою «підмогу» – свою приятельку. Але Варя двері не відчиняла, просто повідомляла, що Гоші вдома немає, а вона зайнята.
Кілька разів свекруха приходила, коли син був вдома. Тоді її запрошували увійти, ставили чайник, діставали цукерки і печиво.
Були привітні, але моментально припиняли всі спроби Раїси Федорівни хоч якось втрутитися в їхнє життя. Вона замовкала, але наступного разу все повторювалося.
Останнім часом улюбленою темою розмов Раїси Федорівни стала двокімнатна квартира батьків Варі.
Вона знала, що вони збираються переїжджати в новий будинок, а квартиру віддати молодій родині. І її дуже турбувало питання про те, як буде оформлена ця передача.
– Гоша, ти дивись, щоб тебе не обдурили. Вимагай, щоб тобі виділили мінімум половину квартири, – налаштовувала вона сина, коли Варі не було поруч. – Пригрози, що, якщо тобі частки не виділять, розлучишся з Варькою. І їй те ж саме скажи.
– Мамо, ми якось самі розберемося, – відповідав їй Гоша.
Він вже давно зрозумів, що переконувати матір у чомусь марно, але зайвий раз сперечатися з нею не хотів.
Можливо, тому вона вирішила, що він з нею згоден, і повідомила своїх знайомих і родичів, що скоро Гоша стане власником квартири.
Звичайно, це дійшло і до батьків Варі.
– Варя, ми з татом не знаємо, як краще вчинити, – сказала їй мама. – Спочатку ми хотіли подарувати квартиру вам обом, як сім’ї. Але ті розмови, які до нас доходять, нам не подобаються.
Є ще два варіанти: ми даруємо квартиру особисто тобі або просто пускаємо вас туди жити без будь-якого оформлення.
Що ти думаєш? З одного боку, ми боїмося, що Гоша образиться, якщо ми подаруємо квартиру тільки тобі – вирішить, що ми йому не довіряємо.
Але, з іншого боку, якщо щось трапиться, Раїса Федорівна вичавить з тебе все до останнього сантиметра.
– Мамо, спокійно оформляйте дарчу на мене. Ми з Гошею це питання вже обговорили. Ніякої образи тут немає: мої батьки дарують квартиру мені – це нормально.
А ми хочемо з часом купити спільну, щоб нашим дітям у майбутньому не треба було вирішувати квартирне питання, – відповіла Варя.
– А що, питання про дітей вже актуальне? – запитала мама.
– Так, вже вісім тижнів, як актуальне, – посміхнулася Варя.
Раїса Федорівна, дізнавшись, що син хоч і живе в двокімнатній квартирі, але її власником не є, обурилася. Однак, приходячи в гості до «дітей», поводилася стримано.
Варя і Гоша прекрасно розуміли, чого їй це коштувало, і особливо не спокушалися.
Люди взагалі рідко змінюються, а ті, що переступили шістдесятирічний рубіж, не зміняться ніколи.
