— Вася, чому? — сумно запитала жінка. — Чому вона? Чим я гірша? Що я зробила не так? — і її сірі очі поступово наповнювалися сльозами і відчаєм…
Досить великий чоловік з доглянутою борідкою і невеликими залисинами на голові стояв на порозі квартири зі спортивною сумкою в руках.
На порозі їхнього, тепер уже колишнього, сімейного гніздечка. Він навіть з якимось батьківським сумом дивився на жінку перед собою.
Невисоку повненьку Катерину в світлому фартуху, злегка забрудненому борошном, з розпатланою косичкою на голові.
— Ти ж сама все розумієш, Катя. Ми стільки років живемо разом. А вона… Вона, як промінь сонця в темному царстві. Я дивлюся на неї і не можу надивитися.
Це мій якір, моє життя… А у нас що? Спільні діти, які виросли, набридлий побут. Вибач. Але я не можу по-іншому.
І він пішов. Пішов від дружини-бухгалтера до молодої вчительки початкових класів. Високої і красивої, з майже ідеальним тілом, довгим волоссям і величезним добрим серцем.
Не те що у обрюзглої Катерини. Вона вже давно перестала приваблювати Василя.
Він відчував себе чоловіком, а ось його дружина, здається, зовсім перестала бути жінкою. Принаймні, так вважав він…
… — Вася, а ти чого розлігся? — зайшла в спальню Маша.
На ліжку, розвалившись, в одних трусах, лежав Василь. Він дивився телевізор, а поруч на підлозі валялися його, поспіхом скинуті речі.
— Ми ж до театру зібралися.
— Мила, я чогось зовсім втомився, — позіхаючи, промовив Василь. — На вихідних може сходимо, га?
— Ну ти зовсім не в собі? На вихідних ми з тобою їдемо до Вінниці. Знайомлячись з моїми батьками. А ти сам знаєш, туди дорога не близька. І… Вася, ти навіщо речі розкидав?
— Та втомився я…
— Я теж на роботі не розважалася, але чомусь нічого не розкидаю, коли повертаюсь. Давай, вставай. Приберешся, одягнешся, покличеш. А я поки перекушу щось.
— Так там нічого немає, в холодильнику. Миша повісилася, — хмикнув Василь. — Я думав, ти щось приготуєш.
— По-перше, ти прийшов раніше. Я думала, що ти щось тому і приготуєш. Та й тут є йогурт, хлібці і сир, салат.
— Ой, ця зелена гидота. Таке навіть сиром назвати не можна. Я траву не люблю.
— А даремно, — пирхнула Маша, відпиваючи йогурт. — Корисно, між іншим. Ти ж знаєш, я всі ці ваші борщі не поважаю.
Якщо тільки іноді, а так у мене тільки здорове харчування, а не супи на яловичому бульйоні з тонною майонезу.
Зі спальні почулося зітхання чоловіка. Йому раптом згадався борщ Катерини, в якому стояла ложка, її котлетки, запах яких був на весь будинок. І пиріжки з картоплею… Ароматні і рум’яні…
— І так, Вася, не кидай більше речі на підлогу. Це все-таки квартира, а не смітник. Підтримуй, будь ласка, порядок. Терпіти такого безладу не можу.
— Я думав, ти сама забереш речі, коли прати будеш…
— А сам пральну машину що, не можеш запустити? Це начебто не складно. Ну добре, сама виперу, але речі завжди забирай у ванну. Там кошик для білизни стоїть.
Василь знову зітхнув. Він не пам’ятав, коли востаннє прав або прасував речі. Цим завжди займалася Катерина.
Вона вставала на годину раніше, щоб сорочки чоловіка були ідеально рівними, а шкарпетки лежали парами на стільці.
— Давай швидше, а то ми запізнимося в театр, — вигукнула Маша.
— Вася, а це що? — скрикнула вона, витягуючи з шафи невелику пляшку міцного напою.
Василь нерозуміюче подивився на неї.
— Я бачу, що це конкретно, не сліпа. Що він тут робить? Ти ж знаєш, я не п’ю.
— Але це не тобі. Це для мене, щоб ввечері розслабитися і…
— Мені все одно, для кого це. У моїй квартирі не буде нічого подібного! Ти знаєш, що у мене пив батько і я не переношу навіть самого запаха. Хочеш випити і розслабитися, роби це де завгодно, тільки не вдома.
— Та коли? Ми ж всі вихідні кудись ходимо… — буркнув Василь, згадуючи, як Катерина сама наливала йому чарочку щоп’ятниці, щоб чоловік міг розслабитися.
— Ну і в чому проблема? Ми компанією підемо. Можеш там розслабитися.
— Та це…
Василь не став сперечатися з Машею. Її друзі були такими ж, як і вона. Жваві, веселі, живі, одним словом, молодь.
Вони пили щось легке, на вихідні виїжджали за місто, а по п’ятницях ходили в театри або на концерти.
Василю, зізнатися, було дуже складно підлаштуватися до такого ритму….
— Маня, а що у нас з інтернетом? — запитав Василь, коли вона повернулася з роботи.
— А що з ним? А сьогодні яке число? Двадцять п’яте? А чому ти не заплатив? Ти ж казав, що всі витрати на тебе. Я думала, ти оплатив все. Так розберися і з цим, і наступного разу не забудь, будь ласка.
Василь розгублено покрутив головою.
— Але я не вмію…
— У сенсі не вмієш? Оплачувати інтернет? Майже так само, як і комунальні послуги. Ти ж оплатив комуналку? Що? Вася! Ти що, зовсім?
Маша зірвалася з місця і кинулася в передпокій, де на столику лежали прострочені квитанції.
— А якби у нас відключили світло або воду? Чому ти не заплатив досі?
Василь знизав плечима.
— Я не вмію, — видихнув він, змусивши Машу здивовано дивитися на нього.
— А як ти до цього жив? Боже мій, тільки не кажи, що цим усім займалася твоя дружина. Ти жодного разу не платив ні за що сам? Та не повірю. Ти ж дорослий чоловік.
— Ну платив, але давно. Зараз все по-іншому.
Маша зітхнула, похитала головою і пішла оплачувати квитанції. Коли вона сходилася з Василем, то думала, що буде поруч із сильним, успішним чоловіком, а не безпорадним неробою.
— Ти знову нічого не приготував? Ох… Гаразд, зараз замовлю нам поїсти.
— А я повинен готувати? Та я не вмію, Маня!
— Не вмієш — вчися, гугл тобі на допомогу. Ти ж знаєш, що у мене зовсім немає часу готувати. Зараз повинен хлопчик прийти займатися. Нічого, поїсиш у кафе. Або ти маєш щось проти?
Василь щось промурмотів незрозуміле. Насправді він був проти. Категорично проти! У нього була страшенна печія після їжі з кафе.
Катерина готувала так, що у нього все було добре, а «здорова їжа» Маші чоловікові не подобалася. Але він не говорив про це.
Він і так бачив, що дівчина розчарувалася в ньому. І не хотів погіршувати ситуацію…
Але, проживши з Машею ще кілька тижнів, Василь не витримав. Він судорожно кинув свої речі в сумку, написав прощальну записку і пішов.
Так, напевно, так було неправильно, але по-іншому він вже не міг. Маша йому не підходила. Занадто спритна, весела, не сидить на місці. Зі своїм йогуртом і активним життям.
Тоді інша справа Катерина. Його Катруся… Тепер він зрозумів, що кращої за неї немає на всьому білому світі…
Василь із силою натискав на дзвінок знайомої квартири і посміхався в передчутті побачити таке рідне, рожевощоке личко.
Нарешті двері відчинилися. На порозі з’явилася Катерина в довгій сукні в горошок. Її волосся було розпущене, очі підфарбовані, а на губах рожева помада.
— Я повернувся!
— І?
— Що і?
— Ти пішов від мене. Сказав, що я вже не така. Тепер у тебе своє життя. А я нарешті зрозуміла, що означає жити одна. Без тягаря, за яким потрібно доглядати.
Свобода… Вона, як промінь сонця в темному царстві. Я дивлюся на неї і не можу надивитися. Це тепер моє життя…
А у нас що? Спільні діти, які виросли, і побут. Вибач. Але я не можу тепер по-іншому, – повернула, тепер уже колишньому чоловікові, його ж слова Катерина і зачинила двері прямо перед обличчям Василя.
А він так і залишився стояти один на сходовому майданчику, безглуздо дивлячись на зачинені двері.
