– Настя, ми чекаємо на тебе в неділю о другій годині! – мамин тон був безапеляційний і не залишав місця для сумнівів.
– Добре, мамо, я буду. Щось привезти? – дівчина важко зітхнула: знову зіпсовані вихідні.
Краще б витратити вечір п’ятниці на прибирання-готування, в суботу відірватися на якійсь тусовці, а в неділю відіспатися і відпочити перед робочим тижнем.
Але батьки вважають неділю сімейним днем – влаштовують парадний обід, запрошують родичів і друзів.
Всі чемно сидять за столом, їдять, випивають трохи хороших напоїв, розмовляють про події в культурному житті, театральні прем’єри, новини науки.
Що поробиш, інтелігентна сім’я – тато професор, мама заслужений діяч мистецтв. У них все дуже добре в сенсі житла, доходу, роботи, кола спілкування.
Вибивається зі стрункого світоустрою тільки вона, єдина дочка Настя.
Не пішла ні в науку, ні в мистецтво, вступила до фінансового інституту, закінчила його з відзнакою і пішла в бізнес.
Влаштувалася в дуже солідну фірму, і зараз вже начальник відділу. Добре заробляє, причому начальство тонко натякає на можливе підвищення.
Її батьки, однак, незадоволені. Дуже незадоволені!
Вони хотіли для дівчинки зовсім іншого майбутнього: тиха робота на батьківській кафедрі або в маминому інституті, хороший шлюб з хлопцем з їхнього середовища, народження онуків, спокійне, розмірене життя жінки з інтелігентної родини.
Але не вийшло. Настя з дитинства проявляла залізний характер і розбила всі батьківські мрії.
До своїх двадцяти шести років зробила кар’єру, пішла з батьківського дому, знімала квартиру і зовсім не бажала влаштовувати особисте життя.
Це було неправильно і непристойно, і батьки всі сили кинули на виправлення ситуації.
Оскільки з роботою виправити вже нічого не можна було, з цим довелося змиритися, зрештою, начальник відділу в солідній фірмі – це допустимо.
Але ось холостяцтво в орендованій квартирі, це вже нонсенс!
І вони поставили собі за завдання, будь-що-будь видати дочку заміж за пристойну людину, обміняти або купити їм квартиру, і нехай живуть там нормальною сім’єю, як заведено споконвіку.
Саме тому візити до батьків були настільки ненависні Насті: на них обов’язково був присутній чийсь син, племінник, хрещений, сусід, якого намагалися з нею знайомити.
Причому її, Настіної думки, не питали взагалі. Був би неодружений і з пристойної родини.
Дівчина відбивалася від цієї нав’язливої турботи з усіх сил, але протистояти батькам було важко.
Ніяких аргументів мати не чула, йшла до своєї мети напролом, а оскільки фінансові важелі на дочку не діяли (вона сама дуже добре заробляла), то в хід йшла «важка артилерія».
Якщо дочка відмовлялася відвідувати сімейні обіди з нареченими, мати наполегливо дзвонила, діставала питаннями і голосіннями, спробами симулювати непритомність і втрату свідомості.
Батько, як вчений, тиснув логікою: продовження роду, онуки, склянка води в старості та інше.
Найцікавіше, що Настя не була синьою панчохою, феміністкою і противницею шлюбу.
У неї траплялися романчики, зустрічі з чоловіками, в тому числі і зі спільною ночівлею.
Але змінювати спосіб життя вона поки не хотіла, тим більше що всі ці зустрічі були тільки велінням тіла, але не серця.
Їй цілком вистачало таких ні до чого не зобов’язуючих стосунків. І якби не нав’язлива опіка батьків, вона цілком була б щаслива.
Цього разу в ролі нареченого виступав досить приємний молодий чоловік, не набагато старший за неї на вигляд.
Його представили як Діму, хоча за всім він більше тягнув на поважного Дмитра.
Поводився цілком пристойно, не витріщався на неї, не намагався подумки оцінити на предмет легкої пригоди на одну ніч.
Вечір передбачувано завершився бажанням Насті поїхати раніше і радісним вигуком якоїсь літньої малознайомої гості:
– Ой, Дімочці теж треба їхати, він тебе підвезе, правда, Діма?
– Звичайно, підвезу! – Діма був сама галантність.
Вони вийшли у двір, кавалер відкрив їй передні двері машини, сів за кермо.
– Тобі куди? – спокійно запитав він.
– Якщо зручно, то на Салтівську. Якщо ні, то куди-небудь в таке місце, де можна викликати таксі.
– Не хвилюйся, довезу, куди скажеш.
– Діма, тільки давай відразу домовимося, я не схильна продовжувати знайомство!
– У-у, я такий жахливий в твоїх очах? – напівжартома запитав хлопець.
– Не в тобі справа, – поморщилася дівчина, чомусь їй було неприємно продовжувати цю розмову, – я просто не хочу зараз заводити стосунки. Нас з тобою звели саме з цією метою, але мене така опіка вже дістала!
– Ага, розумію. Час іде, нам потрібні онуки, що ти собі думаєш, і все в тому ж дусі, так?
– Ну, так. Звідки ти знаєш?
– Так мене ж точно так само дістають, кожні вихідні тягають знайомитися, потім дзвонять і з придихом запитують: «Як тобі дівчина? Ви з нею домовилися про зустріч?»
Настя похитала головою:
– Треба ж, а мені здавалося, що це тільки я така!
– Та ні, не одна… Слухай, Настя, є одна ідея. Якщо ми обоє з тобою такі… непокірні, чи що, давай зробимо собі перерву від цих візитів?
– Як це?
– А так. Оголосимо, що в неділю у нас з тобою побачення, тебе і мене звільнять від примусової роботи, а ми проведемо цей день кожен на свій смак!
– Хм… Непогано придумано, треба спробувати! Тільки потрібно буде зателефонувати, придумати, куди ми ходили, і чим все закінчилося.
– Розумно! Тоді давай, зараз мене набереш, а то я за кермом.
Приїхали до будинку Насті, вона вийшла з машини, попрощалася. Зрозуміло, незабаром зателефонувала мама.
– Ти вже вдома?
– Так, тільки що зайшла.
– Ну як доїхала, нормально?
– Так, все добре.
– А як тобі Діма, сподобався? – мама дуже неприродно зіграла байдужість.
– Ну, так, нічого, начебто адекватний.
– Він тебе додому довіз, чи ви ще кудись заїжджали?
«У РАГС заїжджали, його для нас спеціально відкрили, а потім в машині дитину народжували!» – роздратовано подумала Настя, але вголос сказала:
– Довіз додому, взяв мій телефон, днями зателефонує, напевно.
– Чудово! Ти, донечко, придивися до нього, він дуже перспективний хлопець, добре заробляє, і квартира є. І характер хороший, спокійний…
– Добре, мамочко, обов’язково придивлюся! – завершила розмову дівчина.
Робочий тиждень пролетів у звичайних клопотах, а в п’ятницю ввечері подзвонив Діма.
– Настя, привіт! Як у тебе, все як завжди? Що своїм сказала про неділю?
– Ще не придумала, якось з голови вилетіло…
– Тоді підлаштовуйся під мене. Отже, ми ходили в кафе «Затишок», а потім тусувалися в нічному клубі «Полярна зірка». Все було дуже добре, я проводжав тебе додому, і ми навіть поцілувалися!
– Хм, а про поцілунки, це обов’язково?
– Ну, як хочеш, я не наполягаю, – він розсміявся.
Вихідні Настя провела чудово! Як і збиралася, суботу провела з Катькою і Оленою у неї вдома, а потім у неділю цілий день валялася на дивані, спала, читала, дивилася якісь старі комедії, попередньо вимкнувши телефон.
Відпочила просто чудово! Мамі зателефонувала ввечері (на шістнадцять дзвінків не відповіла за день від неї!), сухо відзвітувала про проведений день, як вони з Дімою і домовлялися, про поцілунки вирішила поки мовчати.
Наступні вихідні пройшли майже так само, тільки вони з дівчатами поїхали на приміську базу відпочинку, з вечора п’ятниці.
Зрозуміло, для родичів цей виїзд вони також провели разом. А на наступний вікенд стався збій.
Настя зателефонувала Дімі ще в середу і засмучено повідомила, що в неділю у маминої двоюрідної сестри день народження, пропускати який не можна.
– Так і не пропускай, – здивувався хлопець, – які проблеми?
– Такі проблеми, Дімочка, що ми запрошені туди удвох, як сформована пара!
– Ох, нічого собі…
– Ось тобі й ох. Що робитимемо? Без тебе з’явитися мені не можна, замучать питаннями. І з тобою з’являтися теж не найкраще рішення.
Вони ж чекають, що ми там сидітимемо поруч, триматимемося за ручки і не зводитимемо один з одного щасливих очей! І єдине питання, яке у них виникне: «Коли ж весілля?»
– Так, проблемка… – похмуро промовив хлопець, – давай, мабуть, так. Прийдемо разом і сидітимемо поруч. Посміхатимемося одне одному іноді, але не дуже форсуючи події.
Загалом, поводимося скоріше як друзі, а на питання про весілля доведеться відповідати різкіше, типу: «Ще нічого не вирішено, не тисніть на мене, ми ще придивляємося одне до одного!»
– Все одно, дістануть питаннями, – зітхнула Настя.
– Дістануть у будь-якому випадку, – розсудливо відповів Діма, – просто в цьому випадку їх буде менше.
– Добре, доведеться потерпіти, нікуди не дінешся. Але, знаєш, треба щось вирішувати, мене ця комедія починає напрягати.
– Та годі, не все так погано! Йти тобі довелося б, що зі мною, що без мене, а так ще й бонус у вигляді доставки на місце і додому.
– Ні, Діма, я не про це. Переживемо один раз, не страшно. Просто я своїх батьків знаю, як облуплених.
Після цього почнеться вимога подачі заяв до РАГСу, форсована підготовка до весілля, примірка обручок і весільних суконь.
Обговорення місця і часу церемонії, мільйони питань, мобілізація всієї родини, жах, загалом!
Напевно, даремно ми це все затіяли, потім вилізти з цього болота буде дуже важко. Та й мої старі сильно засмутяться. Вони, хоч і дістають мене, але я ж їх люблю!
– Та вже… І моя тітка теж образиться, вона дуже хоче мене одружити, як і твоя мама.
– Ех, що говорити, загнали ми самі себе в пастку.
– Добре, Настя, давай вирішувати проблеми по мірі їх надходження. В гості нам йти все одно доведеться, так що, відіграємо цей епізод, тоді і будемо вирішувати, що робити далі!
Святкування пройшло досить спокійно, на дітей не дивилися з подивом, все було в межах пристойності.
А в кінці обіду, коли Настя вже вирішила, що на сьогодні пригод більше не очікується, підвівся татів колега, теж професор, Ігор Петрович, простягнув Дімі товстий яскравий конверт і сказав:
– А це вам, дітки, подарунок від мене: путівка на лижний курорт, номер люкс на двох, всі екскурсії та заходи оплачені.
Лижі, сани, Дід Мороз, подарунки, привітання. Десять днів повного задоволення – насолоджуйтесь відпочинком і один одним!
Настя буквально зблідла, розгублено подивилася на Діму, вже було, відкрила рот, щоб заперечити, але хлопець штовхнув її під столом ногою і встав із відповідним словом.
Гаряче подякувавши дарувальнику, пообіцяв докласти всіх зусиль, щоб зробити відпочинок незабутнім.
Коли вони з Настею залишилися наодинці в його машині, вона обрушилася на нього з обвинуваченнями – чому він відразу не відмовився від цієї сумнівної путівки?
– І як ти собі уявляєш цю відмову? Людина старалася, гроші платила, щоб зробити нам приємне, а ми їй таку свиню! І як аргументуємо?
«Вибачте, Ігор Петрович, ми тут вам всім голову морочили, у нас немає ніяких стосунків, це все жарт такий»!
– Але що ж робити? Не можна приймати такий подарунок!
– А давати задню серед застілля, псувати ювілей людині, це ж загублені відносини на все життя!
Ще цілий тиждень, поки робимо вигляд, ніби збираємося в дорогу, а в останній момент оголосимо, що хтось із нас захворів, або на роботі не відпускають.
– Та що ти, Діма, яка термінова робота на Новий рік? А про хвороби брехати не можна, а то й справді захворіємо!
– Гаразд, не будемо накликати біду, придумаємо щось інше.
– І давай все-таки завершувати нашу виставу. Оголосимо відразу після Нового року, що розлучаємося, характерами не зійшлися, хто знає!
– Напевно, ти права. Я ще все добре обміркую, потім разом вирішимо.
– Добре, домовилися!
***
– І як же ви відмазалися? – з величезною цікавістю запитала Катька.
– Та ніяк не відмазалися! Коли вже все обговорили і вирішили, що оголосимо про наш розрив, з’ясувалося, що на цей же курорт їдуть друзі Ігоря Петровича.
І квитки у нас в одному купе, і все всюди вже домовлено, і для нас вже замовлено комфортабельний мікроавтобус для екскурсій.
І що в перший же день нас чекає поїздка в старовинний замок, а потім лижний спуск по серпантину для початківців… Чесно кажучи, відмовлятися дуже не хотілося.
– Так і не будемо відмовлятися! – вигукнув тоді Дімка. – Коли ще випаде такий шанс?
– Але… – Настя зніяковіла, – у нас же номер на двох…
– Слухай, Настя, ну що ти, справді! Це ж люкс, там ліжко таке – як хочеш лягай. Якщо хочеш, я взагалі на диванчику спатиму, там має бути окремий!
Зрештою, вона плюнула на всі проблеми і забобони. Навіть якщо у них щось трапиться, вона ж давно не маленька.
Ну, отримають додаткове задоволення, перш ніж розбігтися!
– Ну і як, сталося? – лукаво запитала подруга.
– А то! – посміхнулася Настя, – досі не можемо відірватися одне від одного… – і, зітхнувши, додала, – весілля в квітні, якщо що… Обставини прямо не давали звернути вбік, все одне до одного складалося.
***
– Моя рідня, як дізнається, що я одружуюся, просто очманіє! – посміхнувся Діма.
– Та ще й на кому, на Настці! Вона ж принципова противниця шлюбу! – засміявся його друг Антон.
– Була противницею, – значно підняв палець вгору Діма, – тепер ми з нею обидва противники холостяцького життя!
– Але все-таки, як ти її вмовив?
– Обставини так склалися, – важливо відповів Діма, – проти них не попреш. Особливо, якщо все продумати і організувати ці самі обставини.
Ну там, похід в гості, фейкові спільні вихідні, запрошення на День народження, путівку в номер-люкс, оплачені задоволення на гірськолижному курорті.
Адже я в Настю давно був закоханий, тільки розумів, що звичайним шляхом мені не пройти. Ось і придумав все це…
