– П’ятий місяць, Марино! Про що ти тільки думала! Я… мені щось недобре, – мама Марини почала сповзати по стіні, втрачаючи свідомість.
Марина з татом підхопили її і привели до тями.
– Що ж ти наробила?! – прошепотіла, знову поглянувши на Марину, Наталія Василівна.
Марина була єдиною дитиною в родині, але це зовсім не означало, що вона була розпещена.
Навпаки, мама вчила і контролювала її за двох, а ось материнської ласки з якоїсь причини давала мало.
Можливо, справа була в нелегких часах: дитинство Марини припало на буремні дев’яності, коли її батьки, після того, як зарплати на заводі стали затримувати, намагалися заробити різними способами.
Батько Марини став їздити на вахту, працюючи там на будівництві, а мама пішла торгувати.
Вдома батьки бували нечасто, але мама постійно дзвонила Марині і питала, чим вона зайнята.
За трійки Наталя замикала дочку в кімнаті і змушувала зубрити уроки до пізньої ночі. Якщо оцінки були в порядку і уроки швидко зроблені, то дівчинку чекали численні доручення по дому: пилососити, протирати пил, мити посуд, готувати їжу.
Марина росла, але мама не поспішала давати їй більше свободи і самостійності.
«Занадто вже Мариночка простодушна і наївна», – думала Наталя Василівна.
Зрозуміло, що підростаюча Марина намагалася вислизнути з-під задушливого материнського контролю.
Щоб погуляти довше з подружками, змушена була обманювати матір у дрібницях, щоразу боячись, що її хитрість розкриється і призведе до покарання.
За провини мама не тільки позбавляла Марину прогулянок і перегляду телевізора, але й цілими днями могла з нею не розмовляти.
– Буде мовчати, поки я не попрошу вибачення, навіть якщо я не винна, – ділилася Марина зі своєю найкращою шкільною подружкою Сашею.
Щоб контролювати дочку, навіть якщо вона кудись пішла, Наталія Василівна при першій нагоді купила Марині мобільний телефон.
– Пощастило тобі! У мене такого немає, – говорила Олександра, дивлячись на новенький телефон подружки.
– Так, тепер мама мене всюди дістане, – сумно зітхала Марина.
– А ти з нею говорила, що не хочеш на економіста вчитись?
– Угу, поговорила. Буду вчитися, де мама сказала. Або відразу піду підлоги мити. Ось такий у мене був вибір, – похмуро відповіла Марина. – Краще вже піду на економіста, як розумієш.
Незабаром Марина, освоївшись з телефоном, знайшла сервіс знайомств через короткі повідомлення.
Завдяки йому вона і познайомилася з Сергієм. Після короткого листування молоді люди домовилися зустрітися.
– Уявляєш, Сашо, йду я з пар якраз повз те місце, де ми домовлялися зустрітися, і дивлюся: стоїть якийсь хлопчина менший за мене на голову зростом. Ну, я з кам’яним обличчям пройшла повз. Він мені потім писав: «Чому не прийшла?» — я придумала якусь відмовку… Соромно зізнатися, що передумала з ним знайомитися через зріст, — ділилася Марина з подругою.
– Може, даремно ти так? Був би людина хороша, як моя мама каже, – задумливо простягнула у відповідь подруга.
– Думаєш?… Тоді все-таки піду з ним на побачення. Потрібно користуватися моментом, поки мама до дідуся з бабусею в село поїхала! – зважилася Марина.
Сергія, на відміну від Марини, не бентежила їхня різниця в зрості. Йому дуже сподобалася симпатична і скромна дівчина.
Хлопець був простий: працював водієм вантажівки і до більшого не прагнув. Але Марині подобалося, яким захопленим поглядом він на неї дивився, як уважно слухав і погоджувався з тим, що вона розказувала.
Вперше в житті вона відчула, що її думка комусь важлива. Вперше на неї дивилися такими закоханими очима.
Їй здавалося, що вона теж закохалася і стосунки між молодими людьми почали стрімко розвиватися.
Кілька місяців по тому, Саша, відкривши двері, побачила на порозі заплакану Марину.
– Що сталося?
– Він казав, що нічого не буде! Казав! А тепер у мене вже кілька тестів поспіль показують дві смужки! – заголосила Марина, облившись сльозами.
– А Сергій знає?
– Я сказала йому вчора. Він такий простий: «Ну, значить, весілля будемо грати. Познайомлюся з твоїми батьками і посватаюся». Він не знає мою маму! Вона ж просто нас обох приб’є!
– Ну а які ще можуть бути варіанти?
– Не знаю! Я знаю одне: мамі я поки не можу зізнатися.
– Але ж час йде!
– Нехай! Я просто не можу цього зробити і все.
Скільки Саша не вмовляла подругу зізнатися, та, побоюючись реакції матері, мовчала.
Лише на п’ятому місяці, коли приховувати животик було вже неможливо, Марина повідомила свою таємницю батькам.
Реакція мами була очікуваною: шок, непритомність, звинувачення і сльози.
Трохи заспокоївшись, Наталія Василівна сказала:
– Веди терміново свого нареченого свататися. Розпишіться хоча б. Я вам весілля організовувати не буду. Раз вже таке накрутила, значить, сама будеш розплутувати.
Сергій, який прийшов знайомитися з батьками Марини, під їх суворими поглядами зовсім знітився і став щось невиразно бурмотіти.
В очах матері Марина без зусиль бачила зневагу, яку вона і так відчувала до її нареченого.
– А де ви будете жити після одруження? – холодно запитала вона.
– Ну, ми можемо пожити у моїх батьків. У них трикімнатна квартира. Правда, там уже мій старший брат з родиною живе, – запнувся Сергій.
– Ти ж розумієш, що Марина ще студентка? Їй ще чотири роки вчитися потрібно! На дружину, дитину і оренду квартири твоєї зарплати вистачить? – продовжувала з’ясовувати Наталія Василівна.
– Ні, – змушений був визнати Сергій.
– Якщо так, то можете у нас в квартирі жити. Всі разом у Марининій кімнаті.
– Дякую, – пригнічено промовив наречений.
Після того як Сергій пішов, мама довго роз’яснювпла Марині, яку дурницю вона зробила:
– Ну добре б зустрічалася з кимось нормальним. Але це ж ти! Вічно все у тебе не так, як у людей! Знайшла якогось, прости Господи, і не сказати… Освіти у нього немає, житла немає. Та й виглядає ще безглуздіше за тебе! Живіть тут, користуйтеся моєю добротою!
Мама навіть не приїхала на урочистий розпис молодих.
Весілля відзначали вдома у батьків Сергія, дуже скромно. Потім молоді стали жити в Марининій кімнаті під вічно незадоволеним поглядом і контролем Наталії Василівни.
Марина могла видихнути тільки тоді, коли її батьки їхали в село до бабусі і дідуся на кілька днів.
У призначений термін на світ з’явилася здорова дівчинка, яку назвали Юлею.
Материнство давалося Марині нелегко. Новоспечена бабуся принципово не допомагала їй з дочкою.
– Нехай батько доньку няньчить! – говорила вона.
Кілька разів, коли Марина просила Сергія доглянути за дочкою, вона виявляла, що він безтурботно дивився телевізор, обклавши дочку на ліжку подушками.
Одного разу, коли Марина готувала на кухні обід, Сергій не догледів за дочкою, і та впала з ліжка, закричавши.
На щастя, дівчинка не постраждала, але з того часу довіряти йому догляд за дитиною Марина побоювалася.
У побуті Сергій виявився ледачим і неохайним. Іноді він, прийшовши з роботи, прямо в одязі, що пахнув соляркою, міг лягти на ліжко і заснути.
Відчуваючи неприязнь з боку батьків своєї дружини, він постійно скаржився на це Марині. А потім і зовсім вирішив за краще більшу частину часу проводити поза домом, зустрічаючись з друзями.
Грошей, які він заробляв, Марині катастрофічно не вистачало навіть на підгузки доньці.
Нерідко Марина позичала у своїх подруг хоча б трохи, щоб купити найнеобхідніше. Звичайно, таке життя відбивалося на її ставленні до чоловіка.
– Мама була права! Даремно я за нього вийшла заміж! – незабаром повідомила Марина своїй найкращій подрузі.
Останньою краплею, що переповнила чашу Марининого терпіння, була виявлена в телефоні її чоловіка любовна переписка.
– Все, Сергію, можеш не повертатися зі своїх гулянок. Я побачила, які ти повідомлення пишеш якійсь Ані! – гнівно висловилася вона чоловікові.
– Виганяєш мене? А доньку без батька залишиш?
– А що ти їй як батько дав? Я втомилася побиратися. Речі нам віддають безкоштовно, підгузки і харчування купую на виплати… Може, ти її купаєш або з нею граєшся, або спати укладаєш? Адже ні!
– Все одно я батько! А вона, коли виросте, все від мене дізнається: як ви з мамою мене вигнали з дому!
Сергій пішов, грюкнувши дверима. Попереду Марину чекав довгий процес судового розлучення.
Добровільно платити аліменти Сергій відмовився:
– З твоєю жадібною мамою до дочки мої гроші, мабуть, і не дійдуть. Обійдешся мінімалкою!
Свої погрози він виконав, спеціально влаштувавшись працювати на мінімальну зарплату.
Марині доводилося важко. Мама надавала тільки найнеобхіднішу, малу допомогу, примовляючи:
– Щоб ти розуміла, що означає дитину ростити…
Минуло п’ятнадцять років.
За ці роки Марина, звичайно, закінчила інститут, стала пристойно заробляти, але так і не влаштувала своє особисте життя.
Виною тому була її зайнятість і втома. До того ж усі чоловіки, з якими вона знайомилася, здавалися їй невідповідними для сімейного життя.
Опікшись раз, вона боялася довіритися комусь ще.
Сергій більше не одружився, вважаючи за краще проводити час у своє задоволення з численними друзями та розвагами.
Його заробітки стали нерегулярними, через що вже за кілька років накопичився величезний борг по аліментах.
Завдяки цьому факту, а також тому, що долею дочки Сергій не цікавився, Марина змогла через суд позбавити його батьківських прав, змінивши прізвище Юлі на своє дівоче.
Дорослішій дочці Марина чесно розповіла, чому та росте без батька.
У той рік, коли Юлі мало виповнитися шістнадцять, вона отримала незвичайне повідомлення.
– Знаєш, мамо, а мені тут якийсь Сергій у соціальній мережі написав: «Привіт, донечко! Я зараз перебуваю в лікарні. Давай зустрінемося і поговоримо!»
– Так, – глянувши на профіль того, хто написав, сказала Марина, – це дійсно твій батько. Хочеш зустрітися з ним і поговорити?
– Ні, – спокійно відповіла Юля. – Він же не турбувався про мене всі ці роки. Тому і я не буду. Просто заблокую його.
