Аріна акуратно розклала квитанції перед собою на кухонному столі. Кредит, комунальні, інтернет… Все знову на ній.
Вона зітхнула і потерла скроні. Головний біль не відступав уже другий день.
Вхідні двері грюкнули, і в квартиру ввалився Дмитро. Посмішка на його обличчі миттєво зникла, коли він побачив дружину біля столу з паперами.
— Знову за своє? — Дмитро плюхнувся на стілець навпроти і скривився. — Може хоч сьогодні без нотацій?
Аріна стиснула губи і склала руки на грудях.
— А може, хоч сьогодні ти поцікавишся, як я буду оплачувати нашу іпотеку? — вона підкреслила слово «нашу», виразно вимовляючи кожен склад.
Дмитро відмахнувся, як від настирливої мухи.
— У мене складний період. Нас знову реорганізовують, начальник бездар. Сама знаєш.
— Знаю, — кивнула Аріна. — Як і те, що це четверта реорганізація за два роки. І третій начальник, який тебе не влаштовує.
Дмитро підхопився зі стільця.
— Тобі легко говорити! Сидиш у своєму офісі, папірці перекладаєш!
Аріна вчепилася в стільницю до побілілих кісточок.
— Я не просто сиджу. Я заробляю на цю квартиру, — вона обвела рукою приміщення. — На продукти, на комуналку. На все!
— Не починай, — Дмитро закотив очі. — Я ж пояснював. Ось влаштуюся нормально…
— Коли? — перебила його Аріна. — Через місяць? Через рік? Або ніколи?
Вона змахнула квитанції в папку різким рухом руки.
— Мені набридло тягнути все на собі. Перші три місяці після весілля ти був іншою людиною. А тепер… — Аріна запнулася.
Дмитро схрестив руки на грудях.
— Тепер що? Домовляй вже.
— Тепер ти просто літаєш у хмарах! — випалила Аріна. — Скаржишся на роботу, будуєш повітряні замки, а я повинна оплачувати твої фантазії!
— Ти обіцяла бути поруч і в горі, і в радості, — отруйно нагадав Дмитро. — А на ділі що? Пиляєш і пиляєш.
— Я не підписувалася бути твоєю матусею. Я і так зробила перший внесок на квартиру зі своїх заощаджень. А тепер ще й іпотеку одна тягну! — огризнулася Аріна.
Дмитро підійшов впритул, навис над нею.
— Справжня дружина підтримує чоловіка, а не тисне на нього з будь-якого приводу! Де твоя відданість? Де повага до глави сім’ї?
Аріна розреготалася, запрокинувши голову.
— До глави сім’ї? Серйозно? Глава сім’ї повинен цю сім’ю забезпечувати. А не прожигати життя в пошуках незрозуміло чого!
— Ти просто заздриш моїй свободі, — Дмитро відвернувся. — Тобі не зрозуміти. Я не можу розмінюватися на дрібниці.
— Оплата іпотеки — це дрібниці? — Аріна відчула, як у грудях розгорається вогонь. — Знаєш що? Може, нам варто розлучитися!
Слова вирвалися, перш ніж вона встигла їх добре обміркувати. Дмитро завмер на місці, немов громом вражений.
Аріна не стала чекати відповіді. Вона підхопилася і кинулася в спальню, голосно грюкнувши дверима.
Уже в кімнаті вона притиснулася спиною до дверей і повільно сповзла на підлогу.
Два дні Дмитро ходив похмурий. Не розмовляв, майже не з’являвся вдома. Жінка почала вже шкодувати про сказане, коли на третій день він з’явився з величезним букетом троянд.
— Вибач, — Дмитро простягнув квіти, винувато посміхаючись. — Я поводився нерозумно.
Вона невпевнено прийняла троянди, вдихнула їх аромат.
— Ти права, — продовжував Дмитро. — Я занадто довго шукав себе. Пора ставати відповідальнішим.
Він виглядав щирим. Але щось в його очах змусило Аріну насторожитися. Незвичайний блиск, якого вона ніколи раніше не помічала. Немов він приховував якусь таємницю.
— Дякую за квіти, — обережно відповіла Аріна, розглядаючи чоловіка. — Вони прекрасні.
Вона посміхнулася, але холодок, що пробіг по спині, нікуди не подівся.
Наступні дні Аріна спостерігала за чоловіком із зростаючим здивуванням. Дмитро немов переродився.
Забуті шкарпетки більше не валялися по кутах. Увечері її зустрічала вечеря. Дмитро не забував поцілувати дружину, коли вона поверталася з роботи.
— Ти сьогодні особливо прекрасна, — прошепотів Дмитро, коли вони вечеряли в п’ятницю ввечері.
Аріна збентежено поправила волосся.
— Що з тобою відбувається? Ти підмінив мого чоловіка?
Дмитро розсміявся.
— Просто я зрозумів, який скарб мені дістався. І я влаштувався на іншу роботу. Нормальну.
Аріна ледь не поперхнулася.
— Серйозно? Куди?
— Заступником керівника в будівельну компанію, — з гордістю відповів Дмитро. — Великий проект, перспективи зростання.
— А зарплата? — Аріна відразу перейшла до головного.
Дмитро скривився.
— Поки що випробувальний термін, платять небагато. Але потім обіцяють підвищити.
Аріна кивнула. Чомусь звичний ентузіазм чоловіка тепер викликав у неї скептицизм.
— Дай вгадаю, з іпотекою поки не допоможеш?
— Кохана, як тільки отримаю першу нормальну зарплату — відразу візьму на себе половину виплат, — Дмитро підняв руку, як при присязі.
Вона зітхнула. Скільки разів вона чула подібні обіцянки?
На її подив, і свекруха Галина Петрівна змінилася. Раніше кожен її візит закінчувався завуальованими шпильками на адресу невістки. Тепер же вона виливала компліменти.
— Донечко, ти сьогодні просто квітнеш! — захоплювалася Галина Петрівна. — Як добре, що ви з Дімою подолали кризу. Сім’я — це головне!
Аріна посміхалася і приймала похвалу, але черв’ячок підозри гриз її зсередини. Щось було не так.
Недільного ранку Дмитро пішов з друзями на футбол. Аріна вирішила навести порядок у гардеробі. Вона методично складала речі чоловіка в комоді, коли дісталася до нижньої шухляди.
Відкривши її, вона почала складати майки рівними стопками. Під стопкою шкарпеток щось біліло. Вона дістала щільний конверт.
«Юридична консультація» — гласив штамп у верхньому куті. Всередині був лист. Аріна пробігла очима по рядках і змерзла.
«Шановний Дмитре Сергійовичу, у відповідь на Ваш запит повідомляю, що переоформлення квартири на Вашу матір без згоди дружини неможливе.
Іпотека є спільним зобов’язанням, і банк вимагає підпису обох позичальників.
Рекомендую отримати довіреність від дружини, якщо вона не може бути присутньою особисто…»
Аріна осіла на підлогу. Кімната попливла перед очима. Картина склалася. Турботливий чоловік, ласкава свекруха, раптова робота — все це було лише димовою завісою.
Звук ключа, що повертався в замку, вивів її із заціпеніння. Аріна підхопилася, стискаючи лист у руці. Кроки Дмитра пролунали в передпокої.
— Кохана, я вдома! — крикнув він. — Уявляєш, наші виграли!
Вона вийшла в коридор. Її обличчя було біліше крейди. Не промовивши ні слова, вона пройшла в кухню. Дмитро, дивуючись, пішов за нею.
— Щось сталося?
Аріна кинула лист на стіл.
— Вирішив привласнити квартиру, за яку я плачу іпотеку? Не вийде!
Дмитро втупився в лист, що лежав на столі. Його обличчя зблідло, а очі забігали з боку в бік.
— Аріна, це не те, що ти думаєш, — він підняв руки в примирливому жесті.
— Правда? — Аріна схрестила руки на грудях. — Тоді поясни, що це таке.
Дмитро провів рукою по волоссю і нервово посміхнувся.
— Це просто… консультація. Я хотів дізнатися про можливості. Просто теоретично.
— Теоретично переписати квартиру на свою матір? — Аріна похитала головою. — За моєю спиною?
— Ні, ні! Я б обов’язково з тобою обговорив!
Аріна хрипло розсміялася.
— І коли б ти це зробив?
Дмитро заметушився по кухні.
— Послухай, це мама запропонувала. Сказала, так буде краще для всіх нас, — він спробував взяти Аріну за руку, але вона відсмикнула долоню.
— Для всіх? Або для вас з мамою? — в голосі Аріни дзвеніла сталь.
Дмитро впав на стілець і обхопив голову руками.
— Ти не розумієш! Коли ти заговорила про розлучення, у мене в голові помутніло. Я раптом зрозумів, що можу залишитися ні з чим.
— Ось воно що, — Аріна повільно кивнула. — І тому ти вирішив мене обдурити?
— Це не обман. Це… страховка, — Дмитро підняв на неї благальний погляд. — Зрозумій, якщо ми розлучимося, ти зможеш купити нову квартиру. У тебе хороша робота, стабільний дохід. А я… я знову буду жити з мамою.
— І тому ти вирішив вкрасти мою квартиру? — Аріна підхопилася. — Квартиру, за яку платила я!
— Не кричи, будь ласка, — Дмитро здригнувся. — Я запанікував. Я думав, ми зможемо все виправити. Я намагався стати кращим!
— Ні, — відрізала Аріна. — Ти намагався приспати мою пильність. Все це — і робота, і квіти, і компліменти — лише маскування.
Дмитро підхопився.
— Я дійсно влаштувався на роботу! Це правда!
— Але іпотеку все одно збирався звалити на мене, — Аріна похитала головою. — Навіть не заперечуй.
У двері подзвонили. На порозі стояла Галина Петрівна з пирогом у руках.
— Я тут повз проходила… — почала вона, але зупинилася, побачивши вираз обличчя подружжя. — Щось сталося?
— Запитайте у свого сина, — кинула Аріна.
Галина Петрівна розгублено перевела погляд на Дмитра.
— Вона знайшла лист, — ледь чутно промовив він.
Свекруха миттєво змінилася на обличчі.
— Ну і що? — її голос став жорстким. — Думаєш, я дозволю тобі вигнати мого хлопчика на вулицю?
— Мамо, не треба, — Дмитро спробував зупинити розпалену Галину Петрівну.
— Ні, нехай говорить, — Аріна притулилася до стіни. — Мені цікаво.
— Ти тільки й чекаєш, як би позбутися його! — Галина Петрівна тицьнула пальцем у бік невістки. — Сама запропонувала розлучення! А ми просто захищаємося!
— Я плачу за цю квартиру, — вимовила Аріна, виважуючи кожне слово. — І буду сама вирішувати її долю. Ми розлучаємося.
— Аріна, ні! — Дмитро кинувся до неї. — Пробач мене! Я все виправлю!
— Пізно. Ця квартира не дістанеться нікому!
Вона розвернулася і пішла в спальню. За спиною чулися голосіння свекрухи і благання чоловіка. Жінка ж методично дістала валізу і почала складати речі.
— Не йди, прошу, — Дмитро стояв у дверях. — Я без тебе не впораюся.
— Це вже не моя проблема, — відповіла Аріна, застібаючи валізу.
Наступні місяці пролетіли як у тумані. Квартира була виставлена на продаж.
Дмитро шантажував, погрожував, благав. Галина Петрівна обдзвонювала всіх родичів, скаржачись на «безсердечну невістку». Але Аріна була непохитна.
На заключне засідання щодо розлучення вона прийшла з легким серцем. Дмитро сидів, понурившись, не піднімаючи очей.
Коли все закінчилося, він спробував заговорити, але Аріна просто пройшла повз.
Раніше вона вважала, що її життя закінчиться без цієї людини. Тепер вона розуміла — справжнє життя тільки починається.
Гроші від продажу квартири дозволили їй зробити перший внесок за нову, поменше. Аріна дивилася на ключі в своїй долоні і посміхалася. Вона нарешті відчувала себе вільною.
Кожен отримав те, що заслужив. І вона нарешті знайшла спокій і свободу, про які навіть не мріяла в шлюбі.
На новосілля подруги подарували їй табличку: «Мій дім — моя фортеця».
Аріна повісила її на найвидніше місце. Тепер вона точно знала — свою фортецю потрібно захищати самій.
