За три дні до ювілею Валентина з села несподівано приїхав його батько.
Вони з дружиною думали до нього потім поїхати, а він ось так сам вирішив, зібрався і приїхав.
Привіз Віктор Максимович з собою цілу сумку гостинців. Без матері він тепер варення не варить і огірки не закриває, але його сусідка пригощає.
Ну а батько ж ще старої школи, як кажуть, не їхати ж до сина з порожніми руками.
Ось і набрав він ягідок малини та чорної смородини в банки. Та яєць від своїх курей десятка чотири назбирав та теж привіз.
Дружина його сина, Алла, трохи поморщилася. Настрій був інший, зовсім їй ці гостинці не до душі були.
— Віктор Максимович, ну куди ви нам всього стільки навезли, зіпсується ж?
— Так я подумав, у сина ж ювілей, то ти можеш пирогів гостям напекти з малиною та смородиною свіжою.
Мати ж раніше Валентину їх завжди пекла, ох як він з малиною пироги любив, смакував!
— Тату, та не треба було нічого везти нам. Ми ж у ресторані святкувати будемо. Ти з нами підеш? — запитав Валентин.
Але Алла його своїм кістлявим плечем підштовхнула і очима на батька показала, мовляв, куди його в ресторан брати, ти сам подивися!
Але батько і сам, було видно, засмутився. Старий свій піджак чомусь почав на всі ґудзики застібати, потім шию почав чухати.
Ніяково стало старому. Помітив він, як невістка на нього очі покосила.
— Синку, а чого ви у ресторан йдете? Ти ж минулого разу, коли мати ще жива була, пам’ятаю, вдома святкував? Думав, і цього разу вдома будете гостей приймати.
Я вже тоді, напевно, не поїду з вами, — і він з надією подивився на Валентина, — Ну що мені там робити? І одягу у мене немає потрібного, ну куди мені з вами їхати?
Було помітно, що батько навіть трохи злякався. Так і сказав:
— Та куди ж мені в ресторан, я там і не був ніколи. Страшнувато, та й незручно мені, старому такому — і в ресторан. Я там розгублюся, злякаюся, та й чужих людей тільки розсмішу!
Батько тупцював і повторював одне й те саме. Але по ньому було видно, що йому і страшно, і хочеться хоч раз у своєму житті побувати в ресторані.
Це ж, як у кіно — побувати в справжньому ресторані!
Валентин запитально подивився на Аллу, його не так давно підвищили, і на ювілеї будуть колеги і директор.
Але ж це його батько, він один у нього залишився, мати пішла з життя…
Не залишати ж його вдома лише тому, що він… не дуже вписується в їхню компанію, що він із звичайного села, одягнений не так, як міські одягаються, і взагалі старий?
Віктор Максимович дивився з-під кудлатих брів своїми вицвілими і трохи розгубленими очима то на сина, то на невістку, не розуміючи, як йому бути.
І тут раптом Алла здивувала Валентина.
Вона, зазвичай особа така педантична і серйозно ставиться до кар’єри та статусу свого чоловіка, раптом сказала тремтячим голосом.
— Валя, а який же ювілей і без найріднішої людини, без батька? Моїх мами з татом вже немає, та й у тебе тільки він один залишився.
Ну давай поїдемо батькові піджак хоч купимо новий, та штани, щоб він себе там незручно не почував серед інших гостей.
— Та куди ж мені новий піджак!? Витрачатися вам ще на мене… Мені ж на той світ скоро, а вони мені — новий піджак! — ще більше розхвилювався та зніяковів батько.
А Валентин посміхнувся дружині і скомандував:
— І то правда. Поїхали разом швиденько щось підходяще виберемо.
— Тільки не беріть мені краватку, будь ласка, я її не одягну. Та й ніколи не було її в мене. Вона мені не потрібна, — хвилювався батько, але Алла заспокоїла його і взяла під руку…
Тоді вони купили батькові нову сорочку і костюм. Він гладив їх рукою, милувався, який м’який, а потім попросив:
— Я ж його не зношу, діти. Валя, давай ви потім мене в ньому і поховаєте, щоб я, значить, перед бабкою своєю, матір’ю твоєю, гарний такий постав!
На ювілеї всі захоплювалися, як батько Валентина Вікторовича гарно виглядає, та які веселі анекдоти чоловік всім розповідає!
А директор по плечу ювіляра поплескав і щиро сказав:
— Ну ти людина хороша, Валентин! І батько у тебе — кремінь, видно, що загартування сільське, наше! Молодець!
Батько ж сидів серед гостей в пошані, посміхався, а очі такі щасливі, сподобалися йому і друзі сина, і начальство.
Нормальні люди, не високомірні, хоч і міські, розуміючі. А значить і син його на правильному шляху…
Вдома наступного дня Алла і справді раптом вирішила напекти пирогів з ягодами. Згадала, як пекла раніше, коли жили бідніше, та діти були ще маленькі.
І так душевно було всім, що батько приїхав, що його і відпускати назад не хотілося ні синові, ні невістці.
Батько так і поїхав назад гордий, у новому костюмі, щоб свої, сільські, його побачили. Та з пирогами в сумці і з гостинцями від дітей.
Валентин з Аллою в черговий раз батька до себе переїхати та залишитися кликали, та він заартачився, як завжди.
— Та що ж я тут, у вашому місті, робити буду? Я ж тут від туги швидше лише піду. А у мене там і кури, і Вулкан, і Мурзик чекають, сусідка за ними зараз доглядає. Краще ви частіше до мене приїжджайте…
Зиму батько пережив, їздили вони до нього кілька разів погостювати та допомогти.
А навесні, коли тільки трава зазеленіла, він пішов у засвіти. Не дожив, на жаль, ще до одного літа.
Валентин з Аллою восени прибирали в будинку. У сина рука так і не піднімається щось викинути.
Висуває ящик, а там фотографії з батьками, якісь старі листи, дрібниці особисті.
А тут якось шафу батька відкрили, а там той самий піджак висить з костюма, новий…
Сусідка, коли батька ховали, дістала новий з валізки, що ще мати Валентина батькові спеціально купила. А він того й не знав.
А той новий піджак так і висить гордо в шафі, батько в ньому на ювілеї сина добре погуляв тоді в ресторані…
Алла зайшла, побачила чоловіка. Зняла і накинула на плечі піджак свекра і притиснулася до чоловіка.
Вони вже теж не молоді, а в батьківському домі завжди тепло і знову можна відчути себе дітьми, як не смішно це звучить.
І їм здавалося, що звідкись, з невідомої, незбагненної далечі, на них немов дивляться їхні батьки.
І сам Віктор Максимович з-під кудлатих брів, примружившись, дивиться на них, радіючи, що вони не зазналися, не знехтували і знову в старий сільський будинок приїхали.
Не очерствіли душею, пам’ятають батьків і після їхнього відходу, а це — найголовніше…
