Вікторія різала хліб до сніданку, коли у двері подзвонили. Артем підвів голову від телефону.
— Напевно, мама, — промовив він і пішов відкривати.
За хвилину на кухні з’явилася свекруха зі звичною посмішкою. Галина Петрівна завжди приходила без попередження, немов це була її власна квартира.
— Доброго ранку, дітки! — вона поцілувала сина в щоку. — Сподіваюся, не відволікаю? Була поруч, вирішила зазирнути.
— Звичайно, проходьте, — Вікторія встала з-за столу. — Каву будете?
— Із задоволенням.
Артем повернувся до телефону, а Вікторія поставила турку на плиту. Свекруха сіла навпроти сина і уважно оглянула кухню.
— Як у вас справи? — запитала Галина Петрівна, приймаючи чашку від Вікторії.
— Робота є, дім у порядку, — відповів Артем.
Вікторія повернулася до столу і взяла свій бутерброд. Свекруха спробувала каву і задоволено кивнула.
— А знаєш, синку, — почала Галина Петрівна, розмішуючи цукор, — твоєму Максиму вже вісімнадцять виповнилося.
— Так, знаю, — спокійно кивнув Артем.
— Зовсім дорослий став, — продовжувала свекруха. — В інститут вступив. Ти повинен синові подарунок чудовий зробити.
Вікторія повільно жувала, намагаючись зосередитися на їжі. Слово «чудовий» неприємно різало слух.
— Подумаю над цим, — чоловік спокійно допивав каву.
— Не подумаєш, а обов’язково зробиш, — суворо поправила Галина Петрівна. — Подарунок повинен бути відповідним для вісімнадцятиріччя. Серйозний вік, доросле життя починається.
— Мамо, я розумію, — промовив Артем. — Щось придумаю.
— Ось саме щось і не підійде, — похитала головою свекруха. — Якщо ти розлучився з його мамою, то хоча б подарунками не ображай хлопчика.
Шматок хліба застряг у горлі. Вікторія поспішно зробила ковток чаю. Розмови про колишню завжди виводили її з рівноваги. А тепер ще й натяки на дорогі подарунки.
— Подарунок має бути гідним, — наполягала свекруха, постукуючи ложечкою по краю чашки. — А то син образиться. У такому віці діти особливо чутливі до проявів уваги.
Вікторія дивилася у вікно, де за склом погойдувалися гілки. У голові вже підраховувалися витрати на цей загадковий подарунок.
— Звичайно, мамо, — погодився Артем. — Я все врахую.
— Ось і добре, — Галина Петрівна допила каву і встала з-за столу. — Ну добре, дітки, я побіжу. Справ багато накопичилося.
Свекруха поцілувала сина в щоку і помахала Вікторії рукою.
— І не забудь про подарунок, чуєш? — нагадала вона від дверей.
— Добре, мамо.
Двері зачинилися. Вікторія встала і зібрала порожні чашки.
— Що збираєшся дарувати? — запитала вона, не обертаючись до чоловіка.
Артем потер потилицю і зітхнув.
— Поки не знаю. Потрібно подумати, що йому може сподобатися.
— І на яку суму розраховуєш? — Вікторія поставила чашки в раковину.
— Поки думаю, — він знизав плечима і відклав телефон. — Подивимося, що підійде.
Вікторія обернулася і подивилася на чоловіка. Артем знову взяв телефон, гортаючи стрічку, ніби розмова про подарунок його зовсім не цікавила.
Наступні два тижні минули в дивній атмосфері.
Артем став якимось відстороненим, постійно зануреним у свої думки. Вікторія намагалася розговорити чоловіка, але той ніби відгородився невидимою стіною.
— Тебе щось турбує? — запитала Вікторія одного вечора, коли застала Артема мовчки сидячим на дивані.
— Ні, все нормально, — відповів він, навіть не піднявши очей від екрану.
Вікторія сідала поруч, намагалася притиснутися до плеча, але чоловік тільки напружувався. Це засмучувало.
За три роки шлюбу Артем ніколи не був таким закритим. Вікторія щиро кохала чоловіка і переживала, що між ними з’явилася прірва.
— Може, поговоримо? — пропонувала вона. — Розкажеш, що відбувається?
— Пізніше, Віка. Зараз голова не працює, — відмахувався Артем.
Але «пізніше» так і не наставало. Артем приходив з роботи мовчазний, вечеряв, занурившись у телефон, і рано лягав спати.
Вікторія дивувалася. Раніше вони про все говорили, ділилися планами і думками. А тепер чоловік постійно розмовляв по телефону з матір’ю.
У четвер ввечері, коли Вікторія готувала вечерю, Артем раптом заговорив:
— Я дещо вирішив щодо подарунка Максиму.
Дружина підняла голову від каструлі. Нарешті чоловік заговорив про те, що його мучило.
— І що ж? — запитала вона, помішуючи овочі.
— Знайшов чудову однокімнатну, — сказав Артем, сідаючи за стіл. — У новому районі, гарне планування. Хлопцеві вісімнадцять, саме час мати власне житло.
Вікторія кивнула, ставлячи тарілки на стіл.
— Розумна ідея. Свої метри завжди кращі за орендовані.
— Саме так я і подумав, — пожвавився Артем. — Візьму іпотеку на себе.
— Скільки коштує квартира? — поцікавилася Вікторія, розливаючи суп.
— Два з половиною мільйони. Початковий внесок потрібен близько п’ятисот тисяч, — Артем уважно дивився на дружину. — Проблема в тому, що у мене немає заощаджень. Тому прошу тебе допомогти.
Вікторія завмерла з ополоником у руці. Ця сума була значною. Майже всі її заощадження.
— Артем, але у мене немає грошей, — сказала вона, сідаючи навпроти чоловіка.
— Як немає? — здивувався він. — На твоєму рахунку лежить майже п’ятсот тисяч.
— Лежали, — поправила Вікторія. — Я віддала ці гроші мамі місяць тому.
Обличчя Артема змінилося. Брови зсунулися, губи стиснулися.
— Навіщо? — різко запитав він.
— Мама все життя мріяла про власну дачу. Знайшла підходящу ділянку з будиночком, — пояснила Вікторія. — Я вирішила допомогти їй здійснити мрію.
— Чудово! — Артем відкинувся на спинку стільця. — Виходить, на власну матір у тебе гроші знайшлися, а на мого сина — ні?
Вікторія здригнулася від тону чоловіка.
— Це різні ситуації, — спробувала пояснити вона. — І потім, це були мої заощадження.
— Твої? — перепитав Артем з глузуванням. — Ми сім’я чи як? Або ти думаєш тільки про себе і своїх родичів?
— Артем, не підвищуй голос, — попросила Вікторія. — Давай спокійно обговоримо.
— Що тут обговорювати? — вибухнув чоловік. — Ти витратила гроші на якусь дачу, а мій син залишився без подарунка!
— Твій син отримає подарунок, — заперечила Вікторія. — Тільки не квартиру, якщо на перший внесок у тебе немає грошей.
— А що, на твою думку, йому подарувати? Шкарпетки? — отруйно запитав Артем.
Вікторія встала з-за столу. Розмова набувала неприємного характеру.
— Можна придумати гідний подарунок і без таких витрат, — сказала вона.
— Тож моя дитина не гідна гарного подарунка? — Артем теж підвівся. — Все зрозуміло, Вікторія. Дякую за відвертість.
— Ти перекручуєш мої слова! — обурилася жінка.
Сварка розгорілася не на жарт. Артем звинувачував дружину в егоїзмі, а Вікторія нагадувала, що це її гроші і її право вирішувати, на що їх витрачати.
Голоси ставали все голоснішими, слова все образливішими.
Закінчилося тим, що Артем пішов спати у вітальню, а Вікторія зачинилася в спальні і проплакала пів ночі.
Наступні дні минули в мовчанні. Подружжя вимовляло тільки найнеобхідніші фрази — «доброго ранку» і «на добраніч».
Артем продовжував ночувати на дивані, а Вікторія намагалася уникати його погляду. Напругу в квартирі можна було різати ножем.
У п’ятницю Віка увійшла в квартиру і побачила в передпокої Галину Петрівну. Свекруха одягала пальто і незадоволено оглянула невістку з ніг до голови.
— Подумай добре над моїми словами, — повернулася свекруха до сина, який стояв у передпокої. — Треба вирішувати, що для тебе важливіше.
— Мамо, я розумію, — стримано відповів Артем.
— Сподіваюся, дійсно розумієш, — додала Галина Петрівна і попрямувала до ліфта, навіть не попрощавшись з Вікторією. Двері за свекрухою зачинилися.
Вікторія мила посуд, коли Артем увійшов на кухню. Вона не обернулася, продовжуючи терти тарілку. У голові крутилися слова свекрухи.
— Віка, — покликав чоловік.
— Що? — коротко відгукнулася вона.
— Нам потрібно серйозно поговорити, — Артем взяв її за лікоть. — Ходімо до вітальні.
Вікторія витерла руки і пройшла слідом за ним. Вони сіли на диван навпроти один одного. Артем довго мовчав, підбираючи слова.
— Я багато думав останніми днями, — повільно почав він. — Про ситуацію з подарунком для Максима.
Вікторія кивнула, чекаючи продовження.
— Розумієш, хлопець чекає від мене уваги, — продовжував Артем. — Я не можу його розчарувати.
— І що ти пропонуєш? — обережно запитала Вікторія.
— Я знайшов вихід із ситуації, — Артем випростався. — Мама погодилася нас прийняти до себе.
Вікторія нахмурилася. До чого ведеться ця розмова?
— Завтра ми переїжджаємо до мами. А в твоїй квартирі оселиться мій син! — оголосив Артем.
Світ навколо Вікторії немов зупинився. Слова чоловіка пролунали як грім серед ясного неба.
Квартира, яку вона купувала, в якій прописали його самого — і тепер він хоче віддати її своєму синові?
— Ти з глузду з’їхав? — видихнула Вікторія, відкидаючись на спинку дивана. — Це моя квартира!
— Була твоя, — поправив Артем, не відводячи погляду. — Тепер ми сім’я і повинні думати про дітей.
Віка дивилася на чоловіка широко розплющеними очима. Невже він дійсно так думає?
— Про яких дітей? — вибухнула вона, стискаючи кулаки. — Максим твій син! Тільки твій! А квартира записана на моє ім’я! Я власник.
— Не будь такою егоїсткою, — різко сказав Артем, нахиляючись вперед. — Хлопцеві вісімнадцять, йому потрібне житло.
Кров ударила Вікторії в голову. Егоїстка? За те, що захищає власну нерухомість?
— Нехай знімає, як всі нормальні студенти! — Вікторія підхопилася з дивана, не в силах сидіти спокійно. — Або живе з матір’ю!
— Максим мій син, і я зобов’язаний йому допомогти! — підвищив голос Артем, теж підводячись.
Вікторія бачила, як напружилися м’язи на шиї чоловіка. Артем готувався до битви.
— За мій рахунок? — закричала вона, махаючи руками. — Ти хочеш вигнати мене з власної квартири заради своєї дитини?
— Я пропоную компроміс — жити у мами, — Артем теж встав, випроставшись на весь зріст. — Місце там є.
— Який ще компроміс? — Вікторія була поза собою, голос тремтів від люті. — Ти просто вирішив подарувати моє житло!
— Наше житло! — заперечив чоловік, тикаючи пальцем у бік Вікторії. — Ми одружені!
— Квартиру я купувала до шлюбу! — нагадала Вікторія, складаючи руки на грудях. — І записана вона на моє ім’я!
Артем зблід, ніби його облили холодною водою. Рот відкрився, а в очах промайнула паніка. Він явно сподівався, що дружина не згадає про документи.
— Збирай речі і йди, — холодно сказала Вікторія, вказуючи на двері. — Прямо зараз.
— Ти не можеш мене вигнати! — спробував заперечити Артем, але голос звучав невпевнено.
— Можу і виганяю, — відрізала Вікторія, повертаючись до нього спиною. — Це кінець, Артем. Кінець нашому шлюбу.
За годину чоловік зібрав сумку і пішов. Вікторія залишилася одна в квартирі, яку ледь не втратила.
Минуло три місяці. Вікторія сиділа біля надувного басейну на дачі, яку купила мама. Обручки на пальці не було — вона зняла її в день розлучення. Поруч лежала книга, а в склянці танув лід у лимонаді.
Було боляче, звичайно. Зрада чоловіка різала по живому. Але час поступово заліковував рани.
Вікторія вчилася жити заново, будувати плани тільки на себе. І попереду відкривалися нові можливості.
