— Ти майже заміжня жінка, Катя, — Сергій знизив голос. — Ти повинна ночувати вдома. Я просто хотів тебе провчити.
— Заміжня? — перепитала вона. — Але ти ж навіть пропозиції не робив. А коли я натякала, робив вигляд, що не розумієш…
… — Катько! Я повернулася! — голос Ангеліни дзвенів від радості в телефонній трубці.
— Геля?! — Катерина ледь не впустила туш для вій. — Боже мій! Коли? Як мама?
— Вчора ввечері приїхала. Мама пішла на поправку, лікарі кажуть, що найгірше позаду, — в голосі подруги чулося полегшення. — Слухай, я так скучила! Можеш заїхати сьогодні?
— Звичайно! — Катерина посміхалася, дивлячись у дзеркало на своє щасливе обличчя. — У мене зміна до восьмої, потім відразу до тебе. Господи, чотири місяці не бачилися!
Закінчивши розмову, вона вийшла з ванної і побачила Сергія, який з цікавістю спостерігав за нею, притулившись до дверного косяка.
— Хтось дуже щасливий з самого ранку, — посміхнувся він.
— Геля повернулася! — Катерина кинулася до нього. — Уявляєш? Її мама йде на поправку.
— А я думав, що сьогодні ввечері у нас романтик з піцою і фільмом, — Сергій обійняв її, легенько втупившись носом у волосся. — Пахнеш як льодяник.
— Я теж так думала! Але Геля нарешті повернулася, ми чотири місяці не бачилися. І вона так виснажилася за цей час… — Катерина розвернулася в його обіймах. — Спочатку я планувала заїхати на годинку, але потім подумала: працюю до восьмої, їхати півтори години туди, назад стільки ж. Який сенс заїжджати додому? До неї відразу поїду.
— Мене кидають заради подружки, — театрально зітхнув Сергій, але його очі залишалися теплими. — Сподіваюся, ти хоча б згадаєш, що у тебе є хлопець, коли будете щебетати про своє, про дівоче.
— Зате завтра я вся твоя, — Катерина легко торкнулася губами його щоки. — Цілий вихідний, придумаємо щось особливе.
— Ловлю на слові, — Сергій притягнув її ближче. — Ти ж не дуже пізно? Бо я буду сумувати.
— Постараюся до півночі повернутися, але точно не обіцяю, — вона м’яко вислизнула з його обіймів і взяла сумку. — До зустрічі!
— Щасливо, — провів її Сергій до дверей і ніжно поцілував на прощання.
Катерина познайомилася з Сергієм чотири місяці тому на дні народження колеги. Високий шатен з лукавою посмішкою і уважним поглядом підкорив її з перших хвилин спілкування.
Їхнє знайомство розвивалося стрімко: побачення двічі на тиждень, потім — щоденні зустрічі, довгі розмови, збіг поглядів на життя, спільні мрії.
Місяць тому Сергій переїхав до неї, і Катерина досі не могла повірити своєму щастю.
Його сорочки в шафі, його улюблена кружка на кухні, його одеколон у ванній — все це наповнювало її однокімнатну квартиру новим змістом.
Іноді він бував трохи власником — одного разу надувся, коли вона затрималася на корпоративі, а іншим разом закотив очі, почувши, що вона йде на виставку з колегою.
Але Катерина вважала ці прояви милими — значить, цінує, значить, боїться втратити.
З Ангеліною вони дружили з першого курсу університету. Почали з сусідства в гуртожитку, а закінчили міцною дружбою, яка витримала і сварки, і відстані, і різні життєві етапи.
Робочий день тягнувся нескінченно. Катерина виконувала звичні обов’язки на автоматі, періодично поглядаючи на час.
О шостій вечора відправила Сергію повідомлення:
«Нагадую, що сьогодні їду до Гелі! Цілую, сумую!»
Його відповіді не було, що трохи здивувало — зазвичай він відповідав відразу.
Але Катерина вирішила, що він зайнятий або телефон розрядився, і повернулася до роботи.
— Катю! Господи, як я сумувала! — Ангеліна обійняла подругу прямо на порозі своєї квартири. — Ось яка ти стала! Закохана, сяюча!
— Ти теж змінилася, — Катя уважно подивилася на подругу. — Схудла, але це й зрозуміло… Як мама?
— Добре, навіть до роботи повернулася, інакше б я не поїхала від неї. Я прямо відчуваю, як у мене плечі розправляються від того, що все налагоджується, — Ангеліна потягнула подругу в кімнату. — Розповідай! З того моменту, як ти написала, що він переїхав до тебе, я мріяла про подробиці!
Затишна кухня Ангеліни, чай з пирогом, купленим Катею по дорозі, обмін новинами — час летів непомітно.
Катерина із захопленням розповідала про Сергія, про те, як ідеально вони підходять одне одному, як легко виявилося жити разом.
— Він навіть шкарпетки розкидає акуратно, уявляєш? — сміялася Катерина, розмішуючи цукор у третій чашці чаю. — І готує краще за мене.
Ангеліна слухала, посміхаючись, але в якийсь момент запитала:
— А недоліки у нього є? Ну, маленькі такі, які навіть милими здаються?
— Трохи ревнивий, — знизала плечима Катерина. — Але це навіть приємно. Значить, боїться мене втратити.
— Ревнивий — це як? — обережно уточнила Геля.
— Та так, нічого особливого. Затрималася на корпоративі — образився. З Ірою на виставку зібралася — брову підняв. Але все нормально, без скандалів.
Поглянувши на годинник, Катерина ахнула — була вже майже північ.
Вона швидко відправила повідомлення Сергію: «Засиділися, буду пізніше». Відповіді знову не було.
— Напевно, вже спить, — припустила вона і повернулася до розмови.
Історії, спогади, плани на майбутнє — тепло дружнього спілкування огортало їх, і тільки коли годинник показав початок другої, Катя схаменулася:
— Боже, я й не помітила, як пізно! Мені час, Геля.
— Може, переночуєш? — запропонувала подруга. — Їхати через все місто в такий час…
— Ні, Сергій буде хвилюватися, — Катерина похитала головою. — Викличу таксі.
Дорога в нічному місті зайняла менше часу, ніж вдень. Світлофори блимали жовтим, порожні вулиці дозволяли таксисту розвивати хорошу швидкість.
Катерина, притулившись до вікна, посміхалася своїм думкам. Вечір з Ангеліною нагадав, як важлива справжня дружба, як вона витримує випробування часом і відстанню.
А попереду — будинок, де на неї чекає кохана людина.
Під’їзд зустрів її тишею і напівтемрявою — лампочка на другому поверсі не працювала.
Піднявшись на свій поверх, Катерина дістала ключі і вставила в замок. Ключ зайшов, але не провернувся.
«Дивно», — подумала вона і спробувала знову. Безрезультатно.
Вона натиснула на кнопку дзвінка. Тиша. Ще раз, довше — ніякої реакції. Дістала телефон, набрала номер Сергія. «Абонент тимчасово недоступний».
Катерина опустила руку і тільки тоді помітила складений вчетверо аркуш паперу, засунутий в дверну ручку.
Тремтячими пальцями вона розгорнула його. Всього три слова, написані знайомим почерком: «Ночуй, де гуляла!»
Першою реакцією було здивування. Потім — обурення. Вона перечитала записку тричі, не вірячи своїм очам. Знову подзвонила у двері — швидше машинально, ніж осмислено.
Було зрозуміло, що дзвінок просто вимкнений, як і телефон Сергія. Постукала. Тиша.
— Сергію! — крикнула вона. — Відкрий! Що за дурниці?
Десь нагорі грюкнули двері, почулися кроки. Катерина здригнулася і інстинктивно відступила до стіни.
Сходами спускався незнайомий чоловік, явно нетверезий. Він окинув її каламутним поглядом і пройшов повз, але Катерина відчула, як швидко забилося серце.
Друга години ночі, неблагополучний район, вона одна на майданчику…
Знову набрала номер Сергія. Знову «абонент недоступний».
Катерина притулилася до стіни, відчуваючи, як до очей підступають сльози.
Як він міг? Як міг залишити її одну на вулиці вночі? Заблокувати двері її власної квартири? Як він це взагалі зробив?
Може, випадково залишив ключ у замку? Та ні, дзвінок і телефон він не міг вимкнути випадково. І записка…
Ці думки пульсували в голові, поки вона викликала таксі назад до Ангеліни.
— Катю? — сонний голос Ангеліни в трубці миттєво став стривоженим. — Що сталося?
— Він мене не пустив додому, — її голос тремтів. — Заблокував двері зсередини і залишив записку: «Ночуй, де гуляла».
— Що?! — вигукнула Геля. — Ти зараз де?
— У таксі, їду назад до тебе.
— Боже мій, Катруся… Я зараз чайник поставлю. Приїжджай, звичайно.
Ангеліна зустріла її в домашньому халаті, з розпатланим волоссям і сповненими тривоги очима.
Варто було Катерині переступити поріг, як її прорвало — сльози полилися струмком.
— Як він міг? — схлипувала вона, сидячи на кухні з чашкою гарячого чаю. — Він мене на вулиці вночі залишив! У свою ж квартиру не пустив.
— Заспокойся, рідна, — Ангеліна гладила її по спині. — Слава богу, ти не на вулиці, а тут, зі мною. А ось він – дурень рідкісний, це точно.
— Я не можу зрозуміти, — Катя похитала головою. — Вранці все було добре, він був таким ніжним…
— Добре, що він розкрився зараз, а не потім, коли були б уже сім’я, діти, — тихо сказала Геля. — Ти розумієш, що це неприйнятно, так? Це не просто ревнощі чи образа. Це маніпуляція, жорстокість.
Катерина кивнула, витираючи сльози.
— Так-так, я просто приголомшена.
Вони проговорили ще годину, перш ніж Ангеліна постелила їй на дивані.
Катерина довго не могла заснути, прокручуючи в голові останні місяці їхніх стосунків.
Чи були знаки? Чи пропустила вона щось важливе?
Чому милий, турботливий Сергій перетворився на цю жорстоку людину, готову залишити її одну вночі на вулиці?
Вранці рішення прийшло само собою.
— Я їду додому, — твердо сказала Катерина за сніданком. — І виставляю його.
— Я з тобою, — Ангеліна вже наливала каву в термокружку. — Навіть не сперечайся.
До дев’ятої ранку вони були біля квартири Катерини.
Ключ тепер провернувся в замку — Сергій розблокував його. Катерина глибоко вдихнула і відкрила двері.
Сергій сидів на кухні з чашкою кави і гортав щось у телефоні. Побачивши Катерину з Ангеліною, він здивовано підняв брови.
— З’явилася значить, — вимовив він з кривою посмішкою. — І підкріплення привела.
— Збирай речі, — голос Катерини звучав несподівано твердо. — Я хочу, щоб ти виїхав. Сьогодні.
— Що? — Сергій розсміявся. — Ти зовсім здуріла, чи що? Де попало тиняєшся до ранку, а тепер мені вказуєш?
— Це моя квартира, — Катя схрестила руки на грудях, — я вирішую, хто тут живе. І після вчорашнього я не хочу бачити тебе тут.
— Ти майже заміжня жінка, Катя, — Сергій знизив голос. — Ти повинна ночувати вдома. Я просто хотів тебе провчити.
— Заміжня? — перепитала вона. — Але ти ж навіть пропозиції не робив. А коли я натякала, робив вигляд, що не розумієш.
— Катю… — він спробував взяти її за руку, але вона відступила. — Я просто хвилювався. Не знав, де ти.
— Я попередила, що буду пізно. Надіслала тобі повідомлення.
— Я не бачив, — він розвів руками. — Телефон розрядився.
— І в квартирі не знайшлося, чим його зарядити. І так, зі мною дійсно могло щось статися, поки я одна стукала в двері власної квартири серед ночі в темному під’їзді в неспокійному районі.
— Не перебільшуй. Я ж розумів, що ти просто повернешся до Гелі.
— Досить, Сергію, — Катя похитала головою. — Просто збирай речі.
У його очах промайнула злість, але, помітивши рішучий вираз обличчя Катерини і пам’ятаючи про присутність Ангеліни, він здався.
– Гаразд, – процідив він. – Тільки потім не прибігай, вибачення не проси.
Раптово він розсміявся, змінюючи тактику:
– Катруся, ну що ти як маленька? Я ж пожартував. Просто хотів, щоб ти зрозуміла, як я сумую. Ми можемо це обговорити? — він кинув благальний погляд на Ангеліну. — Може, ви нас залишите? Це наше особисте…
— Ні, — твердо відповіла Катерина. — Нічого особистого у нас більше немає. І жарти такі… Знаєш, мені не було смішно стояти вночі під дверима власної квартири.
— Та годі тобі! — Сергій сплеснув руками. — Я просто хотів тобі показати, як це неприємно — чекати і не знати, де твоя кохана людина.
— Я написала тобі повідомлення, — нагадала Катя.
— Опівночі! — підвищив голос Сергій. — Я чекав на тебе набагато раніше! Ти хоч розумієш, як це виглядає? Я, між іншим, приготував вечерю. Сидів чекав… Думав, ти хоча б подзвониш.
Але ж Катерина і не збиралася повертатися раніше півночі.
— Збирай речі, — повторила вона втомлено.
Він збирався мовчки, кидаючи речі в спортивну сумку. Катерина стояла біля вікна, дивлячись у двір, а Ангеліна не відриваючи погляду стежила за Сергієм з коридору.
Від його колишньої чарівності не залишилося й сліду — кожен рух просочувався невдоволенням, обличчя спотворилося в гримасі образи і злості.
— Все, — оголосив він нарешті, застібнувши сумку. — Ти ще пошкодуєш, Катя.
— Не думаю, — тихо відповіла вона. — До побачення.
Двері за ним зачинилися, і в квартирі запала тиша. Катерина знесилено опустилася на диван.
— Не можу повірити, що це сталося, — видихнула вона.
Ангеліна сіла поруч і обійняла подругу за плечі.
— Пройде, Катрусь. Зараз боляче, а потім ти зрозумієш, що тобі пощастило.
— Знаєш, — Катерина слабо посміхнулася, — мені вже зараз легше. Ніби щось важке з плечей звалилося.
Вони сиділи так деякий час, потім Ангеліна підвелася і рішуче попрямувала на кухню.
— Так, — скомандувала вона. — Зараз ми заваримо смачний чай, замовимо піцу і будемо планувати, як переставити меблі. Твоїй квартирі потрібні зміни.
Катерина кивнула, відчуваючи, як всередині розливається спокій. Записка «Ночуй, де гуляла» лежала на столі — свідчення пережитого приниження. Вона взяла її, зім’яла і викинула в сміттєве відро.
— Я стільки років мріяла про свій дім, — тихо сказала Катерина, — і нарешті зрозуміла, що дім — це не тільки стіни. Це місце, де тебе поважають і люблять по-справжньому.
— Саме так, — кивнула Геля, наливаючи чай. — І такий дім у тебе обов’язково буде.
Катерина провела рукою по стіні, немов заново знайомлячись зі своєю квартирою.
— Знаєш, я відчувала, що щось не так, — зізналася вона. — Було кілька моментів… Він міг різко відреагувати на дрібницю, а потім зробити вигляд, що нічого не сталося. Я списувала це на втому, на те, що ми притираємося одне до одного.
— Людині властиво бачити те, що вона хоче бачити, — м’яко сказала Ангеліна. — Особливо коли закохана.
— Пригадую, як він коментував мій одяг, мої плани… Так ненав’язливо, немов між іншим. А я думала, що він просто проявляє турботу, — Катерина похитала головою.
Телефон Катерини завибривав — повідомлення від Сергія: «Вибач, я погарячкував. Можемо поговорити?»
Катя показала екран Ангеліні.
— Почалося, — зітхнула подруга. — Буде дзвонити, писати, клястися в коханні. Потім почне звинувачувати. Класика жанру.
— Звідки ти знаєш? — здивувалася Катя.
— У моєї двоюрідної сестри був такий, — Ангеліна знизала плечима. — Сім місяців пекла, поки вона не втекла до батьків. Перевір краще, чи всі речі він забрав.
Катерина не відповіла на повідомлення. Замість цього вона відкрила налаштування телефону і додала номер Сергія в чорний список.
За вікном світило сонце, вітер грався шторами, і новий розділ життя вже починав свій перший день.
