– Аля, я виходжу заміж, – сказала Варя зі збентеженою посмішкою, – весілля наступної п’ятниці. Прийдеш? Я була б дуже рада тебе бачити.
– Жартуєш? Ти? За кого? Так раптово? – у Алі все всередині похололо від такої новини, немов подруга її зрадила.
Вона навіть не припускала, що їй буде так боляче це почути. Завжди з жалем дивилася на некрасиву Варю і сумнівалася, що знайдеться хоч хтось, хто візьме її за дружину.
– Чому раптово. Ми вже пів року знайомі з Ігорем, – відповіла Варя.
– І ти мовчала? Хто він? Я його навіть не бачила. Де ти його ховала?
– Ховала? – засміялася Варя. – Ми працюємо разом. На роботі в основному і спілкувалися. Я сама не очікувала. А він запропонував… І я погодилася!
– Він що, теж маляр, як ти? – зневажливо скривила губи Аля.
– Ігор все вміє. Він цією фірмою керує, будівельною, в якій я працюю.
У Алі перехопило подих. Вона не відразу знайшла, що відповісти. Дивилася на подругу, намагаючись зрозуміти, чи не розігрує вона її.
Але Варя виглядала спокійно, і було видно, що вона далека від того, щоб жартувати…
Вони вчилися в одній школі, дружили з шостого класу. Аля завжди і в усьому була краща.
І навчання їй давалося легше, і зовні вона була симпатичнішою і стрункішою, і одягалася набагато краще, і хлопчики завжди кружляли навколо неї.
На Варю ніхто не звертав уваги. Аля її жаліла, вважала, що природа і життя образили бідну дівчинку.
Ні обличчям, ні фігурою вона похвалитися не могла. Навчалася слабенько, і після дев’ятого класу пішла вчитися на маляра-штукатура.
– Невже немає цікавішої професії? – здивувалася тоді Аля. – Може, ще можна змінити, перевестися на іншу спеціальність, якусь?
– Навіщо? Мама у мене все життя малярем на будівництві працює. Ось я і пішла.
– Все життя в брудній робі ходитимеш? Фу! Невже не хочеш сучасну грошову професію вибрати? Сидіти в чистому офісі, серед культурних людей. Я ось на дизайн збираюся вступати.
– Я в цьому дизайні нічого не розумію. А штукатурити і фарбувати я мамі багато разів допомагала. Мені подобається.
Багато чого вже вмію, там теж свої премудрості. І потім, ти ж знаєш, мені не вступити до інституту з моїми оцінками.
Аля теж не вступила. Але просто так не здалася. Закінчила спочатку коледж, а потім все ж пройшла за балами в інститут на свій заповітний дизайн.
Незважаючи на те, що в навчанні їхні шляхи розійшлися, дівчата часто бачилися, дружбу свою зберегли.
Аля була дуже товариською і часто кликала Варю із собою, розважитися у веселих компаніях. Тим більше, що на її тлі вона виглядала дуже виграшно і користувалася великим успіхом у хлопців.
І в чарах своїх Аля не сумнівалася, була впевнена, що вдало вийде заміж за красивого, забезпеченого і перспективного хлопця.
І раптом ось така новина… Як воно так вийшло? Де справедливість у житті? Потворна Варя вирішила її обскакати!
– То ти прийдеш на весілля? – знову запитала вона.
– Звичайно. Обов’язково! – рішуче відповіла Аля. – З нареченим познайомиш?
– А як же? Звичайно.
***
Аля сподівалася, що Ігор виявиться страшненьким лисим і пузатим дідусем, який вирішив одружитися з Варею заради економії на оплаті оздоблювальних робіт у котеджах, що будуються. Всі гроші в родині залишаться, це ж вигідно.
Але, всупереч очікуванням, Ігор виявився хоч і не дуже струнким, але досить симпатичним і веселим молодим бороданем.
Він дивився з обожнюванням на свою наречену, не звертаючи уваги ні на кого навколо.
Аля на весіллі постійно крутилася біля подруги, намагаючись привернути увагу нареченого до себе. Та молоді дивилися тільки один на одного, не помічаючи її старань. Зате це помітила мати нареченої.
– Що оченятами граєш? – штовхнула Алю в бік Тетяна Федорівна. – Дивись, я проста баба, робітничо-селянська, швидко зайве волосся повисмикую.
– Не розумію, про що ви?
– Ти все розумієш. Двічі попереджати не буду.
– Та у мене наречений, не рівня вашому зятю, – збрехала Аля, – теж скоро одружимося.
– От і загравай з ним, – посміхнулася Тетяна. Але весь вечір продовжувала стежити за Алею, охороняючи щастя своєї дочки.
Але Аля не могла заспокоїтися. Її самолюбство було сильно зачеплено.
Вона нещодавно розлучилася зі своїм черговим бойфрендом. Не змогла затягнути в РАГС навіть цього безробітного маминого синочка.
А Варя такого класного хлопця підчепила. Та він на неї клюнув просто тому, що поруч не було Алі! Інакше на місці нареченої зараз не Варя сиділа б…
Після весілля молоді оселилися в квартирі Ігоря. І Аля стала частим гостем у цій родині.
Вона старанно показувала турботу про подругу, яка вже була при надії, але в душі сподівалась викликати інтерес у її чоловіка.
Ігор цілими днями пропадав на роботі. Варя страждала від сильного токсикозу. Аля відчувала себе в їхній квартирі все впевненіше.
– Давай, я обід приготую, – пропонувала вона, випроваджуючи Варю з кухні. – Якщо ти так на запахи реагуєш.
– Я справді, не можу дивитися навіть на їжу, – погоджувалася Варя. – Вже просила Ігоря в кафе ходити, поки у мене не мине цей токсикоз.
– Кафе це непогано, але дорого, і домашня їжа все одно краща. Не хвилюйся, я все зроблю.
Точно в строк Варя народила доньку Машеньку. І знову допомога Алі виявилася не зайвою.
Бабусі обидві були ще молоді і працювали, приходили тільки у вихідні.
А Аля ще вчилася в інституті, і з легкістю збігала з лекцій, щоб скористатися ситуацією і завоювати серце Ігоря.
Він виявився байдужим до її чарів, і це розпалювало її ще більше, змушуючи бути активнішою.
– Ти відпочинь, я піду погуляти з малечею, – вмовляла Аля подругу, – покатаю в колясці. Їй корисно поспати на свіжому повітрі.
Варя не заперечувала. Вона була дуже слабка після пологів. І Аля підганяла прогулянки до часу повернення Ігоря з роботи.
– Ой, дивись, Машенька, хто це там іде? Твій татко. Треба ж, впізнала, посміхається.
Ігор, звичайно, підходив, заглядав у коляску.
– Не спить? Привіт, Машуня! Привіт, Аля, а Варя де?
– Спить, напевно. Їй важко далися пологи. Стегна вузькі, фігура у неї така, важко було народжувати. Але я допоможу, ми ж подруги. Ходімо, нагодуємо тебе, я гуляш такий смачний зробила.
Та як не старалася Аля, стосунки з Ігорем залишалися лише дружніми. Він продовжував з обожнюванням дивитися на дружину, а з Алею був просто привітний.
Вона вирішила посилити зусилля, стала приходити частіше і затримуватися довше. І одного дня нарвалася на Тетяну Федорівну.
– А ти що тут крутишся? – обурилася мати Варі, заглянувши одного разу до дочки після роботи. – Варя, що вона у тебе господарює?
– Мамо, ну ти чого? Аля мені дуже допомагає. Я одна б не впоралася.
– Ти її найняла домробітницею, чи що? Розумнішого нічого не придумала? Без чоловіка хочеш залишитися?
– Чому ви весь час мені гидоти говорите? – спалахнула Аля. – Я тільки допомогти хочу.
– Знаю, чого ти хочеш. Не вчора народилася. Бачила на весіллі, як облизувалася, дивлячись на Ігорка. Іди, поки можеш…
Мати буквально виштовхнула Алю з квартири.
– Не будь наївною дурочкою, – лаяла вона дочку, – невже не розумієш, чим це може закінчитися?
Чоловіки – народ слабкий. Не встигнеш отямитися, як подружка тебе матір’ю-одиначкою зробить.
– Ну, якщо піде, значить не кохає. Не буду утримувати силою. Тільки, на мою думку, ти помиляєшся, даремно Алю образила. Вона мені справді дуже багато допомагала.
– Ой, дурна ти дівка. Не послухаєш матір, не реви потім. Виставляй її!
– Вона й сама тепер не прийде, – сумно зітхнула Варя.
Але вона помилилася. Через кілька днів Аля з’явилася не в кінці дня, як зазвичай, а раніше, коли всі на роботі, і ніхто не зможе перешкодити її плану.
Варя щойно заколисала доньку і гладила білизну у великій кімнаті, намагаючись не шуміти, щоб не розбудити.
– А я боялася, що ти вже не прийдеш. Не ображайся на маму, вона у мене взагалі панікерка, – Варя відчувала себе винною через скандал, влаштований матір’ю.
Аля сіла на диван, закинула ногу на ногу.
– А твоя мати сказала всю правду, – вона звузила очі. – Тільки ти цього не бачиш. Або прикидаєшся, що не бачиш.
Ми з Ігорем давно кохаємо одне одного. Він просто боїться тобі зізнатися. Жаліє тебе, бідну, кривоногу. Невже думаєш, що хтось може в тебе закохатися?
Ти подивися на себе! Три волосинки в п’ять рядів, ніжки, як у кози ріжки. Це все про тебе. Красуня! Ха-ха! І розумом не вийшла. Малярка!
Та кому ти потрібна? Він одружився з тобою тільки з жалю. Та ще й через вигоду, зручно мати свою малярку домашню, займаючись будівельним бізнесом.
– Боже мій… Зупинись, Аля, – прошепотіла Варя побілілими губами, – будь ласка, замовкни…
– Я довго мовчала, але зараз все, більше мовчати не можу. У нас з Ігорем скоро буде дитина. І він любить тільки мене. По-справжньому! Тож відпусти його, не муч.
Варя безпорадно подивилася на двері спальні. Аля теж повернула голову. І підвелася в розгубленості, не знаючи, куди бігти.
У дверях стояв Ігор. Він прийшов на обід, хотів трохи подрімати і, несподівано, став свідком брудної сцени.
Він мовчки підійшов до Алі, обійняв за плечі і повів до виходу. Вона слухняно пішла з ним, приголомшена його несподіваною появою.
Він почекав, поки вона взує туфлі. Відкрив двері і простягнув руку вперед, вказуючи напрямок, куди їй іти. Вона вийшла з квартири, озирнулася розгублено.
– Не треба, – сказав він. – Не ходи сюди більше.
Закривши двері, він повернувся в кімнату до плачучої Варі.
– Жодному слову не вір, – сказав він суворо, як ніколи раніше. – Нічого у нас з нею не було і бути не могло. Вона мені не потрібна, не в моєму смаку.
– Я і не вірю, – схлипнула Варя. – Але чому вона мене так ненавидить?
– Заздрить просто, це ж зрозуміло. – Він підхопив її на руки і відніс у спальню, щоб втішити і ще раз довести свою відданість і любов.
Рівно через дев’ять місяців у цій щасливій родині народився Сашко, як дві краплі води схожий на тата.
Де Аля, Варя вже не знає. І не цікавиться. Не потрібні їй більше помічники.
